Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №331/1724/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 331/1724/25

н/п 2/766/13584/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Кирпиченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач 26.03.2025 року звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що 23.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг. Банк прийняв пропозицію відповідача. 23.10.2021 року між банком та відповідачем шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди, було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 501378023 від 23.10.2021 року, із наступними умовами: тип кредиту – Кредит готівкою; сума кредиту – 120 000,00 грн; процентна ставка – 40,00% річних, тип ставки – фіксована; строк кредиту – 60 місяців; дата повернення кредиту – 23.10.2026 року; порядок повернення кредиту – графік платежів: до 23 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 4650,20 грн, загальна кількість платежів 60. Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов. Проте, позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним. Загальна заборгованість згідно з угодою №501378023 від 23.10.2021 року становить 184223,85 грн, з яких: за кредитом – 120000,00 грн; по відсотках – 64223,85 грн. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 184223,85 грн та вирішити питання по стягнення судових витрат.

18.09.2025 року заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.10.2025 року скасовано заочне рішення від 18.09.2025 року та призначено судовий розгляд по справі.

Після скасування заочного рішення від 18.09.2025 року, позивачем АТ «Сенс Банк» зміст позовних вимог та підстави, на які позивач посилається в обґрунтування позову, не змінювалися.

12.11.2025 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що він дійсно отримав кредит у розмірі 120 000,00 грн., проте не згоден із нарахованими позивачем відсотками у розмірі 64223,85 грн, оскільки є військовослужбовцем та перебуває в лавах ЗСУ, у зв`язку з чим звертався до банку для вирішення цього питання, яке було залишено банком без задоволення. Згідно з п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нараховані відсотки не відповідають законодавству України. Також, на думку відповідача, заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 15061,00 грн є необрунтованими та неспівмірними, та не підтверджені належними доказами. Просив відмовити у задоволенні позову, оскільки строк повернення кредиту (23.10.2026 року) не настав, а наравхування процентів та штрафних санкцій не відповідає вимогам закону.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час і місце судового засідання в установленому законом порядку, свою позицію виклав у відзиві. Заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 23.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг.

Банк прийняв пропозицію відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

23.10.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди, було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 501378023 від 23.10.2021 року, із наступними умовами: тип кредиту – Кредит готівкою; сума кредиту – 120 000,00 грн; процентна ставка – 40,00% річних, тим ставки – фіксована; строк кредиту – 60 місяців; дата повернення кредиту – 23.10.2026 року; порядок повернення кредиту – графік платежів: до 23 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 4650,20 грн, загальна кількість платежів 60.

18 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов, про що свідчить меморіальний ордер № 645159243 від 23.10.2021 року.

Проте, позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку ч. 2 чт. 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, та к і судової. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2020 року в справі № 210/1504/13-ц від 03.12.2020 року в справах 569/16767/16-ц, від 07.12.2022 року в справі №953/1904/20, від 22.02.2023 року у справі №159/3607/15-ц.

Позивач в досудовому порядку не звертався до відповідача з вимогою про дострокове повернення кредиту за договором.

Згідно зі ст.1049 Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, станом на 18.11.2024 року загальна заборгованість за кредитним договором №501378023 від 23.10.2021 року становить 184223,85 грн, з яких: за тілом кредиту – 120000,00 грн; за відсотками – 64223,85 грн.

Доказів того, що відповідач здійснив оплату заборгованості матеріали справи не містять.

У своєму відзиві відповідач зазначає, що вимоги позивача, викладені в позовній заяві, ним не визнаються повністю, посилаючись на вимоги статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та надав довідку форми 5.

При цьому відповідачем не оспорюється факт отримання ним кредитних коштів та корисування ними.

Згідно довідки Державної прикордонної служби України (В/ч НОМЕР_1 ) від 05.07.2025 року за №08/1291 (форми 5), ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , з 28.04.2016 року по теперішній час.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Разом із тим, аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що встановлені законодавцем пільги стосуються виключно додаткових фінансових нарахувань, пов`язаних із порушенням строків виконання зобов`язань, а саме пені, штрафних санкцій та процентів за користування кредитом, і не поширюються на основне зобов`язання позичальника щодо повернення отриманих кредитних коштів (тіла кредиту).

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав суду довідку, яка підтверджує факт проходження ним військової служби, що є належним доказом на підтвердження його статусу військовослужбовця та підставою для застосування передбачених законом пільг у частині ненарахування пені, штрафних санкцій та процентів за користування кредитом.

Водночас суд враховує, що позивач у даній справі не заявляє вимог про стягнення пені, штрафних санкцій за користування кредитом, а звернувся до суду з вимогою про стягнення основної суми заборгованості за кредитним договором - тіла кредиту та процентів.

За таких обставин суд доходить висновку, що норми пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та наведена правова позиція Верховного Суду не виключають обов`язку відповідача щодо повернення основної суми кредиту та не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем, всупереч положенням ст.12,81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх зобов`язань та спростування вимог позивача.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 120000,00 грн,оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач порушив умови договору, що призвело до виникнення заборгованості, що відповідачем не заперечувалось. В частині стягнення процентів у розмірі 64223,85 грн позовні вимоги задоволенню не підляють, оскільки наявність у відповідача статусу військовослужбовця є підставою для застосування передбачених законом пільг у частині ненарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України позивачем повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесені і які очікує понести позивач в зв`язку із розглядом справи становить - сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн; та витрат на правову допомогу у розмірі 15061,00 грн.

Згідно з п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч.1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Для надання професійної правничої допомоги АТ «Сенс Банк» звернулось до Адвокатського об`єднання «СмартЛекс», про що укладено Договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції пр озахист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 910/7032/17.

Схожа позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 910/13060/21, у якій вказано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.

Відтак, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах третій - п`ятій статті 141 ЦПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

До подібного правового висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21.

На підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано довіреність № 023782/75 від 03.02.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, укладений між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс».

Згідно п. 1.1. Договору, замовник замовляє, а виконавець зобов`язується надати послуги, які полягають у здійсненні від імені та в інтересах замовника юридичних та фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які забезпечені заставою та /або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п. 3.1. Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду – 375,00 грн; за отримання рішення суду – 225,00 грн; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника – 7,85 %. Витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані із розглядом справи за цією позовною заявою, становлять 15061,00 грн.

Між тим, матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що адвокат Гірчак А.М., який представляв інтереси АТ «Сенс - Банк», має відношення до Адвокатського об`єднання «СмартЛекс», з яким укладено Договір про надання послуг.

За таких обставин, витрати на професійну правничу допомогу, які просить стягнути позивач з відповідача не знайшли свого підтвердження, а відтак задоволенню не підлягають.

Положенням п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову за змістом позовної заяви становила – 184223,85 грн.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково на загальну суму – 12000,00 грн.

З урахуванням наведеного, частка задоволених позовних вимог від загальної ціни позову становить 12000,00:184223,85 (0,6513).

Відповідно, пропорційний розмір витрат, понесених позивачем, на сплату судового збору станоить у розмірі 1577,71 грн.

З підстав викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1577,71 грн.

Керуючись ст.ст.12,76,77,78,79,80,81, 141, 211, 223, 263,265,285,289 ЦПК України, ст.ст. 215, 216, 509,526,530,546,610, 611,625,628,1048, 1049,1054 ЦК України, суд,-

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_2 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту №501378023 від 23.10.2021 року у розмірі 120000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_2 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ 23494714) витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, а саме по сплаті судового збору у розмірі 1577,71 грн.

В решті вимог щодо стягнення процентів у розмірі 64223,85 грн та судових витрат на професійну правничу допомогуу розмірі 15061,00 грн відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: http://ksm.ks.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виговлено 09.02.2026 року.

СуддяС. І. Майдан