Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №760/27897/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/904/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року місто Київ

справа № 760/27897/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заінтересованої особи Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025року, ухвалене під головуванням судді Ішуніної Л.М., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: Звягельський відділ державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник ОСОБА_2 ,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва зі скаргою на дії та рішення державного виконавця, в якій просила:

визнати неправомірною та скасувати постанову від 08 грудня 2022 року старшого державного виконавця Ємільчинського ВДВС у Новгорад-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Радченка А.М. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1;

зобов`язати Звягельський ВДВС у Звягельському районі Житомирської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відновити примусове виконання за виконавчим листом №2609/17965 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року у цивільній справі №2-4945/12.

В обгрунтування вимог посилалася на те, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року (справа №2609/17695/12) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, щомісячно, починаючи з 20 липня 2012 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

27 серпня 2012 року Солом`янським районним судом міста Києва на виконання вищевказаного рішення суду видано виконавчий лист № 2609/17695.

Вказувала, що 08 грудня 2022 року старшим державним виконавцем Ємільчинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Радченком А.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки встановлено, що дитині 18 років.

Заявник вважає зазначену постанову незаконною, а тому такою, що підлягає скасуванню, оскільки дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на час винесення вказаної постанови ще не виповнилось 18 років. Будь-яких обставин щодо припинення права на аліменти на дитину ніколи не було та не існує зараз.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 рокускаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Ємільчинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Радченка А.М. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 08 грудня 2022 року.

Стягнуто зі Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн.

У іншій частині скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Звягельський відділ державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги.

На обґрунтування вимог посилався на те, що задоволення вимоги про скасування постанови старшого державного виконавця Ємільчинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Радченка А.М. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 08 грудня 2022 року є необгрунтованою, оскільки право заявника на подальше отрмання та стягненя аліментів відновлене, на підставі постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 10 грудня 2024 року та на підставі постанови про відновлення виконавчого провадження від 10 грудня 2024 року.

Вказував, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 08 лютого 2022 року немає жодної юридичної сили, не впливає та не порушує права та обов`язки стягувача на отримання аліментів в рамках відновленого ВП НОМЕР_1.

Зазначав, що стягувач з 08 грудня 2022 року по 15 жовтня 2024 року не цікавилася стягненням аліментів, не подавала державному виконавцю жодних доказів про сплату аліментів на її рахунок.

Посилався на те, що вимоги, які заявлені до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) як відповідача про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. є необґрунтованими та безпідставними, так як відділ ДВС є державним органом, який здійснює примусове виконання рішень та інших виконавчих документів, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Звягельський відділ державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу у відсутність його представника, вимоги скарги підтримує та просить задовольнити.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції виходив з того, що начальником відділу було визнано дії державного виконавця неправомірними та відновлено виконавче провадження, проте не скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження, а відтак суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є безпідставною і передчасною, тому підлягає скасуванню, а скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), а згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року (справа № 2609/17695/12) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, щомісячно, починаючи з 20 липня 2012 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

27 серпня 2012 року Солом`янським районним судом міста Києва на виконання вищевказаного рішення суду видано виконавчий лист №2609/17695.

29 серпня 2012 року державним виконавцем Гресь Т.О. відділу державної виконавчої служби Солом`янського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі вищевказаного виконавчого листа.

17 травня 2018 року державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Комовою Д.Ю. винесено постанову про передачу виконавчого провадження НОМЕР_1 до Ємільчинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, за місцем фактичного проживання боржника.

14 червня 2018 року державним виконавцем Ємільчинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Бернацькою Я.В. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження НОМЕР_1.

У зв`язку зі зміною назви відділу з «Ємільчинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області» на «Ємільчинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький)» 02 січня 2020 року було винесено постанову про передачу виконавчого провадження № 34052257 до відповідного відділу.

Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року був створений у Житомирській області Новоград-Волинський район з адміністративним у м. Новоград-Волинському у складі територій, в тому числі, Ємільчинської селищної територіальної громади та одночасно був ліквідований у Житомирській області Ємільчинський район.

У зв`язку з викладеним, найменування відділу державної виконавчої служби було змінено на Ємільчинський відділ державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

08 грудня 2022 року старшим державним виконавцем Ємільчинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Радченком А.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки встановлено, що дитині 18 років.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20 лютого 2023 року №688/5, реорганізовано Ємільчинський відділ державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом приєднання до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Згідно з постановою начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвинової О. І. від 10 грудня 2024 року визнано дії старшого державного виконавця Ємільчинського відділу державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Радченка А.М. такими, що не відповідають вимогам статті статей 18, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження»; матеріали виконавчого провадження НОМЕР_1 передано на примусове виконання головному державному виконавцю Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мельник М.В.; головному державному виконавцю Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельник М.В. після прийняття матеріалів виконавчого провадження, провести наступні виконавчі дії: винести постанову про відновлення виконавчого провадження НОМЕР_1; звернутися до Солом`янського районного суду міста Києва з поданням про видачу дубліката виконавчого листа №2609/17695/12; витребувати у сторін виконавчого провадження відомості про факт сплати аліментів починаючи з 20 липня 2012 року; вжити заходи щодо стягнення аліментів, передбачених статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження»

10 грудня 2024 року державним виконавцем Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відновлення виконавчого провадження НОМЕР_1.

В судовому засіданні суду першої інстанції, представник заявника (стягувача) підтримав подану скаргу, посилаючись на обставини викладені у ній, просив її задовольнити частково, оскільки виконавчою службою вже було відновлено виконавче провадження, однак постанову про закінчення виконавчого провадження не скасовано.

Встановлено, що на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_3 було 13 років, тобто підстави для закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі були відсутні, оскільки не настав строк, з яким пов`язаний момент припинення виконання боржником своїх зобов'язань зі сплати аліментів.

Також за результатами перевірки законності виконавчого провадження було встановлено, що дії старшого державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та постановлено відновити виконавче провадження.

Статтею 18 ЦПК України гарантується обов`язковість виконання судових рішень, що набрали законної сили для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, виконання остаточного рішення, постановленого судом, розглядається як невід`ємна частина «суду» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports of Judgments and Decisions, 1997-11, п. 40 та рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 28). У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (рішення у справі «Войтенко проти України» №18966/02, п. 53).

При цьому, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Отже, оскільки прийняття виконавцем рішення про закінчення виконавчого провадження по факту унеможливлює подальше примусове виконання рішення суду, то прийняття такого рішення повинно здійснюватися у суворій відповідності до вимог Закону, бо інакше наявним буде допущено порушення права особи на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що державний виконавець безпідставно застосував положення пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» і неправомірно закінчив виконавче провадження НОМЕР_1, оскільки рішення не могло бути фактично виконано у повному обсязі так як строк його виконання закінчується лише 22 січня 2027 року.

Оскільки виконавче провадження за результатами перевірки було відновлено, що свідчить про відновлення порушеного права заявника в позасудовому порядку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні скарги в частині зобов`язання відділу державної виконавчої служби відновити примусове виконання виконавчого листа.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Разом з тим, оскільки за результатами перевірки начальником відділу не було скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого документа є безпідставною, тому підлягає скасуванню, а скарга в цій частині підлягає задоволенню є обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 08 лютого 2022 року немає жодної юридичної сили, не впливає та не порушує права та обов`язки стягувача на отримання аліментів в рамках відновленого ВП НОМЕР_1, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржувана постанова винесена неправомірно, що є підставою для її скасування.

Відповідно до ст.452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу заявником було додано копії:договору №16/24ц про надання професійної правничої допомоги та представництво у цивільному процесі від 07 жовтня 2024 року; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14 жовтня 2024 року за договором №16/24ц від 07 жовтня 2024 року; рахунку-фактури № СФ0000038 від 10 жовтня 2024 року та платіжної інструкції №@2PL316354 від 10 жовтня 2024 року.

Суд першої інстанції застосувавши положення п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України вірно стягнув з Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відділ ДВС є державним органом, який здійснює примусове виконання рішень та інших виконавчих документів, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та не має відкритих рахунків, які призначені для бюджетних асигнувань не впливає на наявність підстав для стягнення з останнього витрат на правову допомогу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява №32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок яких подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують і на його правильність не впливають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 рокує законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заінтересованої особи Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: