Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №500/7012/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7012/25

20 лютого 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.11.2025 № 103550010914 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати виникнення права відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу проходження військової служби в період з 21.05.1983 по 26.08.1985 та період з 01.03.2025 по 31.03.2025.

Позивач в обґрунтування позову зазначає про те, що 03.11.2025 звернувся до Головного Управління ПФУ у Київській області, подавши заяву про призначення пенсії та додав до своєї пенсійної справи набуті відповіді на запити щодо спроби підтвердження проходження військової служби. Згідно принципу екстериторіальності заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яким прийнято рішення від 10.11.2025 № 103550010914 про відмову у призначенні пенсії за відсутності необхідного страхового стажу. Встановлено, що страховий стаж становить 30 років 04 місяці 02 дні, не враховано до страхового стажу період проходження військової служби в Радянській Армії у період з 21.05.1983 по 26.06.1985, так як у трудовій книжці внесений номер військового квитка, але не внесена дата його видачі. Також не враховано період роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано: період проходження військової служби з 21.05.1983 по 26.08.1985 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка, а у довідці №СД/ПР/1638 від 02.09.2025, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що громадянин не перебуває на військовому обліку; період роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З огляду на вищезазначене у Пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж – 32 роки.

Станом на момент розгляду цієї справи інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

03.11.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №103550010914 від 10.11.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком.

На дату звернення із заявою за призначенням пенсії, вік позивача становив 60 років 06 місяців. Страховий стаж позивача на дату звернення складає – 30 років 04 місяці 02 дні.

До страхового стажу відповідачем не зараховано: період проходження військової служби з 21.05.1983 по 26.08.1985 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка а у довідці №СД/ПР/1638 від 02.09.2025, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що громадянин не перебуває на військовому обліку; період роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

До матеріалів справи також додано трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15.09.1982, з якої слідує, що згідно запису №3 в період з 21.05.1983 по 26.06.1985 ОСОБА_1 проходив службу в рядах Радянської Армії.

З трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 15.06.2022, встановлено, що відповідно до запису №1 від 15.06.2022 позивач прийнятий токарем 4 розряду в дільницю з ремонту техніки та електро-газозварювальних робіт код КП8211; згідно із записом №2 від 01.10.2022 переведено токарем четвертого розряду в ремонтну дільницю автотранспортного відділу код НОМЕР_3 .

Як слідує з довідки комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» від 14.11.2025 №138 позивач з 15.06.2022 та на момент видачі даної довідки займає посаду токаря та зазначено, що за березень 2025 року нараховано дохід, ЄСВ, ПДФО, військовий збір.

Встановлено, що відповідно до довідки сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України від 13.11.2025 ОСОБА_1 страхувальником КП «Виробниче управління комунального господарства» за березень 2025 року вказано дохід у розмірі 26948,71 грн та страховий стаж - 31 день.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби слід зазначити наступне.

Статтею 56 Закону №1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно трудової книжки позивача останній у період з 21.05.1983 по 26.06.1985 проходив військову службу в рядах Радянської Армії з посиланням на відомості військового квитка. Проте пенсійними органом не враховано даний період з підстави відсутності дати видачі військового квитка.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, суд звертає увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України за №22-1 від 25.11.2005 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому числі і від архівних установ, контролюючих органів, подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Однак матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до підприємств та/або архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.

Відтак суб`єкт владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, мав вжити заходів з метою перевірки відповідних відомостей.

Водночас, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача за спірні періоди.

Натомість пенсійним органом покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.

Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Аналогічне визначення поняття «страховий стаж» міститься у статті 1 вказаного Закону, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше. Для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.

Наведене кореспондується з положеннями частини 2 статті 24 Закону №1058-ІV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі Порядок №22-1).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно із пунктами 1 та 2 Порядку №637 (з наступними змінами та доповненнями) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У відповідності до пункту «б» частини 1 статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Обставини щодо незарахування періоду проходження військової служби зазначені відповідачем, не спростовують факту самого проходження військової служби, а отже даний юридичний факт, проходження позивачем військової служби протягом спірного періоду є підтвердженим належними та допустимими доказами.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення запису в трудовій книжці щодо реквізитів військового квитка, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, що вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

У спірний період проходження служби позивачем порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.

Наявні у справі докази свідчать, що період проходження військової служби позивача підтверджено записами у трудовій книжці.

Суд наголошує на тому, що всі записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не містять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою.

Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

З урахуванням наведеного правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд формулює висновок по суті спору, відповідно до якого позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 вказаного Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Положеннями ч. 1 ст. 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на підтвердження періоду роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025 надав трудову книжку серії НОМЕР_2 від 15.06.2022 (запис про звільнення відсутній) та довідку № 138 від 14.11.2025, видану КП «Виробниче управління комунального господарства», довідку з автоматичний систем ПФУ форми ОК-7 від 13.11.2025.

Виявлені відповідачем неточності, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з`ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.

Таким чином, оскільки спірний період роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці, а також письмовими доказами щодо сплати страхових внесків у цей період, а тому наявні підстави для зобов`язання пенсійного органу зарахувати його до страхового стажу позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 03.11.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А тому, прийняття судом рішення про визнання дій протиправними та зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначення пенсії за віком № 103550010914 від 10.11.2025 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2025, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: проходження військової служби в період з 21.05.1983 по 26.08.1985 та період роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025 підлягають до задоволення.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України пропорційно задоволеним вимогам.

Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.11.2025 № 103550010914 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди проходження військової служби з 21.05.1983 по 26.08.1985, роботи з 01.03.2025 по 31.03.2025 та прийняти рішення по суті заяви із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 20 лютого 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.