Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №522/8086/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2463/26

Справа № 522/8086/24

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого: Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 червня 2025 року у складі судді Абухіна Р.Д.,

встановив:

У травні 2024 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила суд стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти в сумі 218650 гривень 56 копійок, які включають: 202244,31 гривень пені згідно умов боргової розписки від 30.02.2019 № 12337,83 гривень інфляційних нарахувань за період з 01.01.2021 по 23.02.2022 та судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 12 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 червня 2025 року в частині стягнення пені, відмовити у задоволенні позову у цій частині.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення пені ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суд стягнув пеню, яка нарахована у період дії карантину (з 17.03.2020 по 16.03.2021). Також на а.с.14 наявне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24.05.2021 у справі №522/8536/20. У вказаній справі позивач просила стягнути пеню, починаючи з 01.06.2019 по 16.03.2020 та такий позов був задоволений, отже вже наявне рішення про стягнення пені, яке виконується в примусовому порядку.

Доводи скарги також обґрунтовані тим, що загальний борг станом на дату подання позову складав 184 698 гривень. Оскаржуваним рішенням стягнуто пеню у розмірі 218 650 гривень за умови, що рішенням у справі №522/8536/20 вже стягнуто пеню у розмірі 83 420 гривень. За таких обставин розмір сукупної пені складає 218 650 + 83 420 = 302 070 гривень при основній заборгованості 184 698 гривень. Разом з тим, що відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанови Верховного Суду ві, 04.05.2018 у справі N?917/1068/17, від 22.01.2019 у справі N?908/868/18, від 13.05.2019 у справі N?904/4071/18, від 22.04.2019 у справі N?925/1549/17, від 30.05.2019 у справ N?916/2268/18, від 04.06.2019 у справі N?904/3551/18). Вважає, що стягнення пені, яка перевищує розмір основного богу суперечить засадам добросовісності та розумності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Матерборчук Ю.В., просила в її задоволенні відмовити та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу адвокат посилається на те, що суми заявлені до стягнення не є пенею за кредитними відносинами, які регулюються ЗУ «Про споживче кредитування», а є нарахованими відсотками за прострочення грошового зобов`язання перед позивачкою відповідно до умов боргової розписки. В період дії карантину були встановлені пільги виключно щодо нарахування санкцій по споживчим (банківським) кредитам.

Представник позивачки наголошував, що пільги щодо звільнення споживача в період карантину від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором, не мають жодного відношення до даних спірних відносин за борговою розпискою та не звільняють позичальника від обов`язку сплати пені за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно умов боргової розписки від 30.04.2019. Також, жодним нормативно-правовим актом не встановлено обмежень на стягнення відсотків за борговою розпискою в разі примусового виконання рішення суду за попередні періоди прострочення.

Грошове зобов`язання за борговою розпискою від 30.04.2019 досі не виконане позичальником, що дає право позикодавцю стягувати пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання на протязі всього періоду його невиконання. При цьому, розмір відсотків за користування позикою та обов`язок їх сплати були прямо передбачені умовами боргової розписки ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги про перевищення розміру пені роміру основного боргу, представник вказувала на те, що загальний борг відповідача за борговою розпискою від 30.04.2019 станом на дату звернення до суду з цим позовом складав 194415,89 грн. Рішенням суду від 12.06.2025 з відповідача стягнуто пеню у розмірі 202243,75 грн., а не 218650 грн., як зазначає апелянт. Оскаржувана сума в розмірі 202243,75 грн. не набагато перевищує наявну у відповідача заборгованість за судовими рішеннями по справі №522/10864/19 та №522/8536/20 в сумі 194415,89 грн.

Крім того, ОСОБА_1 звертала увагу суду на той факт, що умови боргової розписки, як і рішення судів по справах №522/10864/19 та №522/8536/20 тривалий час не виконуються ОСОБА_2 , позика навмисно не повертається, що значною мірою порушує майнові права та інтереси позивачки. При цьому, попри те що рішення судів відповідачем самостійно не виконуються, виконавча служба також не в змозі стягнути визначені до стягнення суми у зв`язку з відсутністю у відповідача офіційних доходів. Отже, жодних засобів впливу на відповідача наразі не існує.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлено, що 30.04.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику в розмірі 3650 доларів США, які відповідач зобов`язалась повернути в строк до 01.06.2019 зі сплатою 1000,00 доларів США за користування грошовими коштами. Факт передачі грошових коштів підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом розписки. У вказаний строк відповідач позику не повернув.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2019 року у справі № 522/10864/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 4650 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят) доларів США, що станом на день ухвалення рішення в гривневому еквіваленті складає 110 995 (сто десять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять) гривень 50 копійок. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2021 року у справі № 522/8536/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за розпискою задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день прострочення виконання зобов`язань у розмірі 83 420 (вісімдесят три тисячі чотириста двадцять) гривень 39 копійок.

Згідно розрахунку заборгованості 202244 гривень 31 копійка - пеня згідно умов боргової розписки від 30.04.2019, 12337 гривень 83 копійки -інфляційні нарахування за період з 01.06.2021 по 23.02.2022; 4068 гривень 42 копійки - три відсотки річних за період з 01.06.2021 по 23.02.2022.

Задовольняючи вимоги, суд виходив з того, що борг не погашений, і строки позовної давності продовжуються на строк дії карантину та воєнного стану.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду неможна, виходячи з наступного.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.

Відповідно до боргової розписки, сторонами було погоджено, що у разі неповернення повної суми заборгованості в строк, визначений в розписці, ОСОБА_2 зобов`язувалась виплатити пеню в розмірі 0,3% від позиченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, сторонами було погоджено, що у разі невиконання зобов`язання, позичальник виплачує позикодавцеві саме пеню, а не як зазначає ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що:

«із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2021 року (а. с. 68-69 т. 1). Тобто належним періодом нарахування пені є період з 18 травня 2020 року до 13 травня 2021 року. У свою чергу апеляційний суд, застосувавши норму частини третьої статті 551 ЦК України, самостійно зменшив розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, до 1 618,00 євро.

Водночас пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Таким чином, Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договором позики».

Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину

в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання.

З урахуванням вищезазначеного, не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 , що в період дії карантину були встановлені пільги виключно щодо нарахування штрафних санкцій по споживчим (банківським) кредитам.

Як було зазначено вище, відповідними постановами Кабінету Міністрів України встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 неодноразово пролонгувалися і лише 27 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже з урахування вищевказаного, на період дії карантину (з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).

Таким чином, всупереч зазначеним правилам судом стягнуто пеню за період з 17.03.2020 по 16.03.2021, яка виникла в період дії карантину, що свідчить про неправильне застосування судом норм матераільного права, а саме судом не було враховано та застосовано до спірних правовідносин положення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Подібні правові висновки щодо питання застосування пункту 15 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 759/8814/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 608/53/22.

Зважаючи на викладене, рішення суду в частині стягнення пені не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задовленні позову про стягнення пені з мотивів та підстав, викладених вище.

В іншій частині рішення суду не оскаржене.

Оскільки в задволенні вимог про стягнення пені відмовлено, підлягають перерозподілу судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задовлених вимог, та підлягають стягненню з ОСОБА_2 в розмірі 174,92 грн.

Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 червня 2025 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 174,92 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: С.О. Погорєлова

О.М. Таварткіладзе