Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №752/13907/13-ц — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року місто Київ.

Справа № 752/13907/13-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3714/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року (у складі судді Мазура Ю.Ю.)

у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маліннікова Матвія Володимировича та Савченко Людмили Павлівни, боржник ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ

У липні 2025 року ОСОБА_1 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маліннікова Матвія Володимировича та Савченко Людмили Павлівни.

Скарга обґрунтована тим, що 12.07.2025 ОСОБА_1 дізнався про постанову про результати перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 19.06.2025, винесену начальником Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. та постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.06.2025, винесену заступником начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Малінніковим М.В. Вважає вказані постанови незаконними, бездіяльність посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. та Маліннікова М.В. неправомірною, що полягає у невжитті заходів для примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2014 щодо зобов`язання ОСОБА_2 не чинити заявнику перешкод у спілкуванні та побаченнях з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дітьми в порядку, визначеному рішенням, відповідно до ст.ст. 18, 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить визнати незаконними постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження від 19.06.2025 начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П., надіслану ОСОБА_1 з порушенням абз. 3 ч.ч. 1, 2, 5, ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26.06.2025, винесену заступником начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маліннікова М.В., надіслану ОСОБА_1 з порушенням абз. 3 ч.ч. 2, 5, ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження»; визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. та Маліннікова М.В. неправомірною, що полягає у невжитті заходів та виконавчих дій щодо примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2014 щодо зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 встановлення побачення з дітьми, що полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дітьми в порядку, визначеному рішенням, відповідно до ст.ст. 18, 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»; стягнути на користь ОСОБА_1 з Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 145350 грн, на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними постановами та неправомірними діями і бездіяльністю посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року скаргу задоволено частково.

Скасовано постанову начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 19.06.2025.

Скасовано постанову заступника начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маліннікова М.В. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26.06.2025.

Визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. та Маліннікова М.В. та зобов`язано вказаних посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції поновити права ОСОБА_1 шляхом вжиття всіх заходів щодо примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2014.

В решті вимог скарги - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Кременчуцький відділ державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції 16 жовтня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені скарги.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала є безпідставною, необґрунтованою та такою, що порушує права Відділу як сторони судового процесу.

Вказує, що факту невиконання судового рішення з боку боржника, а також бездіяльність посадових осіб Відділу Квашуком О.Є не доведено. Зазначає, що було проведено неодноразові побачення стягувача з дітьми та зобов`язано боржницю не чинити перешкод у проведені таких побачень. Тобто державним виконавцем вжито всіх заходів, передбачених рішенням суду та виконавчим документом.

Зазначає, що за результатами розгляду чергової скарги ОСОБА_1 постановою начальника Відділу від 22.02.2025 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку із чим 27.02.2025 року до Голосіївського районного суду м. Києва направлено вимогу про повернення виконавчого документу. У зв`язку з тривалим ненадходженням виконавчого документу Відділом повторно 12.05.2025 року до Голосіївського районного суду м. Києва направлено вимогу за вхідним № 16530 про термінове направлення оригіналу виконавчого листа для подальшого виконання рішення. Згідно поштового повідомлення вимогу судом отримано 19.05.2025 року, однак виконавчий документ до Відділу до теперішнього часу не надійшов. Відтак 26.06.2025 року виконавче провадження правильно завершене на підставі п. 13 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Вважає, що державним виконавцем Відділу цілком правильно, неупереджено і своєчасно вчинено усі виконавчі дії, які є предметом оскарження. Також вважає, що з боку стягувача вбачаються порушення ч. 8 ст. 18 Закону, оскільки останній не з`являється на перевірки виконання рішення, зловживає наданим судом правом на спілкування з дітьми та вважає їхні відмови у такому спілкуванні неповажними причинами для здійснення примусового виконання.

Вказує, що постанова начальника відділу Савченка Л.П. про результати перевірки була доведена до відома стягувача невідкладно після фактичного виконання постанови, як того вимагає стаття 19 ЗУ «Про звернення громадян».

Вважає, що рішення в частині скасування постанови заступника начальника відділу Маліннікова М.В. не обґрунтовано, судом проігноровано доводи, наведені у відзиві на скаргу.

Зазначає, що суд першої інстанції одноосібно змінив суть скарги, виходячи за її межі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

24 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає міркування начальника Кременчуцький ВДВС Савченко Л.П. у апеляційній скарзі необґрунтованими та такими, що порушують його з дітьми права, законні інтереси, відповідні норми Конституції і закони України, правові висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ.

Вказує, що листом начальника Кременчуцького ВДВС Савченко Л.П., підготовленим Малінніковим М.В. , від 14.05.2025р. вих.№16744 ні стягувачу ОСОБА_1 ні суду не було надано жодних доказів на підтвердження повернення до суду виконавчого документу.

Вказує, що Відділ, ухвалюючи спірні постанови, проігнорував те, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2025р. про виправлення помилки у виконавчому документі отримана Кременчуцьким ВДВС 01.05.2025р. через електронний кабінет ЄСІТС, є виконавчим документом, відповідно ч. 3 ст. 431 ЦПК України, що 17.05.2025р. боржниця ОСОБА_2 не забезпечила побачення з дітьми і державні виконавці Кременчуцького ВДВС цього дня не проводили перевірку та досі не вживають визначені законодавством заходи та виконавчі дії щодо примусового виконання вказаного рішення суду.

Зазначає, що посадовими особами Кременчуцького ВДВС Савченко Л.П., Малінніковим М.В., при надсиланні оскаржуваних документів недотримано і відповідних вимог ч. 2, 5 ст. 28 Закону №1404-VIII, не було надіслано стягувачу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, в електронній формі та електронною поштою. Також начальник Кременчуцького ВДВС Савченко Л.П внесла до вказаної оскаржуваної постанови недостовірні відомості, про те, що станом на 19.06.2025 ухвала суду не набрала законної сили.

Вказує, що у апеляційній скарзі Відділ вводить апеляційний суд в оману, а твердження апеляції не відповідають положенням чинного законодавства. Так прохання стягувача визнати постанови незаконними відповідає ст 41 ЗУ «Про виконавче провадження», крім того ОСОБА_1 звертає увагу на принцип "jura novit curia" (суд знає закони). Також вказує, що посилаючись на неприбуття ОСОБА_1 на перевірки виконання рішень, скаржник сам зазначає про побачення стягувача з дітьми, які відбувались неодноразово.

Вказує, що намагався зустрітись з дітьми та/або зв`язатись по відео зв`язку, однак боржниця цьому перешкоджала, а державний виконавець Малінніков М.В., погоджуючись перевірити виконання рішення суду по телефонному дзвінку в подальшому ігнорував намагання ОСОБА_1 зв`язатись та направляв формальні відповіді про перенесення перевірки.

Зазначає, що державними виконавцями свідомо ігнорується невиконання ОСОБА_2 рішення суду, зловживаючи службовим становищем і не виконуючи свої обов`язки, вносять недостовірні відомості в документи, не вживають передбачені законодавством заходи щодо примусового виконання рішення суду, не вчиняють своєчасно і в повному обсязі виконавчі дії.

Звертає увагу, що такими діями ОСОБА_1 спричинено моральні страждання, які полягають у втраті нормальних життєвих зав`язків з друзями, колегами, професійним середовищем, що погрішило мої можливості отримати достойну роботу за освітою, це спричиняє ОСОБА_1 моральні страждання, докори сумління щодо неможливості забезпечити належне життя собі і близьким людям.

У судовому засіданні в режимі відео конференції ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи та прохальну частину відзиву на апеляційну скаргу. Кременчуцькийвідділ державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиціїподали клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника. Боржник ОСОБА_6 до суду не з`явилась, про розгляд скарги повідомлена.

Заслухавши суддю-доповідача, стягувача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2014 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчук Полтавської області про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні - задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та у їх вихованні. Визначити такі способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : періодичні побачення із дітьми кожну першу та третю суботу кожного місяця з 12:00 до 18:00 год.; спільний відпочинок з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з можливістю виїзду на відпочинок та до оздоровчо-санаторних закладів тривалістю не менше двох тижнів, протягом зимових та осінніх канікул - по 4 (чотири) дні за домовленістю з ОСОБА_2 , а також у будь-який інший час за домовленістю між батьками для відвідування дитячих, навчальних, спортивних, юнацьких та розважальних закладів (цирк, зоопарк, дельфінарій, театр, кінотеатр); систематичні побачення з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року 25 січня, 19 квітня, 30 листопада терміном не менше п`яти годин за домовленістю з ОСОБА_2 ; побачення з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у святкові дні терміном не менше п`яти годин за домовленістю з ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 114,70 грн. В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Після набрання рішенням суду законної сили, Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчі листи 29.07.2014.

Державним виконавцем ВДВС Кременчуцького РУЮ Близнюком Є.С. 08.08.2014 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дітьми - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та у їх вихованні.

03.11.2014 скаржник отримав супровідний лист старшого державного виконавця ВДВС Кременчуцького РУЮ О.Ю. Носа від 23.10.2014 № 20335 з копією акту державного виконавця від 26.06.2014 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми ОСОБА_1 . ОСОБА_2 за допомогою мобільного зв`язку та не перешкоджанню у вихованні і зустрічах.

26.12.2014 ОСОБА_1 надійшла постанова від 17.11.2014 про закінчення виконавчого провадження старшого державного виконавця - О.Ю. Носа.

20.08.2015 ОСОБА_1 було подано заяву про поновлення виконавчого провадження до виконавця ВДВС Кременчуцького РУЮ.

Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого документу - виконавчого листа № 752/13907/13-ц, виданого 26.05.2014 Голосіївським районним судом м. Києва, про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у їх вихованні, закрито.

Листом начальника ВДВС Кременчуцького РУЮ Дусмурадової Л.Ю. від 03.09.2015 № 16102 скаржнику повідомлено, що виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/13907/13-ц, виданого 26.05.2014 Голосіївським районним судом м. Києва, було закрито п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме фактичного виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом і керуючись п. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» дане провадження поновленню не підлягає.

В подальшому на вимогу державного виконавця оригінал виконавчого документа повторно надійшов на виконання до відділу .

Постановою державного виконавця від 09.07.2024 виконавче провадження завершене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом.

Оригінал виконавчого листа разом з постановою про закінчення виконавчого провадження відповідно до листа з вих. № 31089 від 09.07.2024 направлено до суду, який його видав.

Постановою начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.08.2024 визнано дії державного виконавця при внесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 09.07.2024 такими, що вчинені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та зобов`язано привести виконавче провадження у відповідність до вимог чинного законодавства.

Державним виконавцем 23.08.2024 винесено постанову про скасування процесуального документа, а саме про закінчення виконавчого провадження від 09.07.2024, виконавче провадження відновлено.

Відповідну постанову про відновлення виконавчого провадження 26.08.2024 за вих. № 35880 направлено на адресу сторін виконавчого провадження для відома та до Голосіївського районного суду м. Києва для виконання в частині повернення виконавчого документу.

Як вбачається зі скарги, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 фактично не виконала вищезазначене рішення суду щодо зобов`язання не чинити ОСОБА_1 перешкоди у вихованні дітей, жодного разу не погодила з ним період можливої відпустки з дітьми та не надала йому малолітніх дітей для спільного відпочинку не менше двох тижнів під час літніх канікул і протягом зимових та осінніх канікул. Також, ОСОБА_1 вказує, що вказане рішення суду не виконується вже одинадцять років боржницею з різних причин.

На підтвердження даних обставин надав скріншоти (фото) переписки і дзвінків до дітей та ОСОБА_2

19.06.2025 начальником Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження. Постановлено визнати дії заступника начальника Відділу Маліннікова М.В. такими, що вчинені з порушенням вимог п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язано заступника начальника Відділу Маліннікова М.В. привести виконавче провадження у відповідність до вимог чинного законодавства до 27.06.2025.

Як вбачається із вказаної постанови, станом на 19.06.2025 виконавчий лист на адресу Відділу не надійшов. До відділу 01.05.2025 через електронний кабінет ЄСІТС надійшла ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2025 у справі № 752/13907/13-ц, про виправлення помилки у виконавчому листі № 752/13907/13-ц, виданого 29.07.2014 Голосіївським районним судом м. Києва. Вказано, що оригінал виконавчого документу в матеріалах виконавчого провадження відсутній, що унеможливлює наразі вчинити заходи щодо його виконання.

Разом з цим, з матеріалів цивільної справи № 752/13907/13-ц вбачається, що 17.04.2024 виконавчий лист було направлено до Відділу Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на адресу: вул. Університетська, 37, м. Кременчук, Полтавська обл., що підтверджується супровідним листом наявним в матеріалах справи.

Задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції виходив з того, що постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження від 19.06.2025 начальника Кременчуцького ВДВС Савченко Л.П. було надіслано рекомендованим листом через 7 днів 27.06.2025, з порушенням строків, а постанова про закінчення виконавчого провадження є неправомірною у зв`язку з невжиттям всіх заходів щодо примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2014 року.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, так як ті обставини, що суд вважав доведеними не підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17липня 1997року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Як передбачено Законом України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Враховуючи обов`язки, які повинен виконувати державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження, він зобов`язаний дотримуватись Конституції України, ЗУ «Про виконавче провадження», ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» тощо.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

Відповідно доч.ч.1-3ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ(або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 449 ЦПК України).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 452 ЦПК України).

Слід зазначити, що порядок проведення перевірок законності виконавчого провадження врегульований розділом XII Інструкції № 512/5.

Так, відповідно до абзацу 6 пункту 1 розділу XII Інструкції №512/5, перевірити законність виконавчого провадження мають право, зокрема: начальник управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані.

Пунктом 2 розділу XII Інструкції № 512/5 визначено, що посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

Посадові особи, зазначені в абзаці 6 пункту 1 розділу XII Інструкції №512/5, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Пунктом 3 розділу ХІІ Інструкції №512/5 визначено, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зокрема зазначеними в абзаці 6 пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби.

Про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова, в якій зазначаються: підстави витребування цього виконавчого провадження; у мотивувальній частині - обставини, що зумовили проведення перевірки, а в разі витребування оригіналів матеріалів виконавчого провадження - обґрунтування такої необхідності; у резолютивній частині - рішення про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів або їх копій, реквізити витребуваного виконавчого провадження та орган державної виконавчої служби, у якому воно перебуває на виконанні, строки здійснення перевірки виконавчого провадження з моменту його надходження до органу державної виконавчої служби, який його витребував, а також посадові особи, на яких покладається обов`язок надсилання цього виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби, що здійснюватиме його перевірку, та строки надсилання для перевірки виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою про результати перевірки законності виконавчого провадження від 19.06.2025 начальника Кременчуцького ВДВС Савченко Л.П. визнано дії заступника начальника Відділу Маліннікова М.В. такими, що вчинені з порушенням вимог п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язано заступника начальника Відділу Маліннікова М.В. привести виконавче провадження у відповідність до вимог чинного законодавства до 27.06.2025 року.

26.06.2025 заступником начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маліннікова М.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закриттю у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.

З постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 19.06.2025 вбачається, що за результатами попередньої перевірки 20 лютого 2025 року ухвалено постанову, якою дії державного виконавця визнано такими, що вчинені з порушенням вимог закону, постанову про закінчення виконавчого провадження від 09.12.2024 року скасовано, у зв`язку з чим 27.02.2025 року за вих № 7227 до Голосіївського районного суду м. Києва направлено вимогу про повернення виконавчого документу для подальшого виконання рішення суду.

В подальшому у зв`язку з ненадходженням виконавчого документу направлено вимогу вих № 16530 від 12.05.2025 року щодо направлення на адресу відділу оригіналу виконавчого листа. Згідно поштового повідомлення вимогу отримано відповідальним представником Голосіївського районного суду м. Києва 19.05.2025 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів цивільної справи № 752/13907/13-ц вбачається, що 17.04.2024 виконавчий лист було направлено до Відділу Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на адресу: вул. Університетська, 37, м. Кременчук, Полтавська обл., що підтверджується супровідним листом наявним в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що після отримання такого виконавчого листа Відділом в липні 2024 року його було повернуто до суду, апеляційним судом відхиляється з огляду на наступне.

Як стверджує Відділ у вищенаведеній постанові, оригінал виконавчого листа разом з постановою про закінчення виконавчого провадження за вх № 31089 від 09.07.2024 року направлено до суду, який його видав, що підтверджується реєстром відправки рекомендованої кореспонденції за 10 липня 2024 року.

Постановою начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.08.2024 визнано дії державного виконавиця при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 09.07.2024 такими, що вчинені з порушенням вимог Закону та зобов`язано привести виконавче провадження відповідність до вимог чинного законодавства.

Державним виконавцем 23.08.2024 винесено постанову про скасування процесуального документу, а саме про закінчення виконавчого провадження від 09.07.2024 виконавче провадження відновлено.

Відповідну постанову про відновлення виконавчого провадження 26.08.2024 за вихідним № 35880 направлено на адресу сторін виконавчого провадження для відому та до Голосіївського районного суду м. Києва для виконання в частині повернення виконавчого документу.

У ході проведення виконавчих дій, відповідно до актів державного виконавця від 09.12.2024 21.09.2024, -19.10.2024, 07.12.2024 встановлено, що боржник ОСОБА_7 не чинить перешкоду ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми, тому виконавче провадження завершене на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження до відома та разом з виконавчим документом до суду.

У зв`язку із надходженням скарг стягувача ОСОБА_8 , та в порядку статті 74 Закону, начальником Відділу проведено перевірку виконавчого провадження щодо законності вчинення виконавчих дій.

За результатами перевірки 20.02.2025 винесено постанову, згідно якою дії державного виконавця визнано такими, що вчинені з порушенням вимог Закону, постанову про закінчення виконавчого провадження від 09.12.2024 скасовано, у зв`язку з чим 27.02.2025 за вих. № 7227 до Голосіївського районного суду м. Києва направлено вимогу про повернення виконавчого документу для подальшого виконання рішення суду.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про правомірність закінчення виконавчого провадження, через те, що суд не направив до відділу, на неодноразові запити виконавчий лист, з огляду на наступне.

Як стверджує Відділ, після отримання виконавчого листа (надалі Лист) 17 квітня 2024 року, ним було повернуто даний Лист до суду 10 липня 2024 року. В подальшому 26 серпня 2024 року Лист було витребувано у суду. Далі, 9 грудня 2024 року Лист було повернуто суду та витребувано його знов 20 лютого 2025 року.

Між тим, на підтвердження даних обставин Відділом не надано жодних документів, не вказано коли і взагалі чи було отримано Лист після запиту від 26 серпня 2024 року, відсутні підтвердження надсилання Листа до суду 9 грудня 2024 року, не надано реєстр відправлення рекомендованої кореспонденції від 10 липня 2024 року, на який посилається Відділ, як і не надано жодного рекомендованого повідомлення, яке б підтверджувало отримання судом першої інстанції виконавчого Листа або хоча б дату такого отримання, про що мають бути відомості у Відділі.

На противагу зазначеному, відповідно до листа Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року зазначено, що виконавчий лист направлено на адресу відділу 17 квітня 2024 року, згідно даних АСДС «Д-3» «Пошта рекомендована з повідомленням»: ШК конверту 0600261660382, дата отримання повідомлення про статус доставки: 30.04.2024 року, статус відправлення: Доставлено.

З огляду на зазначене, та не надання суду Відділом належних та допустимих доказів повернення виконавчого листа суду та його отримання судом після квітня 2024 року, та з огляду на вчинення відділом виконавчих дій після квітня 2024 року , а саме: складання вищенаведених актів про виконання , апеляційний суд вважає, що виконавчий лист знаходився у відділі , суду повернутий не був, і якщо втрачений то саме з вини працівників відділу.

Відповідно до пп. 17.4 п. 17 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Із зазначеної норми закону випливає, що видача дубліката виконавчого листа передбачена законодавством у разі його втрати.

І державний виконавець наділений повноваженнями на звернення з заявою про видачу дублікату виконавчого листа.

Разом з тим , замість того щоб звернутись із заявою про видачу дублікату, відділ направляв суду листи про направлення їм, втраченого з їх же вини виконавчого листа, а в подальшому через не виконання такої вимоги, закінчив виконавче провадження, порушивши Конституційні права стягувача на виконання рішення суду.

Факт не виконання рішення суду підтверджений неодноразовим скасуванням начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції постанов державного виконавця про закриття виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням, у тому числі постановою від 20.02.2025 року, доказів отримання судом першої інстанції виконавчого листа матеріали справи не містять, разом з тим Відділом та відповідним державним виконавцем не вчинені дії, направленні на ефективне виконання судового рішення, в тому числі і дії по зверненню до суду з заявою про видачу, втраченого ним оригіналу виконавчого листа.

Апеляційний суд звертає увагу, що за позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, апеляційний суд доходить висновку про неправомірність дій державних виконавців та необхідність скасування постанови начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 19.06.2025, в якій фактично були дані вказівки на закінчення виконавчого провадження через відсутність виконавчого листа та постанови заступника начальника Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маліннікова М.В. про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26.06.2025.

Суд не надає оцінку доводам ОСОБА_1 про спричинення йому моральної шкоди, оскільки останній не оскаржив ухвалу суду про часткове задоволення його скарги. Крім того вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями під час виконання рішень судів розглядаються в позовному провадженні.

Щодо посилання ОСОБА_1 про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до змісту частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Отже, відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Тлумачення частини першої статті 374 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі.

Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За змістом розділів II, III, IV ЦПК України, першої-другої глав розділу V ЦПК України термін «провадження» застосовується до наказного, позовного та окремого провадження, а також до апеляційного і касаційного провадження.

Разом з тим, термін «провадження» також застосовується при визначені комплексу певних процесуальних дій у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів (розділ 8 ЦПК України); у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів (глава 4 розділу 9 ЦПК України); провадження у справах з участю іноземних осіб (розділ 11 ЦПК України), а також термін «провадження» застосовується до судового провадження, зокрема у розділі 10 щодо відновлення втраченого судового провадження.

Термін «провадження» застосовується також до виконавчого провадження.

Аналіз терміну «провадження» у контексті цивільного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін у цивільному законодавстві означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так и комплекс певних процесуальних дій у їх системі.

При цьому процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими, ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов`язків учасників при здійсненні правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) і судовий розгляд (судовий процес).

Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Питання, пов`язані із судовим контролем за виконанням судових рішень, врегульовані розділом VII ЦПК України, відповідно до якого скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, подається до суду першої інстанції, що розглянув справу, і такий розгляд не є окремим провадженням в окремій справі.

Однак розгляд скарги на дії державного або приватного виконавця має наслідком виконання або невиконання судового рішення як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, тому підпадає під термін «провадження у справі».

Судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних або приватних виконавців, підлягають оскарженню у апеляційному та касаційному порядку (статті 353 та 389 ЦПК України).

За наслідками розгляду такої скарги суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.

Розділ ЦПК України «Перегляд судових рішень», зокрема глава 1 «Апеляційне провадження», визначаючи повноваження суду апеляційної інстанції, застосовує такі терміни як «рішення суду», «судове рішення» та «ухвала суду».

Стаття 379 ЦПК України передбачає підстави для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду справи, що означає, що розгляд справи не було завершено, а ухвала, якою такий розгляд завершено, не відповідає нормам процесуального права, тому розгляд справи потрібно продовжити по суті.

Разом із тим, за змістом розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» скарга на дії виконавців розглядається по суті шляхом постановлення ухвали, тому при її перевірці у апеляційному порядку апеляційний суд, визначаючи свої повноваження, повинен керуватись положеннями статей 375-378 ЦПК України, які містять термін «судове рішення», що включає й ухвали суду, зокрема ухвали, постановлені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних виконавців.

Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд не має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц (провадження № 61-11131сво19).

З огляду на правову природу ухвали суду, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, така ухвала не є ухвалою у сенсі положення зазначених норми права, а є судовим рішенням, яке ухвалюється по суті скарги.

Встановивши, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд у відповідності до положень статті 376 ЦПК України має підстави для зміни або скасування судового рішення, розглянувши справу по суті.

З огляду на зазначене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльності посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко Л.П. та Маліннікова М.В. та зобов`язання вказаних посадових осіб Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції поновити права ОСОБА_1 шляхом вжиття всіх заходів щодо примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2014 року.

За наведених обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення скарги, проте з помилкових мотивів, через порушення строків направлення постанови стягувачу, та без будь-яких мотивів, щодо законності та правомірності закінчення виконавчого провадження на підставі положень п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону , через непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

Апеляційний суд не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що оскільки ухвалою суду були внесені виправлення до виконавчого листа, то саме така ухвала про виправлення описок є виконавчим документом, незалежно від перебування на виконанні оригіналу виконавчого листа, оскільки вони не відповідають вимогам ст. 3 Закону «Про виконавче провадження», якою визначений перелік виконавчих документів. Також положення ч.3 ст. 431 ЦПК України на яку посилається ОСОБА_1 не передбачають можливість здійснення виконавчого провадження лише на підставі ухвали про виправлення описок у виконавчому документі, без самого виконавчого документу до якого внесені такі виправлення.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, судове рішення підлягає зміні із викладенням мотивувальної частини оскаржуваного рішення в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити частково.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова