Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №520/22086/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

20 лютого 2026 року №520/22086/25

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді - Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 , що полягають у не звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - протиправними;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 28.05.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.2 ч.4, абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, якій встановлено інвалідність III групи та яка відповідно до висновку ЛКК №127 від 12.05.2025 потребує постійного стороннього догляду. Відповідач листом від 09.06.2025 №5/28/1568 відмовив у задоволенні рапорту про звільнення, посилаючись на відсутність правових підстав для звільнення з військової служби. Не погоджуючись з такими діями відповідач, вважаючи їх протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду за їх захистом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.

Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено вичерпний перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби, а підпункт "г" пункту 2 частини 4 цієї статті у взаємозв`язку з абзацом 11 пункту 3 частини 12 передбачає можливість звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи лише у випадках, якщо інвалідність встановлена внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук, стоп ніг, одного з парних органів, або за наявності онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу чи інших паралітичних синдромів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач – ОСОБА_1 , проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 .

28.05.2025 позивач подав на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій встановлено інвалідність III групи, встановленої внаслідок іншого паралітичного синдрому.

До рапорту додано нотаріально завірені копії: паспорта громадянина України військовослужбовця; реєстраційний номер облікової картки платника податків військовослужбовця; паспорту громадянина України дружини військовослужбовця; довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру дружини військовослужбовця; свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 від 06.07.1991; медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025 (форми 080/4-о), витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.04.2025 №244/25/1912/В, витяги з реєстру територіальної громади від 26.05.2025 №2025-006912593 та від 23.05.2025 №2025/006807599.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено III групу інвалідності строком на один рік, з 27.03.2025, причина інвалідності - загальне захворювання, дата повторного оцінювання визначена 01.05.2026.

Як основний діагноз зазначено М51.1 - порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1), серед супутніх діагнозів зазначено J45.8 - змішана астма.

Рішення щодо встановлення інвалідності прийнято за результатами аналізу медичної документації та скарг особи, при цьому встановлення інвалідності безстроково не здійснювалося.

Відповідно до медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, виданого ТОВ "Клініка сімейної медицини" (код ЄДРПОУ 45317858), ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, пересувається зі сторонньою допомогою, має порушення статико-динамічної функції хребта, нижній дистальний лівобічний монопарез, синдром переміжної каудогенної кульгавості, порушення функції ходьби, порушення функцій тазових органів, у зв`язку з чим не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися. Видано довідку форми 080/4-о як висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хвора особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі строком до 12.05.2026.

Листом від 09.06.2025 №5/28/1568 військова частина НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення, посилаючись на відсутність підстав, визначених абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки інвалідність III групи встановлена з підстав, не передбачених зазначеною нормою закону.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у звільненні з військової служби протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).

За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (пункт 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу 11 пункту 3 частини дванацятої статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у мирний час та особливості її проходження в особливий період.

Відповідно до пункту 233 розділу XII Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапорті зазначаються підстави звільнення з військової служби та додаються документи, що підтверджують такі підстави.

Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється з підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Положенням №1153/2008 визначено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу відповідно до вимог цього Положення та інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період, з урахуванням обмежень та особливостей, встановлених законодавством.

Разом з тим, Положення №1153/2008 не містить вичерпного переліку документів, які підлягають поданню військовослужбовцем для звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а визначає лише обов`язок подання рапорту та документів, що підтверджують наявність відповідних підстав.

Судом встановлено, що позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок іншого паралітичного синдрому.

До рапорту додано нотаріально завірені копії: паспорта громадянина України військовослужбовця; реєстраційний номер облікової картки платника податків військовослужбовця; паспорту громадянина України дружини військовослужбовця; довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру дружини військовослужбовця; свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 від 06.07.1991; медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025 (форми 080/4-о), витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.04.2025 №244/25/1912/В, витяги з реєстру територіальної громади від 26.05.2025 №2025-006912593 та від 23.05.2025 №2025/006807599.

Питання щодо документального підтвердження встановлення дружині позивача інвалідності III групи та наявності у неї захворювань, зазначених у витягу з рішення експертної команди №244/25/1912/В від 14.04.2025 і медичному висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, відповідачем не заперечується та не є спірним.

Водночас, відмовляючи у задоволенні рапорту від 28.05.2025, відповідач у листі №5/28/1568 від 09.06.2025 зазначив про відсутність передбачених законом підстав для звільнення позивача з військової служби, посилаючись на те, що встановлена дружині позивача інвалідність III групи не пов`язана з обставинами, визначеними абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та не відповідає переліку захворювань, які надають право на звільнення під час дії воєнного стану.

З приводу таких доводів, суд зазначає наступне.

Поняття "непрацездатні громадяни" визначається статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV як - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Аналогічне визначення непрацездатної особи визначено в частині 3 статті 75 Сімейного кодексу України, зокрема, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

З аналізу вищевикладених норм законодавства слід дійти висновку, що документами, які підтверджують статус непрацездатної особи можуть бути пенсійне посвідчення чи довідка МСЕК про встановлення особі відповідної групи інвалідності.

Як установлено судом, до рапорту від 28.05.2025 позивачем додано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025, відповідно до якого його дружині - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено III групу інвалідності строком до 01.05.2026, причина інвалідності - загальне захворювання; як основний діагноз зазначено М51.1 - порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1), серед супутніх діагнозів зазначено J45.8 - змішана астма; у рішенні також визначено необхідність медичного спостереження та лікування відповідно до стану здоров`я.

Також відповідно до медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (пересувається зі сторонньою допомогою, санітано-гігієнічні потреби зі сторонньою допомогою, їжу та ліки приймає зі сторонньою допомогою). Видано довідку форма 080/4-0 висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Суд зазначає, що згідно пункту 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" від 18.09.2020 №2136, медичний висновок як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Відповідно до медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, виданим ТОВ "Клініка сімейної медицини" підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає на дегенеративно-дистрофічні ураження хребта з множинними протрузіями та грижами дисків, стенозом хребетного каналу, дискогенною радикулопатією L5, нижнім дистальним лівобічним монопарезом, синдромом переміжної каудогенної кульгавості, порушенням функцій ходи, а також має супутні захворювання органів дихання. За висновком ЛКК вона потребує постійного стороннього догляду, пересувається зі сторонньою допомогою, не може самостійно повноцінно пересуватись та самообслуговуватись.

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025 встановлено ОСОБА_2 III групу інвалідності строком на один рік з 27.03.2025, основний діагноз – М51.1 "Порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1)". У зазначеному витягу зафіксовано наявність стійких порушень функцій організму.

Суд враховує, що монопарез та синдром переміжної каудогенної кульгавості зумовлені ураженням нервових структур, що забезпечують рухову функцію нижніх кінцівок, та за своїм клінічним змістом належать до паралітичних синдромів, оскільки характеризуються частковою втратою довільних рухів ураженої кінцівки. Отже, встановлена інвалідність III групи пов`язана із наявністю у дружини позивача паралітичного синдрому, що відповідає ознакам "інших паралітичних синдромів", визначених абзацом одинадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Враховуючи викладене, суд зазначає, що витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025р підтверджує встановлення дружині позивача інвалідності III групи у зв`язку із загальним захворюванням, а медичний висновок ЛКК №127 від 12.05.2025 - потребу у постійному сторонньому догляді та неможливість самостійного пересування і самообслуговування. Разом з тим, зазначені документи підтверджують стан здоров`я дружини позивача, однак не містять відомостей про відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону її утримувати, а тому оцінка достатності поданих позивачем документів здійснюється з урахуванням змісту правової підстави, на яку він посилається.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку про помилковість висновків відповідача, покладених в основу листа №5/28/1568 від 09.06.2025 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання такої відмови протиправною та її скасування.

Оцінюючи наявність правових підстав для зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд звертає увагу на наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки, рішення відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки позивачем подано належні та допустимі докази, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, відповідач під час розгляду рапорту від 28.05.2025 мав достатні правові підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби з урахуванням поданих документів. За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби.

Враховуючи те, що позивачу протиправно відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, суд вважає належним способом захисту порушеного права зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок інших паралітичних синдромів.

За правилами ч.1, ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у формі листа №5/28/1568 від 09.06.2025, у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок інших паралітичних синдромів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 20 лютого 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО