Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №462/8221/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/8221/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючого судді Боровкова Д.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

У жовтні 2025 року представник позивача звернулася до суду із позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року на загальну суму 26050,95 грн, а також, інфляційні втрати в розмірі 669,44 грн, 3% річних – 190,35 грн та пеню – 1087,65 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року надавачем послуг з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , спочатку було ЛКП «Залізничнетеплоенерго», а з 01 січня 2024 року є ЛМКП «Львівтеплоенерго». У вказаній квартирі зареєстровані відповідачі. Для здійснення оплати за надані послуги відповідачу ОСОБА_1 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися квитанції про нарахування вартості послуг та їх оплати. Проте, відповідачі належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати послуг з постачання теплової енергії, що спричинило виникнення заборгованості за надані послуги у розмірі 27998,39 грн. У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечили, посилаючись на те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність заборгованості за теплопостачання. Також, зазначають, що розмір заборгованості не відповідає обсягам фактично спожитої теплоенергії; нарахований розмір плати за послуги по квартирному лічильнику є завищений; заборгованість з оплати послуг з опалення третього під`їзду їх будинку стягується безпідставно, оскільки вказані послуги не надаються з 1999 року; підстави для стягнення пені та штрафів відсутні, оскільки існує пряма заборона щодо вказаного стягнення під час воєнного стану /а.с.32-42/.

Представник позивача подала до суду додаткові письмові пояснення, які по суті є відповіддю на відзив, в яких позов підтримала, зазначивши, що послуги з постачання теплової енергії відповідачам надавалися у повному обсязі, зокрема, теплова енергія постачалася до місць загального користування у будинку АДРЕСА_2 . Також, зазначає, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні /а.с.67-76/.

Враховуючи наведене, відповідно до частини 8 статті 178 та частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Рух справи, клопотання сторін, процесуальні рішення суду.

01 грудня 2025 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін /а.с.27/.

13 січня 2026 року відповідачі у поданому до суду відзиві, звернулися з клопотанням про розгляд справи у загальному позовному проваджені /а.с.42/.

19 січня 2026 року ухвалою суду відмовлено у задоволені вказаного клопотання відповідачів /а.с.63/.

29 січня 2026 року ухвалою суду строк розгляду справи продовжено до 20 лютого 2026 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Львівське комунальне підприємство «Залізничнетеплоенерго» було теплопостачальною організацією, яке надавало з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2023 року послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання споживачам, які мешкають у будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Львівської міської ради від 06 липня 2023 року № 3409 вирішено припинити ЛКП «Залізничнетеплоенерго» шляхом приєднання до ЛКП «Львівтеплоенерго» /а.с.11/.

Відповідно до положень пункту 7 Ухвали Львівської міської ради від 06 липня 2023 року №3409 ЛМКП «Львівтеплоенерго» є правонаступником усього майна, прав та обов`язків ЛКП «Залізничнетеплоенерго».

Згідно з пунктом 2 Ухвали Львівської міської ради від 14.12.2023 року №4142 «Про затвердження передавального акта ЛКП «Залізничнетеплоенерго», яке припиняється шляхом приєднання до ЛМКП «Львівтеплоенерго»», здійснено передачу-приймання всіх активів і пасивів балансу ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на баланс ЛМКП «Львівтеплоенерго» /а.с.12/.

Відповідно до довідки ЛМКП «Львівтеплоенерго» № 52 від 09 жовтня 2025 року та відомостям відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 30 грудня 1999 року /а.с.13,25,26/.

Для здійснення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії відповідачу ОСОБА_1 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_2 , а також щомісячно надсилалися рахунки за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 .

З акту ВОТЕ № 3937 від 12 вересня 2024 року вбачається, що будинок АДРЕСА_2 обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії: теплолічильником фірми DIEHL Metering /а.с.76/.

Також, у квартирі відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 встановлений квартирний прилад обліку теплової енергії (розподільчий вузол облікової енергії), що підтверджується актом експлуатаційної перевірки квартирного ВОТЕ № 78764 від 12 серпня 2025 року /а.с.53/.

Таким чином, відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії (центрального опалення) за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за послуги з постачання теплової енергії станом на 31 серпня 2025 року сума заборгованості відповідачів по оплаті вказаних послуг за особовим рахунком № НОМЕР_2 в період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року складає 26050,95 грн /а.с.14/, що свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов`язань, наслідком чого є порушення права позивача на одержання плати за надані послуги у встановлений законодавством строк.

Відповідачі від мереж послуг з постачання теплової енергії у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключався) та фактично споживали їх. Жодного разу не звертався до позивача із запереченнями щодо боргу, що кожного місяця вказується в рахунках.

30 жовтня 2021 року в загальному та безперешкодному доступі на офіційному веб-сайті ЛКП «Залізничнетеплоенерго», як виконавця послуг, було опубліковано тексти типових індивідуальних договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічними договорами приєднання /а.с.16,17/.

Протягом 30 днів з дня опублікування текстів згаданих договорів на офіційному веб-сайті підприємства, від співвласників багатоквартирного будинку, у якому знаходиться квартира відповідача, рішення про вибір моделі договірних відносин до ЛКП «Залізничнетеплоенерго» не надходило.

З 01 січня 2024 року на споживачів ЛКП «Залізничнетеплоенерго» поширюються умови Типового індивідуального договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» про надання послуги з постачання теплової енергії від 30 жовтня 2021 року /а.с.18-21/.

Згідно з пунктом 5 Індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води виконавець (ЛМКП «Львівтеплоенерго») зобов`язується надавати споживачу відповідної якості послуги, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Отже, між позивачем та відповідачем склалися зобов`язальні правовідносини з приводу надання житлово-комунальних послуг.

Позиція суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухвалені рішення.

Згідно із пунктом 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За змістом статей 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною 4 статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Стаття 10 вказаного Закону визначає порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Зокрема відповідно до частин 1-2 даної статті у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною 2 статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:

1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року, в тому числі відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (надалі – Методика № 315).

Відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Методики № 315, загальний обсяг спожитої теплової енергії у будівлі складається з таких основних складових: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача (квартири, нежитлового приміщення); обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування (МЗК) та допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Пункт 12 розділу IV Методики № 315 передбачає, що обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії в період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.

Суд вважає неспроможними твердження відповідачів, що позивачем не надавалися послуги з опалення місць загального користування в період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року, оскільки відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження ненадання вказаних послуг. Так, у матеріалах справи містяться дві заяви ОСОБА_1 від 27 січня 2012 року та від 29 грудня 2025 року, адресовані керівництву ЛКП «Сяйво» щодо відсутності опалення сходової клітки в третьому під`їзді будинку АДРЕСА_2 /а.с.47,58/, проте вказані заяви не відносяться до періоду за якій позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість по оплаті за послуги з постачання теплової енергії.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідачі свої зобов`язання по оплаті за послуги з постачання теплової енергії, як у їх квартиру, так і на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення не виконують, внаслідок чого, згідно з відомостями у них наявна заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року на загальну суму 26050,95 грн, з яких: 21449,35 грн – заборгованість за опалення квартири; 6859,93 грн – заборгованість по ПТН; 2995,01 грн – заборгованість за опалення місць загального користування; 3284,93 грн – заборгованість по оплаті на загальнобудинкові потреби на опалення; 1066,50 грн – заборгованість за абонентське обслуговування (послуга з постачання).

Відповідачами вказаний розрахунок не спростовано, і тому такий приймається судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем.

Суд, зазначає, що посилання відповідачів про непроживання у квартирі як підставу звільнення від сплати комунальних послуг не ґрунтуються на вимогах чинного законодавств, оскільки згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує.

Відповідно до вимог статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.322 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц зроблено правовий висновок про те, що непроживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі, не звільняє від обов`язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг.

Долучений відповідачами акт № 1548 від 24 листопада 2022 року /а.с.50/ про те, що вони дійсно проживають, але не зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 не звільняє їх від обов`язку оплати наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року на загальну суму 26050,95 грн, враховуючи те, що вони є офіційно зареєстрованими за вказаною адресою, а також, що з письмових пояснень відповідачів убачається, що вони не заперечують щодо належності їм на праві власності вказаної квартири. Крім цього, матеріли справи містять вищевказані заяви ОСОБА_1 , адресовані на ім`я керівництва ЛКП «Сяйво», в яких він зазначає квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , як його помешкання.

Таким чином, відповідачами не надано жодних доказів в підтвердження того, що позивачем послуги в спірний період не надавалися чи такі були неякісними.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, вважає встановленим факт порушення прав позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року на загальну суму 26050,95 грн є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат, то суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов`язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені ст. 625 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У частині 1, 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до пункту 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 30 жовтня 2021 року, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка від суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022року «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023року, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни та пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в такій редакції: установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285).

Таким чином, нормативний акт, який передбачає мораторій на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги на мешканців м. Львова не розповсюджується з 01 січня 2024 року.

Згідно з наданим розрахунком за надані послуги з опалення за період з 01 січня 2024 року по 31 червня 2025 року інфляційні втрати склали 669,44 грн, 3% річних – 190,35 грн та пеня – 1087,65 грн /а.с.15/.

З аналізу вказаного розрахунку слідує, що нарахування пені, інфляційних витрат та процентів річних на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії позивачем здійснювалось з 01 січня 2024 року.

З врахуванням викладеного, доводи відповідачів про застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022року «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» суд вважає некоректними, оскільки нарахування пені, інфляційних витрат та процентів річних на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії позивачем не здійснювалося до 01 січня 2024 року.

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідачі у відзиві заявили про застосування позовної давності щодо періоду нарахованої заборгованості.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Приписи статті 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Також, у пункті 19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні№ від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено до 04 вересня 2025 року.

Беручи до уваги, що позивач звернувся до суду 24 жовтня 2025 року з вимогами про стягнення основного боргу за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року, та з вимогою про стягнення пені та штрафів за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості заявлені в межах строку позовної давності.

Висновки суду.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у справі в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а відтак з відповідачів на користь позивача слід стягнути заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2025 року на загальну суму 26050,95 грн, а також, підлягають стягненню за період з 01 січня 2024 року по 31 червня 2025 року інфляційні втрати в розмірі 669,44 грн, 3% річних – 190,35 грн та пеня – 1087,65 грн. Тобто, всього підлягає стягненню 27998,39 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, приходить до висновку, що на підставі статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028,00 грн в рівних частках, тобто по 1514,00 грн з кожного /а.с.6/.

Керуючись статтями 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість в розмірі 27998 (двадцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 39 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір в сумі 3028 гривень 00 копійок в рівних частках, тобто, по 1514 гривень 00 копійок з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач: Львівське міське комунальне підприємства «Львівтеплоенерго» (юридична адреса: 79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1; ЄДРПОУ 05506460).

Відповідачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКП: НОМЕР_3 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; РНОКП: НОМЕР_4 ).

Суддя:

Оригінал рішення.