Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №752/6907/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1513/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року місто Київ

справа № 752/6907/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року про залишення без задоволення подання, постановлену під головуванням судді Данілової Т.М., у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича про звернення стягнення на нерухоме майно, заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко В.В. звернувся до суду з поданням, в якому просив:

звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , зокрема на 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування вимог посилався на те, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 15 000 доларів СШАта судового збору у розмірі 5553,20 грн.

Вказував, що згідно відповіді КП КМР «КМ БТІ»боржнику ОСОБА_2 належить 1/6 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що від дати відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем не виявлено будь-яке інше майно боржника, на яке можливо було б звернути стягнення та реалізувати його в подальшому в рахунок погашення боргу.

Посилався на те, що для стягнення заборгованості за вказаним виконавчим документом у зв'язку з відсутністю (недостатністю) у боржника грошових коштів та іншого майна, стягнення може бути звернено на 1/6 частину вказаної квартири.

За наданою стягувачем інформацією у вказаній квартирі зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є онучкою стягувача, однак з червня 2024 року дитина разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 проживає у Молдові.

Вказував, що зметою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна - 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , право користування яким має дитина ОСОБА_3 , 2022 року народження, приватний виконавець звернувся у суд з даним поданням.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хоменка В.В.про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина, за виконавчим листом у цивільній справі № 752/26614/23 залишенобез задоволення.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ХоменкоВ.В.подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити подання.

На обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції не була надана належна оцінка тій обставині, що батьки малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 розлучені, дитина постійно проживає з матір`ю ОСОБА_4 , а з червня 2024 року дитина разом із своєю матір`ю проживає у Молдові, на підтвердження чого виконавцем долучені до подання відповідні докази.

Вказував, що судом не враховано, що дитина є онукою стягувача і факт примусової реалізації арештованої 1/6 частини вищезазначеної квартири не припиняє факт реєстрації у квартирі неповнолітньої ОСОБА_5 разом із батьком та не припиняє право на проживання.

Зазначав, що внаслідок реалізації належної боржнику 1/6 частини квартири малолітня дитина не втратить право користування квартирою, тобто права малолітньої дитини порушені не будуть.

Вважає, що судом не надана оцінка дій боржника, який свідомо ігнорує законні вимоги виконавця та не вчиняє жодних дій для виконання рішення суду.

02 лютого 2026 року від представника стягувача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких остання просила задовольнити подання приватного виконавця Хоменка В.В.

Представник стягувача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка В.В. та просила задовольнити апеляційну скаргу.

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко В.В., заінтересовані особи: боржник ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника стягувача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки крім боржника у квартирі зареєстрована малолітня дитина, то дозвіл на примусову реалізацію 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 призведе до порушення її здорового та нормального зростання, а примусова реалізація частини квартири може призвести до погіршення рівня її життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 03 січня 2022 року в розмірі 15000 доларів США. Вирішено питання про судові витрати.

29 жовтня 2024 року на підставі вказаного судового рішення Голосіївським районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист №752/26614/23.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хоменка В.В. від 31 жовтня 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

31 жовтня 2024 року приватним виконавцем винесено постанови про арешт майна боржника ОСОБА_2

19 лютого 2025 року та 07 березня 2025 року на адресу боржника направлено листи з вимогою виконати рішення суду та сплатити борг.

Приватним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , але перевірити майновий стан боржника не виявилось можливим, оскільки двері квартири ніхто не відчинив, про що складено відповідний акт приватного виконавця.

На даний час виконавчий документ боржником не виконано, заборгованість по зведеному виконавчому провадженню НОМЕР_2 складає: 620428,57 грн. - сума заборгованості перед ОСОБА_1 , 555,32 грн. та 1500 доларів США - основна винагорода, всього: 620983,89 грн. та 1500 доларів США.

Заявою від 05 листопада 2024 року стягувач просила звернути стягнення на майно боржника ОСОБА_2 - на 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснивши процедуру примусової реабілітації, надавши приватному виконавцю копію свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 2023 року, виданого Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією.

Згідно відповіді КП КМР «КМ БТІ» боржнику ОСОБА_2 належить 1/6 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальних громад м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, наданого Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією №100/39-1098 від 31 грудня 2024 року, право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , має малолітня дитина, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за відповідною адресою.

Приватний виконавець звернувся до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації із листом, в якому просив дозволити приватному виконавцю реалізувати 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 .

Листом від 11 лютого 2025 року за вих. №100-2008 Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила про відмову у наданні дозволу для передачі на реалізацію зазначеної частини нерухомості.

Згідно з ч.10, 11 ст.440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд неодноразово наголошував, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п`ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині шостій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5 (далі - Порядок), яким визначено перелік документів (в електронній або паперовій формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень) визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

У частині другій статті 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» визначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Таким чином, беззаперечним є те, що, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції №512/5, державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (див. постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-7501св18)).

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній/неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Отже передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.

Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі №755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №2-537/11 (провадження № 61-5415св22), від 04 жовтня 2023 року у справі №925/362/20, від 13 березня 2025 року у справі № 2-2116/11 (провадження №61-7800св24).

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку статті 435 ЦПК України (постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №2-537/11 (провадження №61-5415св22), від 15 травня 2025 року у справі №158/3041/21 (провадження №61-12261св24)).

Під час розгляду подання державного або приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення, чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання, яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (див. постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження №61-5415св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 925/362/20).

З матеріалів справи вбачається, що під час виконання виконавчого провадження приватним виконавцем не виявлено ані коштів на рахунках боржника, ані рухомого майна, зареєстрованого праві власності за боржником за рахунок якого можна виконати рішення.

Відтак, приватний виконавець, користуючись правами та повноваженнями, визначеними Законом України «Про виконавче провадження», звернувся до суду із відповідною заявою про звернення стягнення на нерухоме майно.

Службою у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації правомірно було відмовлено приватному виконавцю в наданні дозволу на реалізацію майна боржника.

За п.7 ч.5 ст.177 СК України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону дитинства» держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За вимогами ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

З матеріалів справи встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зарестрована на праві власності:

4/6 частини за ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 (в рівних долях), на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адмінстрацією Голосіївського району 03 січня 2003 року;

2/4 частини за ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого 28 листопада 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоєю Л.Г.

У квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповіддю Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.

Зареєстрована у квартирі малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онукою стягувача ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Колегія суддів звертає увагуна те, що реалізація майна, в якій зареєстровані батьки та діти, є крайнім заходом, а тому доводи та докази приватного виконавця мають бути переконливими, з урахуванням того, орган опіки та піклування відмовив у реалізації приватним виконавцем звернення стягнення на нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою боржника ОСОБА_2 за виконавчим провадженням НОМЕР_1, має право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , яке їй забезпечується виключно в межах права власності її батька, тобто 1/6 частки спірної квартири, яка належить ОСОБА_2 .

Право користування спірним майном ОСОБА_3 , 2022 року народження, набула 01 серпня 2022 року. Тобто, реєстрацію місця проживання дитини у спірній квартирі було здійснено до звернення ОСОБА_1 в суд з позовом про стягнення з її сина ОСОБА_2 боргу за договором позики.

При цьому, приватний виконавець не надала доказів, чи наявне інше житлоу ОСОБА_3 , 2022 року народження, яке може використовуватись як постійне місце проживання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки крім боржника у квартирі зареєстрована малолітня дитина, то дозвіл на примусову реалізацію вищевказаної частини квартири призведе до порушення її здорового та нормального зростання, а примусова реалізація частини квартири може призвести до погіршення рівня її життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що дитина є онукою стягувача і факт примусової реалізації арештованої 1/6 частини вищезазначеної квартири не припиняє факт реєстрації у квартирі неповнолітньої ОСОБА_5 разом із батьком та не припиняє право на проживання, тобто права малолітньої дитини порушені не будуть, колегія суддів відхиляє, оскільки право користування квартирою зберігається у малолітньої завдяки праву власності її батька на частину квартири.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 рокує законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка В.В. відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: