Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №523/12988/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/12988/25

Провадження №2/523/1157/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"16" лютого 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря – Ячменьової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

УСТАНОВИВ:

02 липня 2025 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник – адвокат Ткаченко Б.Р., до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - 1/25 частину домоволодіння загальною площею 26,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на Одеській Спеціалізованій Біржі Нерухомості 13 червня 1997 року за № 97.06-451.

В обґрунтування вимог позивач вказував на те, що договір був вчинений у формі, що відповідало чинному законодавству України на той час, він як покупець та відповідач як продавець виконали всі істотні умови договору, він зареєстрував право власності на придбану частку домоволодіння, з 1997 року зареєстрований та проживає у ньому. Проте на теперішній час відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, що створює позивачеві перешкоди у здійсненні ним права власності на придбану частину домоволодіння, тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

11 вересня 2025 року після отримання інформації про неможливість встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача та усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судовий розгляд відповідно до ст.279 ЦПК України.

Сторони у засідання 10 лютого 2025 року не з`явилися, про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином.

В матеріалах справи є заява представника позивача – адвоката Ткаченка Б.Р. про підтримання заявлених вимог, слухання справи у її відсутності та згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач про дату, місце та час судового засідання повідомлявся шляхом направлення судової повістки за останньою відомою зареєстрованою адресою місця проживання, яка повернулася до суду із довідкою АТ «Укрпошта» - «За закінченням терміну зберігання», та шляхом розміщення оголошення про виклик на сайті Судової влади, у зв`язку з чим він відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Оскільки відповідач в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву, у зв`язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд, зі згоди представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом норми ч.6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

За нормами ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи було встановлено, що 13 червня 1997 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив 1/25 частину домоволодіння загальною площею 26,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстрували на Одеській Спеціалізованій Біржі Нерухомості реєстраційний № 97.06-451, але нотаріально його не посвідчили.

13 травня 2002 року на підставі даного договору за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на придбаний об`єкт нерухомості в ОМБТІ та РОН під № 5614 у реєстровій книзі 35 на сторінці 12.

З матеріалів справи вбачається, що сторони правочину досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу № 97.06-451 від 13 червня 1997 року 1/25 частини домоволодіння в АДРЕСА_1 , свої зобов`язання за правочином виконали у повному обсязі: продавець звільнив будинок від особистих речей, а позивач сплатив вартість частини будинку, вселився у нього та зареєстрував своє місце проживання, тобто сторонами були дотримані всі вимоги статті 224 ЦК України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Вказаний договір купівлі-продажу був вчинений 13 червня 1997 року, тобто під час дії ЦК УРСР 1963 року, який на той час регулював купівлю-продаж майна.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладенню з моменту її реєстрації на біржі.

У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, в самому Законі України "Про товарну біржу" не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст. 15 цього закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржі.

Частиною другою статті 47 ЦК Української РСР передбачено право суду визнати не посвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору.

У даному випадку право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу, який проведено як біржову операцію між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .

Реєстрація на Біржі нерухомості права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, на той момент не суперечила чинному законодавству. Інструкція «Про порядок Державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних і фізичних осіб" передбачала підставу для державної реєстрації - договорів купівлі-продажу і міни, зареєстровані біржею.

З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", є підстави для визнання договору купівлі-продажу № 97.06-451 від 13 червня 1997 року, оформленого на Одеській Спеціалізованій Біржі Нерухомості, дійсним.

Відповідно до ч. 2.ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діє на теперішній час, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Здійснивши державну реєстрацію у ОМБТІ та РОН за реєстровим № 5614 права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно, держава цим самим визнала право власності покупця на 1/25 частину домоволодіння в АДРЕСА_1 , як таке, що виникло на не заборонених законом підставах.

Отже, на підставі викладеного, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, оскільки зазначена угода цілком виконана сторонами, протизаконних дій не містить, і була укладена на біржі відповідно до норм Закону України «Про товарні біржі», який діяв на той час, суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-78, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 97.06-451 від 13 червня 1997 року 1/25 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований 13 червня 1997 року на Одеській Спеціалізованій Біржі Нерухомості, укладений між ОСОБА_2 , який продав, та ОСОБА_1 , який купив вказаний будинок.

Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення рішення.

Рішення складено 13 лютого 2026 року.

Суддя