Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №363/6757/24 — Вишгородський районний суд Київської області

09.02.2026 Справа № 363/6757/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Баличевої М.Б., при секретарі Гриб І.І., за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача – адвоката Сілаєвої Т.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Семенюк Тетяни Василівни про визнання договору довічного утримання недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

26.12.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом в якому просила визнати недійсним договір довічного утримання ОСОБА_2 вчиненого Приватним нотаріусом Семенюк Т.В.

В обґрунтування позову вказано, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача – ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_1 , який посвідчено Приватним нотаріусом Семенюк Т.В. предметом якого є нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, 12.02.2020 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким він заповів квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином позивача. Коли саме було укладено договір довічного утримання позивачу не відомо. Водночас, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_1 29.09.2024 року здійснив продаж квартири, яка є предметом договору довічного утримання та заповіту. Позивач вказує, що її батько – ОСОБА_2 з січня 2021 року проживав разом з нею та саме вона сплачувала комунальні послуги, слідкувала за станом здоров`я батька. Таким чином, саме позивач здійснювала догляд за ОСОБА_2 , в той час коли відповідач не виконував умови довічного утримання. За таких обставин, позивач вважає, що договір довічного утримання ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, внаслідок чого вона звернулась до суду.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 07.01.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано у приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Семенюк Тетяни Василівни копію Договору довічного утримання ОСОБА_2 та справу (наряд) сформовану в зв`язку із його посвідченням.

Витребувані документи надійшли на адресу суду 13.02.2025 року.

25.02.2025 року до суду від представника відповідача – адвоката Ушакової Т.Є. надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі. Так, у позовні заяві ставиться питання про визнання недійсним договору довічного утримання, про те позивач не вказує правову підставу для визнання такого недійсним. Наданий позивачем акт обстеження умов проживання від 30.10.2024 року, який на її думку доводить факт спільного проживання з батьком з січня 2021 року є неналежним доказом та не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки староста у 2024 році не міг достовірно встановити та перевірити факт спільного проживання позивача з батьком, а свідки які підписали акт взагалі проживають на іншій вулиці та не є сусідами позивача та померлого ОСОБА_2 , тому не могли підтвердити вказане. Долучена до матеріалів справи інформація з Електронної системи охорони здоров`я є всього переліком здійснених померлому досліджень та жодним чином не підтверджує участь позивача у забезпеченні цих досліджень. Позивач, також наводить дані про здійснення нею платежів за медичні послуги, проте перелік отримуваних померлим послуг та медикаментів був значно більшим і поряд з позивачем оплачувався відповідачем. Надані позивачем квитанції на оплату комунальних послуг не свідчать про сплату нею таких, оскільки з квитанцій слідує, що платежі здійснювались ОСОБА_5 (цивільною дружиною померлого). Будь-яка участь позивача в допомозі та утриманні батька, якщо така надавалась, не може бути підставою для будь-яких зустрічних вимог до батька та його майна, а є встановленим законом обов`язком позивача. Крім того, навіть у період спільного проживання в період окупації позивачем здійснювався неналежний догляд за батьком. Як достовірно відомо відповідачу зі спілкування з батьком, в період окупації в нього не було можливості виїхати до своєї квартири в смт. Димер, тому він до кінця березня 2022 року проживав разом з позивачем. Вони часто сварилися, не розмовляли, він був змушений самостійно готувати собі їжу. Позивачка проживає у великому двоповерховому будинку, проте батька вона поселила в господарській кімнаті у гаражі в кімнаті без вікон, яка використовувалася для переодягання відвідувачів її конюшні. Турботу про здоров?я позивачка батьку також не надала, оскільки після травми сухожилля руки в цей період померлий не отримав належного лікування, і рука майже не працювала. Зі слів батька, ці та інші обставини неналежного догляду та утримання стали причиною його рішення укласти в подальшому договір довічного утримання з Відповідачем. 11 липня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Семенюк Т.В., зареєстрований в реєстрі за номером 206. Спірний договір довічного утримання укладено з дотриманням усіх вимог, передбачених діючим законодавством, зокрема, ст.ст. 744, 745 ЦК України, Договір підписано у присутності нотаріуса. При укладанні договору нотаріусом було встановлено осіб сторін договору та перевірено їх дієздатність, а також роз?яснено права та обов?язки за правочином. За умовами даного договору, батько ОСОБА_2 передав відповідачу у власність квартиру АДРЕСА_2 , а відповідач надавав батьку довічно обумовлене сторонами забезпечення та після смерті – належне поховання. В період хвороби батька, коли було виявлено онкологічне захворювання, він проживав зі своєю цивільною дружиною, тому лікування, обстеження та догляд за ним фактично надавалися його цивільною дружиною та відповідачем, позивачка не приймала участь у цьому. Відповідач організовував похорон батька, забезпечив його відспівування, поминальний обід, виконав усі належні традиції. Позивачка у витратах на поховання батька участі не приймала. В будь-якому разі, твердження про нібито нездійснення Відповідачем догляду за батьком, які зазначає Позивачка, можуть бути підставами для розірвання договору, а не для визнання його недійсним. Разом із тим, договір довічного утримання може бути розірваний лише за вимогою однієї зі сторін цього договору. ОСОБА_2 за свого життя не порушував перед судом питання про розірвання договору довічного утримання. Тому, зазначені позивачкою обставини не мають значення з точки зору оцінки дійсності договору. Оспорюваний договір довічного утримання жодним чином не порушує права позивачки. Укладення договору довічного утримання ОСОБА_2 є проявом волі, як власника майна, який мав право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому квартирою. Відповідач набув право власності на квартиру на законних підставах, та в подальшому розпорядився своїм правом на власний розсуд. Посилання Позивачки на заповіт, складений померлим на користь її сина, не є доказом будь-якого порушення їх прав, оскільки цивільним законодавством передбачена можливість складення необмеженої кількості заповітів як реалізація вільного волевиявлення власника майна. Тому, складення заповіту не має значення та жодного впливу на договір довічного утримання. З урахуванням зазначеного, підстави для задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору довічного утримання - відсутні.

14.03.2025 року до суду від представника позивача – адвоката Мабаракшиної Е.Д. надійшла відповідь на відзив в якій вказано, що підставою для визнання договору довічного утримання недійсним є неналежне виконання обов`язків набувачем, факти якого наведені у позовній заяві. Актом обстеження умов проживання від 30 жовтня 2024 року підтверджується факт проживання ОСОБА_2 разом із позивачкою, що свідчить про невиконання умов договору довічного утримання відповідачем. Посилання на недостовірність даних, викладених в Акті не має правового обґрунтування. За умов договору довічного утримання відповідач повинен був нести усі витрати на забезпечення життя своєму батьку. Твердження, що витрати позивачки на медичні послуги та медикаменти згодом компенсувалися їй батьком готівковими коштами, що може бути підтверджено свідками – це лише обурливі звинувачування відповідача. Ніякі кошти померлий не компенсував позивачці. Відповідач та представник відповідача вважають, що у позовній заяві створено вигляд певних обставин, які позивачка використовує для визнання договору довічного утримання недійсним. Однак, всі наведені у позовній заяві факти мають підтвердження, а саме, акти, виписки та довідки, які вказують на правомірність дій позивачки. Позивачка, в підтвердження обставин, що має істотне значення по справі, що саме позивачка здійснювала догляд за ОСОБА_2 , надала до суду виписку з амбулаторної картки. Також, випискою про рух коштів позивачка підтвердила оплату медичних послуг та придбання ліків для лікування, які були необхідні ОСОБА_2

20.03.2025 року до суду від представника відповідача – адвоката Сілаєвої Т.Є. надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких вказано, що оспорюваний позивачкою договір довічного утримання був не просто укладений сторонами, а й прийнятий обома сторонами до виконання, виконувався протягом усього періоду його дії, та вичерпав свою дію фактом повного і належного виконання, що однозначно відповідає вимогам ст. 626 ЦК України та умовам дійсності правочинів. Крім того, ряд обставин свідчать про те, що намір сторін на укладення цього договору є абсолютно свідомим, оскільки сторони (зокрема, відчужувач) готувалися до укладення договору. Так, до укладення договору відчужувач ОСОБА_2 звертався за консультацією до нотаріуса для визначення повного комплекту необхідних документів. У зв?язку із зауваженням нотаріуса щодо невідповідності старого технічного паспорту на квартиру існуючим вимогам, відчужувачем було замовлено новий технічний паспорт. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.10.2024 року, доданої Позивачкою до її позову, технічний паспорт TIO1: НОМЕР_1 , виданий 04.07.2022 р., зареєстрований у реєстрі 11.07.2022 року, а наданий Позивачкою техпаспорт є недійсним. В подальшому, оригінал нового техпаспорту був переданий відповідачем новому власнику квартири відповідно до вимог діючого законодавства. Таким чином, рішення ОСОБА_2 щодо укладення договору довічного утримання було свідомим, зваженим та повністю відповідало його волі. За станом здоров?я відчужувач не потребував постійного стороннього догляду. Майже до кінця свого життя ОСОБА_2 працював водієм автобусу. В період дії договору він звертався за конкретною допомогою, пов?язаною з фізичними навантаженнями (заготівля дров, ремонт транспортних засобів, ремонт в будинку цивільної дружини, де він мешкав тощо). За власним рішенням, в цей період він проживав у будинку його цивільної дружини у АДРЕСА_3 (Позивачка, у свою чергу, в цей період також не проживала із ним, а мешкала у місті Києві). Протягом періоду існування договору питання розірвання договору з боку відчужувача не ставилося, що однозначно свідчить про задоволення його потреб та належне виконання договору з боку Відповідача. У Позивачки, в той же час, немає ні законодавчого, на морального права втручатися у здійснення батьком його волі стосовно його майна та впливати на реалізовані ним рішення.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

05.02.2026 року до суду від представника відповідача – адвоката Сілаєвої Т.Є. надійшли додаткові пояснення у справі в яких вказала, що у позовній заяві та поясненнях позивачки відсутні посилання на те, з якої саме правової підстави, визначеної законом, заявляється вимога про визнання договору недійсним. Також, твердження позивачки та надані нею докази не підтверджують жодну із визначених законом підстав недійсності правочину. Зазначене є самостійною підставою для відмови у позові. Позивачкою не наведено та не доведено жодних обставин порушення вимог законодавства у момент вчинення договору довічного утримання. Навпаки, матеріалами справи підтверджується виконання вимог закону під час вчинення договору, його належну форму та відповідність волі сторін. Дані обставини позивачкою не спростовані. Отже, твердження позивачки про нібито недійсність договору є голослівним, виражає її особисту незгоду з фактом його укладення, що не може бути підставою для визнання договору недійсним. Одним з основних аргументів позивачки є те, що у 2020 році батько залишив заповіт щодо розпорядження на випадок його смерті належною йому квартирою у смт. Димер на користь її сина ОСОБА_6 . Разом з тим, заповіт не змінює права власності і не впливає на право ОСОБА_2 , як власника вільно розпоряджатися належним йому майном. Отже, складення заповіту у 2020 році жодним чином не впливає на дійсність договору, укладеного у 2022 році батьком позивачки, як власником майна. Надані позивачкою докази не містять жодних відомостей, які б свідчили про недійсність договору. Показання свідків зі сторони позивачки підтверджують певні обставини її взаємовідносин з батьком до укладення спірного договору спростовують доводи відповідача. Відповідачем, в свою чергу надано документи на підтвердження належного укладення договору, належного виконання в частині утримання та поховання, а також докази наявності волі батька не тільки на укладення, а й на продовження дії договору, зокрема, фактів постійного спілкування, опікування та надання допомоги відповідачем згідно потреб батька. Доказами сторони відповідача також спростовано доводи позивачки про нібито належне опікування батьком. За життя, протягом дії договору довічного утримання ОСОБА_2 не намагався розірвати договір. Ні Позивачка, ні жоден зі свідків навіть не припускали такого. Отже, реалізований у договорі довічного утримання спосіб розпорядження своїми правами та своїм майном повністю відповідав внутрішній волі померлого. Таким чином, аналіз усієї сукупності доказів та фактичних обставин справи доводить дійсність спірного договору. Матеріали справи містять усі достатні, належні та допустимі докази того, що договір довічного утримання є дійсним та відповідає вимогам діючого законодавства. Упродовж судового розгляду, у позовній заяві та поясненнях позивачка посилається на порушення її прав, в той час, як особою, яка є зацікавленою в оспорюванні договору, є її син, оскільки майно заповідувалося її сину. Позивачка не вказала себе як законного представника позивача – сина, а зазначила себе позивачем. Таким чином, Позивачка є неналежним позивачем, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Позивач та її представник – адвоката Мабаракшина Е.Д. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Позивачка зазначила, що за життя її батько у зв`язку з онкологічним захворюванням 4 стадії приймав лікарські засоби, зокрема наркотичні препарати. На її думку, внаслідок цього його психічний стан міг бути порушений, у зв`язку з чим вона вважає договір довічного утримання таким, що підлягає визнанню недійсним.

Відповідач та його представник – адвокат Сілаєва Т.Є. в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог.

Допитаний у якості свідка відповідач ОСОБА_1 пояснив, що після деокупації його батько ОСОБА_2 виявив бажання поговорити з ним та повідомив, що розчарувався у доньці - позивачці у справі та її ставленні до нього в період окупації. Зі слів свідка, ОСОБА_2 зазначив, що має намір змінити раніше складений заповіт і переписати квартиру на нього. Свідок вказав, що таке рішення батько прийняв самостійно, без будь-якого примусу, та самостійно з`ясовував порядок укладення договору довічного утримання. Також зазначив, що за життя допомагав батькові, зокрема привозив дрова, ліки та надавав іншу необхідну допомогу. Йому відомо, що у випадках, коли позивачка купувала ОСОБА_2 продукти чи ліки, він згодом повертав їй витрачені кошти.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_8 з 2020 року, бувала у них вдома. За її спостереженнями, позивач здійснювала постійний догляд за батьком, зокрема надавала йому допомогу у побуті, привозила лікарські засоби та супроводжувала його до медичних закладів. Водночас відповідач, зі слів свідка, участі у догляді за батьком не брав. Свідок зазначила, що конфліктів між позивачем та батьком вона не спостерігала, поховання померлого було організовано позивачем, яка, зі слів свідка, піклувалася про батька. Також свідок пояснила, що з грудня 2019 року і до дня смерті померлого вона безпосередньо спостерігала події, про які повідомляє суду. За її словами, померлий ОСОБА_2 був в будинку позивача щодня, їздив на автобусі за дітьми, возив їх до школи. Зі слів свідка, під час спілкування померлий ОСОБА_2 повідомляв про намір залишити квартиру в смт Димер онукові - сину позивача. Про укладення договору довічного утримання свідку нічого не відомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що між позивачем та її померлим батьком ОСОБА_2 були дружні стосунки, тоді як відповідача він раніше не знав і в судовому засіданні побачив уперше. Свідок зазначив, що після другого одруження у померлого ОСОБА_2 спостерігалися зриви, у зв`язку з чим позивач возила його на лікування, а на певний час померлий проживав разом із нею. Також свідок повідомив, що йому відомо про теплі родинні стосунки померлого ОСОБА_2 з онуком - сином позивача, та про намір померлого залишити квартиру онукові. За словами свідка, позивач постійно надавала допомогу батькові, який проживав у її будинку. Водночас у період проживання позивача в місті Києві померлий ОСОБА_2 мешкав у будинку своєї цивільної дружини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що знайома з позивачем та її родиною з 2010 року, підтримувала з ними тісне спілкування після їх переїзду до села Сичівки. За словами свідка, померлий ОСОБА_2 значну частину часу проводив разом із позивачем, надавав допомогу по господарству та доглядав за онуком ОСОБА_6 , з яким мав теплі та близькі стосунки. Свідок зазначила, що надавала позивачу фінансову допомогу для лікування батька, зокрема для поїздок до медичних закладів. Також пояснила, що після переїзду позивача до міста Києва остання продовжувала допомагати батькові продуктами харчування. Крім того, свідок повідомила, що їй було відомо про намір померлого ОСОБА_2 залишити квартиру онукові ОСОБА_6 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що знайома з родиною позивача приблизно з 2013 року, зокрема з часу народження сина позивача - ОСОБА_6 . За словами свідка, з початком воєнних дій вона щоденно бачила померлого ОСОБА_2 у будинку позивача. Під час тимчасової окупації позивач забезпечувала батька необхідними лікарськими засобами та їздила до смт Димер. Свідок зазначила, що між позивачем та померлим ОСОБА_2 були нормальні стосунки, померлий був дуже прив`язаний до онука - ОСОБА_6 , та висловлював намір залишити йому квартиру. Також свідок пояснила, що часто відвідувала позивача та ніколи не була свідком конфліктів між нею та померлим. У 2022 та 2023 роках, за її спостереженнями, змін у характері їх спілкування не відбувалося.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що 12 квітня 2022 року прибув до села Сичівка та перебував там до 18 липня 2022 року, у зазначений період він познайомився з позивачем. Свідок зазначив, що виконуючи обов`язки з організації та контролю роботи блокпостів, щоденно перевіряв журнали в`їзду та виїзду осіб. За його спостереженнями, у вказаний період відповідач до села не заїжджав. Також свідок пояснив, що йому відомо про звернення позивача до командира батальйону з проханням надати допомогу її батькові. За словами свідка, між позивачем та померлим ОСОБА_2 існували нормальні стосунки, конфліктів між ними він не чув. Крім того, свідок повідомив, що йому відомо про розмову, під час якої померлий ОСОБА_2 зазначав про складення заповіту на квартиру на користь онука ОСОБА_6 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що у 2020 році разом із чоловіком придбала дачний будинок за адресою: АДРЕСА_4 , у якому постійно не проживає, а перебуває переважно у літній період під час відпустки та на вихідних. Свідок зазначила, що з померлим ОСОБА_2 та його дружиною познайомилася через попередніх власників будинку, підтримувала з ними спілкування та добре знала коло його знайомих, оскільки вони часто проводили час разом. За словами свідка, після тимчасової окупації померлий ОСОБА_2 проживав у будинку своєї дружини, який розташований по сусідству. Свідок пояснила, що відповідач та його дружина регулярно привозили померлому продукти харчування. Свідок також повідомила, що в період погіршення стану здоров`я померлого ОСОБА_2 він звертався по допомогу до її чоловіка, а вона допомагала знайти фельдшера. На той час відповідач перебував у рейсі, а його дружина передавала необхідні лікарські засоби. За поясненнями свідка, у разі потреби померлий ОСОБА_2 звертався з проханням придбати необхідні речі, зазначаючи, що відповідач відшкодує витрати. Свідок також вказала, що вперше побачила та познайомилася з позивачем після погіршення стану здоров`я померлого. Свідок зазначила, що померлий ОСОБА_2 не обговорював з нею свої відносини з дітьми, про укладення будь-яких договорів чи заповітів їй нічого не відомо. Водночас підтвердила, що між померлим ОСОБА_2 та його онуком ОСОБА_6 - сином позивача існували дуже теплі та близькі стосунки, померлий його щиро любив.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що разом із дружиною придбав дачний будинок улітку 2020 року та проживає там переважно в літній період і на вихідних. Із померлим ОСОБА_2 вони були близькими сусідами та підтримували добросусідські відносини. У період тимчасової окупації території на дачі не проживали, однак підтримували зв`язок із ОСОБА_2 , доки це було можливо. Після звільнення території одразу повернулися на дачу. На той момент ОСОБА_2 проживав самостійно, оскільки його дружина виїхала за кордон, однак точного періоду її виїзду свідок не пам`ятає. У літній період разом із ОСОБА_2 також проживав його онук ОСОБА_15 , син позивача. У 2024 році свідок на літо переїхав на дачу, в цей період їхні стосунки з ОСОБА_2 стали більш близькими, вони товаришували та надавали одне одному допомогу. Зі слів свідка, одного разу ОСОБА_2 зателефонував йому та повідомив про погіршення стану здоров`я. Свідок прийшов до нього та почав надавати допомогу, а його дружина допомогла знайти фельдшера, а також за проханням свідка повідомила дружину ОСОБА_2 про подію. Згодом про вказану ситуацію дізналися відповідач та позивач. Відповідач повідомив свідка, що перебуває в рейсі, зазначивши, що його дружина ОСОБА_16 вийде на зв`язок. Наступного дня ОСОБА_16 зателефонувала свідкові та поцікавилася, які лікарські засоби необхідні. Після цього на зв`язок вийшла й позивач, яка також цікавилася потребами ОСОБА_2 . Свідок зазначив, що з позивачем особисто познайомився вже після вказаного випадку погіршення здоров`я ОСОБА_2 . Після встановлення контакту через певний час позивач приїхала до батька та надавала йому допомогу. До цього моменту свідок позивача не бачив, натомість бачив її сина ОСОБА_6 , який проживав разом із ОСОБА_2 . Також свідок зазначив, що після деокупації території і до смерті ОСОБА_2 вони постійно підтримували спілкування як сусіди та товариші. Позивача він бачив незадовго до смерті ОСОБА_2 . Про існування будь-яких договорів або заповітів йому нічого не відомо.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що у 2018 році до неї звернулася її подруга - дружина ОСОБА_2 , з проханням допомогти в організації оперативного лікування ОСОБА_2 у зв`язку з наявністю у нього пахової грижі, оскільки на той час свідок працювала в обласній лікарні. Із позивачем та відповідачем свідок познайомилася в с. Сичівка під час своїх приїздів до подруги. З її слів, позивач та відповідач навідували свого батька ОСОБА_2 . Улітку 2018 року, після встановлення ОСОБА_2 онкологічного діагнозу, до лікаря, який здійснював лікування, приїхав відповідач разом із дружиною ОСОБА_2 , з метою знайомства та узгодження подальшого лікування. Саме тоді свідок уперше побачила відповідача, а в подальшому вони також зустрічалися в с. Сичівці. Свідок зазначила, що позивача в лікарні вона не бачила. Після проведення оперативного втручання дітей ОСОБА_2 не бачила. Під час лікування в онкологічному диспансері переважно зверталася дружина ОСОБА_2 , а згодом відповідач, з яким узгоджували питання придбання лікарських засобів та проведення необхідних аналізів. Лікарські засоби відповідач просив замовляти в аптеці. Зі слів свідка, ОСОБА_2 на той час був працездатним. Щодо фінансових питань, свідок зазначила, що їй складно оцінити повний обсяг витрат, однак відповідач надавав кошти для оплати онкологічних аналізів та лікування. Також свідок пояснила, що з початку повномасштабної війни особисто не бачила ні позивача, ні відповідача, однак підтримувала спілкування з позивачем у телефонному режимі та їй відомо, що позивач привозила батька ОСОБА_2 до лікувального закладу.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що є дружиною відповідача у справі, у шлюбі вони перебувають близько 10 років. З її слів, померлий ОСОБА_2 проживав у м. Києві разом з ними в квартирі, а у вихідні дні їздив до доньки та допомагав їй у побутових справах. У подальшому зазначену квартиру було продано, після чого ОСОБА_2 придбав будинок у АДРЕСА_5 , а вони з чоловіком придбали квартиру на Троєщині. Перед початком повномасштабного вторгнення, у жовтні 2021 року, ОСОБА_2 переїхав проживати до своєї доньки -позивача у справі. Свідок зазначила, що разом із чоловіком приїжджала до ОСОБА_2 на ювілей і бачила умови його проживання: він мешкав у невеликій кімнаті без вікон, з меблів були лише стілець, стіл, електрична плита та холодильник. На Різдво ОСОБА_2 посварився з донькою та переїхав жити до друзів, які проживали на початку села. Зі слів свідка, причиною конфлікту було те, що донька ставила батькові умову щодо сплати комунальних послуг, при цьому, за її твердженням, між ними були напружені стосунки, вони не обідали разом, і донька належним чином не піклувалася про батька. У лютому 2022 року розпочалася війна, у зв`язку з чим зв`язок із ОСОБА_2 було втрачено через проблеми з електропостачанням. Згодом ОСОБА_2 зателефонував з телефону онука та повідомив, що з ним усе добре. Наприкінці березня він знову вийшов на зв`язок і просив передати йому сигарети та ліки, однак до завершення окупації такої можливості не було. У квітні зв`язок відновився і ОСОБА_2 висловив бажання поспілкуватися з сином - відповідачем у справі. Під час розмови йшлося про квартиру в Димері і ОСОБА_2 повідомив про намір змінити заповіт та передати квартиру відповідачу. Свідок зазначила, що відповідач ніколи самостійно не претендував на це майно. Наприкінці травня ОСОБА_2 розпочав збір документів для укладення договору довічного утримання. Згодом він переїхав до будинку своєї цивільної дружини, яка на той час виїхала за кордон, і проживав там до кінця життя. За словами свідка, ОСОБА_2 працював водієм автобуса та займався сільським господарством. Свідок також повідомила, що була присутня під час укладення договору довічного утримання. Зазначила, що за життя ОСОБА_2 проходив кодування від алкогольної залежності, однак вживав алкоголь через конфлікти із донькою. Разом із тим перед укладенням договору довічного утримання ОСОБА_2 звернувся до лікаря-нарколога та отримав довідку про те, що не перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Крім того, саме ОСОБА_2 самостійно обрав нотаріуса для укладення договору.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 повідомив, що був знайомий із померлим ОСОБА_2 , який час від часу звертався до нього по допомогу. Свідок зазначив, що йому відомо про періодичні конфлікти між ОСОБА_2 та його донькою - позивачем у справі, однак про їх взаємин не обізнаний. Також свідок вказав, що під час однієї з розмов ОСОБА_2 повідомив йому, що проживає у доньки в кімнаті, в якій навіть немає вікна. Про укладення договору довічного утримання чи складення заповіту йому нічого не відомо, оскільки таких тем у спілкуванні між ними не порушувалося. Свідок зазначив, що починаючи з липня 2022 року син ОСОБА_2 - відповідач у справі почав частіше відвідувати його. Крім того, ОСОБА_2 позичав у нього гроші, які згодом були повернуті відповідачем. Також свідок повідомив, що після окупації він одного разу привіз до будинку позивачки військовослужбовців, і вона надала їм житло. З моменту заселення військових ОСОБА_2 переїхав до будинку своєї цивільної дружини, оскільки між ним та військовими виникали конфлікти. Крім того, свідок зазначив, що йому відомо про діагностування у ОСОБА_2 туберкульозу, до лікарні ОСОБА_2 їздив самостійно або його відвозила позивачка.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків по справі, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою, а відповідач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 .

З договору купівлі-продажу від 10.02.2017 року, який посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. та зареєстрований в реєстрі за №214, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №80093205 від 10.02.2017 року вбачається, що ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_2 .

За життя ОСОБА_2 , а саме 12.02.2020 року склав заповіт яким на випадок своєї смерті належну йому квартиру АДРЕСА_2 , заповів гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Грицаєнко Ю.І. та зареєстровано в реєстрі за №108.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 23.10.2013 року та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України №00019962354 від 17.04.2018 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 – позивача по справі.

11.07.2022 року між ОСОБА_2 – відчужувач та ОСОБА_1 (відповідач) – набувач укладено договір довічного утримання (догляду), який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Семенюк Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №206 (далі-Договір).

Згідно з п. 1 Договору відчужувач передає у власність набувачу належну йому на праві приватної власності квартиру під АДРЕСА_2 .

У відповідності до п. 6 Договору за згодою сторін набувач зобов`язується надавати відчужувачу довічно забезпечення у вигляді: забезпечення його житлом шляхом забезпечення права довічного проживання відчужувача у відчужуваній квартирі, забезпечення щомісяця грошового забезпечення грошовою сумою у розмірі 1 000,00 грн., яку набувач зобов`язується зараховувати на картковий рахунок відчужувача.

Згідно з п. 7 Договору відчужувач має право: вимагати своєчасного та повного здійснення надання довічного забезпечення від набувача згідно з п. 6 Договору, вимагати розірвання договору та повернення квартири у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх прав за цим Договором.

Відповідно до п. 8 Договору набувач зобов`язаний: в необхідному обсязі здійснювати надання довічного забезпечення згідно із п. 6 Договору.

Відповідно до п. 14 Договору право власності на квартиру, що є предметом цього договору виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення договору. Право власності набувача на квартиру підлягає державній реєстрації та виникає з моменту державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору. На квартиру, що є предметом цього договору накладається заборона відчуження, яка знімається за заявою набувача після смерті відчужувача.

З п. 15 Договору вбачається, що відчужувач та набувач, взаємно стверджують один одному та всім зацікавленим особам, що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, а також те, що договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони стверджують, що вони не обмежені в праві укладати правочини, вони не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомлення суті цього договору, вільно володіють українською мовою, що дає їм можливість прочитати та правильно зрозуміти сутність цього договору, проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням визначених ним умов та умов, що є обов`язковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений.

На підставі вказаного договору право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 з накладенням обтяження, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №304703584 від 11.07.2022 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №304707111 від 11.07.2022 року.

З довідок виданих лікарем-наркологом та лікарем-психіатром 11.07.2022 року вбачається, що ОСОБА_2 допомога в кабінетах психіатра та нарколога Вишгородського району не надавалась.

З довідки №123/17-23 від 25.09.2024 року виданої старостою Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області вбачається, що ОСОБА_1 та її син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 24.02.2022 року по 31.03.2022 року проживали на території Димерської територіальної громади, а саме в АДРЕСА_6 .

З акту обстеження від 30.10.2024 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 , проживає ОСОБА_1 (позивач) разом зі своїм сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з ними з січня 2021 року по 31.03.2022 року проживав батько ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_20 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 11.09.2024 року.

З довідки про причину смерті (до форми №106/о №569) від ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що ОСОБА_2 помер від атеросклеротичного кардіосклерозу.

З довідки виданої Квітневим старостинським округом Коростишівської міської ради Житомирського району Житомирської області гр. ОСОБА_1 (відповідач) вбачається, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , похований на кладовищі в с. Антонівка Житомирського району Житомирської області.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що вона допомагала батьку ОСОБА_2 та доглядала за ним, на підтвердження чого долучила до матеріалів справи копії квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , результати досліджень та виявлених діагнозів у ОСОБА_2 .

Суд не приймає долучені позивачем до матеріалів справи копії квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , а також копії результатів медичних досліджень та документів щодо встановлених у ОСОБА_2 діагнозів як належні та допустимі докази на підтвердження обставин, на які посилається позивач, оскільки вони не містять відомостей, які б беззаперечно підтверджували, що саме позивач здійснювала оплату відповідних комунальних послуг, зокрема відсутні дані про платника або інші ідентифікуючі реквізити, що дозволяли б пов`язати такі платежі безпосередньо з позивачем. Сам по собі факт здійснення оплати за вказаною адресою не свідчить про те, що відповідні кошти були внесені саме позивачем та за її рахунок. Крім того, надані результати медичних досліджень та документи щодо стану здоров`я ОСОБА_2 лише підтверджують факт проходження ним обстежень та наявність відповідних діагнозів, однак не містять жодних відомостей про те, що фінансування таких обстежень або лікування здійснювалося саме позивачем. Зазначені документи не підтверджують понесення позивачем витрат на лікування батька.

За наведених обставин суд також не приймає до уваги долучені відповідачем до відзиву копії рецептів на лікарські засоби та квитанції з магазину «Рошен».

На підтвердження виконання договору довічного утримання відповідачем долучено до матеріалів справи виписку з картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_6 з якої вбачається, що за період з 06.06.2022 року о 13.05.2024 року ОСОБА_1 перераховував на картку № НОМЕР_7 , отримувач – ОСОБА_2 грошові кошти з призначенням платежів: на ліки, на аналізи, підтримка, допомога, здоров`я.

Також, до матеріалів справи долучено копії квитанцій з яких вбачається, що ОСОБА_18 перераховувала на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 від 23.10.2020 року вбачається, що ОСОБА_18 є дружиною відповідача по справі ОСОБА_1 .

Суд не приймає до уваги надану виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_18 в АТ «Райффайзен Банк» за період з 01.01.2020 року по 01.09.2024 року, оскільки з неї не вбачається хто саме був отримувачем переказів грошових коштів, а також, що картка на яку здійснювались такі перекази належала ОСОБА_2 . Як і не приймає суд долучені до відзиву квитанції зі стоматології та аптеки, оскільки з них не вбачається, що саме ОСОБА_2 був отримувачем таких послуг.

На підтвердження понесення витрат на поховання батька – ОСОБА_2 , відповідачем долучено до матеріалів справи копію товарного чеку №158 на оплату товарів ритуального призначення на суму 21 400,00 грн, у якому платником зазначено ОСОБА_1 .

На підтвердження того, що ОСОБА_2 не потребував постійного стороннього догляду, до матеріалів справи також долучено копію трудової книжки ОСОБА_2 з якої вбачається, що останній працював до серпня 2024 року.

Також позивачем долучено да матеріалів справи письмові покази свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_24 .. ОСОБА_7 , які суд не може прийняти як доказ у цивільному процесі, оскільки свідчення мають надаватися особисто в засіданні з попередженням свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду (ст.ст. 90-91 ЦПК України. Надані письмові докази є недопустимими в силу вимог ст.ст. 78, 230 ЦПК України.

Крім того, суд не приймає до уваги фотознімки, долучені до матеріалів справи представником відповідача на спростування показань свідків, які стверджували, що нібито бачили події, які відбувалися у будинку цивільної дружини ОСОБА_2 , оскільки вони не містять жодних ідентифікуючих ознак, які б давали можливість достеменно встановити місце їх створення. З наданих зображень неможливо визначити адресу об`єкта, у якому здійснено зйомку.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України, також встановлено свободу договору, з посиланням на ст. 6 зазначеного Кодексу із зазначенням того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 ст. 638 ЦК України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов договору належать умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного вид), а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. (ст. 745 ЦК України).

Відповідно до ст. 748 ЦК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Статтею 755 ЦК України передбачено можливість припинення договору довічного утримання (догляду).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 в справі № 759/501/17 (провадження № 61-14554св18) зроблено висновок, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

При цьому, аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що договір довічного утримання (догляду) є нерозривно пов`язаним із його сторонами. При цьому, ЦК України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання довічного утримання (догляду) в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання довічного утримання (догляду), якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.

Отже, правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення та яка не набула статусу сторони зобов`язання, не може вимагати припинення зобов`язання.

Тобто правом звертатися до суду з позовною вимогою про розірвання договору довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору, а не будь-яка інша особа.

Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) визначені ст. 756 ЦК України, яка вказує, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У справі, яка розглядається судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_2 уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір довічного утримання (догляду) від 11.07.2022 року.

При цьому, ОСОБА_2 , як сторона правочину, за життя не звертався до суду із вимогою про розірвання довічного утримання (догляду) від 11.07.2022 року.

З вимогою про визнання недійсним договору довічного утримання (догляду) від 11.07.2022 року у даній справі звернулася не сторона даного договору, а близький родич (донька) відчужувача, після смерті останнього.

Так, в ході розгляду справи, позивач намагалась довести факт невиконання відповідачем умов договору довічного утримання.

Водночас суд враховує, що за життя ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, укладення якого було проявом його вільного волевиявлення щодо розпорядження належним йому майном. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 за життя оспорював укладений договір, заявляв вимоги про його розірвання, визнання недійсним або посилався на його неналежне виконання, матеріали справи не містять. Навпаки, відсутність з його боку претензій чи звернень до суду свідчить про те, що він вважав умови договору такими, що виконуються належним чином. З огляду на викладене, суд доходить висновку, що за життя ОСОБА_2 не висловлював заперечень щодо виконання договору довічного утримання та фактично погоджувався з його реалізацією, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання припинив свою дію у зв`язку зі смертю відчужувача за договором.

За таких обставин, оскільки правом звертатися до суду з позовною вимогою про розірвання договору довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору та те, що у зв`язку зі смертю відчужувача договір довічного утримання від 11.07.2022 року, укладений з відповідачем, припинив свою дію, тому не може бути розірваний за рішенням суду.

Отже, враховуючи, що на момент звернення до суду спірний договір уже припинив свою дію у зв`язку зі смертю відчужувача, а позивач не є стороною цього договору та не наділений законом правом вимагати його розірвання, заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на нормах права та не підлягають задоволенню.

Крім того, суд враховує, що за життя ОСОБА_2 , а саме 12.02.2020 року склав заповіт яким на випадок своєї смерті належну йому квартиру АДРЕСА_2 , заповів гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Грицаєнко Ю.І. та зареєстровано в реєстрі за №108.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Таким чином, у разі неукладення договору довічного утримання спірна квартира набула б правового режиму спадкового майна та, відповідно до змісту заповіту, перейшла б у власність не позивача у даній справі, а її неповнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас із даним позовом до суду звернулася саме позивач як фізична особа, яка діє від власного імені, а не як законний представник свого неповнолітнього сина– ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого, за її ж твердженнями, могли бути порушені права щодо спірної квартири.

З огляду на приписи процесуального законодавства, право на звернення до суду має особа, чиї права, свободи чи інтереси порушені, не визнані або оспорюються. У даному випадку позивач не довела наявності порушення її особистих майнових прав у зв`язку з укладенням договору довічного утримання, тоді як потенційним носієм права на спірне майно, за відсутності такого договору, міг бути її син.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач — особа, якій належить право вимоги; належний відповідач — особа, котра повинна відповідати за позовом.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. На основі норм матеріального права, суд визначає чи є сторони належними.

Неналежними сторонами в цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред`явленому в суді позову.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Питання щодо визначення належного позивача 25 жовтня 2022 року було досліджено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/14378/21, провадження № 61-5246св22 (ЄДРСРУ № 106940414).

Не підлягає судовому захисту також і похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника.

Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 та від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 зроблено висновок про те, що неналежний позивач є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, встановлення судом факту звернення до суду неналежного позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, відсутні підстави для стягнення понесених стороною позивача судових витрат.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, за приписами ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 19.02.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_9 , паспорт НОМЕР_10 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.03.2009 року, адреса: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_11 , виданий Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 31.10.2000 року, місце реєстрації: АДРЕСА_7 ).

Третя особа: Приватний нотаріус Семенюк Тетяна Василівна (адреса: АДРЕСА_8 ).

Головуючий: М.Б.Баличева