Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №173/1397/24 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1397/24

Провадження №2/173/31/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 лютого 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів)

ВСТАНОВИВ:

07.05.2024 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів).

В обґрунтування заявлених вимог зазначено таке, 03.02.2024 року ОСОБА_2 отримала 25050 грн. від ОСОБА_1 . Далі, 03 лютого 2024 року ОСОБА_2 отримала 25050 грн. від ОСОБА_1 . Згідно з платіжною інструкцією № Р24А2283507950D4527 АТ КБ Приватбанк від 03.02.2024 року ОСОБА_2 отримала 38875 грн. від ОСОБА_1 . 19 січня 2024 року ОСОБА_2 отримала 45250 грн. від ОСОБА_1 . 15 січня 2024 року ОСОБА_2 отримала 20050 грн. від ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що будь-яких договорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладалося, актів приймання-передачі товарів або наданих послуг не підписувалося. Жодних грошових зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 немає. Таким чином, за доводами позивача, ОСОБА_2 безпідставно заволоділа майном ОСОБА_1 , яким є грошові кошти у розмірі 154275 грн.

21 квітня 2024 року ОСОБА_1 направила вимогу щодо повернення ОСОБА_2 безпідставно отриманих грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 в сумі 154275 грн., однак даний запит було проігноровано, відповідь не надана, гроші не повернуті.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 від 10.05.2024 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Розпорядженням керівника апарату суду № 448 від 17.06.2025 на підставі рішення ВРП від 05.06.2025 "Про звільнення судді ОСОБА_3 у відставку" призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу розподілено судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 29 липня 2025 року прийнято справу до свого провадження зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, від позивача разом з позовною заявою надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 15 січня 2024 року ОСОБА_1 перераховано на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20050 грн.

Пізніше, 19 січня 2024 року ОСОБА_1 перераховано на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 45250 грн.

03 лютого 2024 року о 09 год. 27 хв. ОСОБА_1 перераховано на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25050 грн.

03 лютого 2024 року о 11 год. 00 хв. ОСОБА_1 перераховано на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25050 грн.

03 лютого 2024 року ОСОБА_1 перераховано на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 38875 грн.

Вказані обставини підтверджується копіями платіжних інструкцій, долучених до матеріалів справи.

Також до матеріалів справи долучено копії досудових вимог, адресовані відповідачу, які згідно з копіями описів поштових відправлень та накладними АТ «Укрпошта» 21 квітня 2024 року направлено ОСОБА_1 .

Суд, дослідивши надані документи і матеріали у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд зазначає, що крім платіжних інструкцій до матеріалів справи не долучено жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт набуття відповідачем грошових коштів саме без достатньої правової підстави, а не як оплату за надані послуги, поставлені товари чи з інших правомірних підстав.

Положенням ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна зі сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даній справі позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували саме відсутність правової підстави для набуття відповідачем спірних коштів. Окрім платіжних інструкцій, до матеріалів справи не долучено жодних доказів, що спростовували б існування між сторонами договірних чи інших правовідносин, у межах яких могли бути здійснені відповідні платежі, або свідчили б про відсутність такої підстави.

Таким чином, позивачем не доведено наявності всіх необхідних умов для застосування положень статті 1212 ЦК України, а саме — не підтверджено факту безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, за відсутності яких підстави для задоволення позову про їх стягнення як безпідставно набутих відсутні.

Крім того, позивачем здійснено перерахування коштів відповідачу кількома платежами, з інтервалом більше двох тижнів, тобто неодноразово, що свідчить про усвідомлене вчинення зазначених дій.

Таким чином, позивач, добровільно та послідовно, передав кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно погодився на настання невигідних для себе наслідків.

За таких підстав суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.А. Кожевник