Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №161/3224/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 161/3224/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 лютого 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Собослой Г.Г.,

суддів Кожух О.А., Джуга С.Д.,

за участю секретаря Ормош О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою виконавчого комітету Луцької міської ради на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року у справі № 161/3224/25 (Головуючий: Ніточко В.В.)

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року виконавчий комітет Луцької міської ради, як орган опіки та піклування, в інтересах малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , де третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 , звернувся з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовні вимоги мотивував тим, що 12 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 17 листопада 2020 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було розірвано. Мати дітей, ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батько дітей, ОСОБА_4 , з родиною та дітьми не проживає більше п`яти років. Діти, після смерті матері, фактично проживають разом з бабусею ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувають на її утриманні. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік служби у справах дітей, як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах. За місцем проживання дітей створені належні умови для навчання, розвитку та відпочинку. Зазначає, що відповідач не цікавиться життям дітей, їх розвитком, не спілкується з ними, не надає їм жодної матеріальної допомоги.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно дітей: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; передати малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , органу опіки та піклування Луцької міської ради для подальшого їх влаштування до сімейних форм виховання; стягнути аліменти з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ними повноліття у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з перерахуванням коштів на рахунок дітей в АТ «Ощадбанк».

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року в задоволенні позову виконавчого комітету Луцької міської ради, як органу опіки та піклування, в інтересах малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів – відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції представниця виконавчого комітету Луцької міської ради, як органу опіки та піклування, в інтересах малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - ОСОБА_7 оскаржила таке в апеляційному порядку, як незаконне та необґрунтоване, прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та просить рішення суду першої інстанції від 12.06.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги виконавчого комітету Луцької міської ради у справі № 161/3224/25 в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом не було взято до уваги той факт, що ОСОБА_4 був обізнаний про смерть матері дітей, з якою вони проживали і не приїхав до дітей, не виявив бажання забрати їх до себе на проживання, турбуватися про них та виховувати. Відповідач проживає за кордоном, забрати дітей до себе не має можливості, але мав намір допомагати їм матеріально. На повідомлення позивача через месенджер WhatsApp щодо з`ясування його подальших дій відносно дітей проігнорував, що свідчить про його байдужість та небажання приймати активну участь у вихованні дітей. Працівники служби у справах дітей намагалися з`ясувати позицію батька щодо подальшого влаштування його дітей, але безрезультатно. ОСОБА_4 в судове засідання не з`являвся, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзиву на позов не подавав, що свідчить про його байдужість до долі дітей.

Судом не було взято до уваги той факт, що діти залишилися без засобів до існування, оскільки після смерті ОСОБА_6 було припинено примусове стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання дітей. У добровільному порядку батько свідомо жодного разу не надав грошову допомогу на утримання дітей, не поцікавився, чи забезпечені його діти продуктами харчування, одягом, медикаментами тощо. Крім цього зауважує, що суд не дав належної оцінки поясненням малолітньої ОСОБА_8 від 29.01.2025, наявних в матеріалах справи, яка повідомила, що не бачила батька більше п`яти років. Він не телефонує їй, не цікавиться її життям та здоров`ям, не вітає з днем народження, не дарує подарунків. Дитина не заперечує щодо позбавлення останнього батьківських прав. Ухилення ОСОБА_4 протягом 5 років від виконання батьківських обов`язків свідчить про тривалість та свідомість його винної поведінки по відношенню до дітей. Апелянт наголошує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – це діти, які залишилися без батьківського піклування, оскільки їх матір померла, а батько ухиляється від їх виховання та матеріального утримання. Бабуся дітей ОСОБА_3 , з якою діти проживають і перебувають на її утриманні, має намір встановити опіку над онуками. Вважають, що рішення суду про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 порушує права дітей на сімейне виховання, влаштування під опіку, мати законного представника для захисту їх прав та інтересів. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мають право на отримання пенсії по втраті годувальника, яку їх батько не оформив, а бабуся не має юридичних підстав представляти інтереси онуків.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині позбавлення батьківських прав суд першої інстанції вважав, що належних та допустимих доказів умисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей, які могли б бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно дітей, позивачем не надано.

Однак погодитися з таким висновком суду першої інстанції неможливо з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини)).

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.

Матеріалами справи встановлено, що батьками неповнолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 6, 7).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2020 року, з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_6 стягнено аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі, в розмірі 1 600 гривень на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29 липня 2020 року і до досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 67-71).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2020 року, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , який був зареєстрований 12 квітня 2013 року, розірвано (а.с. 15-16).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13).

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 02 грудня 2024 року на ім`я начальника служби у справах дітей, остання повідомляє, що після смерті доньки, сама виховує двох онуків: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Батько – ОСОБА_4 проживає окремо, дітьми не цікавиться, не приїздить до них, не телефонує. По аліментах має борг. Просить допомогти вирішити питання, щодо виховання дітей (а.с. 14).

Із метою з`ясування обставин проживання та позиції батька щодо виховання і матеріального утримання дітей ОСОБА_4 , службою у справа дітей Солотвинської селищної ради було проведено обстеження житлово-побутових умов за адерсою: АДРЕСА_2 . З пояснень мами ОСОБА_4 – ОСОБА_10 , встановлено, що за місцем реєстрації відповідач фактично не проживає, оскільки тривалий час перебуває за кордоном. У телефонній розмові ОСОБА_4 повідомив, що має намір давати дітям матеріальну допомогу, однак забрати їх до себе не має можливості (а.с. 8).

Із акту обстеження умов проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 12 грудня 2024 року відомо, що вони проживають в АДРЕСА_1 . Квартира складається з чотирьох кімнат, кухні та коридору. Одну кімнату займає дідусь з бабусею, другу кімнату займає дядько з сім`єю, третя кімната загального користування, а четверта кімната відведена ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 12).

Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї ОСОБА_3 від 13 грудня 2024 року, в склад її сім`ї входить ОСОБА_13 та онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Основною ознакою та чинниками, що спричиняються складні життєві обставини є ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, діти залишилися без піклування батьків, смерть матері та потреба у психоемоційній корекції стану дітей, у зв`язку із пережитою травмою – смертю матері (а.с. 10-11).

Із інформації Луцької гімназії № 3 від 27 грудня 2024 року № 01-18/263 відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 навчаються у Луцькій гімназії № 3 (6-Г та 3-В класи). Діти, після смерті мами, проживають з бабусею ОСОБА_3 . Батько – ОСОБА_4 жодного разу не цікавився у педагогів успіхами сина та дочки, не відвідував батьківські збори, родинних свят, не спілкувався з класним керівником та класоводом. Зі слів бабусі, батько учнів перебуває за кордоном, матеріально не підтримує дітей (а.с. 9).

У письмовій заяві-поясненнях ОСОБА_8 від 29 січня 2025 року зазначено, що свого батька вона не бачила більше п`яти років. До неї батько не телефонує, не вітає з днем народження, не купляє подарунків, вона його майже не пам`ятає. Не заперечує проти позбавлення його батьківських прав (а.с. 17).

Згідно висновку органу опіки та піклування від 30 січня 2025 року № 29, відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Цим же висновком дано згоду на позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5).

З метою повного та всебічного розгляду справи, якнайкращого забезпечення прав та інтересів дітей та недопущення порушення їх прав, суд апеляційної інстанції зобов`язав Виконавчий комітет Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, як орган опіки та піклування, надати письмовий висновок щодо доцільності (чи недоцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно його доньки ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 .

Згідно висновку Виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Тячівського район Закарпатської області від 31.10.2025 № 05-22/2334 на сьогоднішній день службою у справах дітей неодноразово здійснювалися повторні спроби встановити контакт з ОСОБА_4 , однак безрезультатно – на телефонні дзвінки він не відповідає, на повідомлення не реагує, на засідання комісії не з`являється та про причини неявки не повідомляє. Все свідчить про те, що батько не бажає виконувати свої батьківські обов`язки. Факт залишення малолітніх дітей свідчить про те, що він самоусунувся від виховання та догляду щодо своїх дітей, не приймає жодної участі в їх житті, не турбується про їх фізичний та духовний розвиток тощо. Вважають за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 169-171).

Таким чином судом встановлено та підтверджено доказами, що після розлучення батьків із 2020 року діти постійно проживали з матір`ю у м. Луцьк, а відповідач фактично проживає закордоном. Також встановлено, що відповідач, усвідомлюючи тяжкий психологічний стан та скрутні життєві обставини дітей після смерті їхньої матері, виявив повну бездіяльність. Зокрема, він не прибув до дітей, для налагодження особистого контакту та надання їм підтримки, не вжив жодних заходів для забезпечення належного догляду за ними, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, а також не вчинив жодних дій, які б свідчили про реальне бажання ОСОБА_4 брати участь у вихованні та розвитку неповнолітніх доньки ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 .

Зазначені обставини підтверджуються вищевказаними висновками органів опіки та піклування, зроблених на підставі інформації з шкільних закладів, пояснень доньки та матері відповідача, а також його особистих пояснень та подальшої пасивної поведінки ОСОБА_4 , у формі байдужості та ігнорування, щодо з`ясування його подальших дій відносно дітей, бажання/небажання приймати участь у їх вихованні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків, не утримує належним чином своїх дітей, не приділяє достатньої уваги їх розвитку.

Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Апеляційний суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 361/2014/22.

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) зроблено висновок, що проживання батька протягом значного часу на території іншої держави без участі у вихованні дітей, піклуванні про них тощо, а також обізнаність про їхню важку життєву ситуацію, пов`язану зі смертю матері, – є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Наявними у справі висновками органу опіки та піклування встановлено, що неодноразові спроби встановити контакт із ОСОБА_4 є безрезультатними – на телефонні дзвінки він не відповідає, на повідомлення не реагує, на засідання комісії не з`являється, про причини неявки не повідомляє, що свідчить про те, що батько не бажає виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню сина та доньки. Факт залишення малолітніх дітей свідчить про те, що батько повністю самоусунувся від виховання та догляду свого сина та доньки, не приймає жодної участі у їхньому житті, не турбується про їх фізичний та духовний розвиток, їх навчання. Як виконавчий комітет Луцької міської ради, як орган опіки та піклування, так і виконавчий комітет Солотвинської селищної ради, як орган опіки та піклування, визнали доцільним позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 5, 169-171).

При цьому відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноважених органів, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача ОСОБА_4 брати участь у вихованні та розвитку його неповнолітніх дітей, матеріали справи також не містять.

Враховуючи, фактичні обставини справи, норми закону, якими регулюються спори, пов`язані із обов`язками батьків, докази, які надали сторони, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який суди йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів та враховуючи, що суду надано переконливі докази дійсно навмисного, свідомого ухилення батька дитини від виконання своїх батьківських обов`язків, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Оскільки відповідач підлягає позбавленню батьківських прав, виникає правова необхідність у визначенні подальшої долі дітей. З метою забезпечення якнайкращих інтересів дітей, створення належних умов для їх виховання, фізичного та духовного розвитку, колегія суддів вважає за необхідне передати дітей органу опіки та піклування Луцької міської ради для вжиття заходів щодо їх подальшого влаштування до сімейних форм виховання, як це передбачено нормами чинного законодавства.

При цьому, слід роз`яснити, що батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Крім цього, відповідно до ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні судом частки від заробітку (доходу) платника аліментів, колегія суддів приймає також до уваги, що при стягненні аліментів за іншою процесуальною процедурою (видачі судового наказу), відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

У контексті наведених обставин, правових норм, що регулюють дані правовідносини, а також враховуючи те, що відповідач у своїх поясненнях, наданих 11.12.2024 працівникам служби у справах дітей повідомив про свій намір надавати дітям матеріальну допомогу, наявні правові підстави стягнення з відповідача на користь дітей аліменти у розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 17.02.2025 і до досягнення дітьми повноліття.

Оскільки на момент розгляду справи діти позбавлені батьківського піклування і триває процес їх влаштування, відповідно до ч. 3 ст. 193 СК України, якщо дитина перебуває у державному закладі або під опікою органу опіки, аліменти, присуджені з батьків, можуть бути перераховані на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України або на рахунок установи/опікуна, де дитина перебуває.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню і з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України, яким позов виконавчого комітету Луцької міської ради слід задовольнити із вищезазначених підстав.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

З урахуванням вищенаведеного з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у сумі 6 056 гривень (2422,40+3633,60).

За таких обставин, керуючись ст.ст. 165, 166, 167, 182, 193 СК України, ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Луцької міської ради задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду від 12 червня 2025 року скасувати.

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Передати малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , органу опіки та піклування Луцької міської ради для подальшого їх влаштування до сімейних форм виховання..

Стягнути з ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/3 частини, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з усіх видів заробітку, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дітьми повноліття на рахунок дітей в АТ «Ощадбанк».

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 6 056 гривен.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: