Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №645/6349/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/6349/25

Провадження № 2/645/366/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді - Спесивцева О.В.,

за участю секретаря судових засідань - Асєєвої К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 02.08.2024-100000005 від 02.08.2024 у розмірі 29700 грн. 00 коп., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 02.08.2024 між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 02.08.2024-100000005, відповідно до умов якого, відповідачу надано кредит у розмірі 11000,00 грн. строком на 98 днів. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, на даний час, утворилась заборгованість у загальному розмірі 29700 грн., у т.ч. тіло кредиту 11000грн., проценти 11550 грн., додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 1650 грн., неустойки 5500 грн. Оскільки відповідач свої зобов`язання не виконав, позивач звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку.

Ухвалою суду від 22.09.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

До суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи незгоду із позовом, відповідач посилається на безпідставність заявлених вимог, оскільки позивач не довів факту укладення правочину, отримання коштів та законності розрахунків. Зазначає, що відповідач не укладала жодного кредитного договору із ТОВ «Споживчий центр», грошових коштів не отримувала. Вказує, що фактично мали місце шахрайські дії третіх осіб, які використали персональні дані відповідача без її відома та згоди, в зв`язку з чим, відповідач звернулась до органів Національної поліції України із відповідною заявою, на підставі якої в ЄРДР зареєстроване кримінальне провадження. Крім того, відповідач також звернулася до ТОВ «Споживчий центр» із заявою, в якій повідомила про вказані обставини.

24.11.2025 року до суду від відповідача надійшла заява, в які просила долучити до матеріалів справи відповідь ДПС України від 20.11.2025 року про надання інформації про перетин кордону відповідачем.

Ухвалою суду від 01.12.2025 року задоволено клопотання представника позивача ТОВ «Споживчий центр» - Павленка Д.О. про витребування доказів та витребувано у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» наступну інформацію: 1) на чиє ім`я емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_1 ; 2) інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_1 за 02.08.2024 р.

08.12.2025 року до суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла витребувана інформація.

10.12.2025 року до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді старшого дізнавача СД ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області про стан кримінального провадження.

Розгляд справи неодноразово відкладався, у т.ч. за заявою відповідача.

Сторони у судове засідання призначене на 17.02.2026 року не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.

Представник позивача у позові просив провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідач із заявами про відкладення судового засідання призначеного на 17.02.2026 року не зверталася.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вказує позивач, 02.08.2024 між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено кредитний договір (оферти) № 02.08.2024-100000005, відповідно до умов якого, відповідачу надано кредит у розмірі 11000,00 грн. строком на 98 днів, дата повернення 07.11.2024 процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування; процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування Кредитом яке застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 1,49% (денна процентна ставка) = (16060/11000)/98 *100%. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту - 550,00 грн.; Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 550 грн.

Договір підписаний позичальником шляхом використання одноразового ідентифікатора (код з смс-повідомлення), яке було відправлене на фінансовий номер: НОМЕР_2.

Згідно наданої позивачем довідки-розрахунку, заборгованість по кредитному договору складає загалом 29700 грн., у т.ч. тіло кредиту 11000грн., проценти 11550 грн., додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 1650 грн., неустойки 5500 грн.

Позивач вказує, що оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, він звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Держатель платіжного інструменту - фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного платіжного інструменту.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16,від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі №577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі №759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі №686/30030/21.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.».

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16 ц вказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.».

Крім цього, у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22, а також від 27 листопада 2024 року у справі № 190/2037/23 зазначено, що «саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

Судом встановлено, що Кредитний договір (оферта) № 02.08.2024-100000005 від 02.08.2024 укладений в електронній формі шляхом накладення електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором Е334, який попередньо був направлений на номер мобільного телефону НОМЕР_2 .

Відповідач заперечувала щодо факту укладання саме нею вказаного вище договору, посилаючись на те, що ані номер телефону, на який було направлено одноразовий ідентифікатор (код з смс-повідомленням) - НОМЕР_2, ані вказана у договорі адреса електронної пошти (ІНФОРМАЦІЯ_5) не належать їй, а належать іншій особі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також вказує, що інший номер телефону вказаний у договорі як телефон «поручителя» - НОМЕР_5, відповідачу також не належить, а належить дружині ОСОБА_2 – ОСОБА_3 . У відзиві відповідач вказувала, що належний їй номер телефону є НОМЕР_3 , а ел.пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає, що фактично мали місце шахрайські дії третіх осіб, які використали персональні дані відповідача без її відома та згоди, в зв`язку з чим, відповідач звернулась до органів Національної поліції України із відповідною заявою та до ТОВ «Споживчий центр» із заявою, в якій повідомила про вказані обставини.

З матеріалів справи вбачається, що за заявою відповідача, 23.07.2025 року відомості були внесені до ЄРДР за №12025226220000318 за попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 182 КК України. Згідно відповіді старшого дізнавача СД ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 повідомлено, що досудове розслідування активізовано, про подальший хід проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження відповідача буде повідомлено додатково.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач засобами електронного зв`язку зверталася до ТОВ «Споживчий центр», в якій повідомила про вищевказані обставини.

Згідно з наданою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» випискою з карткового рахунку вбачається, що грошові кошти в сумі 11000 грн. були зараховані 02.08.2024 року о 00:20:53 та майже одразу (02.08.2024 о 00:21:23) були перераховані на інший рахунок.

При цьому, судом також враховується той факт, що згідно наданої відповідачем відповіді Державної прикордонної служби України від 20.11.2025 року вказано, що відповідач 04.05.2022 року о 14:39 перетнула кордон України (пункт пропуску «Краковець») та на час надання відповіді не поверталася.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано доказів, які б підтверджували, що номер телефону вказаний у договорі, на який було направлено смс повідомлення з одноразовим ідентифікатором належить саме відповідачу.

Доказів вчинення відповідачкою дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню її персональних даних позивачем також не надано, враховуючи, що відповідачка зверталась із відповідною заявою як до правоохоронних органів, так і до ТОВ «Споживчий центр»

Правом надання письмової відповіді на відзив відповідача позивач також не скористався.

Суд бере до уваги аргументи позивача щодо того, що використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогою законодавства, проте матеріали даної справи не містять доказів прийняття (акцепту) вищевказаного договору позики саме відповідачем.

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог, позивач не надав належних доказів, які підтверджують надання ним відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені наявним у матеріалах справи договором позики, а відповідач заперечує як факт укладення договору, так і факт отримання коштів, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості перед ТОВ «Споживчий центр» у розмірі, вказаному у наданому ним розрахунку за договором позики.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

З урахуванням наведеного, оскільки в позові відмовлено, на підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код за ЄДРПОУ: 37356833, юридична адреса 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А,

представник позивача - Рассказов Даніїл Ігорович, діє на підставі довіреності № 2705/25-14 від 27.05.2025, адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 20.02.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Спесивцев