Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №487/4516/25 — Миколаївський апеляційний суд

16.02.26

22-ц/812/448/26

Провадження № 22-ц/812/448/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 лютого 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/4516/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

за участі представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Ніколаєва О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Ніколаєвим Олексієм Миколайовичем

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 02 грудня 2025 року під головуванням судді Щербини С.В., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання змінити договір найму житлового приміщення,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Ніколаєва О.М., звернулася з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі – Виконком ММР, ММР) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання змінити договір найму житлового приміщення.

Представник позивачки зазначав, що ОСОБА_2 проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з дитинства і по теперішній час, а зареєстрована там після отримання паспорту вперше з 22 лютого 2005 року.

У вказаній квартирі її батьки мешкали з 22 вересня 1989 року, що підтверджується довідками Ф-3 № 6098 від 17 грудня 2013 року, №1951 від 13 травня 2014 року, виданими ЖКП ММР «БРИЗ» ЖЕК №3.

У подальшому батьки розлучилися у 1998 році, і батько втратив право користування вказаною квартирою за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2014 року, справа №2/487/788/14.

Позивачка з матір`ю залишились жити в цій квартирі, сплачували комунальні платежі та підтримували квартиру у належному стані. Зазначає, що мати хворіла на онкологію з 2013 року, постійно лікувалась. Мати за життя не встигла переоформити договір найму на себе.

Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На сьогоднішній день власником особового рахунку вказаний її батько ОСОБА_3 , згідно витягу з особового рахунку, виданого ТОВ «Управляюча Компанія «Бриз Про». Вказане свідчить про те, що її померлий батько досі рахується наймачем вказаної квартири.

Зазначає, що через представника позивачки ОСОБА_4 вона звернулася до відділу обліку та розподілу житла Виконавчого комітету Миколаївської міської ради з заявою надати дозвіл на зміну договору найму у зв`язку з втратою попереднім наймачем права на житло та його смертю.

09 квітня 2025 року Виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняв рішення №431, яким позивачці було відмовлено у наданні дозволу на зміну договору найму житлового приміщення. Як підстави вказано ненадання документів, які були підставами для вселення, реєстрації, надання квартири, а також неможливістю встановити факт її проживання з покійним батьком - попереднім наймачем.

Відмова Виконавчого комітету міської ради у зміні договору найму спірної квартири з підстав відсутності документів, свідчить про невизнання органом місцевого самоврядування її прав на користування цією квартирою.

Звертає увагу, що вказаною відмовою відповідач порушив право позивачки на отримання дозволу на зміну договору найму, передбачене статтею 106 ЖК України.

Вказане рішення вважає незаконним, адже вона є донькою попереднього квартиронаймача, на законних підставах користувалася та зареєстрована за спірною адресою, несе витрати на утримання кватири, тому відмова виконавчого комітету є протиправною і такою, що порушує її права на користування житловим приміщенням, а відтак вона має право вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення замість попереднього наймача. Вважає, що відмова Виконкому ММР у зміні договору найму та визначення наймачем квартири порушує право ОСОБА_1 на повноцінне користування житловим приміщенням та оформлення відповідних документів.

Зазначає, що ордер на вселення не зберігся. Однак протягом усього часу користування квартирою ні у кого не виникало питань щодо законності вселення до спірної квартири та проживання сім`ї ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №431 від 09 квітня 2025 року, в частині відмови ОСОБА_1 у зміні договору найму житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача змінити договір найму житла, шляхом визнання наймачем квартири за вказаною адресою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), замість попереднього наймача ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не надала доказів порушення її прав, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення договору найму з попереднім квартиронаймачем та доказів його вселення у квартиру АДРЕСА_2 .

Крім того, матеріали справи містять докази позбавлення ОСОБА_3 права користування спірною квартирою.

А тому, на думку суду, відсутні правові підстави для скасування оспорюваного рішення, як і зобов`язання Виконком Миколаївської міської ради змінити договір найму житлового приміщення АДРЕСА_2 , шляхом зміни попереднього наймача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Ніколаєва О.М., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на безпідставність, необґрунтованість вказаного рішення, порушення судом норм матеріального права, а також на те, що рішення ухвалене внаслідок здійснених судом невідповідних обставинам справи висновкам, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначав, що суд першої інстанції не застосував положення статті 106 ЖК України, оскільки закон не встановлює певної черговості у тому, хто може бути визнаний наймачем замість первісного наймача. Таке право належить будь-якому членові сім`ї наймача, до яких віднесено дружина, діти, батьки наймача. Так само і договір найму не припиняє існування зі смертю первісного наймача. Отже, відмова визнати право повнолітньої доньки первісного наймача на укладання договору найму є незаконною.

Позивачкою наданий акт про проживання в квартирі, який складено 24 червня 2025 року у присутності двох сусідів, затверджений директором управляючої компанії, що відповідно до п.13 Рішення Миколаївської міської ради від 14 травня 2025 № 635 «Про затвердження переліку документів щодо надання згоди на зміну договору найму житлового приміщення», є підтвердженням факту проживання.

Представник позивачки вказує, що відповідач посилається на відповідь КЖЕП Центрального району від 10 березня 2025 року №46 про те, що договір найму вказаної квартири не укладався. Також, на вказану відповідь суд першої інстанції посилається як на підставу відмови в позові. Однак, квартира за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться в Заводському районі міста Миколаєва, та, відповідно, у КЖЕП Центрального району і не могло бути відомостей щодо укладання договору найму вказаної квартири. Таким чином, вказаний доказ не може свідчити про те, що договір найму квартири не укладався. Більш того, КЖЕП Центрального району засноване 24 листопада 2000 року, а житло винаймається з 1989 року.

Той факт, що відсутній паперовий примірник договору найму, не може свідчити про те, що договір найму взагалі не укладався, при наявності інших доказів, як-то запис в поквартирній картці форми «Б», проживання родини ОСОБА_5 в квартирі більше тридцяти років без будь яких претензій з боку власника майна, сплата усіх належних платежів.

Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові, створив ситуацію правової невизначеності для позивачки. Так, проживаючи у квартирі майже з народження, будучи зареєстрованою в ній з моменту отримання паспорту, не будучи позбавленою права на житло, позивачці, між тим, безпідставно відмовлено у належному оформленні документів на проживання у вказаній квартирі.

Узагальнені доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від Виконкому ММР надійшов відзив, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, на необґрунтованість апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначала, що з наданих позивачкою матеріалів вбачається, що на момент смерті батька позивачки ОСОБА_3 , остання особа, яка мала статус наймача - саме він. Мати позивачки не переоформила договір найму та не набула статусу наймача за життя, що підтверджується і самою позивачкою. Відповідно, після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 особа, з якою існував договір найму, припинила існування, а мати не встигла набути прав та обов`язків наймача, тому не могла передати ці права позивачці. У зв`язку з цим, позивачка не може змінити договір найму на себе після смерті матері, оскільки остання за життя не мала відповідного статусу, а отже не могла передати такі права.

До того ж, як зазначено у службовій записці відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради від 28 липня 2025 року за №41846/02.11-19/25-2, заявниця тривалий час, приблизно з 2014 року не проживала у вищевказаній квартирі, не була пов`язана спільним побутом з наймачем, за таких обставин не була та не могла бути членом сім`ї попереднього наймача на час його смерті.

Представник Виконкому ММР зазначала також, що відповідно до службової записки відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради від 28 липня 2025 року за №41846/02.11-19/25-2, представником заявника не надано жодного документу який би вказував на правові підстави для заселення батьків заявниці (як основних квартиронаймачів) у квартиру АДРЕСА_2 , будь то ордер, рішення виконкому про надання квартири, підприємства установи чи організації на заселення або договору найму. Крім того, ознайомлюючись із матеріалами справи було виявлено , що із вказаного переліку документів для зміни договору найму житлового приміщення позивачкою не було надано довідку про те, що житлове приміщення не є приватизованим та службовим.

А тому, у зв`язку з наданням неповного пакету документів, ОСОБА_1 було відмовлено.

Згідно з наданою довікою КЖЕП Центрального району Миколаївської міської ради від 10 березня 2025 року №46 договір найму житла за адресою : АДРЕСА_3 з громадянами не укладався.

Вказує, що водночас, позивачка просить суд зобов`язати Виконком ММР змінити саме той договір найму, якого як вбачається з відповіді КЖЕП Центрального району Миколаївської міської ради від 10 березня 2025 року №46, не існує, що саме по собі виключає можливість задоволення таких позовних вимог.

Крім того, представник відповідача вказує, що позивачка не позбавлена права повторно звернутись до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з повним пакетом документів.

2. Мотивувальна частина

В судове засідання апеляційного суду відповідач не з`явився, повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду, що підтверджується матеріалами справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило. За такого, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , з 22 лютого 2005 року.

У вказаній квартирі ОСОБА_1 мешкає з 22 вересня 1989 року, що підтверджується довідками Ф-3 №6098 від 17 грудня 2013 року, №1951 від 13 травня 2014 року, виданими ЖКП ММР «БРИЗ» ЖЕК №3.

У 1998 році батьки позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розлучилися та позивачка залишилася проживати разом із матір`ю у вказаній квартирі.

Рішенням Заводського суду м. Миколаєва від 13 червня 2014 року у справі №2/487/788/14, ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 . ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 .

Відповідно до форми «Б» та форми «А», наданих Департаментом адміністративних послуг Миколаївської міської ради, наймачем спірної квартири вказаний ОСОБА_3 , який зареєстрований там зі своєю дружиною з 22 вересня 1989 року. Їхня донька (позивачка) зареєстрована з моменту отримання паспорту. ОСОБА_3 виписаний за рішенням суду 09 липня 2014 року (а.с. 121, 122).

Згідно з витягом з особового рахунку, виданого керівником управляючої компанії «Бриз ПРО» 7 лютого 2025 року, особовий рахунок по квартирі АДРЕСА_2 , оформлений на ОСОБА_3 (а.с. 23)

Відповідно до акту про проживання в квартирі від 24 червня 2025 року, затвердженого керівником управляючої компанії «Бриз ПРО», у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 проживає з дитинства по теперішній час. Акт складений у присутності сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 48).

Згідно з відповіддю Державного архіву Миколаївської області від 28 лютого 2025 року №П-227/03-06, у рішеннях виконавчого комітету Заводської районної ради народних депутатів м. Миколаїв за 1989 рік, відомостей про заселення ОСОБА_3 та членів його родини у квартиру АДРЕСА_4 не виявлено.

Згідно з відповіддю КЖЕП Центрального району від 10 березня 2025 року, з громадянами за адресою АДРЕСА_1 , договір найму житла не укладався.

Відповідно до довідки КП «МБТІ» від 30 травня 2014 року, інформація щодо приватизації квартири АДРЕСА_5 відсутня.

06 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївської міської ради із заявою про зміну договору найму після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №431 від 09 квітня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на зміну договору найму житлового приміщення. Підставою відмови вказано ненадання документів, які були підставами для вселення, реєстрації, надання квартири, а також неможливістю встановити факт її проживання з покійним батьком - попереднім наймачем.

Позиція апеляційного суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги визнати позивачку наймачем квартири. Отже цей спір пов`язаний із правом особи на житло, що гарантовано статтею 47 Конституції України та забезпечується гарантіями статті 8 Конвенції.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК УРСР).

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК УРСР).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).

У статті 106 ЖК УРСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

У разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою (частина друга статті 107 ЖК УРСР).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Верховний Суд в постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 522/6506/23 (провадження № 61-4136св25) звернув увагу на те, що «в даному випадку ставиться питання про право на житло щодо приміщення, яке не перебуває у приватній власності, а тому такі взаємовідносини в порівняні з відносинами приватної власності підвищують рівень захисту, який надається особам відповідно до статті 8 Конвенції (див. для прикладу пункти 38-46 рішення ЄСПЛ у справі "F.J.M. проти Сполученого Королівства"). тривалий час проживання особи в житлі незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У частинах першій - четвертій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка, яка є дочкою попереднього наймача ОСОБА_3 , проживала з дитинства у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , на правах члена сім`ї наймача, зареєстрована в цій квартирі з 2005 року.

Зазначені обставини підтверджуються відповідними довідками, а також актом про проживання (а.с. 23-26, 48), та відповідачем не спростовані.

Отже у позивачки виникло самостійне право користування спірним житлом, яке захищається конституційними та конвенційними гарантіями права на житло.

За таких обставин колегія суддів вважає, що після смерті наймача ОСОБА_3 , в силу положень статті 106 ЖК України, права та обов`язки наймача спірної квартири перейшли до його дочки ОСОБА_1 , яка на день смерті була членом сім`ї наймача.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 грудня 2025 року у справі № 646/7675/21 (провадження № 61-8425св25).

Доводи відповідача про відсутність документів, які б підтверджували правові підстави для вселення батьків позивачки в спірну квартиру в 1989 році, а також відсутність договору найму цієї квартири, укладеного з батьком позивачки, самі по собі не можуть бути підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на зміну договору найму спірного житлового приміщення, враховуючи, що відповідно до вказаних вище довідок, витягу з особового рахунку, батько позивачки визнавався наймачем спірної квартири з 1989 року (а.с. 23-26), тривалий час проживав в цій квартирі разом з позивачкою, і ці обставини відповідачем не спростовані.

За такого, колегія суддів вважає, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради 09 квітня 2025 року безпідставно відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на зміну договору найму спірної квартири, а тому таке рішення є протиправним.

Також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права користування спірним житловим приміщенням.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та вимоги матеріального права, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Ніколаєвим Олексієм Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 431 від 09 квітня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на зміну договору найму житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наймачем квартири за адресою АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 20 лютого 2026 року.