Вирок від 18 лютого 2026 р. у справі №459/65/26 — Шептицький міський суд Львівської області

Справа № 459/65/26

Провадження № 1-кп/459/4/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року Шептицький міський суд Львівської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240030010092 від 10.10.2025 відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Шептицького (Червонограда) Львівської області, українця, громадянина України, солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», із середньою-спеціальною освітою, неодруженого, раніше несудимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 121 КК України

У С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 21.02.2025 не отримавши дозволу відповідного начальника, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та в період часу з 21.02.2025 по 17.08.2025 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд за місцем мешкання на території м. Львова та Львівської області. 17.08.2025 солдат ОСОБА_4 добровільно прибув до розташування Шептицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області, чим припинив вчинення кримінального правопорушення. У період часу з 21.02.2025 по 17.08.2025 солдат ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби, приховував. Під час незаконного перебування за межами місця служби молодший сержант ОСОБА_4 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Окрім цього, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у проміжку часу з 12 листопада 2025 року по 14 листопада 2025 року, перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно вчинив дії спрямовані на спричинення тяжких тілесних співмешканці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтак, ОСОБА_4 , реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи цілеспрямовано, протиправно, усвідомлюючи, що здоров`я людини охороняється законом, протиправне посягання на нього є кримінально – караним, розуміючи суспільну небезпеку свого протиправного діяння, спрямованого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині та передбачаючи його суспільно – небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, з метою умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , маючи вікову та фізичну перевагу над останньою, завдавав потерпілій численних ударів руками та ногами по різних ділянках тіла, зокрема, в область живота, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхні наслідки та бажаючи їх настання. Унаслідок отримання тілесних ушкоджень у вигляді тупої травми живота, розриву брижі тонкої кишки, внутрішньочеревної кровотечі, потерпілу ОСОБА_6 було госпіталізовано до КП «Центральна міська лікарня Шептицької міської ради», що знаходиться по вулиці Івасюка, 2 в місті Шептицькому Львівської області на стаціонарне лікування у реанімаційне відділення.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та суду повідомив, що точної дати самовільного залишення військової частини не пам`ятає, однак орієнтовно це було 6–7 лютого 2025 року. Зазначив, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та перебував поза її межами до вересня 2025 року. Причиною таких дій назвав сімейні обставини, при цьому усвідомлював, що вони є кримінально-караними відповідно до закону. Поважних причин своєї відсутності на службі у нього не було. У подальшому він поновився на військовій службі у військовій частині № НОМЕР_2 , після чого, за його словами, зауважень чи дисциплінарних стягнень з боку командування не мав та висловив намір і надалі проходити військову службу. Щодо подій листопада 2025 року пояснив, що між ним та потерпілою, з якою на той час фактично перебував у сімейних відносинах (шлюб на даний час розірвано), виник конфлікт у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . У квартирі, за його словами, перебували лише він і потерпіла. Обставин конфлікту та того чи наносив він потерпілій удари не пам`ятає, оскільки на той час перебував у стані алкогольного сп`яніння та має контузії, що впливають на пам`ять. Зазначив, що під час сімейних конфліктів між ними траплялися бійки. Пояснив, що після зазначених подій повернувся до військової частини, а згодом від дитини дізнався про перебування потерпілої у лікарні. Отримавши відпустку у командира роти, прибув до медичного закладу, де в реєстратурі йому повідомили, що потерпіла знаходиться у відділенні реанімації, після чого його було затримано працівниками поліції та доставлено до ВСП. У вчиненому щиро розкаявся, зазначив, що не бажав настання таких наслідків.

Потерпіла та її представник у судовому засіданні просили визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Також просили вирішити питання щодо долі речових доказів.

У зв`язку із повним визнанням вини обвинуваченим, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, які йому інкриміновані доведена повністю.

Виходячи із вимог ст. 337 КПК України, зокрема з того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого є правильною, оскільки останній вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 121 КК України

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, а також кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини, при яких їх вчинено та особу обвинуваченого.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У відповідності до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення, скоєні обвинуваченим є тяжкими злочинами.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання суд вважає щире каяття.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання судом не встановлено.

Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 є людиною молодого віку, не працює, неодружений, за медичною допомогою протягом 5-ти років у центр психічного здоров`я КНП «Центральна міська лікарня Шептицької міської ради» не звертався; за медичною допомогою протягом 5-ти років у психоневрологічне відділення КНП «Центральна міська лікарня Шептицької міської ради» не звертався та на обліку не перебуває, скарг від сусідів на нього не надходило, вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому.

Підстав для застосування при призначенні покарання положень ст. 69 КК України, про що обвинувачений просив у своєму останньому слові, суд не вбачає, оскільки за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України в умовах воєнного стану, закон про кримінальну відповідальність виключає можливість призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції статті (ч.1 ст. 69 КК України). Визнання обвинуваченим вини у скоєному враховується судом як таке, що пом`якшує покарання. Відтак, зазначене свідчить про відсутність підстав для застосування зазначеної норми закону.

З врахуванням наведеного, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень в межах санкції статей особливої частини Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень слід визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому слід залишити без змін до вступу вироку у законну силу.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді необхідно скасувати.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись ст. ст. 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання:

за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1(один) місяць.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1(один) місяць.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Строк відбування покарання рахувати з часу фактичного затримання – 20.11.2025.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення, починаючи з 20.11.2025 до часу вступу вироку в законну силу, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Після вступу вироку у законну силу речові докази:

-цифрові носії - DVD-R диски, з наявними на них відеозаписами - залишити при матеріалах кримінального провадження,

-мобільний телефон марки Samsung A346EIDSNIMEI: НОМЕР_3 у чохлі чорного кольору - повернути законному володільцю;

- чоботи кольору «Хакі» ТОВ «Таланлегпром» - повернути законному володільцю.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шептицького міського суду Львівської області від 24.11.2025 на мобільний телефон марки Samsung A346EIDSNIMEI: НОМЕР_3 у чохлі чорного кольору та чоботи кольору «Хакі» ТОВ «Таланлегпром».

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду, і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Шептицький міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, захиснику.

Головуючий: ОСОБА_1