Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №212/9607/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/9607/25

2/212/537/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого – ЧАЙКІНА І.Б., за участю: секретаря судового засідання – ХІМЧЕКО А.В., без участі сторін, без фіксування судового процесу технічними засобами, розглянувши в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , як у власних інтересах так і законного представника малолітнього ОСОБА_4 , третя особа: ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА МІСТА КРИВОГО РОГУ В ОСОБІ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ, зокрема ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ТА ВІДДІЛУ З ПИТАНЬ РЕЄСТРАЦІЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ОСІБ про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_3 , в якому просили суд: визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Мотивуючи свою заяву тим, що вона є власником квартири за вказаною адресою на підставі договору дарування квартири від 16.11.2004 року. За вказаною адресою у відповідності до довідки зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідачка ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_4 не проживають за адресою свого місця проживання понад трьох років, оскільки вони виїхали за кордон до Республіки Польща, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть і взагалі квартирою не цікавляться. Реєстрація відповідачки та її сина у квартирі є тягарем для позивачки, оскільки нараховуються житлово-комунальні витрати, вона не має змоги отримати субсидію. В добровільному порядку знятися з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 відповідачка не бажає, тому вимушена звернутися з цим позовом до суду для захисту своїх прав в користуванні, розпорядженні та володінні майном. Крім того, 16.02.2026 року звернулася до суду із клопотанням про відшкодування заборгованості за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 7 887.01 гривня за рахунок відповідачки у справі.

Ухвалою суду від 03.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 02.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання 22.09.2026 року, надала заяву про розгляд справи без її участі, просила задовольнити позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, про час та місце судових засідань неодноразово повідомлявся, клопотань до суду не надходило.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, вважається повідомленою належним чином про день, час та місце судового розгляду, будь-яких клопотань на її адресу не надходило, правом відзиву не скористалася.

Третя особа до суду не з`явилася, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляд справи, на адресу суду надійшла від неї заява про розгляд справи без участі, надали до суду висновок в якому просили відмовити в задоволенні позову щодо визнання таким, що втратив право користування квартирою за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ні він ні його мати відповідачка у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мають власного житла.

Статтями 43, 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд розглядає справу в порядку статті 280 ЦПК України за наявними в ній доказами (заочний розгляд).

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріли справи, дійшов до наступного висновку.

Ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні будинком є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору дарування квартири (а.с.17-19).

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали 24.06.2017 року шлюб (а.с. 14).

У сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_4 (а.с. 15).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.12.2022 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - розірвано (а.с. 80).

За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади за адресою: м. Кривий Ріг, мкрн Індустріальний 68/1 зареєстровані три особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 25).

Згідно із інформацією з акту від 19.08.2025 року в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не проживають з липня 2022 року (а.с.26).

Начальником ГОЛОВНОГО ЦЕНТРУ ОБРОБКИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ повідомлено, що у період з 01.03.2022 року по 01.11.2025 року громадянин України перетнув пп " ОСОБА_7 " (авто) в напрямку виїзд, 28.07.2022 року 01.01 год ОСОБА_8 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 ) (а.с. 107).

Відповідно до інформації з висновку про розв`язання спору щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням затвердженим Рішенням ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ від 25 вересня 2025 року № 882:

"...Усвоїй заяві позивачі стверджують, що відповідачі переїхали на постійне місце проживання до Республіки Польща м. Вроцлав, але у підтвердження цього факту ніяких доказів не надано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на: нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,: Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що квартира за адресою: . АДРЕСА_2 відповідно до договору дарування від 16,11.2004 серія та номер: 15303 належить обом позивачам ОСОБА_1 (бабуся дитини) та ОСОБА_9 (батько дитини).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_10 та його мати ОСОБА_3 не мають у власності нерухомого майна.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», зі змінами, ст.ст, 176 177 Сімейного кодексу України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, зі змінами, та з метою не порушення прав та законних інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який має реєстрацію місця проживання разом з матір`ю ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , орган опіки та піклування виконкому Покровської районної в місті ради вважає за доцільне вирішити спірне питання наступним чином, а саме; у визнанні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 " (а.с. 46-47).

Статтею 41 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Основні права та свободи людини, серед яких право на недоторканність житла, закріплені та гарантуються не лише в національному законодавстві держав, а й на міжнародному рівні. Однією з основних міжнародних гарантій цих прав є Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини, у ст. 8 якої передбачається просторовий аспект права на приватне життя право на повагу до житла. У ч.1 цієї статті зазначається, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»)

За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно з вимогами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

На виконання ухвали суду ВИКОНАВЧИМ КОМІТЕТОМ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ надано висновок № 882 від 25.09.2025 року про розв`язання спору щодо визнання особи таю, що втратила право користування житловим приміщенням в якому просили відмовити в задоволенні позову щодо визнання таким, що втратив право користування квартирою за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ні він ні його мати відповідачка у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мають власного житла (а.с.46-47 зворотній)

Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач відповідно до вимог процесуального закону зобов`язана надати суду належні та допустимі докази, які б підтверджували існування перешкод в користуванні належним їй на праві власності майном.

Належних та допустимих доказів щодо перешкоди у користуванні квартирою за згаданою адресою відповідачкою та її сином матеріали справи не містять.

Суд вважає, що відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не користуються квартирою за адресою АДРЕСА_2 понад 6 місяців з поважних причин, оскільки виїхали за кордон, у зв`язку із військовим станом та проживанням у безпечному місці проживає за межами України.

Тобто позивачами недоведені обставини, що відповідачка та її неповнолітній син інтересу до житла не втратили, іншого житла, окрім спірної квартири немає, на постійне місце проживання із вказаної квартири не вибувала, а тому не можуть вважатися такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позбавлення відповідачки та її сина житла за таких обставин вважатиметься порушенням ст. 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тобто втручанням у право на мирне володіння майном та у її право на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, окрім того позивачем не доведено, що таке втручання є необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, суд звертає увагу Сімейним кодексом України передбачені чіткі процедури визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Так, місце проживання дитини залежить від її віку та згоди батьків: - для дітей до 10 років місце проживання визначається за згодою батьків; - для дітей від 10 до 14 років – за спільною згодою батьків та самої дитини; - якщо батьки проживають окремо, дитина віком від 14 років сама визначає, з ким з батьків їй проживати.

У випадку, коли батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання малолітньої дитини (яка не досягла 14 років), спір може бути вирішений органом опіки та піклування. Для цього необхідно звернутись до районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у містах, сільської, селищної ради.

Суд звертає увагу, що малолітня дитина зареєстрована у квартирі, яка належить її батьку як співвласнику майна, отже це є додатковою обставиною, яку суд враховує при вирішенні позовних вимог.

Таким чином позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання позивачки про стягнення з відповідачки заборгованості за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 7 887.01 гривня, то вона не позбавлена права звернутися до суду із окремим позовом з приводу цього питання, належним чином обґрунтувавши свою позицію, крім того в підготовчому засіданні позивачка не заявляла вказане клопотання та до початку першого судового засідання.

Керуючись ст. ст. 319,321, 406 ЦК України, ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 223, 259, 265 – 268, 280 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , як відповідача, так і законного представника малолітнього ОСОБА_4 , третя особа: ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА МІСТА КРИВОГО РОГУ В ОСОБІ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ, зокрема ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ТА ВІДДІЛУ З ПИТАНЬ РЕЄСТРАЦІЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ОСІБ про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до ДНІПРОВСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 19 лютого 2026 року.

Суддя: І. Б. Чайкін