Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №542/1100/24 — Новосанжарський районний суд Полтавської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 542/1100/24

провадження № 2/542/174/26

09 лютого 2026 року Новосанжарський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання Журавель О.В,

представника позивача – адвоката Олійник Л.М.,

відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним,-

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним, у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати заповіт ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. від 05.11.2021 за реєстром 1174 на користь ОСОБА_1 , недійсним.

Позивачка мотивувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Після померлого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. була відкрита спадкова справа № 105/2021 за заявою спадкоємця ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її бабуся по батьківській лінії ОСОБА_3 (мати ОСОБА_4 ).

Зазначила, що їй стало відомо, що спадкодавцем ОСОБА_5 незадовго до смерті був складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І., яким все майно ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 . Тому між нею та відповідачем виник спір щодо дійсності заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І., яким все майно ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 .

Вказала, що при житті ОСОБА_3 неодноразово висловлювала своє рішення відносно кола спадкоємців та розподілу майна після її смерті, а саме: порівну між синами. Але після смерті одного із синів ОСОБА_3 перебувала під впливом тяжкого психоемоційного стану, у зв`язку з чим приймала препарати, які змінюють свідомість людини і поведінка її була не зовсім адекватною і вона перебувала у стані, який не давав їй можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а її волевиявлення не могло бути вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Зазначила, що спадкоємцем померлого ОСОБА_4 є вона - його донька, а тому саме вона є спадкоємцем своєї бабусі ОСОБА_3 за правом представлення на долю, яка б була успадкована її батьком.

10.07.2024 відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив позовну заяву ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишити без задоволення. В обгрунтування заяви вказав, що за останні два роки до смерті ОСОБА_3 , позивачка жодного разу не відвідала її, не цікавилася станом її здоров`я, а за останні пів року не було здійснено жодного телефонного дзвінка. Вказав, що його мати- ОСОБА_3 добре розуміла, що він, як син буде її доглядати, забезпечувати всім необхідним та після смерті буде займатися її похованням. Тому, намагаючись захистити його майнові права склала заповіт на його користь. Зазначив, що за весь час свого життя його мати ОСОБА_3 не визнавалася недієздатною, не мала психічних захворювань та рецепти на прийом психотропних транквілізаторів, які могли б впливати на її свідомість ніколи не виписувалися. Вказав, що волевиявлення його матері ОСОБА_3 було вільним і відповідало її волі. Заповіт був складений з дотриманням всіх вимог діючого законодавства, особисто нею прочитаний та підписаний. Також зазначив, що до останніх днів свого життя, маючи медичну освіту, вона надавала медичну допомогу всім, хто до неї звертався.

У поданих до суду письмових поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Потавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. зазначила, що факти, на які посилається позивачка у позовній заяві стосовно того, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_3 не розуміла та не усвідомлювала значення своїх дій, не могла керувати ними, а волевиявлення не могло бути вільним та не відповідало її внутрішній волі – не відповідають дійсності. Вказала, що 05.11.2021 до неї звернулася ОСОБА_3 з твердим наміром посвідчити заповіт на все майно, що належить і буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також на те, що вона за законом буде мати право на ім`я свого сина ОСОБА_1 . Перед вчиненням нотаріальної дії із ОСОБА_6 проводилася бесіда, на якій вона давала адекватні відповіді на запитання, зокрема, мова велася про її дату та місце народження, склад сім`ї, про поточну дату та рік, місце роботи до виходу на заслужений відпочинок, та інше. На питання чи не вчиняв на неї ніхто фізичний чи моральний тиск, вона здивовано відповідала, що звичайно ні. Зазначила, що ОСОБА_3 з болем розповідала про втрату свого другого сина ОСОБА_4 та говорила, що якби він був живим, то все було б по іншому, вважала, що єдина її надія тепер – це син ОСОБА_7 . Вказала, що впевнившись, що ОСОБА_3 є повністю дієздатною, розуміє значення своїх дій, діє добровільно без жодного примусу чи насильства та на власний розсуд, є досить грамотною, посвідчення цього заповіту не буде суперечити вимогам закону, нею було прийнято рішення посвідчити цей заповіт. Нотаріусом було складено два примірника заповіту, які до підписання були прочитані вголос спадкодавицею та власноручно нею підписані. (а.с. 26-27 т. 1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 червня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 19 т.1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2024 року витребувано від приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 24/2024, заведену після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , а також витребувано від КНП «Новосанжарська центральна лікарня Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області» медичну документацію стаціонарного та амбулаторного хворого, копію медичного маршруту пацієнта, медичну картку, копію декларації про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги та іншу медичну документацію відносно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 . (а.с. 70-71 т. 1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2024 року у справі призначено посмертну судову медичну психолого - психіатричну експертизу, на зупинено провадження на час проведення експертизи (а.с. 154-156 т. 1).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2025 року вказану ухвалу змінено в частині зміни назви призначеної експертизи, а також в частині зміни та виключення питань, поставлених на вирішення експерту (а.с. 215-226 т. 1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2025 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним (а.с. 235 т. 1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2025 витребувано від КНП «Новосанжарська центральна лікарня Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області» документи щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , а саме:

- відомості про надання психіатричної допомоги, дані про звернення за медичною допомогою до лікаря-психіатра та оригінали наявної медичної документації, в якій зафіксованатака інформація, медичну карту амбулаторного хворого ф№025/о;

- оригінал медичної карти стаціонарного хворого за період її перебування на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні з 18.01.2021 по 25.01.2025. Також витребувано від КНП «Новосанжарський центр первинної медико-санітарної допомоги» Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області оригінал медичної карти амбулаторного хворого № 0836 (чи № 0856) щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 (а.с. 3-4 т. 2 ).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19 червня 2025 року матеріали справи повторно направлено до Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії МОЗ України» (36013, місто Полтава, вулиця Медична, 1 для проведення експертизи, призначеної ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03.12.2024, зміненою постановою Полтавського апеляційного суду від 31.03.2025. Провадження у справі зупинено на час проведення посмертної судово-психіатричної експертизи (а.с. 21-22 т. 2).

Згідно з листом Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №1815 від 24.09.2025 у зв`язку з тривалим терміном відсутності оплати посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 , матеріали надані для проведення експертизи повернуто для прийняття подальших процесуальних рішень (а.с. 31 т. 2).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 29 вересня 2025 року провадження у справі поновлено (а.с. 32 т. 2).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 56 т. 2).

Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день та час його призначення повідомлялася належним чином.

Представник позивачки- адвокат Олійник Л. М. в судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Вказувала, що позивачка ставить під сумнів справжність волевиявлення спадкодавиці, оскільки остання за життя розповідала про те, що має намір заповісти майно, що їй належить порівну між синами. Крім того, на момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 перебувала у похилому віці, а незадовго до посвідчення заповіту отримала стрес від смерті сина- батька позивачки. У зв`язку з наведеним представник позивачки стверджувала, що наявний дефект волі спадкодавця, що, на думку сторони позивача, є підставою для задоволення позову.

Відповідач у судовому засіданні зазначив, що відсутні визначені законом підстави для визнання заповіту недійсним: заповіт було складено з дотриманням вимог закону, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало її волі. Вказав, що жодних беззаперечних доказів щодо неправомірності складення заповіту стороною позивача надано не було, а той факт, що ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій, є недоведеним. Будь – які посилання на загальну слабкість, старість чи прийом ліків є лише припущенням позивачки. У справі немає жодного доказу, що на заповідача чинився тиск або що його воля була спотворена. Вказав, що нотаріус особисто спілкувалася із заповідачем, переконалась у ясності її думок та адекватності відповідей. Також, їй було роз`яснено зміст заповіту, що підтверджується підписом ОСОБА_3 . Вважав покази свідків з боку позивача неправдивими щодо стану здоров`я ОСОБА_3 до дня складення заповіту. Водночас, свідки з його сторони підтвердили, що ОСОБА_3 самостійно себе обслуговувала, підтримувала змістовні розмови, завжди була дієздатною, при тверезому розумі та добрій пам`яті та могла приймати адекватні рішення. Зазначив, що заповіт на його користь був логічним кроком, адже його мати ОСОБА_3 дуже добре усвідомлювала, що саме він буде її доглядати, забезпечувати всім необхідним. Вважає, що його мати ОСОБА_3 мала право розпоряджатися своїм майном так, як вважала за потрібне, а намагання позивачки переглянути це право після смерті особи, не маючи вагомих доказів, є нічим іншим, як намагання змінити законне волевиявлення на власну користь. Просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. в судове засідання не з`явилася. До суду подала заяву, у якій просила розгляд справи здійснювати без її участі.

Свідок ОСОБА_8 вказувала, що із ОСОБА_2 вони є троюрідними сестрами, оскільки їх бабусі рідні сестри між собою, а мами- двоюрідні. З ОСОБА_9 свідок взагалі не спілкувалась, тільки віталась із нею. Зазначила, що до смерті свого батька позивачка часто приходила у гості до своєї бабусі ОСОБА_3 . Вказала, що у позивачки з бабусею були дуже гарні відносини, ОСОБА_10 купувала бабусі продукти. Про якісь конфлікти між ними вона не знає. Пояснила, що ОСОБА_10 розповідала їй про намір бабусі поділити майно порівну між синами. Свідок не обізнана, чи спілкувалась ОСОБА_10 після смерті батька зі своєю бабусею, оскільки на той час свідок з ОСОБА_10 майже не спілкувалась.

Свідок ОСОБА_11 зазначала, що вони із ОСОБА_3 були у хороших відносинах. Зазначила, що ОСОБА_12 любила ОСОБА_2 як рідну внучку. Після смерті сина ОСОБА_13 , з ОСОБА_14 вона спілкувалася один раз. Вказала, що та сильно горювала та була стурбована. Хто в цей час знаходився поряд з нею, вона не знала. Пояснила, що на похороні та на поминках ОСОБА_15 та ОСОБА_3 свідок не була. Зазначала, що ОСОБА_3 хотіла розділити своє майно в рівних частинах між онукою ОСОБА_10 та відповідачем.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні вказав, що ОСОБА_3 була рідною сестрою його матері, за життя вона була дуже близькою людиною, вони щодня з нею спілкувалися, адже проживав неподалік від неї, а тому обізнаний про все, що відбувалось у їх сім`ї. Зазначив, що ОСОБА_3 була без будь-яких психічних розладів, завжди контролювала свою поведінку, була грамотною людиною, стриманою та оптимістичною, до останніх днів життя надавала допомогу сусідам. Пояснив, що із онукою у ОСОБА_3 не було гарних відносин. Зазначив, що ОСОБА_12 жодного разу не розповідала про те, як саме вона має намір розпорядитись належним їй майном. Після смерті сина ОСОБА_13 змін у її психічному стані не було, до психологів за допомогою не зверталась, лікування не проходила, будь-яких заспокійливих засобів вона не приймала. Похованням ОСОБА_3 займався її син ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні зазначала, що із ОСОБА_3 спілкувалася кожного дня. З онукою ОСОБА_10 майже не спілкувалася. Свідок пам`ятає як ОСОБА_10 приходила у гості до ОСОБА_3 лише один раз- на другий день після смерті її сина ОСОБА_18 та вела розмову за спадщину. Повідомила, що ОСОБА_10 після смерті свого батька ОСОБА_13 не спілкувалась із ОСОБА_3 . Зазначила, що до смерті сина ОСОБА_13 , ОСОБА_12 говорила, що майно після своєї смерті хоче залишити своїм двом синам, але після смерті сина ОСОБА_13 вирішила, що все заповість сину ОСОБА_19 . Водночас, про наміри залишити майно своїй онуці ОСОБА_10 – ОСОБА_3 ніколи не повідомляла. Свідок пояснила, що після смерті сина ОСОБА_20 поводила себе стійко. Будь- яких заспокійливих засобів ОСОБА_3 не приймала, лише іноді приймала ліки від тиску. Вказала, що ОСОБА_12 була нормальною, адекватною людиною, яка повністю контролювала свої дії, ніяких психічних відхилень у неї не було. До психологів та психіатрів вона не зверталася. Нічого незвичного у поведінці ОСОБА_3 свідок не помічала.

На підставі досліджених письмових доказів судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.10.2002, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_21 (а.с. 11, 91 т.1).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 25.10.1976, 01.10.1976 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками якого є ОСОБА_22 та ОСОБА_3 (а.с. 93 т.1).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 23.08.1966, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками якого є ОСОБА_22 та ОСОБА_3 (а.с. 83-зворот т.1).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 26.10.2021, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 388 (а.с.11 зворот, 92 т.1).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 08.12.2023, актовий запис № 439 (а.с. 84 т.1).

Відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. від 05.11.2021, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , усе своє майно, що належить і буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, що за законом буде мати право заповіла своєму сину – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 54, 85 т. 1).

Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру № 76164961 від 12.03.2024, та № 77327155 від 14.06.2024, заповідачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , складено заповіт, номер у Спадковому реєстрі: № 68600036, дата посвідчення: 05.11.2021, статус- чинний (а.с. 87, 101 т.1).

Згідно із довідкою № 10-12/15/498 від 12.03.2024, останнє зареєстроване місце проживання померлої ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 . На дату смерті останньої за вищевказаною адресою зареєстровані особи не значаться (а.с. 86 т. 1).

12.03.2024 до приватного нотаріуса Полтавського районного натаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , звернувся її син ОСОБА_1 (а.с. 81 - зворот т. 1).

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 76165498 від 12.03.2024, приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. зареєстровано спадкову справу № 24/2024 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 39, 88 т. 1).

Крім того, 27.03.2024 до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. із заявою про прийняття спадкового майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , звернулася її онучка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 89 т.1).

У подальшому, 14.06.2024 до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. звернулася представник позивачки за довіреністю- ОСОБА_23 , у якій просила видати на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі ст. 1266 ЦК України, на долю померлого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 – сина померлої, на частку спадкового майна, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 бабусі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 94 т. 1).

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 270/02-31 від 14.06.2024 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на все майно, що залишилося після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , оскільки згідно з матеріалами спадкової справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 на все майно було складено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Л.І. від 05.11.2021 року за реєстром № 1174, не на користь ОСОБА_2 . Заповіт є чинним. Спадкоємець за заповітом спадщину прийняв (а.с. 37-38, 95 т. 1 ).

Відповідно до повідомлення КНП «Новосанжарська центральна лікарня Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області» № 480/32-03 від 10.06.2025 ОСОБА_3 у період з 18.01.2021 по 25.01.2021 та у період з 09.03.2023 по 15.03.2023 перебувала на стаціонарному лікуванні у закладі. За наявною у закладі медичною документацією, ОСОБА_3 на обліку у лікаря психіатра не перебувала та за медичною допомогою до нього не зверталась (а.с. 12 т. 2).

Суд, дослідивши надані докази, встановивши на їх підставі фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, визначивши правові норми, що підлягають застосуванню, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

У статті 15 ЦК України та ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України).

Згідно зі статтями 1247, 1248 ЦК України до форми заповіту встановлюються загальні вимоги, а саме заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Виходячи з наведених правових норм заповіт є одностороннім правочином до якого застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово- психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь- які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21) зазначено, що «для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17 (провадження № 4822св21).

З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі досліджених письмових доказів, показів свідків та пояснень учасників справи суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять жодного доказу, який міг би вказувати на те, що волевиявлення ОСОБА_3 щодо складення нею заповіту на ім`я свого сина ОСОБА_1 не було вільним і не відповідало її волі.

В свою чергу, наявні у справі письмові докази не містять будь- яких відомостей про хворобливий стан ОСОБА_3 на момент складення спірного заповіту, як і не містять відомостей про наявність у неї психічних розладів, проходження лікування, звернення до лікарів, приймання ліків, які б могли впливати на її когнітивні функції, свідомість чи поведінку, тощо.

Поряд з цим, за інформацією закладу охорони здоров`я, ОСОБА_3 не перебувала під наглядом у лікаря- психіатра та за медичною допомогою до нього не зверталась.

Допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_11 не повідомили жодних фактів, спроможних викликати у суду сумнів щодо наявності вільного волевиявлення спадкодавиці на момент складення нею відповідного розпорядження. Свідки не вказали суду на обставини, що могли б свідчили про тяжкий психоемоційний стан ОСОБА_3 чи вказували б на її неадекватну поведінку. Поряд з цим, з показів свідків слідує, що вони не були близькими із ОСОБА_3 , а на час посвідчення спірного заповіту вони з померлою взагалі не спілкувалися.

Водночас, з показів свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_3 як на момент складення заповіту, так і протягом життя й до моменту своєї смерті не страждала будь- яким психічним захворюванням чи розладом, поведінка її була завжди адекватною.

Отже, в ході судового розгляду справи не здобуто жодних доказів, які б доводили твердження позивачки про те, що ОСОБА_3 перебувала під впливом тяжкого психоемоційного стану, у зв`язку з яким приймала препарати, які змінювали її свідомість, не здобуто доказів того, що поведінка ОСОБА_3 була неадекватною і остання перебувала у стані, який не давав їй можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, також не здобуто доказів того, що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

Суд також зауважує на тому, що на виконання вимог п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, згідно з яким суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, судом за клопотанням представника позивача була призначена у справі посмертна судово- психіатрична експертиза. Однак, експертиза не була проведена у зв`язку з нездійсненням оплати позивачкою, на яку було покладено відповідний обов`язок.

Як було раніше вказано у цьому рішенні, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України). У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (ст. 109 ЦПК України).

Отже, на підставі досліджених доказів суд дійшов висновку про те, що твердження позивачки та її представника є лише припущенням про наявність дефекту волі заповідача ОСОБА_3 щодо залишення у спадок належного їй майна своєму сину- відповідачу ОСОБА_1 .

Стороною позивача не було спростовано презумпцію психічного здоров`я ОСОБА_3 , суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Закону України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Таким чином судом встановлено відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, що її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів абсолютної неспроможності ОСОБА_3 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій щодо залишення у спадок відповідачу належного їй майна та (або) керувати такими діями.

На підставі встановлених обставин та висновків суду у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 79-80, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області П`ятенко Людмила Іванівна, місцезнаходження: вул. Центральна, 17 селище Нові Санжари Полтавського району Полтавської області, 39300;

представник позивача – адвокат: Олійник Лілія Михайлівна, місцезнаходження: м. Кременчук Кременчуцького району Полтавської області.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.

Повне рішення складено 19.02.2026.