Постанова від 19 лютого 2026 р. у справі №520/24642/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2026 р. Справа № 520/24642/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/24642/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДСНС у Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення.

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 15.08.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 15.08.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій у зв`язку із неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі 520/24642/25, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову по справі 520/24642/25 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у постанові від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а щодо аналогічних правовідносин Верховний Суд вказав, що з огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-111 та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті компенсації, право позивача ще не було порушене суб`єктом владних повноважень, тому звернення його до суду з цим позовом є передчасним. Застосовуючи зазначений правовий висновок, а також маючи на меті його уточнити, Верховний Суд у постановах від 09.06.2021 по справі №240/186/20 та від 17.11.2021 по справі №460/4188/20 вказав, що в тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання в судовому порядку виплатити компенсацію. Вказав, що законодавцем передбачене обов`язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, причому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку. Вважає, що судом першої інстанції не встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати доходів громадян, та до матеріалів справи не додано доказів відповіді (відмови у виплаті компенсації) на вказану заяву або факту отримання останньої відповідачем. Вказує, що оспорювані частини грошового доходу (індексація грошового забезпечення) не були нараховані позивачу, а тому відповідно до зазначених законодавчих приписів відсутні підстави для здійснення такої компенсації.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.

Наказом ГУ ДСНС України в Харківській області від 01.03.2024 року звільнений зі служби.

В період з 01.12.2015 по 30.11.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Позивач звернувся до відповідача зі заявою, якою просив надати відомості про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення відповідно до положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.

У відповідь отримав лист відповідача від 06.06.2024 про те, що індексація залежить від бюджетних призначень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 року у справі № 520/16506/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та в період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року із урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

На виконання вказаного рішення по справі № 520/16506/24 відповідачем було перераховано позивачу індексацію грошового забезпечення 15.08.2025 року.

Позивач подав заяву до відповідача щодо здійснення компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з початку здійснення не доплат до моменту зарахування коштів на картковий рахунок відповідно до згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”.

Проте відповідач коштів так і не нарахував.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем мала бути сплачена компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 по 15.08.2025 року (дата фактичної виплати грошового забезпечення).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Питання компенсації громадянам за втрату частини доходів у разі порушення строків їх виплати регулюється Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі — Закон № 2050).

Згідно зі статтею 1 цього Закону, підприємства, установи та організації будь-якої форми власності зобов`язані компенсувати громадянам втрату частини доходів, якщо є затримка у виплаті цих доходів, зокрема, з вини власника або уповноваженої ним особи чи органу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 2 Закону № 2050, компенсація громадянам здійснюється у разі затримки виплати їх доходів на один або більше календарних місяців, починаючи з дня набрання чинності зазначеним Законом.

До доходів, які підлягають компенсації, відносяться грошові виплати громадянам, які мають регулярний характер, зокрема суми індексації доходів.

Стаття 3 Закону № 2050 встановлює, що сума компенсації обчислюється як множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків та обов`язкових платежів) та індексу інфляції за період, коли виплата не була здійснена (з урахуванням інфляції за місяць, коли дохід виплачено, не враховується).

Згідно з статтею 6 Закону № 2050, компенсація може здійснюватися за рахунок:

- власних коштів - для підприємств, установ і організацій, що не отримують бюджетного фінансування;

- коштів бюджету - для підприємств і організацій, що фінансуються або дотуються з державного чи місцевих бюджетів;

- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування та інших соціальних фондів.

Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок компенсації громадянам втрати частини доходів, що конкретизує умови та механізм виплати компенсації.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації розраховується як добуток нарахованого, але не виплаченого доходу за місяць та індексу споживчих цін за період невиплати, поділений на 100.

Таким чином, для виплати компенсації повинні бути виконані такі умови: нарахування регулярних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендій); порушення строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємства); затримка виплати доходів на один чи більше календарних місяців; зростання споживчих цін; доходи мають регулярний характер.

Колегія суддів зазначає, що компенсація має компенсаторний характер, її метою є підтримання рівня життя громадян в умовах інфляції та підвищення цін.

Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Тобто право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20 та від 21.08.2023 по справі № 460/6767/20, від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.

Від цих висновків Верховний Суд не відступав. Колегія суддів уважає ці висновки застосовними і до обставин цієї справи та не знаходить підстав для відступу від цієї правової позиції.

Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 року у справі № 520/16506/24 відповідачем перераховано позивачу індексацію грошового забезпечення 15.08.2025 року.

Відтак, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 та з 01.03.2018 року по 30.11.2018, то одночасно з виплатою суми індексації у відповідача наявний обов`язок щодо виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів.

Апелянт посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а відповідно до якого необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Також на висновок Верховного Суду викладений у постановах від 09.06.2021 по справі №240/186/20 та від 17.11.2021 по справі №460/4188/20.

На основі вказаних висновків Верховного Суду в перелічених справах відповідвач стверджує, що право позивача на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-ІІІ, не порушено.

Разом із тим, за іншим правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 10 червня 2021 року у справі № 805/4179/18-а, від 03 вересня 2021 року у справі №460/1904/19, від 04 травня 2022 року у справі №460/5667/20, від 18 травня 2022 року у справі №460/4531/20, отримання позивачем листа, яким йому відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

У цьому зв`язку колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.

В указаній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк – у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Тож оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, на які посилається відповідач, то доводи останнього в аспекті даного питання є необґрунтованими, позаяк суперечать актуальній судовій практиці Суду.

Колегія суддів наголошує, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших).

Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати – з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.

Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права особи на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на таку компенсацію у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 та з 01.03.2018 року по 30.11.2018 за весь час невиплати.

Це свідчить про безпідставність доводів відповідача про те, що оспорювані частини грошового доходу (індексація грошового забезпечення) не були нараховані позивачу, а тому відповідно до зазначених законодавчих приписів відсутні підстави для здійснення такої компенсації.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 по справі № 520/24642/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло