Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №185/1057/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1963/26 Справа № 185/1057/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/1057/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Стеценко Валерії Ігорівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Головіна В.О., -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2025 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтовання позовних вимог зазначає, що відповідач має заборгованість перед первісними кредиторами, право вимоги за якими має наразі позивач, добровільно борг не повертає. У зв`язку з тим, що відповідач борг не повертає, позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості у загальному розмірі 148 557,14 грн. за:

- кредитним договором №7673318, укладеним з ТОВ «Авентус Україна» в розмірі 47283,29 грн., з яких 11 455,47 грн. - основна сума боргу, 29 977,82 грн. - сума заборгованості за відсотками, 5 850,00 грн. - сума заборгованості за пенею, штрафами;

- кредитним договором №20401-04/2024, укладеним з ТОВ «Старфайненс груп» в розмірі 18 750,00 грн., з яких 6 000,00 грн. - основна сума боргу, 12 750,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

- кредитним договором №09932-04/2024, укладеним з ТОВ «Аванс кредит» в розмірі 3775,00 грн., з яких 1000,00 грн. - основна сума боргу, 2775,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

- кредитним договором №9271793, укладеним з ТОВ «Мілоан» в розмірі 23180,00 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу, 11748,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 880,00 грн. - заборгованість за комісією, 5600,00 грн. - неустойка (штраф, пеня);

- кредитним договором №8700585, укладеним з ТОВ «Мілоан» в розмірі 22073,00 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу, 11553,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 920,00 грн. - заборгованість за комісією, 5600,00 грн. - неустойка (штраф, пеня);

- кредитним договором №79869697, укладеним з ТОВ «1Банк» в розмірі 17240,00 грн., з яких 5000,00 грн. - основна сума боргу, 2250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 9990,00 грн. - неустойка (штраф, пеня);

- кредитним договором №135969, укладеним з ТОВ «ФК «Кредит плюс» в розмірі 16255,25 грн., з яких 10 628,15 грн. - основна сума боргу, 5225,10 грн. - сума заборгованості за відсотками, 402,00 грн. - комісія.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - адвокат Стеценко В.І. подала апеляційну скаргу, в якій вважає що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є та таким, що прийняте без фактичного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції виніс рішення поверхнево, без повного дослідження обставин справи, без оцінки всіх наявних доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем було надано суду першої інстанції: копії витягів з договорів факторингу, акти прийому-передачі реєстрів боржників, витяги з реєстрів боржників до договорів факторингу, що в свою чергу підтверджує та дозволяє дійти висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержав від первісних кредиторів право вимоги по заборгованості відповідача.

Наголошує, що договори укладені між первісними кредиторами та відповідачем, договори факторингу, укладені між первісними кредиторами та ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому законом порядку недійсними не визнані, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Не надання суду першої інстанції окремо визначеного додатку до договору факторингу не може слугувати підставою для відмови в задоволені позивних вимог в повному обсязі.

Звертає увагу суду, що з метою мінімізації та недопустимості розкриття відомостей щодо інших боржників, ТОВ «ФК «ЄАПБ» разом з поданим позовом надано витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу, що відображають інформацію про відступлення права вимоги щодо конкретного боржника та номеру відповідного договору.

Зауважує, що до відповіді на відзив позивачем було долучено Витяги з реєстру боржників за договорами факторингу з підписами та печатками сторін договору, а також копії платіжних інструкцій, як плату за відступлення права вимоги. При прийнятті рішення судом першої інстанції не було взято до уваги докази надані до відповіді на відзив.

Вказує, що Кредитний договір №8700585 від 15 квітня 2024 року був підписаний одноразовим ідентифікатором: 556916, дата - 15 квітня 2024 року о 14:58, що відображено в кредитному договорі. Кредитний договір №9271793 від 08 квітня 2024 року був підписаний одноразовим ідентифікатором: 449123, дата - 08 квітня 2024 року о 17:19, що відображено в кредитному договорі. Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті.

У зв`язку з чим просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року у справі №185/1057/25 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» задовольнити в повному обсязі. Розгляд скарги здійснювати за відсутності представника апелянта.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Васильченко Г.І. скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи апеляційної скарги позивача безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.

У зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року по справі №185/1057/25 залишити без задоволення.

Представник відповідача адвокат Васильченко Г.І. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 21 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №21112024, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

29 липня 2024 року між ТОВ «Старфайненс груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №29072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Старфайненс груп» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Старфайненс груп» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

25 липня 2024 року між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №25072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

28 серпня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №28082024, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

14 червня 2021 року між ТОВ «1Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/2021, у відповідності до умов якого ТОВ «1Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1Банк» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

12 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «Кредит плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №12092024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Кредит плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1Банк» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів як надання відповідачу кредитних коштів первісними кредиторами (первинних бухгалтерських документів), так і переуступки прав вимоги, а відтак, і права вимоги позивача до відповідача. Крім того позивач просить стягнути пеню та штрафи за договорами, що суперечить п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких позичальники, на період воєнного стану, звільняються від обов`язку сплати штрафів, пені та інших платежів, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і виходить з наступного.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

З наданих позивачем копій укладених між первісним кредитором та відповідачем кредитних договорів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що вони підписані останнім за допомогою електронного підпису. На спростування факту укладання кредитних договорів відповідачем доказів не надано.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст.515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається, на підтвердження переходу до позивача права вимоги за кредитними договорами, укладеними з відповідачем, суду першої інстанції було надано за кожним кредитним договором: договори факторингу (які є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання їх недійсними не порушувалось), витяги з реєстру боржників за договорами факторингу з підписами та печатками сторін договору, а також копії платіжних інструкцій, як плату за відступлення права вимоги, що в свою чергу дозволяє дійти висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержав від первісних кредиторів право вимоги до боржника ОСОБА_1 за укладеними ним кредитними договорами.

Відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність існування права вимоги у позивача за кредитними договорами, зазначеними в позові.

Звертаючись до суду позивачем, на підтвердження своїх вимог, надано розрахунки заборгованості за кожним з кредитних договорів, право вимоги за якими перейшло до позивача. Як вбачається з даних розрахунків, позивач ставить питання про стягнення заборгованості не тільки за тілом кредиту та відсотками за користування ним, а також і про стягнення з відповідача пені та комісії.

Щодо стягнення відсотків колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не міг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості. Тому, на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором, оскільки заборгованість за відсотками по певним договорам вдвічі перевищує заборгованість за самим тілом кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту за кожним з кредитних договорів (розмір підтверджено наданими позивачем доказами) та відсотків, права вимоги за якими перейшло до позивача по справі, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру відсотків за користування кредитними коштами до рівня заборгованості за тілом кредиту за кожним з договорів, крім договорів №79869697 укладеним з ТОВ «1Банк» та №135969, укладеним з ТОВ «ФК «Кредит плюс» де розмір відсотків не є неспівмірним з тілом кредиту.

Таким чином з відповідача на корись позивача слід стягнути тіло кредиту та відсотки в наступному розмірі:

за кредитним договором №7673318, укладеним з ТОВ «Авентус Україна» в розмірі 22910,94 грн., з яких 11 455,47 грн. - основна сума боргу, 11 455,47 грн. - сума заборгованості за відсотками;

за кредитним договором №20401-04/2024, укладеним з ТОВ «Старфайненс груп» в розмірі 12000 грн., з яких 6000 грн. - основна сума боргу, 6000 грн. - сума заборгованості за відсотками;

за кредитним договором №09932-04/2024, укладеним з ТОВ «Аванс кредит» в розмірі 2000 грн., з яких 1000 грн. - основна сума боргу, 1 000 грн. - сума заборгованості за відсотками;

за кредитним договором №9271793, укладеним з ТОВ «Мілоан» в розмірі 8000 грн., з яких 4000 грн. - основна сума боргу, 4000 грн. - сума заборгованості за відсотками;

за кредитним договором №8700585, укладеним з ТОВ «Мілоан» в розмірі 8000 грн., з яких 4000 грн. - основна сума боргу, 4000 грн. - сума заборгованості за відсотками;

за кредитним договором №79869697, укладеним з ТОВ «1Банк» в розмірі 7 250 грн., з яких 5000 грн. - основна сума боргу, 2250 грн. - сума заборгованості за відсотками;

за кредитним договором №135969, укладеним з ТОВ «ФК «Кредит плюс» в розмірі 15853,25 грн., з яких 10 628,15 грн. - основна сума боргу, 5225,10 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Крім того суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення комісії виходячи з наступного.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за кредитними договорами: №9271793, №8700585 укладених з ТОВ «Мілоан» та №135969 з ТОВ «ФК «Кредит плюс».

Також колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені та штрафів за кредитними договорами: №7673318, укладеним з ТОВ «Авентус Україна»; №9271793, укладеним з ТОВ «Мілоан»; №8700585, укладеним з ТОВ «Мілоан»; №79869697, укладеним з ТОВ «1Банк», на підставі п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких позичальники, на період воєнного стану, звільняються від обов`язку сплати штрафів, пені та інших платежів.

Оскільки Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває дотепер, то у зазначені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи представника відповідача, що позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував факт здійснення господарської операції, в тому числі, але не виключно, надання кредитних коштів первісними кредиторами відповідачу, оплати відповідачем певних сум по кредитним договорам, нарахування відсотків, виписки з рахунків позичальника щодо заборгованості за кредитними договорами, а також розрахунок заборгованості за кредитними договорами на які посилався позивач у позові і які досліджувалися судом, тощо, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Цивільний Кодекс України не встановлює окремого переліку істотних умов для договору відступлення прав вимоги. Тому кредитору необхідно керуватися загальними положеннями цивільного та господарського законодавства щодо істотних умов договору, а також тим спеціальним правовим регулюванням, яке буде застосовуватись до конкретного договору відступлення права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦКУ, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом договору про відступлення права вимоги є певний обсяг прав первісного кредитора, які передаються новому кредитору (іншими словами, зміст права вимоги). У зв`язку з цим, описуючи предмет, кредитору варто вказати (і) зобов`язання, право вимоги за яким відступається (тобто назва та реквізити відповідного договору); та (іі) обсяг та зміст прав, які передаються новому кредитору.

Зважаючи на положення ст.ст.512-519 ЦКУ, первісний кредитор передає новому кредитору наступні документи: відповідний договір, специфікації, акти приймання-передачі робіт або послуг, товаророзпорядчі документи, рахунки тощо.

Щодо порядку та надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Слід керуватись правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19, відповідно до якої доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов`язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов`язань перед новим кредитором.

Ні положення ст.512 ЦКУ, ні положення ст.517 цього ж Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, і так само не містять зобов`язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.

В матеріалах справи містяться докази укладення і виниклої заборгованості відповідача за кредитними договорами, право вимоги за якими виникло у позивача, що підтверджується зокрема розрахунками заборгованості та відповідними копіями вказаних договорів, в яких відображаються всі істотні умови такого виду договору та договорами факторингу з відповідними додатками.

Апеляційний суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є захист порушеного майнового права ТОВ «ФК «ЄАПБ». Тобто в даному випадку не є предметом спору визнання відповідних договорів (договору) недійсним чи їх розірвання на підставі істотного порушення його умов. Договори факторингу також недійсними не визнані, тобто в силу ст.204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину.

Доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем повного реєстру боржників з печатками первісних кредиторів та позивача суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» разом з позовом надано витяги з реєстрів прав вимоги до договорів факторингу, що відображають інформацію про відступлення права вимоги щодо конкретного боржника та номеру відповідного договору для мінімізації та недопустимості розкриття відомостей щодо інших боржників.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги позивача, зокрема контррозрахунок заборгованості, апелянтом не надано.

Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження і підлягають частковому задоволенню з наведених вище підстав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на прийняте рішення, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» слід стягнути сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам за розгляд справи в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції в сумі 3860,70 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Стеценко Валерії Ігорівни - задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) суму заборгованості у розмірі 76 014 (сімдесят шість тисяч чотирнадцять) грн. 19 коп., з яких:

за кредитним договором №7673318, укладеним з ТОВ «Авентус Україна» в розмірі 22 910,94 грн., з яких 11 455,47 грн. - основна сума боргу, 11 455,47 грн. - сума заборгованості за відсотками;

кредитним договором №20401-04/2024, укладеним з ТОВ «Старфайненс груп» в розмірі 12 000 грн., з яких 6 000,00 грн. - основна сума боргу, 6 000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

кредитним договором №09932-04/2024, укладеним з ТОВ «Аванс кредит» в розмірі 2000 грн., з яких 1000,00 грн. - основна сума боргу, 1 000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

кредитним договором №9271793, укладеним з ТОВ «Мілоан» в розмірі 8000,00 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу, 4000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

кредитним договором №8700585, укладеним з ТОВ «Мілоан» в розмірі 8000,00 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу, 4000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

кредитним договором №79869697, укладеним з ТОВ «1Банк» в розмірі 7 250,00 грн., з яких 5000,00 грн. - основна сума боргу, 2250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками;

кредитним договором №135969, укладеним з ТОВ «ФК «Кредит плюс» в розмірі 15 853,25 грн., з яких 10 628,15 грн. - основна сума боргу, 5225,10 грн. - сума заборгованості за відсотками.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) витрати по сплаті судового збору в сумі 3 860 (три тисячі вісімсот шістдесят) грн. 70 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 18.02.2026

Головуючий суддя О.В. Агєєв