Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №552/7548/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/7548/24 Номер провадження 22-ц/814/710/26Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Чемерис О.К.,

з участю представника позивача – адвоката Листопад Н.Л., відповідача ОСОБА_1 та його представника – адвоката Гайтоти І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Гайтотою Іриною Миколаївною,

на рішення Київського районного суду м.Полтави від 06 серпня 2025 року, постановлене суддею Турченко Т.В. (повний текст складено 08 серпня 2025 року),

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

31.10.2024 ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 26.09.1992 перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого мають двох повнолітніх дітей. Із часу реєстрації шлюбу вона проживала разом з чоловіком у вказаній квартирі, спільними зусиллями поліпшуючи стан квартири шляхом її добудови, що значно збільшило площу. Після завершення добудови мати відповідача ОСОБА_4 узаконила всі добудови та приватизувала квартиру на себе та двох синів: ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , які у подальшому надали згоду на її реєстрацію та реєстрацію їхніх дітей. Після розірвання шлюбу відповідач змінив своє місце проживання, а вона разом з донькою продовжує проживати у спірній квартирі. Матір відповідача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки вона, позивачка, з часу реєстрації шлюбу з відповідачем та по сьогоднішній день, постійно проживає в спірній квартирі, несе витрати на її утримання, ремонт та облаштування цього житла, постійно сплачує комунальні послуги, та не має іншого житла, а відповідач намагається змусити її залишити квартиру, погрожує фізичною розправою, самоуправно змінити замки в дверях квартири, просить суд визнати за нею право користування спірним житлом.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 06.08.2025 позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачка вселилася у спірну квартиру на законних підставах та як член сім`ї власника квартири має право користуватися нею відповідно до норм статті 405 ЦК України.

Із рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого адвокат Гайтота І.М. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справим, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що спірна квартира належала на праві приватної спільної часткової власності його матері ОСОБА_4 та членам її сім`ї: йому, відповідачу, і ОСОБА_3 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері він успадкував її частку. Вважає, що позивачка після розірвання шлюбу з ним втратила статус члена його сім`ї, а тому її право користування спірним житлом припинено відповідно до частини другої статті 406 ЦК України.

Заперечує висновок суду першої інстанції щодо участі позивачки в поліпшенні квартири, здійсненні її добудови, оскільки всі будівельні роботи і поліпшення житла здійснено його, відповідача, батьками. Також заперечує утримання квартири позивачкою та надані нею вибіркових квитанцій. Зокрема, в контексті того, що рішенням Київського районного суду м.Полтави від 19.08.2025 у справі №552/6894/25 з нього стягнуто на користь «Полтаваенергозбут» заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 01.10.2022 по 01.08.2025 у розмірі 19 321,94 грн.

Доводить, що спірне житло є його єдиним житлом, тоді як позивачка успадкувала будинок своєї матері та забезпечена житлом, але умисно не оформляє спадщину, здає спадковий будинок в оренду, а він, як власник, позбавлений можливості користуватися своїм житлом. Вважає, що припинення права користування позивачкою спірною квартирою відповідає пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, позивач має успадковане житло, в спірній квартирі не зареєстрована, а відповідач іншим житлом не забезпечений.

28.11.2025 до апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

У суді апеляційної інстанції відповідач та його представник – адвокат Гайтота І.М. доводи апеляційної скарги підтримали, наполягали на її задоволенні.

Представник позивача – адвокат Листопад Н.Л. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд установив такі обставини.

Із 26.09.1992 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Київського районного суду м.Полтави від 21.05.2021 (справа №552/1206/21)./а.с.13/

Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.15, 17/

Спірним житлом є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 72,10 кв.м, яка належала на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 по 1/3 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.02.2003, приватизованої ними згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»./а.с.57/

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Чернецькою І.П. 23.09.2021, зареєстрованого в реєстрі за №227, ОСОБА_1 успадкував 1/3 частину спірної квартири після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 ./а.с.58-59/

Відповідно до сформованого 17.10.2024 за №2024/012588254 витягу з реєстру Полтавської територіальної громади ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була зареєстрована у вказаній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_5 та знята з реєстрації 15.10.2024./а.с.21/

Судом першої інстанції допитана свідок ОСОБА_7 , яка пояснила, що позивачка ОСОБА_2 із 1992 року по сьогоднішній день проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Також свідок підтвердила, що у 1993 році сторони здійснювали добудову балкону. Про характер взаємовідносин сторін свідку не відомо, як і про причини конфліктів між ними.

Задовольняючи позов та визнаючи за ОСОБА_2 право користування кв. АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вона вселилася у це житло з часу реєстрації шлюбу з відповідачем та 01.02.2005 за згоди співвласників квартири була зареєстрована в ньому разом з дітьми. Після розірвання шлюбу відповідач змінив своє місце проживання, а вона разом з дочкою продовжує проживати у квартирі, нести витрати по її утриманню, ремонту, облаштуванню, сплачує постійно комунальні послуги. Іншого житла позивачка не має та вселилася у спірну квартиру на законних підставах.

Апеляційний суд з такими висновками районного суду погодися не може з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Згідно зі статтею 175 ЦПК України викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

У справі, які переглядається, установлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом про визнання за нею права користування житловим приміщенням, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позивач, диспозитивно розпорядившись належними йому процесуальними правами, визначив процесуальний статус ОСОБА_1 – відповідач, а ОСОБА_3 – третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанці залишив поза увагою, що у цій справі фактично вирішується юридична доля майнових прав та інтересів, обох співвласників, у тому числі ОСОБА_3 , який має брати участь у справі в якості співвідповідача, а не третьої особи, яка не заявляє самостіних вимог на предмет спору.

Тоді як відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справі №214/8896/19 від 12.02.2026, яка за правилами ч.4 ст.263 ЦПК України, є обовязковою для застосування.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником- адвокатом Гайтотою Іриною Миколаївною, - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 06 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.02.2026.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак