Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №357/601/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/601/26

Провадження № 2-адр/357/4/26

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання – Бондар Ж.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у заді суду № 3 цивільну справу за заявою представника позивача, про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

15.01.2026 представник позивача, адвокат Міхеєва Євгенія Геннадіївна, звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанову серії ЕНА №6478932 від 07.01.2026 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3, ст. 125 КУпАП, а провадження у справі закрити, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.

19.01.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

05.02.2026 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, задоволено в повному обсязі.

10.02.2026 представник позивача, адвокат Міхеєва Євгенія Геннадіївна, подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи тим, що 05.02.2026 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було ухвалено рішення у справі № 357/601/26. 08.01.2026 між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Міхеєвої Євгенії» в особі керуючої, адвоката Міхеєвої Євгенії було укладено договір про надання правничої допомоги №б/н, відповідно до умов якого сторони домовились та обумовили порядок оплати п. 3.1 та дійшли згоди, що за виконання послуг, передбачених п.1.1 цього договору, клієнт зобов?язується сплатити Адвокату кошти в сумі та порядку визначені додатком до даногодоговору. Також між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Міхеєвої Євгенії» в особі керуючої, адвоката Міхеєвої Євгенії було укладено Додаток №1 від 08.01.2026, який безпосередньо визначає порядок розрахунків, а саме пункт 2 визначає, що участь в судових засіданнях, підготовка документів в суді першої інстанції до десяти годин буде складати 10000 (десять тисяч) гривень. Враховуючи вище викладене по справі було проведено підготовку до подачі позовної заяви, аналіз судової практики, консультація, адвокатські запити, підготовка відповіді на відзив, участь у судовому розгляді справи в першій інстанції, що підтверджується Актом виконаних робіт від 09.02.2026 року та Актом наданих послуг від 09.02.2026. Тому, просила стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та розгляд заяви проводити без участі позивача та його представника.

19.02.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі - Літвак Олександр Ігорович, подав до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у яких зазначив, що відповідачем подано апеляцію до Шостого апеляційного адміністративного суду, проте, до суду першої інстанції представник позивача звернулась із заявою, про постановлення додаткового рішення у справі про стягнення судових витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Всі витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Предметом спору у справі було оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190,00 грн за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Справа не містила складних фактичних чи правових питань, не вимагала проведення експертиз, витребування значного обсягу доказів, допиту свідків або дослідження спеціальних знань. Розгляд здійснювався судом першої інстанції у межах типової категорії адміністративних справ щодо оскарження постанов про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. Заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн у справі щодо штрафу 1190 грн свідчить про явну неспівмірність заявленої до відшкодування суми із предметом спору, його ціною та значенням для сторін. Розмір заявлених витрат більш ніж у вісім разів перевищує суму накладеного адміністративного стягнення. При цьому, відповідно до практики Верховного Суду, співмірність витрат оцінюється не лише з огляду на факт їх понесення, а й з урахуванням розумності їх розміру у конкретних обставинах справи. Сам по собі факт укладення договору та погодження сторонами певного розміру гонорару не означає автоматичного покладення такого розміру витрат на іншу сторону спору. У даній справі адвокатом фактично було підготовлено адміністративний позов, подано пояснення та взято участь у судовому засіданні. Вказані процесуальні дії є типовими для справ цієї категорії та не потребують значних витрат часу чи застосування складної правової аргументації. Справа не становила підвищеної складності, не мала значного публічного інтересу, не впливала на ділову репутацію сторони та не пов`язана із значними майновими наслідками. Крім того, вирішення спору не створювало для позивача істотних негативних наслідків, оскільки йшлося виключно про штраф у розмірі 1190 грн без додаткових санкцій чи обмежень. Таким чином, співвідношення суми витрат на правничу допомогу до ціни спору свідчить про їх непропорційність. З урахуванням положень частини дев`ятої статті 139 КАС України, принципів розумності, співмірності та справедливості, вважає, що заявлена до стягнення сума 10000 грн є завищеною та такою, що не відповідає критеріям обґрунтованості. Навіть у разі підтвердження факту понесення витрат, суд має право зменшити їх розмір до співмірного та розумного рівня з урахуванням конкретних обставин справи. Враховуючи предмет спору, його незначну складність та розмір оскаржуваного штрафу, вважаємо, що заявлені витрати підлягають або відмові у задоволенні, або суттєвому зменшенню до мінімально необхідного та розумного розміру. Отже, з огляду на відсутність належного обґрунтування співмірності витрат,їх очевидну непропорційність предмету спору та принципам розумності й справедливості, просимо суд відмовити у задоволенні заяви про постановлення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу або, у разі визнання підстав для їх відшкодування, зменшити їх розмір до спів мірного та обґрунтованого рівня. Тому, просить відмовити у задоволенні заяви про постановлення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та проводити розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 252 КАС України, у разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України (у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється).

Суд, дослідивши матеріали справи, матеріали додані до заяви, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Встановлено, що у позовній заяві представник позивача зазначила про те, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, будуть подані докази, що підтверджують витрати на правову допомогу у даній справі.

Також, встановлено, що заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, подана 10.02.2026, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 132КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Представник позивача на підтвердження понесених судових витрат надала: договір про надання правничої допомоги №б/н від 08.01.2026, копію акту наданих послуг від 09.02.2026 відповідно до договору про надання правничої допомоги №б/н від 08.01.2026 та додатку №1 до договору від 08.01.2026 та копію акту виконаних послуг від 09.02.2026 відповідно до договору про надання правничої допомоги №б/н від 08.01.2026 та додатку №1 до договору від 08.01.2026, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги №б/н від 08.01.2026, за виконання послуг клієнти зобов`язуються сплатити Адвокатському бюро кошти в порядку та сум визначеній додатком до даного договору.

Відповідно до п. 2 Додатку №1 до договору від 08.01.2026 участь в судових засіданнях, підготовка документів в суді пертої інстанції до десяти годин буде складати 10000 (десять тисяч) гривень.

Відповідно до Акту наданих послуг від 09.02.2026, сторони погодили надання послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги №б/н від 08.01.2026 та погодили порядок розрахунків та суму у розмірі 10000,00 грн, яку буде сплачено Адвокатському бюро «Міхеєвої Євгенії» протягом 3 календарних днів з дня отримання рахунку фактури після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до акту виконаних послуг від 09.02.2026, адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: складання позовної заяви – 3000,00 грн, аналіз судової практики – 2000,00 грн, консультація – 500,00 грн, адвокатські запити – 1000,00 грн, підготовка відповіді на відзив – 500,00 грн, участь у судовому засіданні – 1000,00 грн та заява про ухвалення додаткового рішення – 2000,00 грн, всього 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Від Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в порядку ч. 6 ст. 134 КАС України надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано.

Разом з тим, представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України заперечуючи стягнення судових витрат на правничу допомогу зазначає, що розмір правничої допомоги у сумі 10000,00 грн є завищеним та необґрунтованим, оскільки розмір заявлених витрат більш ніж у вісім разів перевищує суму накладеного адміністративного стягнення. Справа не містила складних фактичних чи правових питань, не вимагала проведення експертиз, витребування значного обсягу доказів, допиту свідків або дослідження спеціальних знань. У даній справі адвокатом фактично було підготовлено адміністративний позов, подано пояснення та взято участь у судовому засіданні. Вказані процесуальні дії є типовими для справ цієї категорії та не потребують значних витрат часу чи застосування складної правової аргументації.

Суд враховує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.

Також, визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, така послуга, як аналіз судової практики, консультація, вартість яких становить 2500,00 грн, включає в себе послуга зі складання (написання) позовної заяви, а тому зазначення цих послуг окремо і встановлення вартості за кожну з послуг є безпідставним та не відповідає критерію реальності адвокатських послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн буде відповідати критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (правова позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 у справі № 159/5837/19).

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа

Таким чином, суд дійшов висновку, про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст. 2, 132, 134, 139, 143, 205, 244, 246, 252, 255, 268-272, 286, 297 КАС України

У Х В А Л И В :

Заяву задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Додаткове рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення додаткового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому додаткового рішення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Департамент патрульної поліції Національної поліції України, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: вулиця Федора Ернста, будинок 3, місто Київ, 03048.

Додаткове рішення складено 20.02.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко