Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №229/8422/24 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

ЄУН 229/8422/24

Номер провадження 2/211/5439/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Гонтар А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2024 року позивач звернулась в Дружківський міський суд Донецької області з позовною заявою до Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності, а саме, просила суд визнати за нею право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,8 кв. м., в тому числі житловою площею 26.7 кв. м.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 16.11.2020 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

19 грудня 2024 року підсудність Дружківського міського суду була змінена на підсудність Довгинцівського районного суду.

На підставі ухвали Довгинцівського районного суду від 27 листопада 2025 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не скористалась своїм правом та не направила до суду відзив на позовну заяву.

Згідно зі ст.279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд висновує таке.-

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 листопада 2020 року, реєстровий номер 166р , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності за позивачкою на зазначену квартиру зареєстровано ТОВ «Бюро приватізації житла «Мансарда», у зв`язку з чим розроблено технічний паспорт на квартиру від 13 листопада 2020 року.

Згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно 19 червня 2024 року щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено у реєстрації права власності на вказаний будинок тих підстав, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: під час розгляду заяви державним реєстратором було встановлено відсутність відомостей про зареєстровані права в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який є невід`ємною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державним реєстратором було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у зв`язку з чим державним реєстратором було направлено запит до відповідної установи щодо надання інформації про зареєстровані права, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року.

Отже, виникла та існує ситуація,з а якої позивач має право власності на квартиру, що підтверджують оригінали документів на паперових носіях, однак вона не має змоги належним чином та повноцінно здійснювати правомочності власника через відсутність можливості підтвердити реєстрацію такого права органом БТІ, в тому числі ОСОБА_1 не можє подати заяву для отримання компенсації за зруйновану квартиру.

Виходячи з вищевикладеного, позивачкою право власності на квартиру набуте у 2020 році на підставі свідоцтва про право власності. Технічний паспорт було видано та зареєстровано органом, що здійснював реєстрацію права власності на той час, та що свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на будинок. Проте, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на вищезазначений об`єкт нерухомого майна у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськ Донецької області) на теперішній час неможливо, позивач не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує його права як власника майна.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану`введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Сіверсь Бахмутського району є територією де ведуться активні бойові дії.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено у вимогах у ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частині першої статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Із приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням судуЦК Українипередбачає лише у статтях335та376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1ст. 328 ЦК України).

У постанові від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою уже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відсутність реєстрації права власності відповідно доЗакону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі N. 6 1622цс15. Тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Отже, у статті 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Позивач у цій позовній заяві про визнання права власності є особою, яка вже є власником майна.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено право власності на квартиру, проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на квартиру у БТІ з території активниї бойових дій на теперішній час неможливо, позивач не може розпоряджатися своїм майном, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги потрібно задовольнити.

Вимоги про стягнення судових витрат з відповідача позивачем не заявлено.

Керуючись статтями10,12,13,81,89,200,206,247,263-265,354,355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); ОСОБА_2 (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: : АДРЕСА_1 , загальною площею 41,8 кв.м., житловою площею 26,7 кв.м., допоміжна площа – 15,1 кв.м.

Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Повний текст судового рішення 02 лютого 2026 року.

Суддя: А.Л.Гонтар