Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №756/6766/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 756/6766/24

номер провадження 22-ц/824/2898/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача Новак Н.Ю.,

представник відповідача Болишева М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року /суддя Майбоженко А.М./

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою «Новатор» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокат Новак Н.Ю. звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул) невірним;

- змінити формулювання звільнення, на звільнення - за власним бажанням (ч. 3 ст. 38 КЗпП України);

- стягнути з ТОВ «Новатор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31 866,80 грн., вихідну допомогу у розмірі 40 971,60 грн.;

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТОР» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення. /т. 2 а.с. 134-143/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що позивачка подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України саме через порушення роботодавцем законодавства про працю, умов трудового договору та вчинення щодо неї мобінгу - систематичний психологічний та економічний тиск, ізоляція від колективу, позбавлення доплат, приниження ділової репутації, створення ворожої атмосфери з метою припинення трудових правовідносин. Заява була прийнята роботодавцем, проставлена резолюція «до наказу», оформлено обхідний лист, відпрацьовано останній день 29.03.2024, що свідчить про згоду на звільнення з 29.03.2024, а подальше штучне створення прогулу є незаконним. Суд безпідставно не визнав ознак мобінгу, ігноруючи доведені факти (ізоляція від нарад, виведення підрозділів без зміни інструкції, позбавлення доплат, погрози звільненням), а також позитивну характеристику позивачки за 5 років без стягнень. Суд, поклавшись на односторонні акти та покази зацікавлених свідків, порушивши принцип змагальності та оцінки доказів за сукупністю (ст. 89 ЦПК України), також не врахував, що внутрішні перевірки не призвели до стягнень і не спростовують мобінг. Посилалась на ст. 2-2, 38, 44, 235, 237-1 КЗпП України; ст. 81, 89 ЦПК України про те, що тягар доказування покладено на роботодавця, невірну оцінка доказів судом; практику ВС (справи № 908/2828/19, № 755/2395/23, № 932/4759/21).

Представник відповідача ТОВ «Новатор» у відзиві апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, рішення - без змін. Вказує, що заява позивачки від 25.03.2024 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не підтвердилася службовою перевіркою (відсутність звернень до профспілки, відсутність доказів мобінгу, пояснення керівництва), тому роботодавець правомірно відмовив у звільненні з таких підстав і повідомив позивачку телефонном 29.03.2024, письмово на робочому місці та поштою 01.04.2024. Після відмови позивачка з 01.04.2024 не з`являлася на роботі без поважних причин (акти, акти відсутності, дані перепустки, відсутність листків непрацездатності), ігнорувала вимоги надати пояснення, що стало підставою для звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул. Посилається на результати перевірки АТ «УОП», зокрема, виявлені зловживання, безпідставні доплати, використання службового авто в особистих цілях, заподіяння збитків, що не оскаржувалися позивачкою. Відсутність дисциплінарних стягнень не спростовує прогулу. Покази свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтверджені актами, службовими записками та не суперечать матеріалам справи. Допит свідків у режимі відеоконференції відповідав процесуальним нормам, представник була присутня, принцип змагальності не порушено. Вказував і на те, що вимоги про моральну шкоду необґрунтовані, розмір завищений. Посилається на ст. 38, 40 КЗпП України, а саме право роботодавця відмовити у звільненні, якщо підстави не підтверджені.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 10.03.2019 ОСОБА_1 прийнято на роботу в ДП «Новатор» на посаду заступника директора з матеріально-технічного забезпечення, з подальшими переведеннями на посади заступника директора з продажу 16.01.2021 та заступника директора з матеріально-технічного постачання 30.03.2022.

Після реорганізації ДП «Новатор» у ТОВ «Новатор» з 08.02.2024 вона продовжувала працювати на цій посаді.

25.03.2024 ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 29.03.2024 через порушення роботодавцем законодавства про працю, умов договору та мобінг.

За результатами службової перевірки відповідно до наказу №142 від 27.03.2024, підстави не підтвердилися, зокрема і через відсутність звернень до профспілки, доказів тиску.

Позивачку повідомлено про відмову у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України телефоном та письмово 29.03.2024, поштою 01.04.2024.

З 01.04.2024 позивачка не з`являлася на роботі без поважних причин. За результатами перевірки (наказ №173 від 11.04.2024) звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул) з 18.04.2024 (наказ №317 від 16.04.2024).

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 21, 38, 40, 43, 147, 148 КЗпП України про трудовий договір, підстави звільнення за власним бажанням, прогул, дисциплінарні стягнення; ст. 2-2 КЗпП України про визначення мобінгу та його форми; ст. 76, 81, 89 ЦПК України про оцінку доказів та тягар доказування; врахував постанови ВС від 26.05.2022 у справі №908/2828/19, від 22.05.2013 у справі №6-34цс13 про незалежність підстав звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та неможливість примусової зміни підстав звільнення роботодавцем.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що підстави звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не підтвердилися перевіркою, роботодавець правомірно відмовив у звільненні з таких підстав і повідомив позивачку; після відмови позивачка без поважних причин не з`являлася на роботі, що є прогулом; звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України законне; ознак мобінгу не встановлено, дії роботодавця, зокрема, зміна структури, припинення доплат обґрунтовані перевіркою АТ «УОП» і не оскаржувалися; вимоги про зміну формулювання, стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги та моральної шкоди необґрунтовані як похідні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстави, зазначені позивачкою в заяві від 25.03.2024 про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (порушення роботодавцем законодавства про працю, умов трудового договору та мобінг), не знайшли свого підтвердження за результатами службової перевірки. Відсутність звернень до профспілкового комітету, відсутність документальних доказів систематичного психологічного чи економічного тиску, приниження честі, гідності чи ділової репутації свідчать про необґрунтованість заявлених позивачкою причин для звільнення саме за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Роботодавець відмовив у звільненні саме з такої підстави та повідомив позивачку про це як телефоном 29.03.2024, так і письмово (повідомлення №073/820 від 29.03.2024 вручено поштою 01.04.2024 з підтвердженням отримання), після чого їй запропоновано написати аналогічну заяву про звільнення за власним бажанням.

Як було повідомлено представником апелянтки в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не мала наміру звільнятись за власним бажанням, лише за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому після відмови роботодавця на роботу не вийшла.

Посилання апелянта на фактичну згоду роботодавця на звільнення, зокрема, резолюція «до наказу», оформлення обхідного листа, відпрацювання 29.03.2024 не є достатніми для визнання припинення трудових відносин за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки роботодавець не визнав порушення законодавства про працю та мобінгу, а отже, мав право відмовити в такому формулюванні підстав звільнення. Після відмови позивачка з 01.04.2024 не з`являлася на роботі, що нею не заперечується, без поважних причин, що підтверджено актами про відсутність, даними системи контролю доступу, відсутністю листків непрацездатності та пояснень від працівниці, що правомірно кваліфіковано як прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України).

Заявляючи про зміну формулювання звільнення, ОСОБА_1 також зазначає дату звільнення 16.04.2024 р., змінюючи її, не вказуючи підстав, оскільки після відпрацювання 29.03.2024 р. ОСОБА_1 на роботу не вийшла.

Доводи щодо наявності мобінгу - ізоляція від нарад, позбавлення доплат, зміна структури, не доведені належними та допустимими доказами саме в розрізі мобінгу. Зміна організаційної структури, припинення доплат та інші заходи були обґрунтовані висновками перевірки АТ «УОП» від 08.11.2023 №4.1/21, оскільки були виявлені зловживання, безпідставні виплати, використання службового авто в особистих цілях, висновки позивачкою не оскаржувалися в судовому порядку. Відсутність дисциплінарних стягнень не спростовує факту прогулу та не свідчить про наявність мобінгу (ст. 2-2 КЗпП України). Позитивна характеристика та нагороди за попередній період не виключають можливості подальших порушень трудової дисципліни.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та моральної шкоди є похідними від основної вимоги про зміну підстав звільнення та підлягають відхиленню. Жодних доказів того, що з ОСОБА_1 при звільненні не було здійснено остаточного розрахунку матеріали справи не містять. Крім того, для вирішення питання відшкодування моральної шкоди із цих підстав необхідною є наявність судового рішення, що набрало законної сили, яке б підтвердило такі факти.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції та переоцінки обставин справи, не містять нових доказів чи аргументів, які б спростовували законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини, дав належну оцінку доказам у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України), правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Підстав для його скасування або зміни відповідно до ст.ст. 375, 376 ЦПК України не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: