Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №497/2844/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1957/26

Справа № 497/2844/23

Головуючий у першій інстанції Раца В. А.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ТОВ «ООЕК» - адвоката Артьомова О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 21.02.2025 року, ухваленого під головуванням судді Раци В.А., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та стягнення суми,

встановив:

05.12.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» (далі - ТОВ «ООЕК») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію в розмірі 9 338,88 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач є постачальником універсальних послуг, на якого покладений спеціальний обов`язок щодо постачання електричної енергії побутовим споживачам на території Одеської області.

З 01.01.2019 року постачання електричної енергії побутовим споживачам здійснюється на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальникам універсальних послуг, розроблений ТОВ «ООЕК», опублікований на офіційному сайті, а також в газеті «Одеські вісті» від 29.12.2018 року № 99.

Фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунку постачальника універсальної послуги, та/або факт споживання електричної енергії.

Між ТОВ «ООЕК» та споживачем ОСОБА_1 , який є власником, мешкає та є споживачем електричної енергії домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений договір про постачання електричної енергії шляхом вчинення споживачем дій, що засвідчують його бажання укласти договір, а саме фактом споживання електроенергії.

Для проведення розрахунків ТОВ «ООЕК» на ім`я споживача ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , однак за період з 01.05.2022 року по 11.09.2023 року останній фактично спожив електроенергії в кількості 6229 кВт.год на суму 11 726,16 грн., але здійснив оплату за спожиту електроенергію лише частково - в розмірі 3 380,16 грн., з яких 992,88 грн. - за нарахування попередніх періодів, таким чином заборгованість у відповідача перед позивачем складає 9 338,88 грн, яку відповідач в добровільному порядку не сплачує.

19.03.2024 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеного між ТОВ «ООЕК» та ОСОБА_1 , посилаючись на те, що державою громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб, безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України, тобто держава має гарантувати громадянам на безоплатній основі доступ до природних ресурсів, у тому числі електроенергією. Також ОСОБА_1 посилався на те, що в його житловому будинку відсутні електроустановка, а й, відповідно, відсутня послуга електроенергії. Крім цього, кошти, які просить стягнути ТОВ «ООЕК» отримують кінцеві бенефіціари, які знаходяться за кордоном, в тому числі росії (а.с.53-52-55).

15.07.2024 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов повторний зустрічний позов до ТОВ «ООЕК», в якому крім вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, ОСОБА_1 були заявлені вимоги про стягнення шкоди з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 та зобов`язання Кабінету Міністрів України вчинити певні дії (а.с.94-108).

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 27.08.2024 року позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та стягнення суми були об`єднані з первісними позовними вимогами ТОВ «ООЕК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов`язання встановити ціни за газ, воду та електроенергію, третя особа – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, були повернуті позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 (а.с.140-141).

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 21.02.2025 року первісний позов ТОВ «ООЕК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ООЕК» заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 9 338,88 грн., а також судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та стягнення суми було відмовлено (т.1, а.с.171-175).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Болградського районного суду Одеської області від 21.02.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.178-184).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ООЕК» просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.1, а.с.210-215).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, за участю представника ТОВ «ООЕК» та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.1, а.с.236-237, 242).

Більше того, за клопотанням апелянта ОСОБА_1 дана справа слухається в режимі відеоконференції, за участю представника ТОВ «ООЕК» - адвоката Артьомова О.С., у відсутність самого ОСОБА_1 , який на зв`язок в режимі відеоконфкренції не вийшов, про причини суд не повідомив (а.с. 243, 245).

При цьому колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а також враховуючи, що дана справа перебуває впровадженні суду апеляційної інстанції майже півроку (а.с.202), колегія суддів вирішила слухати справу за участю з`явившихся учасників справи, у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини про надання послуг з постачання електричної енергії за публічним договором. Відповідач за первісним позовом користувався електричною енергією, однак належним чином не сплачував за вказані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у відповідному розмірі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за зустрічним позовом не було доведено факту недійсності договору про надання послуг з розподілу електричної енергії (т.1, а.с.171-175).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У п.2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №312 від 14.03.2018 року зазначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживання про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

У пункті 4 постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018 року зазначено, що договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви – приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком (квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та /або з дати, указаної в заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладеного договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.

Відповідно до п.1.2.1 ПРРЕЕ на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Позивач за первісним позовом є постачальником універсальних послуг, на якого покладений спеціальний обов`язок щодо постачання електричної енергії побутовим споживачам на території Одеської області.

З 01.01.2019 року постачання електричної енергії побутовим споживачам здійснюється на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальникам універсальних послуг, розроблений ТОВ «ООЕК», опублікований на офіційному сайті, а також в газеті «Одеські вісті» від 29.12.2018 року № 99.

Фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунку постачальника універсальної послуги, та/або факт споживання електричної енергії.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ООЕК» постачає електричну енергію за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає та зареєстрований ОСОБА_1 , та який є споживачем електричної енергії за цією адресою. Крім того на ім`я ОСОБА_1 позивачем було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для здійснення розрахунків за спожиту електричну енергію та інших платежів.

Фактом приєднання до публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії в даному випадку є її фактичне споживання відповідачем електричної енергії. Тому судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено факт укладання між сторонами договору про надання послуг з електропостачання.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було не обґрунтовано встановлено факт надання послуг відповідачу за первісним позовом з надання електропостачання, є безпідставними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2023 року за зазначеним особовим рахунком в період з 01.05.2022 року по 11.09.2023 року відповідач за первісним позовом фактично спожив електричну енергію в кількості 6229 кВт.год, на суму 11 726,16 грн., при цьому ним було здійснено лише часткову оплату в розмірі 3 380,16 грн., з яких - 992,88 грн. за нарахування попередніх періодів, і загальна сума заборгованості перед позивачем складає 9 339,88 грн. за спожиту електричну енергію (т.1, а.с.19).

У встановленому законом порядку зазначений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 спростовано не було.

Крім того, заборгованість за спожиту електричну енергію відповідачем за первісним позовом на даний час не сплачена та має місце.

Відповідно до п. 4.21 ПРРЕЕ оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватися згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За таких обставин, враховуючи факт надання позивачем послуг з постачання електроенергії та споживання її ОСОБА_1 , а також враховуючи наявну заборгованість за надані позивачем послуги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення первісного позову.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та стягнення суми.

ОСОБА_1 обґрунтував зустрічний позов тим, що державою громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб, безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України, тобто держава має гарантувати громадянам на безоплатній основі доступ до природних ресурсів, в тому числі електроенергією.

Проте, зустрічний позов не зазначає будь-які обставини недійсності цього договору.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини про надання послуг за публічним договором.

Фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунку постачальника універсальної послуги, та/або факт споживання електричної енергії.

Судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії шляхом вчинення відповідачем за первісним позовом дій, що засвідчують його бажання укласти договір, а саме фактом споживання електроенергії.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог з підстав недоведеності факту недійсності договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 21 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.02.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева