Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №240/14778/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14778/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

19 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262540018230 ви 25.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 та призначити пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 18.04.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через веб-портал елекутронних послуг із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням № 262540018230 від 25.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який за принципом екстериторіальності розглядав заяву, відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв"язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.10.1981, оскільки дата наказу про прийняття на роботу неповна, а саме: відсутній рік видачі наказу. Крім того дата переведення 27.12.1985 не відповідає даті наказу про переведення 15.03.1980 та номер наказу про звільнення містить виправлення. Вищезазначений період також не враховано згідно довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визначається дійсною в Україні за наявності легалізацїї документу;

- період роботи з 24.12.1991 по 11.08.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.10.1981, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено звільнення з роботи.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб враховано всі періоди трудової діяльності. Інші документи, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. № 637 відсутні.

Страховий стаж позивача 24 роки 7 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, судом першої інстанції встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано:

період роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.10.1981, оскільки дата наказу про прийняття на роботу неповна, а саме: відсутній рік видачі наказу. Крім того дата переведення 27.12.1985 не відповідає даті наказу про переведення 15.03.1980 та номер наказу про звільнення містить виправлення. Вищезазначений період також не враховано згідно довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визначається дійсною в Україні за наявності легалізацїї документу.

період роботи з 24.12.1991 по 11.08.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.10.1981, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено звільнення з роботи.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача (серія НОМЕР_2 ) у спірні періоди, невраховані відповідачами до загального страхового стажу, позивач працювала:

- 01.10.1981 прийнятий бухгалтером профкому ВО "Узбекбургаз" (наказ №1 від 30.10.);

- 24.08.1987 - звільнена за власним бажанням (Наказ № 11-5 від 12.08.1987).

-24.12.1991 - прийнятий бухгалтером в Головкиївміськбуд Виробничо- комплектувальній фірмі "Тайга" (Наказ № 65-к від 24.12.1991 р.);

- 11.08.1995 - звільнена за власним бажанням (Наказ № 108-к від 09.08.1995).

Таким чином, з вказаних записів можливо чітко встановити періоди роботи позивача.

Більше того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за допущені роботодавцем помилки у трудовій книжці.

За таких обставин на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Таким чином, доводи апеляційних скарг відповідачів про наявність помилок у трудовій книжці не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно наданої довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визнається дійсною в Україні лише за наявності легалізацїї документу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

13.03.1992 підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан.

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

При цьому, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Таким чином, припинення участі в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.

У постанові Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 за №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" зазначено: "Кабінет Міністрів України постановляє: 1.Установити, що: під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення; …".

На переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Таким чином, суд зазначає, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком були наявні усі підстави для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995.

Слід зазначити, що відсутність запису про перейменування підприємства, неповна дата наказу про прийняття на роботу та виправлення в даті наказу, є формальними неточностями у документах, оскільки факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується датами про прийняття і звільнення з роботи, підписами відповідальних осіб при звільненні та печатками підприємства, а за загальним правилом, формальні неточності не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо неврахування спірного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Тому невизнання відповідачами даних періодів роботи порушує право позивача на соціальний захист та отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України.

Крім того, згідно інформації з сайту архівних установ міста Києва, в архівних установах документи Виробничо-комплектувальна фірма "Тайга" відсутні, з огляду на що позивач позбавлений можливості отримати додаткові документи щодо перейменування підприємства.

З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУПФУ в Житомирській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 , а тому, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат.

Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №262540018230 ви 25.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 та призначити пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, де позивач перебуває на обліку, виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.