Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №206/6441/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/6441/25

Провадження 2/206/501/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Гаркуші В.В.,

за участю секретаря судових засідань Цибань Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Тарасенко Віри Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю,

за участю: представника позивача - адвоката Тарасенко В.Ю.(у режимі відеоконференції),

представника відповідача - Боголіп Ю.В.,

ВСТАНОВИВ:

14.11.2025 до Самарського районного суду міста Дніпра через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Тарасенко В.Ю. в інтересах ОСОБА_1 надійшла позовна заява до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, в якій вона просить суд:

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця», проспект Дмитра Яворницького, 108, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 40081237, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 1211 200 грн. 00 коп. (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті гривень 00 коп.) без стягнення податків та обов`язкових платежів, а також судові витрати.

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.

В обґрунтування свої позовних вимог позивач зазначає, що 06.12.2024 біля 9.30 години на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» в Індустріальному районі міста Дніпро, потягом «АТ Укрзалізниці» був смертельно травмований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Електропотяг, яким було травмовано чоловіка Позивача, який належить АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця", є джерелом підвищеної небезпеки. Позивач є дружиною загиблого.

Відповідачем не було забезпечено всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі родича Позивача на залізничному перегоні внаслідок збиття рухомим складом залізничного транспорту, що рухався.

У зв`язку зі смертю свого чоловіка внаслідок наїзду на нього рухомого складу, Позивач зазнала сильних душевних та моральних страждань. Страждання полягали у порушені її нормальної життєдіяльності, оскільки вона перебувала у близьких стосунках із чоловіком, дуже його любила, а тому відчувала та відчуває сильний душевний біль від втрати близької їй людини.

У зв`язку з цим, у Позивача було порушено нормальний сон, їй часто сняться жахи. Позивач перебуває у стані постійного стресу.

Враховуючи той факт, що втрата близької людини є для Позивача незворотною втратою, що спричиняла, спричиняє і буде спричиняти йому довготривалі сильні душевні страждання, тому їй спричинена суттєва моральна шкода, яка потребує відшкодуванню у грошовій формі.

При оцінці розміру нанесеної моральної шкоди Позивачу, просить суд врахувати, Позивач втратив найріднішу людину, поніс значні моральні страждання, які носять триваючий характер, зазнав істотних змін в особистому житті, переніс страждання і продовжує їх нести.

Відповідно до поданих документів та посилань на судову практику, у тому числі постанов Верховного Суду та Рішень Європейського суду з прав людини, смерть близької особи, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини Відповідача.

Позивач обґрунтовує розмір моральної шкоди виходячи з тяжкості пережитих душевних страждань, факту незворотної втрати найближчої людини, а також фінансових можливостей Відповідача та наявної практики судів при розгляді аналогічних справ, де стягувалися суми від 100 000 до 500 000 грн. на користь членів родини загиблого.

Враховуючи те, що смерть потерпілому була заподіяна не внаслідок його умислу чи непереборної сили, на АТ «Укрзалізниця» лежить обов`язок щодо відшкодування Позивачу моральної шкоди, завданої такою смертю.

Враховуючи все вищевикладене, Позивач вважає, що завдану їй моральної шкоди внаслідок заподіяння смерті його родича через наїзд рухомого залізничного складу, слід оцінити в розмірі 1 211 200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) грн. 00 коп (а.с. 1-8).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому, позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні посилаючись на те, що позивачем не доведено належними, допустимими та беззаперечними доказами, що відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен відшкодувати моральну шкоду в порядку ст.ст.1167, 1187, 1172 ЦК України. З доказів які надані Позивачем на підтвердження свої позовних вимог не можливо встановити повну інформацію про обставини та причини травмування ОСОБА_2 . До позовної заяви не додано висновок судової-медичної експертизи.

Представник Відповідача посилається на ст. 1193 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Позивач заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 211 200, 00 грн., яка на думку відповідача, є явно завищеною, економічно необґрунтованою та такою, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, інтенсивність та тривалість душевних страждань, погіршення стану здоров`я внаслідок події, необхідність лікування або психологічної допомоги, істотні та незворотні зміни у звичному способі життя. Таким чином, заявлений розмір моральної шкоди має декларативний характер та ґрунтується виключно на суб`єктивному сприйнятті позивача.

Аналіз судової практики Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю близької особи свідчить, що присуджувані судами суми, як правило, є суттєво меншими, ніж заявлена позивачем сума та коливаються у межах, які забезпечують справедливу компенсацію, але не мають карального чи репресивного характеру. Заявлена до стягнення сума 1 211 200,00 грн. істотно виходить за межі сформованої судової практики. Позивач, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, фактично співвідносить її із розміром виплат, отриманих членом правління АТ «Укрзалізниця» у 2024 році.

Таке обґрунтування є юридично помилковим та неприйнятним, оскільки доходи посадових осіб суб`єкта господарювання не є критерієм визначення розміру моральної шкоди. Розмір компенсації моральної шкоди не може залежати від фінансових показників або рівня оплати праці керівництва відповідача.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с. 61-63).

Представник позивача подала відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що з правовою позицією Відповідача, викладеною у його Відзиві на позовну заяву, про те, що у задоволенні позовних вимог Позивача слід відмовити, так як у діях загиблого були ознаки суїциду, не доведений розмір моральної шкоди, не згодна у повному обсязі, вважає дану правову позицію надуманою, побудованою виключно не необґрунтованих і не доведених припущеннях, які спростовуються матеріалами справи і звичайною логікою, та такою, що протирічить нормам чинного законодавства та практиці Верховного Суду при розгляді аналогічних справ.

Всі твердження Відповідача про наявність у загиблого умислу щодо суїциду побудовані виключно на припущеннях, не підтверджені жодними доказами, жодними постановами у рамках кримінального провадження чи рішеннями суду про встановлення даних фактів.

Загиблий родич Позивача міг бути не досить уважним і не одразу відреагувати на електропотяг, що рухався у його напрямку. Так, це порушення правил дорожнього руху і груба необережність, але аж ніяк не суїцид, і це також могло вплинути на швидкість його реакції.

Загиблий нормальний образ життя. Вів домашнє господарство, у нього була дружина, син. Відповідно, не існує жодних підстав стверджувати про його намір здійснити суїцид. Більш того, у матеріалах справи не міститься жодного доказу того, що загиблий був у якихось скрутних життєвих обставинах, що у нього щось погане трапилось у житті і що були якісь підстави думати про суїцид. Всього цього не було, він був у дуже гарних стосунках з Позивачем й іншими оточуючими. Все у його житті було нормально і не було причин думати про самогубство.

У даній справі кримінальне провадження було закрите через відсутність ознак кримінального правопорушення, а не за фактом скоєння самогубства, тому посилатись на суїцид у Відповідача немає підстав.

Посилання Відповідача на відсутність його вини у кримінальному провадженні у заподіянні смерті потерпілого як на підставу звільнення його від обов`язку оплати моральної шкоди не заслуговують на увагу, так я власники джерела підвищеної небезпеки, яким є Відповідач, зобов`язанні відшкодовувати моральну шкоду незалежно від своєї вини, і відповідна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом (а.с. 66-72).

Крім цього, представник відповідача надала додаткові пояснення, в яких вказала, що відповідно до постанови слідчого СВ Відділення поліції №2 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області від 30.01.2025 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №12024042170000037 від 06.12.2024 за ч.3 ст. 276 КК України та акту службового розслідування від 13.12.2024 року ОСОБА_2 при наближенні за 15-20 метрів поїзда різко розпочав рух у напрямку поїзда, що встановлено при проведенні досудового розслідуванні. Тобто потерпілий порушив п.п. 2.3; 2.2; 2.5; 2.6 "Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України". Ці правила передбачають заборону пішоходам ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом , що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м. При наближенні поїзда треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.

Дотримання зазначених правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей. Очевидним є що потерпілий свідомо порушив ці правила. Потерпілий перед зіткненням розпочав різко рух у напрямку поїзда, тобто він свідомо потрапив на залізничну колію, а отже він усвідомлював, що перебування на залізничній колії при наближенні потягу матиме наслідком наїзд на нього. Таким чином наявні ознаки умислу в діях ОСОБА_2 .

Матеріалами досудового розслідування підтверджено, що подія сталася внаслідок порушення потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті. Фактично Позивач у позовній заяві покладає на відповідача відповідальність за наслідки дій самого потерпілого, адже відповідальність за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, не є безумовною і підлягає оцінці з урахування поведінки потерпілого.

Враховуючи закриття кримінального провадження через відсутність будь-яких порушень з боку машиністів, чий електровоз здійснив наїзд, і навпаки, провину самого загиблого, яка полягає в недотриманні Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, розмір моральної шкоди має бути суттєво зменшений, якщо Суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог.

В контексті зменшення розміру відшкодування моральної шкоди АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» звертається до постанов Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №748/702/21 (зменшено до 30 000 грн.), від 05.10.2022 у справі №357/2446/21 (зменшено до 10 000 грн), від 07.03.2024 №177/759/23 (зменшено до 80 000 грн), від 17.04.2024 №552/7011/22 (зменшено до 80 000 грн), які в порядку ч.4 ст.263 ЦПК України та ч.6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» повинні враховуватись при винесенні рішень по даній справі (а.с. 92-93).

Позивач у судове засідання не з`явились. Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, зазначивши, що сторона позивача визнає, що у діях потерпілого була груба необережність, однак, завдана шкода є непоправною, позивач втратили чоловіка.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи викладені у відзиві та додаткових пояснення.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 справу передано на розгляд судді Гаркуші В.В. (а.с. 35).

Разом з позовом представником позивача 06.11.2025 подано клопотання про витребування доказів, яке було задоволено судом (а.с. 9-10).

Ухвалою судді Самарського районного суду міста Дніпра Гаркуші В.В. від 03.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано докази з СУ Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області (а.с. 38-39).

04.12.2025 представником позивача подано клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції (а.с. 48-49).

18.12.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с. 61-63).

19.12.2025 представником позивача подано відповідь на відзив (а.с. 66-72).

Ухвалою суду від 22.01.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с. 91).

29.01.2026 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача (а.с. 92-93).

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06.12.2024 о 09:27 на залізничному перегоні станції Нижньодніпровськ-Вузол - Самарівка регіональної філії «придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», 194 км, пікет 2, розташованому у Індустріальному районі м. Дніпра, приміським поїздом №6172 сполученням Дніпро-Головний-Берестин» під час руху по парній колії на прямій ділянці смертельно травмовано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в порушення «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті».

За вказаним фактом внесено відомості до ЄРДР №12024042170000037 від 06.12.2024 за факом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.

Постановою слідчого СВ Відділення поліції №2 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області від 30.01.2025 про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження внесено до ЄРДР №12024042170000037 від 06.12.2024, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні працівників залізничного транспорту складу кримінального правопорушення (а.с. 80-81).

Крім цього, з матеріалів кримінального провадження № 12024042170000037 встановлено, що під час руху поїзда зі швидкістю 48 км/год на відстані приблизно 150–100 метрів локомотивна бригада помітила чоловіка, який перебував біля колії та, на вигляд, пропускав поїзд. Коли відстань скоротилась до 20–30 метрів, останній раптово почав перехід колії перед рухомим складом.

Машиніст негайно подав звуковий сигнал великої гучності та застосував екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари. Гальмівний шлях склав 140 метрів, що відповідає розрахунковим показникам. Незважаючи на вжиті заходи, наїзду уникнути не вдалося.

Висновком судово-медичної експертизи № 2525/не від 31.12.2024 встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала від сумісної тупої травми тіла, яка ускладнилася розвитком шоку; тілесні ушкодження є тяжкими та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Ознак алкогольного сп`яніння не виявлено (а.с. 82-85 зі звороту).

Згідно акту службового розслідування від 13.12.2024 року, комісія службового розслідування прийшла до висновку, що об`єкти залізничного транспорту на момент аварії знаходились в справному стані, дії локомативної бригади визнано вірними та оперативними, вини працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» не вбачається. Ймовірною причиною смертельного травмування стала особиста необережність потерпілого, внаслідок порушення 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54 (а.с. 83 зі звороту – 85 зі звороту).

Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 станом 06.12.204 зареєстровано позивача та ще 5 осіб з прізвищем ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 76).

Позивач з потерпілим ОСОБА_2 знаходилась у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 06.07.2012 (а.с. 15).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного сторонами, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

Якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також, залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно роз`яснень, які містяться у п. 2 постанови Пленуму Верхов?ного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 зазначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено»

Таким чином, положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України підлягають застосуванню і у справах про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, якщо груба необережність потерпілого сприяла настанню шкоди. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Відповідно до роз`яснень, наданих у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Аналогічна позиція міститься в Листі ВССУ від 01.02.2012 «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках», відповідно до якого головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Судом встановлено, що причиною смерті потерпілого – чоловіка позивача стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, тобто були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього та грубою необережністю ОСОБА_2 , яка сприяла виникненню шкоди. Вказані обставини не оспорюються сторонами.

Отже, посилання відповідача на відсутність вини працівників залізниці як на підставу для повного звільнення від відповідальності є безпідставними, оскільки відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки має спеціальний характер та не залежить від встановлення його вини.

Відповідач посилається на нібито наявні ознаки умислу у діях загиблого.

Суд встановив, що кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення у діях працівників залізничного транспорту.

Жодним процесуальним рішенням не встановлено факту самогубства або умисного спричинення загиблим шкоди самому собі.

Матеріали кримінального провадження містять висновок про порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, однак не містять висновку про наявність прямого умислу на позбавлення себе життя.

Твердження відповідача про суїцид мають характер припущень, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому судом відхиляються.

Підстав для застосування ч. 1 ст. 1193 ЦК України (шкода, завдана внаслідок умислу потерпілого) суд не встановив.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що потерпілий, перебуваючи біля колії, при наближенні поїзда розпочав перехід залізничної колії перед рухомим складом на відстані 20–30 метрів.

Машиніст застосував екстрене гальмування при швидкості 48 км/год, гальмівний шлях склав 140 метрів, що відповідає нормативним показникам.

Службовим розслідуванням встановлено відсутність технічних несправностей та правомірність дій локомотивної бригади.

Таким чином, смерть потерпілого настала внаслідок порушення ним п.п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.

Суд приходить до висновку, що у діях потерпілого наявна груба необережність, яка безпосередньо сприяла виникненню шкоди. Суд оцінює ступінь вини потерпілого як істотний.

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України у разі, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, розмір відшкодування підлягає зменшенню.

Обставина перебування потерпілого у стані алкогольного сп`яніння матеріалами справи не підтверджена.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на положення ч. 4 ст. 1193 ЦК України, матеріальне становище юридичної особи при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої юридичною особою, не враховується.

Моральна шкода завдана Позивачу смертю чоловіка, протягом усього життя спричинятиме їй душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до його смерті неможливо. Сам факт загибелі чоловіка є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів.

Водночас всупереч положенням ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надала доказів виняткових обставин, які б свідчили про особливу інтенсивність або надзвичайний характер цих страждань, тих обставин, що чоловік надавав їй матеріальну підтримку та допомогу, які у зв`язку з його смертю вона позбавлена можливості отримувати. Позивачем не надано доказів звернення за психологічною або психіатричною допомогою, істотного погіршення стану здоров`я, необхідності лікування, особливих обставин, які свідчили б про виняткову інтенсивність страждань. Тому заявлений розмір 1 211 200 грн суд вважає явно завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Суд також погоджується з доводами відповідача про те, що розмір компенсації не може визначатися виходячи з рівня доходів посадових осіб відповідача.

З урахуванням установлених обставин справи, характеру та обсягу моральних страждань позивача, факту втрати чоловіка, тривалості шлюбу, відсутності умислу у діях потерпілого, наявності його грубої необережності, відсутності вини працівників залізничного транспорту, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що справедливим та співмірним розміром відшкодування моральної шкоди є 200 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити як необґрунтованих та таких, що не відповідають принципу співмірності.

Щодо вимоги про стягнення суми моральної шкоди без утримання податків та обов`язкових платежів, суд зазначає таке.

Відповідно до положень Податкового кодексу України обов`язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і військового збору покладається на податкового агента під час нарахування (виплати) доходу фізичній особі.

Суд при вирішенні спору визначає розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, однак не наділений повноваженнями змінювати порядок оподаткування доходів, встановлений законом, або звільняти сторони від виконання податкових обов`язків.

Таким чином, вимога позивача про стягнення моральної шкоди без утримання податків та обов`язкових платежів задоволенню не підлягає.

Питання оподаткування виплати вирішується відповідачем як податковим агентом у порядку виконання рішення відповідно до вимог Податкового кодексу України.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до пп. 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1% відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

При поданні позовної заяви позивач повинна була сплатити 12112,00 грн. судового збору.

Оскільки позов задоволено частково (на 16,5 %), з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 998 грн 48 коп.

На підставі викладеного, керуючись 23,1167,1168,1187,1193 ЦК України, ст.2-4, 12, 19, 23, 76-89, 141, 258-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Тарасенко Віри Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 (двісті тисяч) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815 на користь держави 1998,00 грн у рахунок відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Гаркуша