Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №331/1951/24 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

13.02.2026 Справа № 331/1951/24

Провадження № 2/331/95/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого судді: Антоненко М.В.

при секретарі: Мироненко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні батька,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про становлення факту перебування на утриманні батька.

Просить суд, встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації та постійного проживання: АДРЕСА_1 , перебував на утриманні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації та постійного проживання: АДРЕСА_1 , до дня смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в смт. Партизани Генічеського району Херсонської області, є громадянином України.

Його батьком є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_3 , з якими він мешкав постійно в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Батько ОСОБА_2 з 03.04.2022 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій та Луганській областях.

ІНФОРМАЦІЯ_4 батько ОСОБА_2 помер у шпиталі м. Бахмут Донецької області від травм і поранень, отриманих при захисті батьківщини.

Підтверджують викладене документи: свідоцтво про народження ОСОБА_1 від 07.07.2003 р. Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області; довідка військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022р. № 5.564; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 14.07.2022 р. Шевченківського РАЦС м. Запоріжжя; витяг з протоколу № 2690 від 17.11.2022 р. засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.

Згідно статті 16 ч 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 p.:

«1. Одноразова грошова допомога у уазі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовиів. військовозобов ’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам. які згідно з иим Законом`мають право на її отримання.

2. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов ’язаних з виконанням обов ’язків військової служби;».

Смерть батька ОСОБА_2 - військовослужбовця Збройних сил України, настала ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання ним обов`язків військової служби.

Відповідно до приписів ст. 16і ч 1 зазначеного Закону № 2011-ХІІ:

«У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім % які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов ’язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).».

На день смерті батька: ІНФОРМАЦІЯ_6 , він досяг повноліття, проте був членом його сім "і та знаходився на утриманні батька ОСОБА_2 . Місце реєстрації постійного проживання його та батька знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно ст. 30 ч 1, 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 p. № 2262-ХІІ:

«Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні».

За змістом ст. 31 ч 1 Закону № 2262-ХП:

«Члени сім`ї померлого вважаються такими, шо перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування».

Він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою виплатити одноразову грошову допомогу у відповідності до положень статті 16 ч 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 під час проходження військової служби і надав визначений перелік документів.

Натомість, отримав листа № 281/С від 20.01.2023 р. про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги через те, що не надав документи про знаходження на утриманні батька та про навчання у вищому навчальному закладі за денною формою станом на день смерті батька.

Підтверджує викладене лист № 281/С від 20.01.2023 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внаслідок викладеного виникла необхідність в судовому порядку встановити факт його перебування на утриманні батька станом на 10.06.2022р.

Постійне місце його і батька проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 підтверджують документи: довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №565970-2020 від 13.10.2020 р. про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1252226-2022 від 29.11.2022 р. про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

В 2021 р. він уклав контракт на навчання з вищим навчальним закладом за денною формою навчання: з московським університетом зв`язку та інформатики зі строком навчання з 01.09.2021 р. до 31.08.2025р.

01.09.2021 р. йому видані студентський квиток №1БФИ21806 зі строком дії до 31.08.2022 р. та залікову книжку № НОМЕР_2 , в якій наявні записи про здані заліки та екзамени в період з грудня до 27.06.2022 р.

Мешкав він тимчасово в гуртожитку університету на підставі укладеного договору найму жилого приміщення.

Під час навчання стипендію він не отримував, так як вважався іноземним студентом і навчався за контрактом.

Навчання тривало до 09.08.2022 р. та було припинено за його власним бажанням через війну.

Після припинення навчання в московському університеті зв`язку та інформатики він уклав контракт щодо навчання з Національним університетом «Запорізька політехніка» та з 01.09.2022 р. навчається за денною формою навчання на факультеті радіоелектроніки і телекомунікацій (РТ-812, фах 125 «Безпека інформативних і комунікаційних систем»).

Підтверджують викладене документи: довідка московського університету зв`язку та інформатики від 24.02.2022 р. № 24/996052; наказ московського університету зв`язку та інформатики від 16.08.2022 р. №1095-е про відрахування з 09.08.2022 p.; паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 із зазначенням в`їзду до російської федерації 24.09.2021 р. та виїзду 22.08.2022р. ; студентський квиток№ НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 ; залікова книжка №1БФИ21806 на ім ’я ОСОБА_1 ; договір найму жилого приміщення в студентському гуртожитку мтузі від 27.09.2021 р. № 493/4; довідка № 55 від 13.10.2022 р. Національного університету «Запорізька політехніка».

Органи соціального захисту населення України визнали його членом сім`ї померлого ОСОБА_2 , внаслідок чого йому було видано УСЗН Запорізької міської ради по Шевченківському району посвідчення серії НОМЕР_4 від 22.12.2022p., згідно якому він має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Після досягнення повноліття ІНФОРМАЦІЯ_7 , він з 01.09.2021 р. продовжив навчання за контрактом у вищому навчальному закладі за денною формою навчання: московському університеті зв`язку та інформатики, внаслідок чого не мав самостійного заробітку, не отримував стипендію та не мав інших доходів для забезпечення оплати навчання і проживання за місцем знаходження університету в іншій державі, а також для забезпечення свого існування, у зв`язку з чим саме батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за рахунок коштів сім`ї оплачували зазначені витрати.

Викладене свідчить, що з 01.09.2021 р. і до 09.08.2022р. (в т.ч. станом на 10.06.2022р.) він був студентом вищого навчального закладу з денною формою навчання (московського університету зв ’язку та інформатики) та перебував на утриманні батька ОСОБА_2 , матеріальна допомога якого була його постійним та основним джерелом засобів для існування і навчання.

Допомога, яка надавалась йому померлим батьком ОСОБА_2 в період з 01.09.2021 р. до ІНФОРМАЦІЯ_4 під час навчання у вищому навчальному закладі була для нього єдиним постійним та основним джерелом засобів до існування, наявні законні і обґрунтовані підстави для встановлення факту його перебування на утриманні померлого батька станом на 10.06.2022р.

Іншим чином у позасудовому порядку довести зазначений факт він не може і позбавлений можливості отримати відповідні документи з цього приводу.

Оскільки, вказаний факт належить встановити задля отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до положень статті 16 ч 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 під час проходження військової служби, відповідачами в позовній заяві вказані Міністерство оборони України, яке ухвалює рішення про виплату допомоги та фінансує виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовців, а також ІНФОРМАЦІЯ_8 , до якого він має подати відповідного змісту заяву про виплату одноразової грошової допомоги і визначений перелік документів та який здійснює виплату такої допомоги.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.04.2024 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

02.09.2024 р. до суду через підсистему «Електроний суд» від представника відповідача Міністерства оборони України надійшов відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначено, що позивач звертаючись до суду в порядку позовного провадження хоче встановити юридичний факт, який згідно законодавства встановлюється в порядку окремого провадження. Згідно ч. 1 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві позивач мав би викласти свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, але спору між ОСОБА_1 і Міністерством оборони не існує.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених пунктом 1 Постанови № 168, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Постанови N° 168 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Частиною 1 статті 16-1 Закону (в редакції чинній на день виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги) передбачено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Згідно частини 2 статті 16-1 Закону члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до Закону утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону N°2262-XII.

Частиною 1 статті 30 Закону №2262-ХІІ визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Зокрема, відповідно до частини 6 цієї статті, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років.

Поряд з цим, згідно частини 1 статті 31 Закону N°2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Серед документів, які надійшли до ІНФОРМАЦІЯ_9 не було таких, що могли б підтвердити факт його навчання у вищих навчальних закладах за денною формою саме на день загибелі батька ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), але натомість заявник надав довідку про вступ до Національного університету «Запорізька політехніка» з терміном навчання з 01.09.2022 по 03.06.2026 (тобто вже після загибелі батька).

Не надано доказів проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_1 за адресою реєстрації. Крім того, не надано жодних документів, які підтверджували б перебування заявника на утриманні ОСОБА_2 (грошові надходження або інше).

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або розгляду справи за його відсутності не надав, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений в установленому законом порядку як шляхом надсилання судових повісток на юридичну адресу (місцезнаходження) установи, так і доставку судових повісток до електроного кабінету відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Ухвалою суду від 29.10.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 15.01.2025 р. на 11:00.

Заслухавши думку представників сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано суду наступні письмові докази: свідоцтво № НОМЕР_5 про народження ОСОБА_1 від 07.07.2003 р. Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області (а.с.13), довідку військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022p. № 5564 про те, що ОСОБА_2 з 03.04. по ІНФОРМАЦІЯ_4 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (а.с.12), свідоцтво про смерть ОСОБА_2 Серії НОМЕР_6 від 14.07.2022 р. Шевченківського РАЦС м. Запоріжжя (а.с.11), витяг з протоколу № 2690 від 17.11.2022 р. засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, згідно з яким ОСОБА_2 1975 р.н. отримав травми і поранення, які призвели до смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.25), лист № 281/С від 20.01.2023 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 з відмовою у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (а.с.24), довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру N565970-2020 від 13.10.2020 р. про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22), довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру Nl252226-2022 від 29.11.2022 р. про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23), довідку московського університету зв`язку та інформатики від 24.02.2022 p. № 24/996052(а.с.21), наказ московського університету зв`язку та інформатики від 16.08.2022 p. №1095-е про відрахування ОСОБА_1 з 09.08.2022 p.(а.с.20), паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон НОМЕР_7 ; студентський квиток № НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_4 (а.с.15); залікову книжку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.17-19); довідку № 55 від 13.10.2022р. Національного університету «Запорізька політехніка», згідно з якою ОСОБА_1 є студентом контрактної форми навчання 1 курсу (РТ-812, фах 125 «Безпека інформаційних і комунікаційних систем» денна форма навчання) факультету радіоелектроніки і телекомунікацій, термін навчання з 01.09.2022 р. по 03.06.2026 р. (а.с.16), посвідчення серії № НОМЕР_9 від 22.12.2022 р. на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни(а.с.14), відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 25.02.2025 р. стосовно ОСОБА_3 за 2021 -2022 р.р., а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 23.01.2024 р. стосовно ОСОБА_1 за період з 1кварталу 2021 р. по 4 квартал 2022 р. (а.с.106), договір № 15-ИБ-21 про надання платних освітніх послуг (вища освіта) від 30.07.2021 р., укладений між ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» та ОСОБА_1 - російською та в перекладі на українську; витяг з наказу від 19.08.2021 р. ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» про зарахування ОСОБА_1 до навчального закладу на денну форму навчання з 01.09.2021 р. - російською та в перекладі на українську; наказ від 16.08.2022 р. ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» про відрахування ОСОБА_1 з учбового закладу з 09.08.2022 р.- російською та в перекладі на українську; довідка від 02.09.2025 р. про проживання ОСОБА_1 в гуртожитку ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» у м. Москва з 27.09.2021 р. до 19.08.2022 р.- російською та в перекладі на українську (а.с.119-134)

Метою встановлення факту у даній справі заявник вказав реалізацію права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у зв`язку зі смертю військовослужбовця, на утриманні якого перебував заявник, шляхом подальшого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з положеннями ст. 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

У ч. 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Стаття 16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги) визначає, що у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Отже, ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ не передбачає спеціального поняття ані для "члена сім`ї", ані для "утриманця", а є відсилочною - відсилає до норм Сімейного кодексу України - для встановлення статусу члена сім`ї, та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" - для визначення кола утриманців.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

За змістом положень ст. 31 Закону №2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

З вищенаведеного слід дійти висновку, що статус утриманця у розумінні ст. 31 Закону № 2262-XII та, відповідно, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ, мають виключно члени сім`ї загиблого, які на час його смерті перебували на його утриманні або отримували постійну та основну допомогу, яка забезпечувала їх існування.

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".

Відповідно до положень статті 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова ВС від 22.10.2020 у справі N 210/343/19, від 22.05.2019 у справі N 520/6518/17, від 27.06.2018 у справі N 210/2422/16-ц).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заявник ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2 є сином та батьком.

Відповідно ст.-ст. 76,80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 90 ЦПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її сусідом, мешкає по АДРЕСА_2 , а вона мешкає по АДРЕСА_3 . З родиною ОСОБА_6 вона знайома з 2007 року. Близьких дружніх стосунків в них не було, іноді спілкувались як сусіди. ОСОБА_2 останній час працював в таксі Bolt, а ОСОБА_3 продавцем у крамниці на Критому ринку. В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розлучились, але продовжували жити за вказаною адресою. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя. ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. Зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що він матеріально допомагав сину, коли той навчався.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона мешкає в АДРЕСА_4 . Позивач ОСОБА_1 є її рідним племінником. Родина ОСОБА_6 мешкає будинку за адресою: АДРЕСА_2 з 2007 року. В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розлучились, але продовжували жити за вказаною адресою. ОСОБА_2 останній час працював в таксі Bolt, а ОСОБА_3 продавцем у крамниці на Критому ринку. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя. ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. Наскільки їй відомо, ОСОБА_1 матеріально утримували батьки коли той навчався. Але яким чином здійснювалось утримання та на які суми, їй не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона разом зі своєю родиною – чоловіком і двома дітьми з 2007 року мешкає будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В 2019 році вона розірвала шлюб з чоловіком ОСОБА_2 , але вони продовжували жити за вказаною адресою. ОСОБА_2 їздив на заробітки у Польшу, а останній час працював в таксі Bolt. Вона працювала продавцем у крамниці на Критому ринку. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя, на сьогоднішній день навчається у Національному університеті «Запорізька політехніка». ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер у шпиталі м. Бахмут Донецької області від поранень, отриманих при захисті батьківщини. Її син ОСОБА_1 постійно перебував на утриманні батька ОСОБА_2 до дня смерті останнього.

Суд зауважує, що стороною позивача належними, достатніми та допустимими доказами не доведений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 до 10.06.2022 р., оскільки не надано суду жодної документально підтвердженої суми грошових переводів із зазначенням цільового призначення платежу достатнього для забезпечення життєдіяльності повнолітньої працездатної особи.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували, що батько на постійній основі надавав йому утримання впродовж 2021-2022 років, та що таке утримання було основним і постійним джерелом засобів її існування.

Посилання позивача про те, що він разом з батьком по день його смерті були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 також не може були належним та допустимим доказом для встановлення факту перебування заявника на утриманні померлого, адже реєстрація осіб за однією адресою не може підтвердити факт перебування особи на утриманні іншої особи.

З огляду на пояснення в судовому засіданні матері заявника ОСОБА_3 , що період з 2021 по 2022 роки був доволі складним для родини, тому матеріальна допомога від ОСОБА_2 дійсно була єдиним засобом для існування її сина за відсутності інших належних та достатніх доказів, не може бути встановлений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 .

Пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 мають загальний, неконкретний характер, інформація про надання ОСОБА_2 утримання своєму сину відома свідкам з чужих слів, а тому суд розцінює ці покази як голослівні.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 3.06.1999 по справі N 5-рп/99 факт перебування особи на утриманні має бути доведений конкретними матеріальними критеріями.

Суду не надано доказів, що ОСОБА_1 отримував батька постійну допомогу, яка була основним джерелом засобів його існування. Останній є працездатною особою, не є інвалідом, та ним документально не доведено, що стан його здоров`я не дозволяє йому працювати та утримувати себе самостійно.

Також, заявником не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що він не мав інших джерел доходів.

Стосовно доводів представника відповідача про те, що ОСОБА_1 помилково звернувся до суду із позовною заявою, тоді як справа про встановлення факту має буди розглянута в позовному провадженні, суд зауважує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 двічі звертався до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування на утриманні батька та факту навчання у вищому навчальному закладі за денною формою навчання.

Ухвалою від 22 травня 2023 року Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (Справа № 336/1151/23; Пр. № 2-о/336/115/2023) заява ОСОБА_1 залишена без розгляду. В мотивувальній частині рішення суду порекомендовано заявнику звернутися до суду із позовною заявою за правилами позовного провадження.

Згідно з ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.07.2023 р. (Справа № 336/1151/23; Пр. № 22-ц/807/1417/23), встановлено, що окрім заявника ОСОБА_1 , у ОСОБА_2 на день його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_4 не було інших непрацездатних членів сім`ї. Тобто, не існує спору про право на отримання зазначеної допомоги, так як немає інших осіб, які б могли претендувати на отримання одноразової допомоги.

Ухвалою від 20 березня 2024 року Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (Справа № 336/1151/23; Пр. № 2-о/336/20/2024) заява ОСОБА_1 залишена без розгляду. В мотивувальній частині рішення суду зазначено, що між заявником та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу та для подальшого призначення й виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Одним з елементів «право на суд» є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун`єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку по те, що звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою є його єдиною можливістю реалізувати своє право на суд.

Заслухавши думку представників сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано суду наступні письмові докази: свідоцтво № 187948 про народження ОСОБА_1 від 07.07.2003 р. Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області (а.с.13), довідку військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022p. № 5564 про те, що ОСОБА_2 з 03.04. по ІНФОРМАЦІЯ_4 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (а.с.12), свідоцтво про смерть ОСОБА_2 Серії НОМЕР_6 від 14.07.2022 р. Шевченківського РАЦС м. Запоріжжя (а.с.11), витяг з протоколу № 2690 від 17.11.2022 р. засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, згідно з яким ОСОБА_2 1975 р.н. отримав травми і поранення, які призвели до смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.25), лист № 281/С від 20.01.2023 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 з відмовою у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (а.с.24), довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру N565970-2020 від 13.10.2020 р. про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22), довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру Nl252226-2022 від 29.11.2022 р. про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23), довідку московського університету зв`язку та інформатики від 24.02.2022 p. № 24/996052(а.с.21), наказ московського університету зв`язку та інформатики від 16.08.2022 p. №1095-е про відрахування ОСОБА_1 з 09.08.2022 p.(а.с.20), паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон НОМЕР_7 ; студентський квиток № НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_4 (а.с.15); залікову книжку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.17-19); довідку № 55 від 13.10.2022р. Національного університету «Запорізька політехніка», згідно з якою ОСОБА_1 є студентом контрактної форми навчання 1 курсу (РТ-812, фах 125 «Безпека інформаційних і комунікаційних систем» денна форма навчання) факультету радіоелектроніки і телекомунікацій, термін навчання з 01.09.2022 р. по 03.06.2026 р. (а.с.16), посвідчення серії № НОМЕР_9 від 22.12.2022 р. на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни(а.с.14), відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 25.02.2025 р. стосовно ОСОБА_3 за 2021 -2022 р.р., а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 23.01.2024 р. стосовно ОСОБА_1 за період з 1кварталу 2021 р. по 4 квартал 2022 р. (а.с.106), договір № 15-ИБ-21 про надання платних освітніх послуг (вища освіта) від 30.07.2021 р., укладений між ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» та ОСОБА_1 - російською та в перекладі на українську; витяг з наказу від 19.08.2021 р. ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» про зарахування ОСОБА_1 до навчального закладу на денну форму навчання з 01.09.2021 р. - російською та в перекладі на українську; наказ від 16.08.2022 р. ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» про відрахування ОСОБА_1 з учбового закладу з 09.08.2022 р.- російською та в перекладі на українську; довідка від 02.09.2025 р. про проживання ОСОБА_1 в гуртожитку ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» у м. Москва з 27.09.2021 р. до 19.08.2022 р.- російською та в перекладі на українську (а.с.119-134)

Метою встановлення факту у даній справі заявник вказав реалізацію права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у зв`язку зі смертю військовослужбовця, на утриманні якого перебував заявник, шляхом подальшого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з положеннями ст. 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

У ч. 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Стаття 16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги) визначає, що у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Отже, ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ не передбачає спеціального поняття ані для "члена сім`ї", ані для "утриманця", а є відсилочною - відсилає до норм Сімейного кодексу України - для встановлення статусу члена сім`ї, та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" - для визначення кола утриманців.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

За змістом положень ст. 31 Закону №2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

З вищенаведеного слід дійти висновку, що статус утриманця у розумінні ст. 31 Закону № 2262-XII та, відповідно, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ, мають виключно члени сім`ї загиблого, які на час його смерті перебували на його утриманні або отримували постійну та основну допомогу, яка забезпечувала їх існування.

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".

Відповідно до положень статті 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова ВС від 22.10.2020 у справі N 210/343/19, від 22.05.2019 у справі N 520/6518/17, від 27.06.2018 у справі N 210/2422/16-ц).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заявник ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2 є сином та батьком.

Відповідно ст.-ст. 76,80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 90 ЦПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її сусідом, мешкає по АДРЕСА_2 , а вона мешкає по АДРЕСА_3 . З родиною ОСОБА_6 вона знайома з 2007 року. Близьких дружніх стосунків в них не було, іноді спілкувались як сусіди. ОСОБА_2 останній час працював в таксі Bolt, а ОСОБА_3 продавцем у крамниці на Критому ринку. В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розлучились, але продовжували жити за вказаною адресою. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя. ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. Зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що він матеріально допомагав сину, коли той навчався.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона мешкає в АДРЕСА_4 . Позивач ОСОБА_1 є її рідним племінником. Родина ОСОБА_6 мешкає будинку за адресою: АДРЕСА_2 з 2007 року. В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розлучились, але продовжували жити за вказаною адресою. ОСОБА_2 останній час працював в таксі Bolt, а ОСОБА_3 продавцем у крамниці на Критому ринку. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя. ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. Наскільки їй відомо, ОСОБА_1 матеріально утримували батьки коли той навчався. Але яким чином здійснювалось утримання та на які суми, їй не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона разом зі своєю родиною – чоловіком і двома дітьми з 2007 року мешкає будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В 2019 році вона розірвала шлюб з чоловіком ОСОБА_2 , але вони продовжували жити за вказаною адресою. ОСОБА_2 їздив на заробітки у Польшу, а останній час працював в таксі Bolt. Вона працювала продавцем у крамниці на Критому ринку. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя, на сьогоднішній день навчається у Національному університеті «Запорізька політехніка». ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер у шпиталі м. Бахмут Донецької області від поранень, отриманих при захисті батьківщини. Її син ОСОБА_1 постійно перебував на утриманні батька ОСОБА_2 до дня смерті останнього.

Суд зауважує, що стороною позивача належними, достатніми та допустимими доказами не доведений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 до 10.06.2022 р., оскільки не надано суду жодної документально підтвердженої суми грошових переводів із зазначенням цільового призначення платежу достатнього для забезпечення життєдіяльності повнолітньої працездатної особи.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували, що батько на постійній основі надавав йому утримання впродовж 2021-2022 років, та що таке утримання було основним і постійним джерелом засобів її існування.

Посилання позивача про те, що він разом з батьком по день його смерті були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 також не може були належним та допустимим доказом для встановлення факту перебування заявника на утриманні померлого, адже реєстрація осіб за однією адресою не може підтвердити факт перебування особи на утриманні іншої особи.

З огляду на пояснення в судовому засіданні матері заявника ОСОБА_3 , що період з 2021 по 2022 роки був доволі складним для родини, тому матеріальна допомога від ОСОБА_2 дійсно була єдиним засобом для існування її сина за відсутності інших належних та достатніх доказів, не може бути встановлений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 .

Пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 мають загальний, неконкретний характер, інформація про надання ОСОБА_2 утримання своєму сину відома свідкам з чужих слів, а тому суд розцінює ці покази як голослівні.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 3.06.1999 по справі N 5-рп/99 факт перебування особи на утриманні має бути доведений конкретними матеріальними критеріями.

Суду не надано доказів, що ОСОБА_1 отримував батька постійну допомогу, яка була основним джерелом засобів його існування. Останній є працездатною особою, не є інвалідом, та ним документально не доведено, що стан його здоров`я не дозволяє йому працювати та утримувати себе самостійно.

Також, заявником не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що він не мав інших джерел доходів.

Стосовно доводів представника відповідача про те, що ОСОБА_1 помилково звернувся до суду із позовною заявою, тоді як справа про встановлення факту має буди розглянута в позовному провадженні, суд зауважує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 двічі звертався до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування на утриманні батька та факту навчання у вищому навчальному закладі за денною формою навчання.

Ухвалою від 22 травня 2023 року Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (Справа № 336/1151/23; Пр. № 2-о/336/115/2023) заява ОСОБА_1 залишена без розгляду. В мотивувальній частині рішення суду порекомендовано заявнику звернутися до суду із позовною заявою за правилами позовного провадження.

Згідно з ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.07.2023 р. (Справа № 336/1151/23; Пр. № 22-ц/807/1417/23), встановлено, що окрім заявника ОСОБА_1 , у ОСОБА_2 на день його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_4 не було інших непрацездатних членів сім`ї. Тобто, не існує спору про право на отримання зазначеної допомоги, так як немає інших осіб, які б могли претендувати на отримання одноразової допомоги.

Ухвалою від 20 березня 2024 року Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (Справа № 336/1151/23; Пр. № 2-о/336/20/2024) заява ОСОБА_1 залишена без розгляду. В мотивувальній частині рішення суду зазначено, що між заявником та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу та для подальшого призначення й виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Одним з елементів «право на суд» є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун`єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку по те, що звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою є його єдиною можливістю реалізувати своє право на суд.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 263-268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні батька.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя: М.В. Антоненко