Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №456/5927/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/5927/25

Провадження № 2/456/367/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025 в розмірі 61000,00 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 07.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 07.04.2025-100000436 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачці кредит у розмірі 20000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 07.04.2025, строком на 140 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту – 24.08.2025. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 61000,00 грн: 20000,00 грн – основний борг; 28000,00 грн – заборгованість за відсотками; 3000,00 грн – комісія; 10000,00 грн – неустойка, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідачка не скористалася правом на подання відзиву.

Проте в додаткових поясненнях представник відповідачки адвокат Максимів В.М. зазначив про недоведеність позивачем факту підписання ОСОБА_1 електронного договору шляхом використання нею одноразового ідентифікатора, ненадання суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження заявленої заборгованості, що унеможливлює перевірку правильності виконаного розрахунку заборгованості, а також недоведеність позивачем факту видачі кредиту взагалі, нікчемність умови договору про стягнення з позичальниці комісії за надання кредитних коштів, необґрунтованість нарахування неустойки як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, неправомірність нарахування позичальниці комісії за обслуговування кредиту, несправедливий розмір передбачених договором процентів за користування кредитними коштами.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 31/

На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідачки 30 жовтня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідачки /а.с. 32-33/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.11.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.11.2025. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 34/.

Ухвалою суду від 24.11.2025 судове засідання відкладено на 24.12.2025 у зв`язку з неявкою відповідачки /а.с. 37/.

15.12.2025 представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Максимівим В.М. подано додаткові пояснення щодо позову та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції /а.с. 42-54/.

Ухвалою суду від 24.12.2025 судове засідання відкладено на 20.01.2026 та постановлено проводити вказане судове засідання в режимі відеоконференції /а.с. 55/.

Ухвалою суду від 20.01.2026 судове засідання відкладено на 09.02.2026 за клопотанням представника відповідачки /а.с. 63/.

Розгляд справи по суті відбувся 09.02.2026 за участі представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Максимів В.М. (в режимі відеоконференції). По закінченні судових дебатів 16.02.2026 визначено як дату оголошення судового рішення.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Максимів В.М. у судовому засіданні вимоги позивача заперечив, в задоволенні таких просив відмовити з підстав, наведених у додаткових поясненнях.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 07.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 07.04.2025-100000436 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачці кредит у розмірі 20000,00 грн строком на 140 днів з дати його надання зі сплатою денної процентної ставки в розмірі 0,82%, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 3000,00 грн та неустойки в розмірі 200,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання /а.с. 12-20/.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниці було надано одноразовий ідентифікатор Е333 для підписання кредитного договору № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025 та А333 для підписання паспорта споживчого кредиту, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами.

Відповідно до умов договору та заявки 07.04.2025 о 09:34:51 позичальниці надано кредит у розмірі 20000,00 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 54-1809 від 18.09.2025, призначення платежу: видача за договором кредиту № 07.04.2025-100000436, з яким ТОВ «Споживчий центр» укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 /а.с. 21-25, 28/.

З довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025 судом встановлено, що заборгованість відповідачки за кредитним договором № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025 складає 61000,00 грн: 20000,00 грн – основний борг; 28000,00 грн – заборгованість за відсотками, що нараховані за період з 07.04.2025 по 24.08.2025; 3000,00 грн – комісія за надання кредиту; 10000,00 грн – неустойка /а.с. 11/.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що між сторонами існували договірні правовідносини, що виникли на підставі кредитного договору (оферти) на спеціальних умовах.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В той же час, Законом України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, до Прикінцевих та Перехідних положень.

Так, відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі споживач звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

На підставі змін за договорами, укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки кредитний договір з відповідачкою був укладений 07.04.2025, тобто після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога позивача про стягнення з відповідачки неустойки є правомірною з огляду на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отриманні кредиту (позики), в той час як Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Так як з відповідачкою було укладено саме споживчий кредитний договір, а тому застосуванню підлягають норми Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно зі ст. 64 ЦПК України.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази укладення з відповідачкою кредитного договору № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025, розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання відповідачкою коштів та наявність заборгованості.

Окрім того, в матеріалах справи наявний підписаний відповідачкою паспорт споживчого кредиту, в якому визначені, в тому числі строк кредитування, процентна ставка, порядок повернення кредиту, права та обов`язки позичальника і банку, відповідальність сторін. Паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачкою шляхом накладання нею електронного підпису (одноразовий ідентифікатор А333), що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та прирівнюється до власноручного підпису, оскільки створений з дотриманням Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 151 від 13.12.2019.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 було успішно перераховано 20000,00 грн (номер транзакції - 703625461), що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 54-1809 від 18.09.2025, призначення платежу: видача за договором кредиту № 07.04.2025-100000436 /а.с. 28/.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Суд критично оцінює доводи представника відповідачки про відсутність факту укладення між нею та позивачем кредитного договору № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025, здійснення переказу за ним та заперечення щодо наявності заборгованості за цим договором, оскільки такі не підтверджені відповідними доказами та спростовуються матеріалами справи.

Всупереч вищенаведеному відповідачкою не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов`язань за договором.

Також суд критично оцінює доводи представника відповідачки про відсутність підстав для стягнення неустойки, оскільки кредитний договір з відповідачкою був укладений 07.04.2025, тобто після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога позивача про стягнення з відповідачки неустойки є правомірною з огляду на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отриманні кредиту (позики), в той час як Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачка не виконала взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 61000,00 грн: 20000,00 грн – основний борг; 28000,00 грн – заборгованість за відсотками, нарахованими в межах строку кредитування за період з 07.04.2025 по 24.08.2025; 3000,00 грн – комісія за надання кредиту; 10000,00 грн – неустойка.

Враховуючи те, що за умовами зазначеного договору відповідачка отримала кредитні кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих у позику коштів всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала, а тому суд вважає, що заборгованість за основним боргом та процентами на підставі зазначеного договору підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення з урахуванням встановлених судом обставин. А відтак з відповідачки слід стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025 в розмірі 61000,00 грн.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем не надано.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 07.09.2018; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А; ЄДРПОУ 37356833; МФО 305299; р/р НОМЕР_4 ) 61000,00 грн (шістдесят одну тисячу грн 00 коп.) заборгованості за кредитним договором № 07.04.2025-100000436 від 07.04.2025 та 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16 лютого 2026 року.

Суддя Л.В.Гула