Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №127/19582/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/19582/25

Провадження № 22-ц/801/433/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 рокуСправа № 127/19582/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів: Матківської М. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федоров Юрій Олександрович на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ан О. В. в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,

у цивільній справі № 127/19582/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки, у розмірі 49 800 грн та компенсацію за затримку остаточного розрахунку в розмірі 53 532,51 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що до 31.03.2025 працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів 5 розряду Цеху технічного обслуговування вагонів (ЦТО) Вінниця I групи Виробничого підрозділу Служби роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Вказав, що на підставі Наказу № 417/ОС-ДР-3 від 25.03.2025 трудовий договір було припинено за його власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України. При цьому йому була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік у повному обсязі, а за 2022, 2023 та 2025 роки – не виплачена, що є порушенням умов п. 3.10 Колективного договору на 2014-2019 роки, пролонгованого на 2020-2024 роки, та підтверджує порушення відповідачем свого обов`язку здійснити повний розрахунок у день звільнення. Оскільки кошти не виплачені вчасно, то позивач вважає, що він має право також отримати компенсацію за затримку остаточного розрахунку, що передбачено ст. 117 КЗпП України в сумі 53 532,51 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану. Отже суд першої інстанції виходив з того, що таким правом відповідач скористався та витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 призупинив реалізацію наступних заходів: виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. При цьому взяв до уваги, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік відбулася у 2024, що підтверджується витягом з протоколу №Ц-82/89 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024 на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024.

До того ж місцевий суд зауважив, що сторонами не надано та не ініціювалося питання про витребування доказів, що підтверджують, що позивач у 2024 та 2025 роках перебував у відпустці строком не менше 14 календарних днів та написав заяву з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення.

З огляду на вищезазначене суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в тому числі і похідної заявленої вимоги щодо зобов`язання виплатити позивачу кошти за затримку остаточного розрахунку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Федорова Ю. А., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, істотне порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 29 грудня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду на 17 лютого 2026 року о 12:0 год. з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд дійшов хибного висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення не є складовою заробітної плати та не підлягає обов`язковій виплаті при звільненні.

Водночас відповідно до п. 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України №5 від 13.01.2004, матеріальна допомога, що має систематичний характер та передбачена колективним договором, належить до фонду оплати праці, а саме – до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Отже позивач вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, прямо передбачена п. 3.10 Колективного договору АТ «Українська залізниця», є елементом фонду заробітної плати, а не «додатковим благом», як помилково зазначив суд першої інстанції.

Звертає увагу, що відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанови Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц «доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій належать до видів додаткової заробітної плати.

Вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки суд безпідставно погодився з позицією відповідача про правомірність повного невиконання зобов`язань за колективним договором, посилаючись на рішення правління АТ «Українська залізниця» про призупинення виплат.

На переконання позивача, ст. 11 зазначеного Закону не скасовує дію колективного договору, а лише допускає тимчасове зупинення окремих положень; матеріальна допомога на оздоровлення має гарантійний характер, оскільки спрямована на відновлення працездатності працівника; відповідач не довів, що зупинення виплат було належним чином доведене до відома працівників та погоджене з представницьким органом трудового колективу.

Крім того, рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 25.03.2025 року (Наказ № 417/ОС-ДР-3 від 25.03.2025) прямо передбачено обов`язок здійснити нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, що підтверджує визнання відповідачем існування відповідного обов`язку.

Зауважує, що суд першої інстанції фактично позбавив ОСОБА_1 права на належну йому виплату, навіть не вказавши про те, що у випадку скасування відповідного рішення відповідача про призупинення виплат останній має право звернутись із відповідною заявою про їх отримання.

При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що: відповідач визнав факт виплати матеріальної допомоги за 2022 рік лише у 2024 році, тобто з істотною затримкою; у матеріалах справи наявні докази перебування позивача у щорічних та додаткових відпустках у 2022–2024 роках, що підтверджується довідкою про нарахування виплат № 63р-з.08/101 від 09.06.2025 за період з січня 2022 року по березень 2025 року; відсутність заяви про виплату матеріальної допомоги не може нівелювати обов`язок роботодавця здійснити остаточний розрахунок при звільненні відповідно до ст. 116 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що формальний підхід суду до оцінки доказів призвів до неправильного вирішення справи по суті.

Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у зв`язку з відмовою в основній вимозі про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, автоматично відсутні підстави для застосування ст. 117 КЗпП України. Отже такий висновок суперечить усталеній практиці Верховного Суду, згідно з якою відповідальність за ст. 117 КЗпП України настає з факту невиплати належних працівникові сум у день звільнення з вини роботодавця, незалежно від подальшої правової кваліфікації таких сум судом першої інстанції.

Зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що: обов`язок роботодавця провести повний розрахунок у день звільнення є безумовним; наявність або відсутність спору про розмір сум не звільняє роботодавця від відповідальності; у разі часткового задоволення вимог працівника компенсація за ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню пропорційно.

Таким чином, ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, тому вважає, що відмова суду першої інстанції у застосуванні ст. 117 КЗпП України є необґрунтованою.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Чешковський В. А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Зокрема вказав, що предметом позову є не заборгованість по заробітній платі, а невиплачена матеріальна допомога на оздоровлення, яка до заробітної плати не відноситься, так як має кардинально відмінні джерела утворення, порядок та підстави виплат. Зауважив, що працівники АТ «Українська залізниця» в переліки працівників, яким матеріальна допомога на оздоровлення передбачена законодавством не включені. При цьому виплата матеріальної допомоги на оздоровлення для позивача не є державною гарантією чи нормою права, так як АТ «Українська залізниця» є державним комерційним підприємством.

Таким чином, для працівників АТ «Українська залізниця» матеріальна допомога на оздоровлення є додатковим благом, яке виплачується на інших підставах, не передбачених законодавством. Отже матеріальна допомога на оздоровлення відноситься до інших виплат, як і виплати, передбачені тільки Колективним договором АТ «Укрзалізниця».

Звертає увагу, що рішення Правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі і матеріальної допомоги на оздоровлення наразі ніким не оскаржене (у тому числі і представницьким органом трудового колективу) та є чинним.

Також, істотним є те, що згідно з п.3.10. Колективного договору підприємства підставами для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення обов`язкові дві обставини: заява працівника про надання допомоги; наказ про надання основної відпустки тривалістю не менше 14 днів.

Зауважив, що свій розрахунок суми компенсації за затримку остаточного розрахунку позивач обґрунтовує невиплатою у день звільнення йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2025 роки. Однак за 2022 рік ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення отримав; за 2023 рік ОСОБА_1 подав заяву на матеріальну допомогу на оздоровлення, але не подав заяву на надання йому щорічної відпустки (останнє є обов`язковою умовою виплати допомоги); за 2023 рік виплата матеріальної допомоги на оздоровлення зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року №Ц-5431, яке ніким не оскаржувалось; за 2025 рік ОСОБА_1 заяви на матеріальну допомогу на оздоровлення не подавав.

Таким чином, відповідач вважає, що у день звільнення ОСОБА_1 отримав усі суми, що належать йому від підприємства в день звільнення.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Чешковський В. А. заперечив проти доводів апеляційної скарги, оскільки вважає судове рішення першої інстанції законними та обґрунтованими, просив залишити його без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів 5 розряду Цеху технічного обслуговування вагонів (ЦТО) Вінниця I групи Виробничого підрозділу Служби роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Колективний договір між адміністрацією і первинною профспілковою організацією експлуатаційного вагонного депо Жмеринка на 2014 – 2019 роки передбачає умови виплати допомоги на оздоровлення. Зокрема надання працівникам філії, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.

Витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління (а.с.130).

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (а.с.127-128).

Згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024 на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол № 1-82/39 Ком.т.) вирішено здійснити до 31.12.2024 нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік працівникам АТ «Укрзалізниця» за умови дотримання норм отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2022 році відповідно до діючих у підрозділах колективних договорів, на підставі розподілу нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» за 2022 рік (далі Розподіл) та в межах сум, зазначених у додатку 1 до цього рішення, а також відповідних наказів згідно з пунктом 3 цього рішення. Порядок надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» в редакції від 30.11.2021 передбачає порядок та право на отримання матеріальної допомоги, зокрема правом на оздоровлення може скористатися кожен працівник регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», який безперервно пропрацював у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців. Матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам регіональної філії один раз у календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів (а.с.126).

У лютому 2022 року позивач просив надити чергову відпустку з 25.03.2022 року, на який термін не зазначено (а.с.125).

Позивач у лютому 2022 року, а також у жовтні 2023 року просив надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення (а.с.121, 124).

Щорічну відпустку позивач просив надати у грудні 2024 року на 24 календарних дні з 20.01.2025 (а.с.120).

При цьому позивач не надав суду доказів підтвердження факту подання ним заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 та 2024 роки.

У серпні 2023 позивач просив надати додаткову відпустку за особливий характер праці з 16.09.2023 на 4 календарних днів (а.с.123).

На підставі Наказу № 417/ОС-ДР-3 від 25.03.2025, трудовий договір було припинено за власним бажанням ОСОБА_1 згідно зі ст. 38 КЗпП України (а.с.5).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним критеріям рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Між сторонами виник спір щодо невиплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації за затримку остаточного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки в розмірі 49 800 грн та компенсації за затримку остаточного розрахунку в розмірі 53 532,51 грн, позивач посилається на те, що відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення.

Статтею 4 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Аналогічні положення містяться у Законі України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори та угоди».

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з вимогами частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (статті 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Із положень частини першої статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що заробітна плата це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно трудового договору.

За своєю структурою заробітна плата на підприємствах, в установах, організаціях складається з основних виплат, які встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників або посадових окладів для службовців, додаткових виплат, обумовлених певними умовами праці, а також із заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких, зокрема, належать грошові і матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства, за спеціальними системами та положеннями.

При вирішенні питання про здійснення таких виплат необхідно виходити з діючих на підприємстві нормативних актів, якими визначено умови та порядок цих виплат. Підстави та порядок заохочувальних і компенсаційних виплат можуть регулюватися галузевими угодами та колективними договорами підприємств. Такі виплати здійснюються на підставі відповідних рішень (наказів) роботодавця.

Закон прямо покладає на підприємство обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

Як встановлено з матеріалів справи, в АТ «Укрзалізниця» між роботодавцем та первинною профспілковою організацією експлуатаційного вагонного депо Жмеринка було укладено Колективний договір на 2014-2019 роки, пролонгований на 2020-2024 роки, і такий є чинним.

У наказі (розпорядженні) № 417/ОС-ДР-3 від 25.03.2025 про припинення трудового договору (контракту) зазначено про виплату одноразової матеріальної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачених п.3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2014-2019 роки, пролонгованого на 2020-2024 роки за 2023 рік після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спірні правовідносин стосуються можливості отримання позивачем матеріальної допомоги на оздоровлення під час введення в Україні воєнного стану.

Пунктом 3.10. Колективного договору укладеного між адміністрацією експлуатаційного вагонного депо Жмеринка «Південно-Західна залізниця» та профспілковим комітетом експлуатаційного вагонного депо, визначено, що працівникам філії один раз на рік надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.

Відповідно до Порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам регіональної філії один раз у календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у лютому 2022 року, а також у жовтні 2023 року звертався до відповідача з заявами про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.121, 124).

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Також, 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до витягу з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

Згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол № 1-82/39 Ком.т.) вирішено здійснити до 31.12.2024 нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік працівникам АТ «Укрзалізниця» за умови дотримання норм отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2022 році відповідно до діючих у підрозділах колективних договорів, на підставі розподілу нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» за 2022 рік (далі Розподіл) та в межах сум, зазначених у додатку 1 до цього рішення, а також відповідних наказів згідно з пунктом 3 цього рішення. Порядок надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» в редакції від 30.11.2021 передбачає порядок та право на отримання матеріальної допомоги, зокрема правом на оздоровлення може скористатися кожен працівник регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», який безперервно пропрацював у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців. Матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам регіональної філії один раз у календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів.

Отже виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік відбулася у 2024, що підтверджується витягом з протоколу №Ц-82/89 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024 на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року.

Помилковими є твердження позивача про неправильне застосування місцевим судом статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки відповідно до положень цієї статті на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

В матеріалах справи відсутні докази визнання рішення правління АТ «Укрзалізниця» в установленому Законом порядку незаконним. Підстав для висновків про невідповідність вказаного рішення положенням КЗпП України, Закону України «Про колективні договори і угоди» та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», колегія суддів не вбачає.

При цьому, системний аналіз законодавства свідчить про те, що дія частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022 року.

Отже, оскільки виплати, які є предметом спору у цій справі, передбачені пунктом 3.10 Колективного договору, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22.

Посилання апелянта на те, що рішення АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року про призупинення виплат за колективними договорами прийнято всупереч вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» та не було належним чином доведене до відома працівників та погоджене з представницьким органом трудового колективу, колегія суддів відхиляє, адже вказане рішення правління АТ «Українська залізниця» не оскаржувалося у встановленому порядку ні відповідними профспілками, ні працівниками АТ «Укрзалізниця» (в тому числі й позивачем).

Позивач не позбавлений права на належну йому виплату, оскільки у випадку скасування відповідного рішення відповідача про призупинення виплат останній має право звернутись із відповідною заявою про їх отримання.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Враховуючи викладене, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федоров Юрій Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. М. Стадник