Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №568/1207/24 — Рівненський апеляційний суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року

м. Рівне

Справа № 568/1207/24

Провадження № 22-ц/4815/59/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.

секретар судового засідання: Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач за первісним позовом,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом,

позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну представника ОСОБА_3 – адвоката Сідорова Віталія Михайловича на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2025 року, ухвалене в м. Радивилів 04.07.2025 о 10:00 у складі судді Делалової О. М., дата складання повного тексту рішення не зазначена,

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики сумі 10 000,00 доларів США. Обґрунтовуючи вимоги, вказувала, що її донька ОСОБА_4 перебуває у шлюбі з відповідачем і у 2018 р. донька з зятем придбали для проживання житловий будинок по АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки, які розташовані поряд. Для придбання нерухомого майна позивачка позичила їм 20 000 дол. США без встановлення строків повернення грошей, оскільки коштів у подружжя не вистачало. Однак упродовж тривалого часу зять ОСОБА_2 не повертав позичені кошти, тому 25.06.2022р. вона попросила його повернути кошти. ОСОБА_2 особисто склав та надав їй боргову розписку, за змістом якої останній зобов`язався щомісяця 30 числа сплачувати їй по 5 000 злотих до тих пір, поки не віддасть половини позиченої суми. З часу складення боргової розписки ОСОБА_2 так і не повернув жодних коштів, що змусило позивача звернутися за захистом свого порушеного права до суду.

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позовом до ОСОБА_5 про визнання договору позики грошових коштів від 25.06.2022р. недійсним. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_5 договір позики не укладався, грошові кошти за цим договором передані не були. Дійсно на купівлю будинку у 2018р. теща ОСОБА_5 давала грошові кошти, однак без будь-яких умов. ОСОБА_5 не позичала кошти на придбання будинку, що підтверджується змістом протоколу від 05.08.2024 ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Районного суду у місті Сьорода-Великопольська. У протоколі зафіксовано, що ОСОБА_6 , даючи свідчення суду, пояснила, що її мама дала ій і ОСОБА_2 гроші, і на ці гроші вони купили будинок. Приблизно у травні 2022р. він з дружиною проживали у Республіці Польщі. Стосунки між ними різко погіршилися, хоч у них є троє малолітніх дітей. ОСОБА_7 стала виганяти ОСОБА_2 з житла, шантажуючи тим, що вона зробить так, що він ніколи не побачить дітей. Вимагала від нього робити все так, як вона каже, в тому числі написати під її диктовку розписку від 25.06.2022р., і він вимушений був написати розписку, намагаючись зберегти сім`ю. Після отримання від ОСОБА_2 розписки, дружина з разу ж у серпні 2022р. звернулася з позовом до суду про розірвання шлюбу і стала проживати у Республіці Польщі без реєстрації шлюбу з іншим чоловіком, а ІНФОРМАЦІЯ_1 народила від нього дочку. Через психічний тиск з боку ОСОБА_7 він змушений був написати розписку від 25.06.2022р., яку використала ОСОБА_8 для звернення до суду позовом.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним задоволено. Визнано недійсним договір позики грошових коштів, укладений 25 червня 2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_3 через свого представника – адвоката Сідорова В. М. оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі позивачка зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що в матеріалах справи є боргова розписка від 25.06.2022. За змістом розписки можливо ідентифікувати боржника та кредитора, а також суму боргу 20 тис. доларів. Саме ОСОБА_2 зазначив спосіб повернення боргу, окрім цього, останній зобов`язався щомісяця 30 числа сплачувати їй по 5 000 злотих до тих пір, поки не віддасть всю суму. Обов`язок з повернення суми позики випливає із змісту розписки. Сам факт наявності у кредитора розписки свідчить про не виконання боргового зобов`язання.

Суд безпідставно вказав, що ОСОБА_2 написана розписка під впливом психічного тиску зі сторони ОСОБА_3 та її доньки ОСОБА_7 .

В межах одного рішення судом зазначені суперечливі висновки, які не можуть співіснувати. З одного боку суд вказує на те, що розписка написана під психологічним тиском, посилаючись на орфографічні помилки та нелогічний виклад тексту. З іншого боку, в обґрунтування зустрічного позову, зазначається, що ОСОБА_7 стала виганяти ОСОБА_2 з житла, де вони проживали, шантажуючи тим, що вона зробить так, що він ніколи не побачить дітей. Вимагала від нього робити все так, як вона каже, в тому числі написати під її диктовку розписку від 25.06.2022р., що ОСОБА_2 вимушений був зробити, намагаючись зберегти сім`ю.

Суд прийшов до висновку, що за оспорюваним договором позики не відбулося фактичне передавання кошів від позикодавця до позичальника. Такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13.12.2017 у справі № 309/3458/14-ц, та висновкам Верховного Суду, що містяться у постанові від 08.12.2021 у справі № 200/1897/15-ц де зазначено, що боргова розписка за своєю суттю є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної суми коштів або речей.

Щодо висновку суду про те, що ОСОБА_2 написав розписку задля майбутнього безперешкодного спілкування з дітьми, то такий висновок суперечить нормам сімейного права, які передбачають, що батьки мають право безперешкодно спілкуватись з дітьми, той з батьків, з ким проживає дитина не має права перешкоджати цьому спілкуванню. Навіть якщо припустити, що погрози дружини мали місце, то вони не відповідають критеріям тяжкості обставин для особи, яку змусили діяти всупереч її волі. Погроза заборонити спілкування з дітьми не може вважатись юридично значущою для доказів її реалізації чи протиправного характеру, оскільки право на спілкування з дітьми захищене законом. Рішення місцевого суду суперечить ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Передаючи в позику для ОСОБА_2 кошти, належні позивачці, остання мала легітимні очікування на повернення їх боржником і ці кошти є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Вищевказані обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції має бути скасоване та ухвалене нове судове рішення про задоволення її позовних вимог, а у задоволення позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

На апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представник ОСОБА_2 – адвокат Шмайхель А. К. подав відзив. Вважає його апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без зміни.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено: відповідач за первинним позовом ОСОБА_2 з 30.09.2011р. перебував у шлюбі з ОСОБА_7 , що стверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 . Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 27.12.2022р. шлюб розірвано.

Позивачка за первинним позовом ОСОБА_1 є матір`ю з ОСОБА_7 .

У період шлюбу подружжя ОСОБА_2 , ОСОБА_7 придбили за договорами купівлі-продажу від 03.05.2018р.: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.2500 га, кадастровий номер: 562588400:01:003:0051; земельну ділянку площею 0,2561 га, кадастровий номер 562588400:01:003:0052, які розташовані за адресою: Рівненська область, с. Башарівка.

Придбане нерухоме майно зареєстровано на дружину ОСОБА_7 .

25.06.2022 року ОСОБА_2 написав зобов`язання слідуючого змісту: «Я, ОСОБА_2 зобов`язався, щомісяця 30 числа сплачувати по 5 000 злотих ОСОБА_5 до тих пір поки не віддасть суму, яку вона позичила на купівлю будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 20 тис. доларів, у зв`язку з тим, що я перебуваю у шлюбі з ОСОБА_9 ділим гроші наполовину, а саме 20 тис. доларів на двох. Враховуючи вищевказане, зобов`язується віддати 10 тис. доларів. Підтверджую, що пишу все з власної волі при здоровому глузді».

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Звертаючись до суду з позовом з підстав, визначених положеннями ст. 1049 ЦК України, ОСОБА_1 вказувала, що у 2018 року дочка із зятем придбали для свого проживання житловий будинок та дві земельні ділянки. Оскільки коштів у подружжя на купівлю майна не вистачало, вона позичила їм 20000 доларів США, не встановлюючи строку повернення грошей.

Разом з тим, у пункті 11 Договору купівлі - продажу від 03.05.2018 року зазначено, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 набувається у спільну сумісну власність подружжя покупця за згодою її чоловіка ОСОБА_2 .

Такі ж умови викладені у пунктах 7.1 Договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0.2500 га, кадастровий номер: 562588400:01:003:0051, та площею 0,2561 га, кадастровий номер 562588400:01:003:0052, які знпходяться за адресою:

АДРЕСА_2 цих договорів засвідчено: сторони підтверджують, що умови договору зрозумілі і відповідають дійсній волі сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на на настання реальних наслідків, які обумовлені у ньому, у тексті договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу.

Тобто, умови договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 03.05.2018 року, не підтверджують того факту, що ОСОБА_3 на придбання майна позичала подружжю кошти.

Як видно з Протоколу від 05.08.2024 року ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Районного суду у місті Сьорода-Великопольська у справі про стягнення аліментів дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , яка у справі про стягнення аліментів була позивачем, надала пояснення про те, що в Україні вона з ОСОБА_2 мають спільний будинок на придбання якого її мати дала кошти.

Зазначене дає підстави для висновку, що подружжя ОСОБА_2 , ОСОБА_7 у 2018 році на прибдання нерухомого майна не укладали договір позики з ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять жодного доказу того, що у 2018 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виникли боргові зобов`язання за договором позики, що регулюються ст.. ст.. 1046 – 1051 ЦК України.

За відсутності доказів на підтвердження факту укладення договору позики суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні первинного позову.

Як вбачається із встановлених судом обставин, спір між сторонами виник щодо участі ОСОБА_1 у придбанні житлового будинку та земельних ділянок за договорами купівлі-продажу від 03.05.2018 р. для сім`ї її дочки ОСОБА_7 .

Щодо складання ОСОБА_2 боргової розписки про повернення позики від 25.06.2022.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики),а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі№ 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18).

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20), від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18, від 30 червня 2021 року в справі № 556/2085/19 (провадження № 61-7687св21).

Заперечуючи факт позики коштів у зустрічній позовній заяві, ОСОБА_2 вказує на те, що будинок був придбаний у 2018 році, а розписка ним написана у 2022 року, у той період, коли сім`я розпалась, дружина виганяла його з помешкання і погрожувала забороною бачитись з дітьми. Саме за цих обставин, під психологічним тиском, задля збереження сім`ї, написав розписку, хоча за даною розпискою ніяких коштів не отримував від ОСОБА_3 .

На думку апеляційного суду, місцевий суд вірно оцінив досліджені докази, і прийшов до правильного висновку що написання ОСОБА_2 зобов`язання про повернення коштів для ОСОБА_3 вчинено під впливом психологічного тиску з боку як ОСОБА_5 та її дочки. ОСОБА_2 написав розписку з метою налагодження стосунків з дружиною ОСОБА_11 задля подальшого безперешкодного спілкування з дітьми, а вимагання написання розписки зі сторони ОСОБА_5 та її доньки ОСОБА_7 було зроблено з метою подальшого використання розписки в процесі поділу майна подружжя щодо джерела походження грошей на придбання нерухомості.

До такого висновку суд прийшов врахувавши те, що після написання зобов`язання повернути кошти, дочка ОСОБА_3 – ОСОБА_7 , зразу ж подала позов на розлучення та про стягнення з ОСОБА_2 аліментів. При слуханні справи про стягнення аліментів у Районному суді у місті Сьорода-Великопольська ОСОБА_7 надала пояснення, що вона пербуває у неформальних відносинах з ОСОБА_12 , і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_13 .

У підтвердження своїх доводів зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи записи розмов на телефоні його та ОСОБА_7 , якими підтверджено вчинення психологічного тиску на ОСОБА_7 задля написання зобов`язання про повернення коштів для ОСОБА_3 .

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У апеляційній скарзі не наведено жодного аргументи, який би спростовував висновки суду першої інстанції.

Апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката Сідорова Віталія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук О. С.

Шимків С. С.