Вирок від 18 лютого 2026 р. у справі №461/816/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/816/26

1-кп/461/333/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.02.2026 м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 1202642360000032 від 13 січня 2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Івано-Франківськ, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, працюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , згідно ст. 89 КК України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 125 Кримінального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 13 січня 2026 року приблизно о 19 год. 20 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Близенько», що розташований на вул. Зарицьких, 5 у м. Львові, умисно наніс один удар кулаком правої руки у обличчя потерпілого ОСОБА_4 , чим спричинив останньому синець і поверхневу рану в ділянці нижнього краю лівої орбіти, які згідно висновку експерта відносяться до легкого тілесного ушкодження.

Обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення(проступку) визнав у повному обсязі, підтвердив, що фактичні обставини повністю відповідають вказаному у обвинувальному акті, йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, щиро розкаявся та вибачився перед потерпілим.

Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що особиста неприязнь до раніше знайомого потерпілого стала причиною його неправомірної поведінки, з приводу чого він жалкує і усвідомлює відповідальність, готовий понести покарання.

Захисник ОСОБА_5 підтримав думку обвинуваченого. Зазначив, що ОСОБА_6 визнає свою вину, щиро кається. При призначенні покарання обвинуваченому просив врахувати щире каяття обвинуваченого.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого та його захисника, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують його особу.

Враховуючи визнання вини ОСОБА_6 , його щире каяття, те, що він працює, просив призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень та вирішити питання щодо речових доказів.

Суд, ураховуючи повне визнання вини обвинуваченим за ч. 1 ст. 125 КК України, повідомлення ним фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, заслухавши думки учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та ухвалив обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують його особу. При цьому, суд виходить з того, що обвинувачений вчинив кримінальний проступок, останній не має будь-яких фізичних чи психічних вад, розуміє суть пред`явленого обвинувачення, розуміє зміст фактичних обставин справи, які не оспорює, усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, про що заявив у судовому засіданні. Відтак, у даному випадку у суду відсутні сумніви щодо добровільності й істинності позиції обвинуваченого з цього питання.

Таким чином, відповідно до ст. 22 КПК України, стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_6 умисно наніс легке тілесне ушкодження, тобто вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_6 суд враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого ним правопорушення, яке відносяться до кримінальних проступків згідно ст.12 КК України;

- особу ОСОБА_6 , який на обліку у лікаря нарколога та на обліку у психоневрологічному диспансері не перебуває, працює, раніше судимий.

Також, суд зазначає наступне. Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання (постанова ВС у справі № 643/13256/17 (провадження № 51-2221км19). Щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, має місце і в тому випадку, коли засуджений не погоджується з кваліфікацією своїх дій (постанова ВС у справі № 334/5670/18 (провадження № 51-4378км19).

Крім того, суд приймає до уваги те, що щире каяття можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (постанова ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51- 5093км23).

В ході розгляду справи у суді ОСОБА_6 визнав свою вину, дав правдиві показання, повідомив, що щиро жалкує про вчинене та негативно оцінив скоєне кримінальне правопорушення. Відтак, суд визнає як пом`якшуючу обставину визнання вини та щире каяття.

Обтяжуючих обставин, відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання за ч. 1 ст.125 КК України у виді штрафу згідно санкції статті.

Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення як обвинуваченим так і іншими особами нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, судом встановлено, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.03.2021 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день ухвалення вироку становило 17000 грн.

В подальшому, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.07.2022 року за клопотанням уповноваженого органу пробації зазначене покарання було замінено на покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин. Станом на момент ухвалення вказаного вироку, покарання у виді громадських робіт ОСОБА_6 не відбуто.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в строк 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі. Тобто, дворічний строк давності виконання вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.03.2021 року з дня набрання ним законної сили 01.04.2021 року сплив 01.04.2023 року. Зазначений строк давності виконання вироку сплив 23.07.2024 року також з моменту набрання законної сили ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.07.2022 року (23.07.2022 року), якою було замінено покарання у вигляді штрафу на покарання у виді громадських робіт.

Водночас суд бере до уваги, що ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК не притягувався, матеріали кримінального провадження не містять даних про його ухилення від відбування покарання, призначеного попереднім вироком, а тому відсутні підстави для зупинення перебігу строку виконання обвинувального вироку і застосування ч. 3 ст. 80 КК.

Зокрема, редакція ч. 3 ст. 80 КК певним чином співвідноситься зі статтями 389 та 390 цього Кодексу, оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у ч. 3 ст. 80 Загальної частини КК, у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК. Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання під час застосування ч. 3 ст.80 КК, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить ч. 1 ст. 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.

У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що лише несплата засудженим суми штрафу в певний строк або невідбуття громадських робіт самі по собі не свідчать про ухилення його від відбування таких покарань. Зазначені висновки суду повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які містяться у постанові від 21.11.2022 року у справі № 754/17643/21.

Закінчення встановлених у частинах 1, 2 статті 80 КК строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому цим вироком покарання, з врахуванням положень частин третьої та четвертої цієї статті.

Покарання, строк давності виконання якого сплив відповідно до положень ст. 80 КК, не може бути приєднано до покарання, призначеного за новим вироком, при вирішенні питання про призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до статті 71 КК.

У зв`язку із вищевикладеним, строки давності виконання вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.03.2021 року закінчилися, а отже у суду відсутні підстави для застування положень ч. 1 ст. 71 КК України і призначення покарання обвинуваченому за сукупністю вироків.

Вказана правова позиція суду є релевантною до правової позиції Верховного Суду, яка віднайшла своє відображення у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10.02.2025 року у справі № 229/207/24.

Заходи забезпечення кримінального провадження не обиралися.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ч. 6 ст. 100 КПК України.

Цивільний позов заявлений не був. Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 373-376 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 ст.125 Кримінального Кодексу України, за яке призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян що становить 850 гривень в дохід держави.

Речові докази:

- DVD диск, - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.

На підставі ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення рішення апеляційним судом.

Головуючий суддя ОСОБА_1