Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №149/3291/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/3291/25

Провадження № 33/801/161/2026

Категорія: 289

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.

Доповідач: Сало Т. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд, суддя Сало Т.Б., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , її захисника – адвоката Костюка Сергія Миколайовича, прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони південного регіону – Щура Олександра Володимировича, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 січня 2026 року в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП,

встановив:

Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

У скарзі зазначає, що у порушення вимог ст. 277-2 КУпАП, 13 січня 2026 року судом не було повідомлено апелянта та її захисника про те, що судове засідання відкладено на 14 січня 2026 року. Не зважаючи на її клопотання про бажання скористатися правничою допомогою, 14 січня 2026 року суд розглянув справ та прийняв оскаржуване рішення. Висновки суду про зловживання стороною захисту своїми правами та намагання затягнути розгляд справи є поспішними. Вказане призвело до неможливості реалізувати нею в суді передбачені ст. 268 КУпАП права, яким наділена особа, яка притягується до адміністративної відповідальності. Вона не мала умислу на вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, оскільки: житловий будинок належить матері її чоловіка; вона не придбавала вказане нерухоме майно за особисті кошти та не набула його за жодним відплатним договором; копій правовстановлюючих документів чи документів, у яких містяться відомості про вартість об`єкта вона надати позбавлена можливості у зв`язку з ненаданням їх власником. Таке недекларування не принесло їй жодної вигоди прямо або опосередковано, не створило перспектив отримання (набуття) будь-якої вигоди через невнесення до щорічної декларації вартості нерухомого майна. Лист Київського НДІСЕ від 04 серпня 2025 року не є висновком експерта або звітом про оцінку майна чи звітом експерта у розумінні вимог чинного законодавства, а тому не може бути врахований судом як доказ у справі.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 та адвоката Костюка С.М., які підтримали апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав, прокурора Щура О.В., який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши мотиви апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до протоколу №676 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, складеного 29 вересня 2025 року оперуповноваженим 1-го сектору (протидії корупції) управління стратегічних розслідувань у Вінницькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України капітаном поліції Корєшковим В.С., ОСОБА_1 , будучи головним спеціалістом відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи згідно з пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, у порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону, зазначила відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму 665 000 грн.

Згідно з наказом №21-ДС від 15 лютого 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до положень п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону - ч. 1 ст. 45 особи, зазначені у п. 1, п.п. «а», «в» - «г» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Тобто, ОСОБА_1 є суб`єктом відповідальності за порушення вимог фінансового контролю.

У відповідності статті 65-1 Закону за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

За даними публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які розміщенні на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, встановлено, що ОСОБА_1 21 березня 2024 року о 19:11 год. подала щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік.

28 серпня 2025 року до управління стратегічних розслідувань надійшов обґрунтований висновок складений стосовно суб`єкта декларування ОСОБА_1 , відповідно до якого Національне агентство з питань запобігання корупції провело повну перевірку її декларації.

Так, за результатами перевірки НАЗК встановлено, що суб`єкт декларування при поданні декларації зазначив такі недостовірні відомості:

У розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначив відомостей про житловий будинок загальною площею 84,9 м2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та у звітному періоді належав йому та члену сім`ї (чоловікові) на праві користування (проживання).

Суб`єкт декларування вказав, що житловий будинок та земельна ділянка під ним належать матері члена сім`ї (чоловіка) - ОСОБА_2 , підтвердив, що фактичним місцем проживання його та члена сім`ї (чоловіка) протягом звітного періоду був житловий будинок за вищевказаною адресою, проте не пояснив причин незазначення відомостей про об`єкт нерухомості у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

Вищезазначений житловий будинок належить матері члена сім`ї (чоловіка) - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 червня 2009 року №42.

Відповідно до відомостей Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі-КНДІСЕ) ринкова вартість житлового будинку, з урахуванням вартості земельної ділянки, на 31 грудня 2023 року могла становити 620 000,00 гривень.

Таким чином, суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на загальну суму 620 000,00 гривень, чим не дотримав вимоги п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації:

Суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про вартість транспортного засобу марки ТОYOТА моделі CAMRY, 2007 р.в., VIN-код: НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності з 14 березня 2023 року, казавши у відповідному полі - 50 000,00 гривень.

Суб`єкт декларування надав копію довідки територіального сервісного центру №0545, з якої вбачається, що вартість автомобіля - 5 000,00 грн, при цьому не пояснив причин зазначення недостовірних відомостей про вартість транспортного засобу.

Відповідно до відомостей ЄДРТЗ вартість вищевказаного легкового автомобіля становить 5 000,00 гривень.

Під час перевірки встановлено неточність оцінки транспортного засобу, про що зазначено у розділі 3.2 Довідки про результати проведення повної перевірки від 08 серпня 2025 року №596/25.

Таким чином, суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на загальну суму 45 000, 00 гривень, чим не дотримав вимоги п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону.

За результатами повної перевірки декларації щодо з`ясування достовірності задекларованих відомостей, встановлено, що суб`єкт декларування при поданні декларації вказала відомості, що не відповідають дійсності, на загальну суму 665 000,00 грн, чим не дотримала вимог пп. 3,7 ч.1 ст. 46 Закону.

Відповідно до Форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка затверджена наказом НАЗК від 23 липня 2021 року №449/21, на початку заповнення декларації суб`єкт декларування ознайомлюється з Правилами заповнення форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Після ознайомлення проставляється відповідно відмітка.

Після заповнення усіх розділів декларації суб`єкт декларування ознайомлюється із внесеними до неї відомостями та проставляє відповідну відмітку про підтвердження правильності даних, після чого подає декларацію шляхом накладення електронного цифрового підпису.

Згідно з ч. 4 ст. 45 Закону впродовж 30 днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

Крім того, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 45 Закону у разі самостійного виявлення суб`єктом декларування у декларації недостовірних відомостей після спливу терміну для подання виправленої декларації, передбаченого абз. 1 цієї частини, але до початку проведення НАЗК повної перевірки цієї декларації, суб`єкт декларування може звернутися до НАЗК з листом з поясненням причин, що призвели до внесення недостовірних відомостей та неподання виправленої декларації у зазначений термін, додавши підтверджуючі документи. Дані відомості, подані суб`єктом декларування таким чином, мають бути розглянуті НАЗК під час проведення повної перевірки цієї декларації.

Суб`єкт декларування при поданні декларації підтвердив достовірність вказаних відомостей, правом подати виправлену декларацію не скористався та не направив листа з поясненнями причин, що призвели до внесення ним недостовірних відомостей.

Так, враховуючи вищевикладені факти ОСОБА_1 , будучи головним спеціалістом відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи згідно пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, в порушення вимог ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», 21 березня 2024 року оприлюднивши декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (щорічна за 2023 рік), в якому вказала недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на загальну суму 665 000, 00 грн, що становить від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 4 статті 172-6 КУпАП (а.с.1-7).

У статті 294 КУпАП України зазначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Із змісту скарги можна зробити висновок, що ОСОБА_1 не заперечувала проти висновку суду першої інстанції про те, що вона є суб`єктом декларування, а також те, що вона не зазначила в декларації про об`єкт нерухомості – будинок, який належить матері її чоловіка на праві власності, і саме в цьому будинку вони проживали разом з чоловіком у звітний період. Місце проживання ОСОБА_1 в цьому будинку було задекларованим.

Апелянт вказує, що не мала умислу на вчинення інкримінуємого їй адміністративного правопорушення, адже апелянт не придбавав вказане нерухоме майно за особисті кошти та не набула його за жодним відплатним договором. Також в декларанта не має копій правовстановлюючих документів у яких містяться відомості про вартість об`єкта нерухомості.

По-перше, такі твердження є безпідставними, адже суперечать як нормам Закону, так і офіційним роз`ясненням НАЗК щодо декларування об`єктів нерухомості.

У декларації відображаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право (п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону).

Роз`яснюючи правила декларування, НАЗК наводить приклад: Суб`єкт декларування зареєстрований та фактично проживає у квартирі його батьків. У такому разі квартира батьків підлягає відображенню у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації за умови, що суб`єкт декларування жив у ній протягом не менше половини днів звітного періоду – оскільки вона належить суб`єкту декларування на праві користування (незважаючи на те, що жодного письмового договору між суб`єктом декларування та його батьками не укладалось).

Апеляційний суд звертає увагу, що декларант є освіченою особою, і фактично правильно заповнила всі інші розділи декларацій. З незрозумілих для суду причин ОСОБА_1 не внесла до декларації будинок, за яким задекларовано її місце проживання. Необхідність декларування будинку свекрухи, за яким задеклароване місце проживання декларанта є однозначною обставиною для розуміння, не вимагає додаткових роз`яснень, і жодних сумнівів в декларанта не могло виникнути.

Враховуючи, що декларуванню підлягають об`єкти нерухомості, якими користуються декларанти навіть на підставі усного договору з власником такого майна, обставина придбання декларантом вказаного нерухомого майна за відплатним договором як підстава для декларування не ґрунтується на нормі закону.

Про наявність чи відсутність у декларанта копій правовстановлюючих документів на будинок, який належить свекрусі, можливо говорити лише в тому випадку, коли декларант почав вносити відомості про об`єкт нерухомості, яким користується і у особи не вистачає всіх документів для заповнення відповідних полів у відомості про цей об`єкт, наприклад вартість чи площа будинку, а відтак, такі твердження апелянта є безпідставними, адже її звинувачують у невідображені в декларації будинку як об`єкту нерухомості в цілому, а не окремих відомостей щодо нього.

Позиція апелянта про те, що вартість будинку, яка була встановлена згідно з листом Київського НДІСЕ від 04.08.2025 року, є неналежним доказом на підтвердження його вартості, оскільки лист не є висновком експерта або звітом в розумінні вимого чинного законодавства, є алогічною, адже апелянт сам собі суперечить, вказавши перед цим про право НАЗК залучати спеціалістів та експертів, і є загальновідомим фактом те, що в установі з назвою НДІСЕ працюють кваліфіковані експерти. Також така позиція є неконструктивною, адже апелянт не спростував вказану в листі НАЗК вартість будинку.

Що стосується твердження апелянта про порушення судом першої інстанції права обвинуваченого на захист, через розгляд справи без адвоката, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд першої інстанції неодноразового відкладав розгляд справи саме за клопотанням адвоката про відкладення розгляду справи.

Встановлено, що адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 надійшов на розгляд суду 10 жовтня 2025 року.

Перше судове засідання у даній справі було призначено на 06 листопада 2025 року.

06 листопада 2025 року від адвоката Костюка А.В., як захисника Дідух А.В. надійшло клопотання, в якому він просив відкласти судове засідання на інші дату та час з метою ознайомлення з матеріалами справи та у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі (а.с.107-108).

Друге судове засідання призначено на 01 грудня 2025 року.

01 грудня 2025 року від адвоката Костюка А.В. надійшло клопотання, в якому він просив визнати поважними причини його неявки в судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі та відкласти судове засідання на інші дату та час (а.с.118).

Третє судове засідання призначено на 23 грудня 2025 року.

22 грудня 2025 року від адвоката Костюка А.В. надійшло клопотання, в якому він просив визнати поважними причини його неявки в судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі та відкласти судове засідання на інші дату та час (а.с.125).

Четверте судове засідання призначено на 12 січня 2026 року.

12 січня 2026 року від адвоката Костюка А.В. надійшло клопотання, в якому він просив визнати поважними причини його неявки в судове засідання через перебування його на лікарняному та відкласти судове засідання на інші дату та час (а.с.132).

П`яте судове засідання призначено на 14 січня 2026 року.

14 січня 2026 року від адвоката Костюка А.В. надійшло клопотання, в якому він просив визнати поважними причини його неявки в судове засідання через перебування його на лікарняному та відкласти судове засідання на інші дату та час (а.с.142).

Також 14 січня 2026 року клопотання про відкладення розгляду справи надійшло і від ОСОБА_1 (а.с.144).

Суд першої інстанції, взявши до уваги систематичність неявки адвоката в судове засідання, з метою дотримання завдань визначених у ст. 245 КУпАП (своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи) відмовив в задоволенні останнього поданого клопотання та розглянув справу за участю особи, яка притягається до відповідальності, але у відсутність адвоката.

Така позиція суду є правильною, адже зловживання адвокатом своїми правами є недопустимими. У цій справі, адвокат, знаючи про значну кількість своїх клопотань про відкладення, які були задоволенні, явно зловживав своїм правом, продовжуючи їх заявляти, а порушення права на захист, про яке стверджує адвокат, відбулось не внаслідок дій суду, а саме внаслідок дій адвоката, який знав про існування строків притягнення особи до відповідальності за дане адміністративне правопорушення.

Слід зазначити, що в разі порушення судом права особи на захист, такі дії повинні мати певний наслідок, тобто вплинути на захист особи, зокрема, щодо надання адвокатом доказів, заявлення адвокатом значущих клопотань, тобто в разі порушення такого права, особа позбавляється механізму захисту. В дані справі, адвокат лише декларує про таке порушення, без вказівки на негативні наслідки для особи, спричиненні таким порушенням. Це не може бути беззаперечною підставою для закриття провадження у справі за відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення.

І важливим є те, що в разі наявності факту порушення з боку суду права на захист, це порушення може бути усунуте в апеляційному порядку, тобто при перегляді справи в апеляційному порядку адвокат не позбавлений права вживати всі заходи для захисту свого клієнта. Разом з тим, як встановлено, в апеляційній скарзі адвокат надає пояснення щодо відсутності вини ОСОБА_1 , не заявляючи будь яких клопотань, наприклад, щодо приєднання доказів у справі, щодо дослідження вже існуючих доказів, які містяться в матеріалах справи на предмет їх недопустимості чи неналежності. Пояснення адвоката в апеляційній скарзі тотожні поясненням ОСОБА_1 , які остання надавала НАЗК та в суді першої інстанції, тому стверджувати про порушення судом права на захист у цій справі неможливо.

Підсумовуючи все вищезазначене, мотиви апеляційної скарги не спростовують висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП., а відтак, постанова суду є законною і скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14.01.2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Б. Сало