Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №129/2437/25 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 129/2437/25

Провадження № 2/147/91/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Боровенко Д.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 1804733,00 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ОСОБА_1 (далі - «позивач», «позикодавець») та ОСОБА_2 (далі - «відповідач», «позичальник») 06 травня 2024 року було укладено договір позики. Відповідно до п. 1.1. договору, позикодавець надав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень. Пунктом 2.2. договору визначено, що факт отримання позики підтверджується розпискою, власноруч написаною позичальником. Також умовами договору визначено порядок повернення коштів, сплату відсотків за користування позикою, а також розрахунок збитків, у разі повного або часткового невиконання позичальником умов цього договору. Позивачем зазначено, що відповідно до п. 4.2. договору, підписанням даного договору сторони погодили, що будь-яка відповідальність позичальника за цим договором має бути понесена (сплачена/відшкодована) ним в повному об?ємі до повного виконання зобов?язань. Сторони домовились та підтверджують, що пункти 18, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, норми Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-1X від 15.03.2022, Закону України №3048-IХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» не застосовуються до правовідносин між сторонами за цим договором та не звільняє позичальника від матеріальної відповідальності за цим договором.

Разом з тим, відповідач свої зобов?язання за договором позики не виконала та станом на дату складання даної позовної заяви не повернула грошові кошти позивачу. З метою врегулювання даного спору у досудовому порядку, позивачем 20 серпня 2024 року було направлено на адресу реєстрації та адресу фактичного проживання відповідача цінним листом з описом вкладення претензію щодо сплати боргу за договором позики від 06.05.2024. Станом на дату подання даної позовної заяви, відповіді на претензію на адресу позивача не надходило. Згідно розрахунку штрафних санкцій, що додається до даної позовної заяви, відповідач зобов?язаний сплатити на користь позивача загальну суму 1 804 733 (один мільйон вісімсот чотири тисячі сімсот тридцять три) гривні 96 копійок, яка складається з: суми основного боргу - 40 000 грн; інфляційних витрат - 6 652,92 грн; відсотків річних (18% на місяць, 216% на рік) - 98 081,04 грн; штрафу - 1 660 000,00 грн.

На підставі вищезазначеного, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 06.05.2024 на загальну суму 1 804 733,96 грн та витрати пов?язані з оплатою судового збору у сумі - 15 140,00 грн.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 04.09.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

11.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просив про розгляд справи без його участі. Позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що відповідає положенню п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правовій позиції КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/77944/18 (61-185-св23). Однак, судові повістки повернулися на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Окрім того, суд вважає, що факт неотримання відповідачем у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою, суд вважає таким, що зумовлений не об`єктивними причинами, а є наслідком суб`єктивної поведінки відповідача.

Суд зазначає, що небажання відповідача надавати докази, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем.

Також, відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України відповідач була повідомлена про дату, час і місце проведення судових засідань через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що в матеріалах справи наявне підтвердження. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та ст. ст. 280-282 ЦПК України.

З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши та оцінивши наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Судом встановлено, що 06.05.2024 між позивачем ОСОБА_1 (позикодавець) та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики (а.с.16,17).

Предметом даного договору є грошові кошти у розмірі 40000,00 грн. Пунктом 2.1 договору визначено, що позика надана до підписання даного договору в готівковій формі з дотриманням положень Постанови правління НБУ № 148 від 29.12.2017. Факт одержання позики підтверджується розпискою, власноруч написаною позичальником.

Розділом 3 договору визначено порядок повернення позики та сплати відсотків за її використання.

Зокрема:

п. 3.1. - позичальник зобов?язується повернути позику позикодавцеві у повному обсязі готівкою, протягом 4 (чотирьох) місяців, але не пізніше 9-го (дев?ятого) вересня дві тисячі двадцять четвертого року суму в розмірі 67755 (шістдесят сім тисяч сімсот п?ятдесят п?ять) гривень 00 колійок;

п.3.2. - строк повернення позики, визначений у п. 3.1. даного договору може бути змінений за згодою сторін, яка викладається у формі додаткової угоди до даного договору у письмовій формі та підписується сторонами;

п. 3.3. - позичальник має право повернути позику достроково, а позикодавець зобов?язується її прийняти, при цьому відсоток за користування позикою, визначений в п. 3.4. цього договору, позичальник зобов?язаний сплатити у повному обсязі за весь період користування, передбачений в п. 3.1. цього договору.

п. 3.4. - відсотки за користування позикою позичальником становлять «18» % (вісімнадцять відсотків) від суми позики за кожен місяць користування. Відсотки позичальник зобов?язується виплачувати позикодавцю з 1 (першого) по 3 (третє) число місяця, в якому буде користування шляхом безготівкового перерахунку на рахунок позикодавця за наступними реквізитами.

Пунктом 4.1 у разі повного або часткового невиконання позичальником умов цього договору, позичальник відшкодовує позикодавцю усі завдані цим збитки у повній сумі, але не менше ніж 10% (десять відсотків) від суми позики за кожен день такого невиконання.

Відповідно до п. 4.2. договору, підписанням даного договору сторони погодили, що будь-яка відповідальність позичальника за цим договором має бути понесена (сплачена/відшкодована) ним в повному об?ємі до повного виконання зобов?язань. Сторони домовились та підтверджують, що пункти 18, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, норми Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-1X від 15.03.2022, Закону України №3048-IХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» не застосовуються до правовідносин між сторонами за цим договором та не звільняє позичальника від матеріальної відповідальності за цим договором.

Договір містить підписи сторін, а саме позикодавця ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_2 .

Окрім того, факт отримання відповідачем коштів у розмірі 40000,00 грн підтверджується розпискою від 06.05.2024, яка власноруч написана ОСОБА_2 (а.с.18,19).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, судом встановлено що позивач свої зобов`язання за договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу в позику кошти, вказані в договорі від 06.05.2024.

В свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконувала, позику у визначені строки не повернула, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з означеним позовом.

Окрім того, з метою врегулювання спору в позасудовому порядку, ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було надіслано письмову претензію щодо сплати боргу (а.с.20, 21), що підтверджується даними відправляння «УКРПОШТА» (а.с.22-25).

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано жодних доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики від 06.05.2024. Зазначений договір недійсним не визнано.

Суд також приймає до уваги те, що на момент укладення договору, сторін влаштовували його умови. Протилежного відповідачем суду не надано.

У зв`язку з цим суд доходить висновку, що відповідач має заборгованість перед позивачем за вищезазначеним договором.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із такого.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 525, 526 даного кодексу, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, в силу приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно п. 2 ч.1 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.

А ч.1 ст. 209 ЦК України визначено, що правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

За приписами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 08.06.2016 ухвалив постанову у справі №6-1103цс16, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики, зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності із ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно правового висновку, який міститься в постанові від 18 вересня 2013 р. Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах по справі № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22.03.2017 зроблений висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Так, згідно розрахунку заборгованості зробленого позивачем, відповідач зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 загальну суму боргу у розмірі 1 804 733 (один мільйон вісімсот чотири тисячі сімсот тридцять три) гривні 96 копійок, яка складається з: суми основного боргу - 40 000 грн; інфляційних витрат - 6 652,92 грн; відсотків річних (18% на місяць, 216% на рік) - 98 081,04 грн; штрафу - 1 660 000,00 грн.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідачем не спростований, не оскаржений та не викликає сумнівів у суду (відповідає умовам договору), тому суд визнає його правильним.

Відсутність заперечень або контррозрахунку свідчить про визнання суми боргу.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В силу зазначеного вище саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок довести належне виконання договірних зобов`язань чи спростувати розмір існуючої заборгованості у разі заперечення проти вимог позивача, або ж право визнати позовні вимоги повністю чи частково.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Позивачем у встановленому порядку доведено факт укладення договору позики між ним та відповідачем, факт надання ОСОБА_2 коштів, та той факт, що він у встановленому законом порядку набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Доказів виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх договірних зобов`язань у повному обсязі матеріали справи не містять, остання своїм правом на участь у судових засіданнях та на подання доказів на підтвердження своєї позиції не скористалася, контррозрахунку заборгованості не подавала.

Таким чином, оскільки в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження ті обставини, що відповідач не виконала своїх зобов`язань за договорами позики щодо повернення позивачеві сум позики у визначені строки, чим порушила умови договору, враховуючи, що відповідачем не заперечувався факт отримання та неповернення суми позики, суд доходить висновку, що заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку, з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають понесені ним витрати по сплаті судового збору, які відповідно до наданої квитанції становить 15140 грн.

На підставі викладеного та керуючись с ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 247, 258, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд,-

ухвалив :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 06.05.2024 у розмірі 1 804 733 (один мільйон вісімсот чотири тисячі сімсот тридцять три) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок та витрати пов?язані з оплатою судового збору у сумі - 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: - відсутній, паспорт НОМЕР_1 , виданий Коломийським МВ УМВС України в Івано-Франківській області 17.03.2000; проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 19.02.2026.

Суддя О.А. Натальчук