Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №640/8726/21 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2026 року Справа № 640/8726/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України, і просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.02.2019 по 14.01.2021 в сумі 427274,98 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що проходив військову службу, але станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому в повному обсязі грошове забезпечення у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач не провів під час звільнення з військової служби належного розрахунку, а здійснив такий лише на виконання судового рішення, то позивач, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

На думку відповідача, з моменту ухвалення судового рішення норми статей 116 та 117 КЗпП України не підлягають застосуванню, а зобов`язання роботодавця щодо виплати заборгованості із заробітної плати та відповідної компенсації трансформується у зобов`язання виконати судове рішення, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Позивач не погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, та зазначає, що грошове забезпечення за своєю правовою природою є тотожним поняттю заробітної плати у розумінні трудового законодавства. У зв`язку з цим, на його думку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач додатково зазначив, що розмір середнього заробітку, розрахованого позивачем за час затримки розрахунку при звільненні, є непропорційним розміру виплат, здійснених на виконання рішення суду. У зв`язку з цим відповідач просить суд під час розгляду справи по суті врахувати принцип пропорційності та надати оцінку співмірності заявлених до стягнення сум із фактичними обставинами справи.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав до суду пояснення, в яких просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, дана справа передана на розгляд та вирішення Сумському окружному адміністративному суду.

Ухвалою суду прийнято справу до провадження у новому складі суду та ухвалено розгляд справи провлдити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно наказу начальника Північного територіального юридичного управління Міністерства оборони України від 17.01.2019 №9 позивача з 21.02.2019 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (а.с. 12-13).

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2020 року у справі №640/10095/19 позивачу нараховано та виплачено 14.01.2021 року індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року в сумі 22875,53 грн., що відповідачем не заперечується.

Таким чином позивач на даний час просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку згідно рішення суду у справі № 640/10095/19 у розмірі 427274,98 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII(далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-XII(далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі-Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку з затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.

Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства стосовно військовослужбовців не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів зазначає про застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 1статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною 1статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).

Суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Позивача виключено 21.02.2019 зі списків особового складу Північного територіального юридичного управління Міністерства оборони України.

Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у даній справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв`язку з виключенням зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) складових грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року в сумі 23223,89 грн.

Зазначену суму індексації грошового забезпечення відповідач виплатив 14.01.2021 на виконання судового рішення (справа №640/10095/19), тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

У зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати йому грошове забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку, відповідно до ст.117 КЗпП України, за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260).

Як вбачається з положень п.7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.

У справі, що розглядається, спірний період тривав з 22.02.2019 (наступний день за датою звільнення позивача) до 13.01.2021 (включно) (14.01.2021-дата остаточного розрахунку на виконання рішення суду у справі №640/10095/19).

У даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що позивача 21.02.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а 14.01.2021 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати складових грошового забезпечення у сумі 22875,53 грн на виконання рішення суду.

Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням виплатою складових грошового забезпечення проведено 14.01.2021, то термін стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 22.02.2019 (наступний день після звільнення) до 13.01.2021 (включно) за затримку становить 692 календарних днів.

Відповідно до довідки відповідача від 09.06.2020 №248/3/8/314 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 615,67 грн.

Період затримки розрахунку становить з 22.02.2019 до 13.01.2021, що складає 692 календарних днів, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 425974,44 грн (692 х 615,67 грн). Разом із тим, сума індексації грошового забезпечення, яку не було виплачено позивачу, становить 22875,53 грн.

Таким чином сума середнього заробітку 425974,44 грн. є неспівмірною із сумою виплати 22875,53 грн.

Зазначена обставина, на переконання суду, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.02.2019 до 13.01.2021.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення, право на отримання якого встановлено судовим рішенням, суд враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби) позивач такі суми не отримував, а звернувся з цього приводу до суду з відповідним позовом до відповідача 07.06.2019 (https://court.gov.ua/fair/sud1870). Зокрема, ухвалою суду від 18.06.2019 відкрито провадження у справі №640/10095/19 щодо не нарахування та невиплату позивачу суми, які підлягала нарахуванню та виплаті у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82494982)

Також судом враховується факт несвоєчасного виконання судового рішення відповідачем. Зокрема, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №640/10095/19, апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року змінено в резолютивній частині, виключивши з абзацу третього резолютивної частини рішення слова “застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року”. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року залишено без змін.

Таким чином рішення суду у справі №480/10095/19 набрало законної сили 17.09.2020, але кошти позивачу виплачені лише 14.01.2021.

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті КЗпП України, з урахуванням таких критеріїв: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

При цьому, розмір середнього заробітку може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 22875,53грн.

Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 22.02.2019 до 13.01.2021 по становить 5,37 % (22875,53: 425974,44 х 100).

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,37% розраховується наступним чином: 615,67 грн (середньоденний заробіток позивача) х 5,37 % = 33,06 грн середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 33,06 грн х 692 (днів затримки розрахунку) = 22877,52 грн.

З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 22877,52 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 03.02.2026 по справі № 320/28499/24.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати належний захист порушеного права позивача та із врахуванням ст. 9 КАС України стягнути з відповідача суму середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 22877,52 грн., що є співмірною та обґрунтованою.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Стосовно посилання відповідача на розгляд справи №640/6537/21, суд зазначає, що провадження у зазначеній справі не впливає на розгляд даної справи. Так, предмет розгляду справи №640/6537/21 стосується невиплати позивачу грошового забезпечення, а саме індексації за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року і судом не вирішується питання відповідальності відповідача згідно ст.ст. 116-117 КЗпП України відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Предметом розгляду даної справи є спір щодо невиплати позивачу суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо невиплати відповідної суми індексації згідно судових рішень по справі №640/10095/19 в розмірі 22875,53 грн.

Доказів того, що в межах даної справи позивачем повторно заявлено вимоги про застосування відповідності до відповідача відповідно до ст.ст. 116,117 КЗпП України та повторно за аналогічний період заявлено вимоги щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні матеріали справи не містять, відповідачем не надано.

Відповідно до норм Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задоволено частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22877,52 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета