Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №947/40572/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3987/26

Справа № 947/40572/24

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного академічного театру опери та балету про визнання дій театру, вчиненням довготривалого системного мобінгу, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Калініченко Л.В. 26 серпня 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У грудні 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського національного академічного театру опери та балету про визнання дій театру, вчиненням довготривалого системного мобінгу, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, в якій позивачка просила суд:

- визнати дії театру, вчиненням довготривалого системного мобінгу;

- скасувати наказ про звільнення від 15.11.2024 року, визнавши його результатом довготривалого мобінгу (дискримінації);

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Одеському національному академічному театрі опери та балету та допустити її до виконання посадових обов`язків на посаді солістки вищої категорії, на яку прийшла до театру та на якій була поновлена рішенням Приморського районного суду міста Одеси та яка була втрачена внаслідок дій керівництва театру без урахування її стану здоров`я і статусу матері-одиначки;

- стягнути з відповідача компенсацію за моральну та матеріальну шкоду та за шкоду, нанесену здоров`ю позивачки діями театру, які мають ознаки мобінгу, у розмірі 300000,00 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.08.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків поданої заяви терміном в десять днів з дня отримання копії ухвали суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у даному випадку між сторонами виник трудовий спір, який не потребує сплати судового збору, що призвело до постановлення оскаржуваної ухвали, якою порушено право позивачки на звернення до суду за захистом своїх прав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського національного академічного театру опери та балету про визнання дій театру, вчиненням довготривалого системного мобінгу, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.08.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачці строк для усунення наступних недоліків поданої заяви:

- зазначити відносно визначеного відповідача ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти;

- відносно усіх учасників справи зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

- оскільки позов подано до кількох відповідачів, зазначити зміст позовних вимог щодо кожного з них;

- зазначити докази, що підтверджують викладені обставини в обґрунтування заявлених вимог;

- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

- відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

- зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

- надати підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- належним чином засвідчити копії поданих до суду письмових доказів в якості додатків до поданої заяви;

- надати до суду документ на підтвердження сплати судового збору за подання до суду позовної заяви за вимогою немайнового характеру в сумі 1211,20 грн., за вимогою майнового характеру в сумі 3000,00 грн.;

- роз`яснено, що у разі сплати судового збору у належному розмірі, позивачеві необхідно надати відкоригований орієнтовний розрахунок судових витрат.

Визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_1 позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що до даної заяви, позивачем надано лише квитанцію про сплату судового збору№0.0.4511138145.1 від 21.08.2025 року в сумі 1211,20 грн. та квитанцію про сплату судового збору № 0.0.4511138907.1 від 21.08.2025 року в сумі 1500,00 грн., також стороною позивача належним чином не усунуті, у встановлений судом процесуальний строк, наступні недоліки поданої заяви: не зазначено відносно визначеного відповідача ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; відносно усіх учасників справи не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; не зазначено відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; не зазначено відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; не надано підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; належним чином не засвідчено копії поданих до суду письмових доказів в якості додатків до поданої заяви

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.

Згідно з ч. ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.

Відповідно до п. 2 ч.3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

За змістом даної норми, на позивача покладається обов`язок зазначити у позовній заяві, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти сторін та інших учасників справи, зокрема, відповідача, якщо такі відомості позивачу відомі.

Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року№ 755-IV відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Державні органи, у тому числі суди, безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно п. 2, 10, 18 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код); місцезнаходження юридичної особи; інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти.

Отже, у випадку, коли позивачу невідомі вищевказані відомості, суд наділений можливістю самостійно їх перевірити у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, відсутність таких відомостей у позовній заяві сама по собі не може бути підставою для повернення позовної заяви.

Крім іншого, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, судом першої інстанції зазначено, що позивачем не виконано вимоги ч. 5 ст. 177 ЦПК України, яка передбачає, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

З приводу викладеного колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (ч. 1 ст. 196 ЦПК України).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Відповідно до пп. 5, 7, 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Частиною 1 ст. 84 ЦПК передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом із можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.

Також колегія суддів звертає увагу суду, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог, не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. Саме на цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.01.2024 року у справі № 320/14843/23).

У зв`язку із наведеним, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву без розгляду, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, оскільки єдиною перешкодою для відкриття провадження у справі є несплата ОСОБА_1 судового збору в сумі 1500 грн., при цьому інші правові підстави для повернення позовної заяви відсутні.

При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, у зв`язку із чим мотивувальна частина ухвали Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2025 року підлягає зміні, з викладенням її у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2025 року – змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 19 лютого 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе