Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №488/4359/23 — Миколаївський апеляційний суд

16.02.26

22-ц/812/101/26

Провадження № 22-ц/812/101/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 лютого 2026 року м. Миколаїв

справа № 488/4359/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про встановлення факту спільного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 01 жовтня 2025 року під головуванням судді Селіщевої Л.І., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, в якій з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, остаточно просила встановлення факту її спільного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання за нею права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування за законом.

Позивач з зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат по лінії матері – ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається із 1/6 частину житлового будинку разом із прилеглими до нього будівлями і спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а інші 5/6 частин будинку належать їй на праві власності.

Також вказувала, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є його діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є громадянами російської федерації і постійно там проживають. В свою чергу, діти спадкодавця не прийняли спадщину в установленому законом порядку.

Як вказала позивач, як до часу смерті свого брата, так і після його смерті, здійснює догляд та утримання усього житлового будинку, доглядає земельну ділянку та одноособово несе витрати з оплати житлово-комунальних послуг. ОСОБА_2 на протязі 40 років в належній йому частині будинку не проживав, бо постійно мешкав та був зареєстрований по АДРЕСА_2 , а після смерті своєї дружини повинен був виїхати на постійне проживання до дітей та бажав оформити договір дарування належної йому 1/6 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 на її ім`я, для чого приїхав на початку 2012 року в м.Миколаїв і жив до весни 2012 року разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання, віддав їй оригінали правовстановлюючих документів, але угоду скласти не встиг, так як на декілька днів поїхав по справам в м. Пирятин, де і помер.

Нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем та через пропуск нею строку для прийняття спадщини.

Посилаючись на неможливість у позасудовому порядку оформити належну їй спадщину, ОСОБА_1 просила: встановити факт її спільного проживання разом з ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову суд виходив з того, що позивачкою не надано доказів постійного проживання зі спадкодавцем на час смерті останнього та доказів на підтвердження місця відкриття спадщини, реєстрації місця проживання спадкодавця і осіб, які були зареєстровані разом із ним на час його смерті. Також суд зазначив, що доводи позивачки щодо догляду за усім житловим будинком та земельною ділянкою, несення витрат щодо їх утримання та благоустрою не мають правого значення по суті спору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування обставини, неналежну оцінку наданих доказів, що мають значення для справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги: визнати поважними причини пропуску нею строку для прийняття спадщини на майно ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ; надати додатковий строк, достатній для прийнята спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/6 частину житлового будинку і прилеглих до нього господарських будівель і споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 ; встановити факт прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частину житлового будинку господарських будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/6 частину житлового будинку нього господарських будівель і споруд, розташованих будинку і прилеглих до нього господарських будівель і споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 .

Апелянт зазначала, що в мотивувальній частині рішення суд вказав, що вона неодноразово змінювала позовні вимоги і остаточно просила встановити факт її постійного проживання з її братом ОСОБА_2 , але викладене не відповідає дійсності, оскільки її позовні вимоги залишались незмінними, а саме: про встановлення факту спільного проживання (а не постійного, як вказує суд) прийняття спадщини, поновлення строку для прийняття спадщини з поважних причин та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Зауважує, що поняття «спільне проживання» та «постійне проживання» є різними за своїм походженням. Спільне проживання означає фактичне проживання людей разом, незалежно від сімейного стану певний час, тоді як постійне проживання – це юридичне поняття, що означає проживання за певною адресою, яке може бути підтверджене відповідними документами. Спільне проживання не має юридичних зобов`язань, тоді як постійне проживання передбачає офіційну реєстрацію або підтвердження проживання в певному місці. ОСОБА_1 просить звернути увагу, що спадщину після смерті брата спадкоємцями першої черги за законом прийнята не була, окрім неї ніхто із заявою про прийняття спадщини не звертався. Під час розгляду справи вона неодноразово просила суд надати їй додатковий строк для прийняття спадщини, але суд їх не прийняв до уваги, не надав належної оцінки таким вимогам, чим порушив ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та самостійно визначив спосіб захисту, що суперечить фактичним заявленим вимогам позивача. Суд не звернув увагу на те, що в заяві про уточнення позовних вимог від 27 лютого 2025 року вона виклала додаткові обставини, які стосуються не тільки спільного проживання, а й факту прийняття спадщини, шляхом своєчасного фактичного вступу в управління, користування і володіння спадковим майном. Водночас для неї визнання права власності на вищевказану частку майна має важливе юридичне значення, а саме для поліпшення житлових умов сім`ї, шляхом прибудови до будинку додаткової площі; здійснення державної реєстрації постійного місця проживання членів сім`ї, приватизації земельної ділянки. В рішенні також відсутня правова оцінка тому, що між нею і відповідачем - Миколаївською міською радою - майнового спору немає.

Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представника позивачки - адвокат Клис А.А. – підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Положеннями статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Приписами статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Частинами першою, третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.09.1988 року був власником 1/6 частини житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-21).

Позивачка ОСОБА_1 є власницею 5/6 частин цього житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.09.2000 р. та свідоцтва про право на спадщину від 21.08.1984 р. (а.с. 22).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Із копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (повторного) вбачається, що він помер у м. Пирятин Полтавської області (а.с. 110). Аналогічні відомості, зокрема щодо місця смерті ОСОБА_2 зазначені у актовому записі про його смерть № 119 від 04.05.2012 року, складеного по Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Пирятинського районного управління юстиції Полтавської області (а.с. 19).

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не залишив заповіту на випадок своєї смерті, то в силу ч. 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування належного йому майна, належить його спадкоємцям за законом.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2023 року у справі № 488/3698/21 був встановлений факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним братом ОСОБА_1 , по лінії матері – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 12-14).

Виходячи із такого, позивачка – ОСОБА_1 відноситься до кола спадкоємців другої черги за законом після смерті свого рідного брата – ОСОБА_2 (стаття 1262 ЦК України).

Разом із цим, для прийняття спадщини після смерті свого брата, позивачка повинна була б вчинити дії, визначені ч. 3 ст. 1268 ЦК або ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України, тобто постійно проживати разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини в строк 6 місяців з часу відкриття спадщини.

З копії спадкової справи № 56/2020, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 вбачається, що на випадок своєї смерті заповіту він не залишив. Із заявою про прийняття спадщини після його смерті до нотаріуса звернулася лише позивачка по даній справі – ОСОБА_1 . Проте вказана заява була нею подана 12 червня 2020 року, у зв`язку із чим нотаріус повідомив ОСОБА_1 про те, що їй необхідно надати докази постійного проживання за однією адресою з померлим або рішення суду про надання їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, також роз`яснено про необхідність надання належного підтвердження останнього місця проживання померлого (а.с. 56-60).

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської К.Т. від 28 серпня 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 та повторно роз`яснено заявниці які документи потрібно їй надати для оформлення спадщини (а.с. 11).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка у своєму позові посилалася зокрема, на те, що вона спільно проживала разом зі своїм братом, здійснювала догляд та утримання усього житлового будинку і земельної ділянки, та несла витрати з оплати житлово-комунальних послуг, що свідчить про фактичне прийняття нею спадщини.

Належним чином, відповідно до приписів статті 89 ЦПК України, оцінивши надані позивачкою докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наданий ОСОБА_1 . Акт від 03.08.2024 року про те, що позивачка і ОСОБА_2 спільно проживали та вели спільне господарство з січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 94) не є достатнім та достовірним доказом на підтвердження її постійного проживання разом зі спадкодавцем на час смерті останнього, оскільки суперечить іншим зібраним у справі доказам. Так, згідно свідоцтву та актовому запису про смерть ОСОБА_2 він помер у м. Пирятин Полтавської області. Аналогічні обставини встановлені рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19.01.2023 р. у справі № 488/3698/21. Крім того відповідно наданим ОСОБА_1 поясненням у судовому засіданні у суді першої інстанції ОСОБА_2 у 2012 році на декілька місяців і жив у спірному будинку, це було тимчасовим і не мало характеру постійного проживання.

Інших доказів, які б доводили постійне проживання позивачки разом зі спадкодавцем на час смерті останнього, суду не було надано.

Отже, за встановлених у даній справі обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою підстав, які свідчать про прийняття нею спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

При цьому посилання апеляційної скарги на те, що вимогою позивачки було встановлення не факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а факту спільного проживання, не спростовують правильність висновків суду про недоведеність ОСОБА_1 прийняття нею спадщини, оскільки частиною третьою статті 1268 ЦК України встановлено, що вважається таким, що прийняв спадщину той спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому встановлення факту спільного проживання не має правового значення при вирішенні даного питання.

Також не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта про те, що суд не дав належної оцінки факту прийняття позивачкою спадщини, шляхом своєчасного фактичного вступу в управління, користування і володіння спадковим майном, оскільки за положеннями Цивільного кодексу України в редакції, що діє з 01.01.2004 року, такі обставини не свідчать про прийняття спадщини.

З огляду на викладене, встановивши, що ОСОБА_1 не доведено прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за нею права власності на 1/6 частину житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами про АДРЕСА_1 , а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Щодо посилань апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідачем – Миколаївської міською радою – не було висловлено заперечень проти задоволення позову, то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Проте, з огляду на вищевикладене, визнання позову Миколаївською міською радою суперечить закону, а тому не є підставою для задоволення позову.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини, про які вона усно зазначала в судовому засіданні у суді першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки такі вимоги не були нею заявлені у передбаченому цивільним процесом порядку, а тому не могли бути предметом судового розгляду. При цьому колегія суддів звертає увагу, що після подання первісного позову представником ОСОБА_1 – адвокатом Клис А.А. – ще тричі подавались заяви про уточнення позовних вимог (від 06.08.2024, від 13.02.2025, від 27.02.2025 -а.с. 66-67, 91-93, 102-104), в яких вимог про надання позивачці додаткового строку на прийняття спадщини жодного разу не було заявлено.

Приписами частини шостої статті 367 ЦПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За такого вимоги апеляційної скарги визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та надання додаткового строку для прийнята спадщини апеляційним судом не можуть бути прийняті та розглянуті.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

З огляду на викладене, апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повна постанова складена 20 лютого 2026 року