Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №947/337/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/337/26

Провадження № 2-о/947/93/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 ,

за участі заінтересованої особи – ОСОБА_2 ,

про встановлення факту родинних відносин,

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2025 року до Київського районного суду міста Одеси через засоби поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи – ОСОБА_2 , про встановлення факту родинних відносин, в якій заявниця просить суд встановити факт родинних відносин за ступенем спорідненості, як дочки та матері між нею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви заявник вказує, що вона ОСОБА_1 , за дошлюбним прізвищем – ОСОБА_3 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 від батьків: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Однак, як вказує заявниця, у свідоцтві про шлюб її батьків, по батькові матері за дошлюбним прізвищем « ОСОБА_5 » вказано як « ОСОБА_6 », а у свідоцтві про народження заявниці дані про матір зазначені російською мовою, як: « ОСОБА_7 ». Приймаючи розбіжності у написанні даних про матір заявниці, остання як вказує позбавлена можливості належним чином підтвердити свої родинні відносини з матір`ю, за наслідком чого вони спільно не мають можливості здійснити дії між собою з укладення правочинів як між родичами за ступенем першої лінії споріднення, як між дочкою та матір`ю, що впливає на оподаткування під час їх вчинення.

Дані обставини зумовили звернення заявниці до суду з цією заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 05 січня 2026 року вказану заяву залишено без руху.

08 січня 2026 року на виконання ухвали суду заявником надано до суду заяву про усунення недоліків.

Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175, 177, 318 ЦПК України, заявником виконані вимоги ухвали суду від 05 січня 2026 року, підстави для залишення заяви без руху або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 09 січня 2026 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

До судового засідання призначеного на 18 лютого 2026 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.

Однак, 18 лютого 2026 року до суду від заявника ОСОБА_1 надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за її відсутності.

Також до суду 18 лютого 2026 року звернулась з заявою ОСОБА_2 , яка заяву підтримала, просить суд її задовольнити, розгляд справи провести за її відсутності.

Приймаючи викладені обставини, відсутність підстав для відкладення судового засідання у відповідності до ст. 223 ЦПК України, наявне волевиявлення учасників справи з розгляду справи за їх відсутності, судом було ухвалено здійснити розгляд справи в судовому засіданні 18 лютого 2026 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Судом встановлено, що заявниця – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 26 вересня 1996 року Київським РВ УМВС України в Одеській області, у відповідності до якого була зареєстрована з 16 грудня 1987 року по 29 серпня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00011233739 від 19 жовтня 2012 року, вбачається, що заявниця - ОСОБА_1 , починаючи з 07 жовтня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі, дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».

Державна реєстрація народження заявниці – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 30 жовтня 1971 року. У відповідності до вказаного свідоцтва, батьками заявниці зазначені громадяни, мовою оригіналу, рос.: батько - « ОСОБА_4 », матір – « ОСОБА_7 ».

Заявниця вказує, що її матір`ю безпосередньо є ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , однак у відповідності до її свідоцтва про народження батьки зазначені, як, мовою оригіналу рос.: « ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ».

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 13 жовтня 2020 року, за серією бланку № НОМЕР_3 , вбачається, що 21 листопада 1970 року народження Кам`янським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за наслідком реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».

15.03.2001 року Київським РВ УМВС України в Одеській області видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 на ім`я громадянки – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка згідно з записом на аркуші 10 паспорту перебуває у зареєстрованому 21.11.1970 року шлюбі з громадянином, мовою оригіналу рос.: « ОСОБА_4 », а у відповідності до запису на аркуші 11 паспорту починаючи з 14.02.1978 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідком чого, судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про яку в написанні її по батькові містять розбіжності з даними особи, яка записана матір`ю заявниці у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 виданим 30 жовтня 1971 року, та яка перебуває за свідоцтвом про шлюб виданим повторно 13 жовтня 2020 року за серією бланку № НОМЕР_3 у шлюбі з ОСОБА_4 , в свою чергу ( ОСОБА_2 ) документована паспортом громадянина України НОМЕР_4 , який містить інформацію про її перебування у зареєстрованому шлюбі з « ОСОБА_4 », тобто особою яка безпосередньо записано батьком заявниці у свідоцтві про її народження, а також місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за тією ж адресою, що і заявниця у період з 16 грудня 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме: АДРЕСА_1 .

Крім того, судом встановлено, що вказане нерухоме майно в якому мала реєстрацію місця проживання заявниця та має ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_1 , у відповідності до свідоцтва про право власності на житло від 09.03.2000 року видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради та зареєстроване за №4-16324, належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , а також заявниці - ОСОБА_1 , в рівних частках кожному.

Отже, виходячи зі встановлених вищевикладених обставин, дійсно є встановленим наявність розбіжностей у написанні даних про матір заявниці ОСОБА_12 , у документах що посвідчують її - заявниці народження, а саме свідоцтві про народження в якому дані про матір заявниці вказано, як: « ОСОБА_7 », та документах що посвідчують особу матері заявниці, в яких вона зазначена, як: « ОСОБА_2 ».

Заявниця через вказану розбіжність, а також неможливість в позасудовому порядку усунути відповідну розбіжність для встановлення факту родинних відносин з матір`ю, з метою встановлення факту, що ОСОБА_2 є її матір`ю, звернулась до суду з даною заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5 наголошено на тому, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) від 10.04.2019 року зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Крім того, судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Додатково розглядаючи заяву про встановлення заявленого факту, судом приймаються положення Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України, які регламентують наступне.

У відповідності до положень статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Статтею 19 КпШС України в редакції станом на час народження заявника, було передбачено, що при укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. З`єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного з подружжя є подвійним.

Відповідно до положень статті 62 вказаного Кодексу, Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди - за рішенням органів опіки і піклування.

Статтею 63 вказаного Кодексу було встановлено, що Ім`я дитини визначається за згодою батьків, по батькові присвоюється за іменем батька, а у випадках, передбачених частиною другою статті 55 цього Кодексу, за іменем особи, яка записана як батько.

Частиною 1 ст. 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час надання оцінки доказам у справі та застосуванні стандартів оцінки доказів, судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, у суду відсутні сумніви та суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є матір`ю заявниці – ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а остання її дочкою відповідно, а розбіжності в написанні даних про матері заявниці у документах що посвідчують народження заявниці обумовленим різним перекладом даних про особу з російської на українську мови.

Надаючи оцінку вищевказаним доказам, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, які стосуються один одного в цілому, не суперечать між собою.

Одночасно судом враховується, що відповідні докази на підтвердження заявлених вимог, у тому числі документи, які посвідчують особу ОСОБА_2 , надані саме заявницею по справі.

Крім того, заінтересованою особою – ОСОБА_2 безпосередньо надано до суду заяву, в якій остання визнає заявлені вимоги, та факт того що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є її дочкою.

Судом встановлено, що метою встановлення заявленого факту є реалізація заявником своїх прав на підтвердження родинних відносин з матір`ю, у тому числі для реалізації своїх прав з укладення правочинів з матір`ю, родинність відносин під час яких має значення на подальше оподаткування.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності спору про право за наслідком заявлених вимог, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи судом враховується положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності приймаючи до уваги неможливість встановлення факту, що має юридичне значення, іншим шляхом, суд вважає що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, доведеною, заявлений до встановлення факт, що має юридичне значення є підтвердженим і встановленим, за наслідком чого заява підлягає задоволенню.

При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участі заінтересованої особи – ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , є матір`ю – ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_6 а остання її дочкою відповідно.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко