Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №752/3830/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/2471/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/3830/24

05 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Ящук Т.І.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Мазур Ю.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, в якому просив суд визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, а саме: 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л. 23.10.2023 року, за реєстровим № 1015.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування. Призначено підготовче судове засідання (а.с. 116 том 1).

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, а саме: 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 79,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , номер відомостей про речове право: 52224857, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1422069580000), посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування задоволено.

Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, а саме: 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 79,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , (номер відомостей про речове право: 52224857, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1422069580000).

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини у справі та неправильно застосував норми права, а саме, статті 81, 149, 150, 151, 153 ЦПК України, як наслідок, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для забезпечення позову у справі № 752/3830/24.

Апеляційна скарга мотивована тим, що твердження позивача про те, що існує об`єктивна загроза зміни права власності на об`єкт цивільних прав шляхом його відчуження, що в майбутньому ускладнить виконання рішення суду про задоволення позовних вимог, має загальний характер та не містить жодних конкретних фактів чи обставин про те, в чому полягатиме для ОСОБА_2 ускладнення виконання рішення суду у справі № 752/3830/24 у разі, якщо суд визнає недійсним договір дарування від 23 жовтня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л., за реєстровим № 1015, і при цьому зміниться власник 1/2 частки у праві власності на спірну квартиру.

Зазначає, що вона, ОСОБА_1 , не є боржником ОСОБА_2 , у неї немає з позивачем жодних зобов`язальних відносин майнового характеру, відсутній обов`язок сплачувати ОСОБА_2 будь-які грошові кошти, в тому числі, у розмірі 691765,58 грн за судовими рішеннями у справах № 752/23427/21 та № 209/5659/23.

Крім того, у позивача немає жодних прав на частку у праві власності на квартиру, а тому, на думку відповідача ОСОБА_1 , не існує жодних об`єктивних загроз ускладнення виконання рішення суду у справі № 752/3830/24 у разі задоволення позову ОСОБА_2 .

З 23 жовтня 2023 року вона, ОСОБА_1 , відкрито володіє належною часткою у праві власності на спірну квартиру, в грудні 2023 року вона особисто зі своїм адвокатом прийшла до ОСОБА_2 і повідомила йому, що вона співвласник квартири, надала йому документи, які це підтверджують. ОСОБА_2 до квартири її не допустив і з того часу по сьогодні чинить їй перешкоди у доступі до спільного майна.

Вважає, що жодних належних та переконливих обґрунтувань існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам ОСОБА_2 , що спровокувало б необхідність для нього докладання значних зусиль та витрат часу для захисту прав, свобод та інтересів у майбутньому, він не надав, а тому висновок суду першої інстанцій в цій частині помилковий і такий, що не відповідає фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Таким чином, на переконання відповідача ОСОБА_1 , підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на її частку у праві власності на спірну квартиру, у розумінні статей 149, 150 ЦПК України не існувало, тому суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

В судове засідання, призначене судом апеляційної інстанції, учасники справи не з`явились.Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

03 лютого 2026 року представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Ландишевою Світланою Миколаївною та 04 лютого 2026 року відповідачем ОСОБА_1 подані заяви про апеляційний розгляд справи без їх участі. У поданій заяві Відповідач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсязі та просила скаргу задовольнити.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв?язку із неявкою цієї особи до суду.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.

Матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, щодо якої він просить ухвалити рішення, зводиться до визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, а саме: 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л. 23.10.2023 року, за реєстровим № 1015.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 15 серпня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року розірвано.

21 грудня 2017 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ним, ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , яку в межах поділу майна подружжя у справі № 752/23427/21 поділено між ним, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 - по частині кожному.

З метою остаточного погашення вартості вказаної квартири, він в інтересах сім?ї, 17 листопада 2017 року уклав кредитний договір з ПАТ «АБ «Кліринговий дім», після чого банком здійснено переказ грошових коштів у розмірі 1 451 283,70 грн отримувачу ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент».

21 грудня 2017 року між ним, як іпотедавцем, та ПАТ «АБ «Кліринговий дім», як іпотедержателем, укладено договір іпотеки № 000/156-2017, за умовами якого для забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором № 0001006/3-2017 від 17 листопада 2017 року передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 .

У зв`язку із невиконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 26 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. видано виконавчий напис № 1378 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ПАТ «АБ «Кліринговий дім» у розмірі простроченої заборгованості за процентами у розмірі 229 765 грн, строкової заборгованості за процентами 11 601,43 грн, простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 351 037,43 грн, строкової заборгованості по кредиту у розмірі 732 594,47 грн, що разом становить 1 324 998,33 грн.

Розуміючи, що у випадку несплати боргу втратить квартиру, в якій проживає, він прийняв рішення в повному обсязі виплати борг за квартиру.

З цією метою його батько ОСОБА_5 подарував йому грошові кошти в розмірі 1 500 000 грн та він перерахував на рахунок ОСОБА_6 1 383 531,16 грн в якості погашення боргу у виконавчому провадженні № 63757566.

Позивач вважав, що оскільки він погасив частину спільних боргових зобов`язань за особисті кошти то, на підставі положень ст. 544 ЦК України, набув право вимагати від ОСОБА_3 , як солідарного боржника, сплати її частини боргу у розмірі 691 765,58 грн.

Надалі, до місця фактичного його проживання прийшла рідна сестра колишньої дружини - ОСОБА_1 та повідомила, що вона є новим власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , та вимагала надати до неї доступ. ОСОБА_1 не надала йому жодних документів, які б свідчили про перехід до неї права власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Він отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої йому стало відомо, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 23жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л. за реєстровим № 1015.

Позивач вважав, що вказаний договір дарування від 23 жовтня 2023 року вчинений відповідачами за обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним, порушує його права та законні інтереси, вчинений з метою приховування майна від виконання за його рахунок грошового зобов?язання перед ним, а тому він звертається до суду із цим позовом про визнання вказаного договору недійсним.

З метою забезпечення позову позивач просив суд накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, а саме: 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 79,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , номер відомостей про речове право: 52224857, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1422069580000).

В обґрунтування доводів заяви посилався на те, що наявність у відкритому доступі нових оголошень від 14липня 2025 року щодо продажу квартири АДРЕСА_2 , попри пряму відмову позивача від продажу своєї частки та відсутність будь-яких його згод на такі дії, підтверджує недобросовісну поведінку відповідачів і створює реальну загрозу відчуження спірного майна. При цьому,відповідачі паралельно вдаються до зловживання процесуальними правами - систематично, подаючи клопотання за день або в ніч перед судовими засіданнями, що не стосуються суті спору. Таким чином, у період штучного затягування судового процесу у цій справі відповідачі фактично намагаються реалізувати квартиру в цілому, про що свідчить оголошення про продаж усієї квартири від 14 липня 2025 року на сайті Dom.ria.com - що фактично унеможливлює реальне виконання майбутнього судового рішення.

Крім того, офіційним листом від 05 червня 2025 року (про відмову від мирової угоди) він чітко зазначив, що свою частку квартири не продає, що додатково підтверджує незаконний та оманливий характер розміщеного відповідачами оголошення про продаж всієї квартири.

Позивач вважав, що єдиним дієвим способом запобігти таким зловживанням і забезпечити ефективний захист прав позивача є застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження спірного майна до остаточного вирішення спору по суті.

Застосування такого заходу забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та створює належні умови для ефективного і своєчасного виконання можливого судового рішення про задоволення позовних вимог. Також застосування такого заходу забезпечення позову відповідає принципу пропорційності в аспекті співвідношення негативних наслідків, що можуть настати для інших осіб внаслідок накладення арешту на нерухоме майно, та негативних наслідків для виконання остаточного судового рішення, що можуть настати у разі невжиття таких заходів.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування задоволено.

Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, а саме: 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 79,8 кв.м., що належить ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , (номер відомостей про речове право: 52224857, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1422069580000).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, предмет цього позову, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, дають суду підстави для висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі у спосіб, про який просить позивач, так як застосування таких заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача та вважає за можливе заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та застосування такого виду забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки не порушує прав відповідача на володіння та користування майном, в той час як відчуження відповідного майна в подальшому може утруднити виконання рішення в разі задоволення позову. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і за результатами вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.

Відповідно, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову обравши спосіб, який на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду винесеного на його користь.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору є можливість розпорядитися об?єктом прав, що став предметом спору.

Саме з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача (ів) на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що відповідно до заявлених вимог позивач ОСОБА_4 у судовому порядку оспорює правові підстави майнового переходу у власність ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1.

Документально підтверджене право власності на спірне майно за відповідачкою ОСОБА_1 надає власнику реальну можливість до вирішення судом спору розпорядитись майном, що є предметом спору, оскільки відсутні будь-які юридичні обмеження щодо відчуження спірного майна.

Отже, заявником (позивачем) підтверджено доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, що є предметом спору, оскільки між сторонами дійсно виник спір та існує можлива загроза ускладнення з реалізацією цього рішення суду.

Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке зареєстроване за відповідачкою, є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України, і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Встановивши при розгляді заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, що між сторонами дійсно виник спір, з`ясувавши обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, що зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_1 , оскільки такий вид забезпечення позову безпосередньо пов`язані з суб`єктивними правами позивача на предмет спору та спроможній забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що метою забезпечення позову у цій справі є збереження зареєстрованого за відповідачкою майна для виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Відповідні заходи забезпечення позову (арешт на спірне майно) лише тимчасово обмежують право особи на розпорядження належним їй майном та жодним чином не впливають на реалізацію права володіння та користування ним.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з нормами права, які підлягають застосуванню, надав обґрунтовану правову оцінку співмірності заявленого виду забезпечення позову, наявності ризиків невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову і дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом спору у цій справі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що мотиви заяви позивача про існування об`єктивної загроза зміни права власності на об`єкт цивільних прав шляхом його відчуження, що в майбутньому ускладнить виконання рішення суду про задоволення позовних вимог має загальний характер та не містить жодних конкретних фактів чи обставин про те, в чому полягатиме для ОСОБА_2 ускладнення виконання рішення суду у справі № 752/3830/24 у разі, якщо суд визнає недійсним договір дарування від 23 жовтня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л. за реєстровим № 1015, і при цьому зміниться власник 1/2 частки у праві власності на спірну квартиру, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

У цій справі між сторонами існує спір щодо нерухомого майна - 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та позивач ставить під сумнів законність набуття такого права відповідачем ОСОБА_1 .

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, а саме: на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , оскільки існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_2 та вказане забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 фактично зводяться до вирішення заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими підстави та мотиви ухвали суду першої інстанції для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову і відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскаржувана ухвала постановлена без належної оцінки наданих заявником доказів та їх належного обґрунтування.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувна ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування немає, а тому апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду-без змін.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: