Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №523/20452/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/20452/25

Провадження №2/523/1963/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючої судді – Мурманової І.М.,

за участю секретаря – Сивак К.С.

розглянувши в судовому засіданні в залі суду № 6 в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Пересипського районного суду м. Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 22.07.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики від на суму 250 000 грн. Відповідно до пункту 1 договору, повернення коштів повинно було бути здійснено до 22.07.2025 року. Станом на час подання позовної заяви, з боку Відповідача не відбулось повернення сум позики.

На підставі викладеного позивач просить: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики на загальну суму 251 547,95 грн, та понесені судові витрати.

Після надходження цивільної справи, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, сторонам направлено копію ухвали суду, відповідачу роз`яснено про право на подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду 20.10.2025 року (вх. №43330) надійшов відзив на позовну заяву за підписом відповідача ОСОБА_2 , згідно відзиву на позовну заяву відповідач зазначила, що позовні вимоги їй відомі, борг у розмірі 240 000 грн визнає частково, оскільки дійсно брала зазначену суму в борг, але станом на сьогоднішній день не має фінансової можливості її повернути повністю.

Відповідач зазначає, що на момент подачі цього відзиву - непрацевлаштована (офіційного доходу не має), виховує неповнолітнього сина 2014 року народження, перебуває у розлученні, отримує аліменти у розмірі 6 000 грн на місяць.

У зв`язку з цим просить: врахувати її скрутне матеріальне становище; при ухваленні рішення — надати розстрочку виконання рішення суду строком на 4 (чотири) роки, з можливістю щомісячної сплати частинами (наприклад, по 5 000 грн на місяць); просить також зменшити суму інфляційних нарахувань і 3% річних, якщо такі заявлені, як надмірні та такі, що не відповідають дійсним обставинам.

Зазначила, що метою її дій є не ухилення від виконання зобов`язання, а можливість реально виконати рішення суду, не ставлячи під загрозу існування родини та забезпечення дитини (а.с.16-18).

Чергове судове засідання у справі призначене на 09 лютого 2026 року, сторони до суду не з`явились.

На адресу суду 23.01.2026 року надійшла заява за підписом позивача щодо можливості розгляду справи у відсутність позивача, відповідно до якої позивач зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с.29).

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась шляхом направлення поштового повідомлення, смс-повідомлення про виклик до суду, відповідач про причини не явки суду не повідомила, з будь-якими заявами на адресу суду не зверталась.

Разом з цим, судом враховано, що відповідач обізнана щодо наявності справи в провадженні суду, надала суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначила, що борг визнає, однак не має можливості повернути суму боргу.

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка надсилається - фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного судом було належним чином здійснено виклик відповідача до суду, у зв`язку з цим, підстав для відкладення справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не встановлено.

Судом враховується положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи у відсутність відповідача, судом також враховується положення ст. 131 ЦПК України, згідно якої, визначено обов`язок учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання . Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу, позивач зазначила, що надала в борг відповідачу грошові кошти 250 000 гривень, відповідач кошти у визначений договором строк не повернула, а тому позивач змушена звернутись до суду з позовом про стягнення боргу за договором.

Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази надані на підтвердження позовних вимог, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 22.07.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики за умовами якого відповідач отримала від позикодавця грошові кошти в розмірі: 250 000 грн. Відповідно до пункту 1 договору, повернення коштів повинно було бути здійснено до 22.07.2025 року.

Факт отримання коштів за договором позики підтверджується розпискою від 22.07.2024 року, згідно якої відповідач, як позичальник власним підписом підтвердила факт отримання коштів у сумі: 250 000 грн. (а.с.6,7).

Суд зазначає, що факт отримання грошових коштів в борг, визнається відповідачем, відповідно до відзиву, відповідач зазначила, що кошти в борг брала, однак через скрутне матеріальне становище кошти повернути не може та просить надати їй розстрочити виконання судового рішення строком на 4 роки.

З огляду на досліджений договір позики, судом встановлено, що позивач надав у позику відповідачу/позичальнику грошові кошти на умовах строковості, тобто до 22.07.2025 року, що прямо передбачено п. 1 Договору позики.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

У частині першій статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положення ст. 627 ЦК України - Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Так, відповідно до п.4 Договору позики, сторони погодили – якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від суми позики.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також, засвідчуючи отримання певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Судом досліджено надані позивачем суду 23.01.2026 р. оригінал Договору позики та розписку про отримання коштів.

Доказів щодо повернення суми боргу або частково виконання зобов`язання суду надано не було.

З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості за договором позики, є доведеними та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат нарахованих позивачем у період з 22.08.2025 року по 10.09.2025 року у розмірі: 500 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до положення п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України - У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у розмірі: 5 00 гривень задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі: 1 047,95 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

З урахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі: 1 047, 95 гривень, підлягають задоволенню.

Щодо клопотання викладеного відповідачем у відзиві на позовну заяву з приводу розстрочення виконання судового рішення строком на 4 роки, суд зазначає наступне.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку статті 267 ЦПК України або після відкриття виконавчого провадження. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч.1 ст. 435 ЦПК України).

Відповідно доч.4ст.435ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи -тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.5 ст. 435 ЦПК України).

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Аналіз змісту наведених конституційних положень та законодавчих норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що відстрочення або розстрочення виконання рішення суду можливе лише за наявності виняткових обставин, що роблять виконання рішення суду неможливим або значно утрудненим у певний період часу, доведених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові від 02.10.2024року Верховний Суд у цивільній справі№914/1663/23, відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до заяви відповідача, судом не встановлено обставин щодо застосування розстрочки виконання судового рішення, а відтак заява задоволенню не підлягає, крім іншого, діючим законодавством не передбачено розстрочення судового рішення на 4 роки.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі: 2 515,48 гривень, сплачені і документально підтвердженні при подачі позову до суду.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 15, 525-526, 610, 612, 624-625, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258, 263-265, 274, 289, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) - заборгованість за договором позики в розмірі: 251 047,95 гривень.

В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) – судові витрати зі сплати судового збору у розмірі: 2 515,48 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 13.02.2026р.

Суддя: