Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №334/1257/25 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 11.02.2026

Справа № 334/1257/25

Провадження № 2/334/112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Добрєва М.В.,

за участю секретаря Лук`янченко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову зазначає, що 09.07.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) зі свого банківського рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснила переказ грошових коштів у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень ОСОБА_2 (далі – відповідач) на його банківський рахунок в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що підтверджується платіжною інструкцією P24A2964959216D4223 від 09.07.2024, внаслідок чого відповідач набув вказані грошові кошти позивача.

Правових підстав для набуття та користування такими коштами у відповідача немає.

22.11.2024 відповідачу була направлена письмова вимога про повернення коштів в якій повідомлялось про необхідність повернути безпідставно набуті кошти у сумі 20 000,00 грн., та зазначено банківські реквізити позивача для здійснення повернення цих коштів (копія вимоги з доказами її направлення додається).

На сьогоднішній день відповідач на вказану вимогу не відреагував та грошові кошти позивачу не повернув, продовжує ними користуватися без належних правових підстав.

Відповідно позивач звертається до суду з цим позовом та просить стягнути ці кошти з відповідача як безпідставно набуті.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

06.05.2025 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що у червні 2024 року між ним та позивачем було укладено усний договір позики, на підставі якого позивачка 09.07.2024 повернула грошові кошти, здійснивши банківський переказ.

14.05.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просить позов задовольнити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які посилалася позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно платіжної інструкції №P24A2964959216D4223 від 09.07.2024 ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 20 000 грн., призначення платежу «Переказ власних коштів».

25.11.2024 ОСОБА_2 була направлена вимога про повернення коштів, відповідно до якої представник ОСОБА_1 вказав, що у ОСОБА_2 наявний борг перед ОСОБА_1 , безпідставно набуті кошти, які належать їй, у сумі 20 000 грн., які були отримані 09.07.2024.

Станом на день ухвалення рішення вказана вимога відповідачем не виконана.

Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі– «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст. 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До таких висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18; від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21; від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перерахувала кошти відповідачу, зазначаючи призначенням платежу – переказ власних коштів, знаючи при цьому, що між ними відсутні фінансові зобов`язання, тобто відсутній обов`язок з її боку на перерахування грошових коштів на користь відповідача.

До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких договірних відносин, зокрема, правовідносин договору позики, а також доказів існування обов`язку відповідача по поверненню вказаних коштів позивачу або недобросовісності відповідача.

За таких обставин поведінка позивача є суперечливою, оскільки вона вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Позивачем не спростовано доводів відповідача про те, що грошові кошти, які позивач перерахувала йому у 2024 році, є коштами, які вона добровільно з власної волі йому повернула.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено що позивач здійснила платіж на загальну суму 20 000 грн., перерахувавши кошти на рахунок відповідача, що не заперечувалося самим позивачем, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки остання вільно і без помилки погодилася на перерахування коштів і відповідно настання невигідних для себе наслідків.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судовий збір та судові витрати стягненню із відповідача на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Добрєв М. В.