Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №620/936/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/936/25 Головуючий у І інстанції - Падій В.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 01 листопада 2017 року;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 01 листопада 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 01.11.2016 по 31.07.2022;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість y вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 01.11.2016 по 31.07.2022;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати на період карантину до грошового забезпечення за період з березня 2021 року по червень 2023 року у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375.

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області -нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату на період карантину до грошового забезпечення за період з березня 2021 року по червень 2023 року у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 126 днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки учасника бойових дій, яка надається згідно статті 77-2 Кодексу законів про працю України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2023 та 2024 роки;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 126 днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки учасника бойових дій, яка надається згідно статті 77-2 Кодексу законів про працю України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2023 та 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати - за період з 01 листопада 2015 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Обґрунтовуючи вимоги, Позивач вказує на порушення Відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій, яка надається згідно статті 77-2 Кодексу законів про працю України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2023 та 2024 роки.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій, яка надається згідно статті 77-2 Кодексу законів про працю України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2023 та 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Відповідач зазначив, що лише після внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у Відповідача виникло право щодо проведення індексації грошового забезпечення поліцейських.

Крім того, Відповідач вказав, що в частині 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» законодавець врахував норми Закону «Про відпустки», визначивши який саме вид щорічної додаткової відпустки підлягає грошовій компенсації у разі звільнення поліцейського.

Соціальна відпустка, визначена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» до визначеного законодавцем у нормах статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» переліку не включена, отже грошовій компенсації при звільненні не підлягає.

Також, Відповідачем було подано Клопотання про долучення доказів, до якого долучено витяг з наказу про скасування наказу про звільнення Позивача.

В Клопотанні зазначено, що вказані докази є підтвердженням того, що Позивач перебуває на посаді поліцейського Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції та не є звільнений.

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області та Наказом від 12.11.2024 № 610 о/с звільнений зі служби в поліції з 12.11.2024 за пунктом 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 закону України «Про національну поліцію» (т. 1, а.с. 29).

Як вбачається з інформації про нараховане грошове забезпечення Позивача за 2015, 2016, 2017 роки, за спірний період, а саме з 01.12.2015 по 01.11.2017 індексація грошового забезпечення Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Також, як зазначено Позивачем, за період з березня 2021 року по червень 2023 року Відповідачем протиправно не виплачувалась додаткова доплата до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни».

Крім того, Позивач вважає, що Відповідач не в повному обсязі нарахував та виплатив Позивачу грошове забезпечення, а саме доплату за роботу у нічний час за періоди, з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 01.11.2016 по 31.07.2022.

Також, Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не виплатив компенсацію за невикористані додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015-2021 та 2023-2024 роки.

Вважаючи вказані дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд дійшов висновку, що Відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення Позивачу за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Крім того, суд дійшов висновку, що при звільненні Позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2021, 2023-2024 роках відпустку, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині також підлягають задоволенню.

Разом з тим, Позивачем не доведено суду, що Відповідачем було протиправно не нарахована та не виплачена додаткова доплата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375 у період проходження ним служби з березня 2021 року по червень 2023 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про нарахування доплати за несення служби, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375 задоволенню не підлягають.

Щодо нарахування і виплати Позивачу доплату за службу у нічний час за період з 01.11.2025 по 31.12.2015 та з 01.11.2016 по 31.07.2022, суд зазначив, що у листі ГУНП в Чернігівській області від 16.12.2024 зазначено, за які періоди Позивачу виплачено спірну доплату, проте матеріали даної адміністративної справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження обставини перебування Позивача на нічних чергуваннях в оскаржуваний ним період, що позбавляє можливості суд констатувати право Позивача на отримання доплати за несення служби в нічний час за спірний період, а тому позовна вимога у вказаній частині також задоволенню не підлягає.

Крім того, оскільки Позивач не звертався до Відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ, а Відповідач не відмовляв Позивачу у виплаті відповідної компенсації, суд дійшов висновку, що право Позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Частиною 5 статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

За змістом п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 160/35/20.

Стосовно періоду, з якого Позивач має право на отримання індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що з урахуванням змісту приписів Порядку № 1078 фактично місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (посадових окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення поліцейських Національної поліції України.

Так, Національна поліція України є новоствореним органом, для всіх її працівників вперше визначено посадові оклади з листопада 2015 року, отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем встановлення посадових окладів - грудень 2015.

За даними Держстату України індекс споживчих цін (%), на підставі яких здійснюється розрахунок індексів для проведення індексації за грудень 2015 становив 100,7 %, опублікований в січні 2016. За січень 2016 індекс споживчих цін становив 100,9 %. За лютий 2016 індекс споживчих цін - 99,6 %, за березень 2016 індекс споживчих цін - 101,0 %, за квітень 2016 індекс споживчих цін - 103,5 %.

Таким чином, поріг індексації 103% було перевищено у квітні 2016.

В силу пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Оскільки зазначений показник за квітень 2016 опублікований у травні 2016, індексацію слід проводити з 01.06.2016, як першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Отже саме з 01 червня 2016 у Відповідача виник обов`язок провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення Позивачу, а не з 07.11.2015, як це зазначено Позивачем.

Матеріали даної адміністративної справи не містять належного та допустимого доказу на підтвердження виплати Відповідачем індексації грошового забезпечення Позивачу з 01 червня 2016 року.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Відповідача та зобов`язання його здійснити Позивачу розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017, з чим погоджується і колегія суддів.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2023 та 2024 роки, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року, що підтверджується копією посвідчення, виданого УМВС України в Чернігівській області 02.09.2015 (т. 1, а.с. 13).

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 5 Закону №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлено Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодекс законів про працю України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин 1, 3 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин 8-11 статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1, 2 статті 94 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО) визначено Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами 7, 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 дійшов висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Матеріалами даної адміністративної справи підтверджено, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2024 роки. Однак Відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_1 таку грошову компенсацію за вказану відпустку.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні зі служби в поліції у ОСОБА_1 виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2024 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Щодо доводів Відповідача, що Позивач на даний час не є звільненим, а тому відсутні підстави для грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2024 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» від 12 листопада 2024 року № 1553-ОС, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (зі змінами) та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, Позивача призвано на військову службу на посаду Інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника другої групи інспекторів прикордонної служби третього відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), за призовом під час мобілізації, на особливий період, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення з 12 листопада 2024 року (т. 1, а.с. 31).

На підставі наказу від 12 листопада 2024 року № 1553-ОС, Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області «По особовому складу» від 12 листопада 2024 року № 610 о/с Старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006) Поліцейського сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, 12 листопада 2024 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (т. 1, а.с. 29).

Вказаним Наказом від 12 листопада 2024 року № 610 о/с визначено виплатити Позивачу грошову компенсацію:

- за 02 доби невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за час, фактично відпрацьований у 2015 році;

- за 38 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік;

- за 25 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2023 рік;

- за 19 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за час, фактично відпрацьований у 2024 році.

Також, зазначеним Наказом від 12 листопада 2024 року № 610 о/с встановлено, що стаж служби в поліції на день звільнення становить - 15 років 07 місяців 20 днів, на пільгових умовах (без урахування вислуги в календарному обчисленні) - 01 рік 00 місяців 23 дні, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 15 років 07 місяців 20 днів.

Крім того, наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області «По особовому складу» від 14 листопада 2024 року № 612 о/с внесено часткову зміну в наказ від 12 листопада 2024 року № 610 о/с, а саме визначено, що Старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006), Поліцейського сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, вважати звільненим зі служби в поліції без встановленого стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Листом від 15 січня 2025 року № К-19аз/124/05/20-2025 (т. 1, а.с. 108-109) Відповідачем повідомлено Позивача, що йому нараховано та виплачено компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові оплачувані відпустки у 2015 році (за 02 доби), у 2022 році (за 38 діб), у 2023 році (за 25 діб) та у 2024 році (за 19 діб) в загальній кількості 84 доби в сумі 60 930,87 грн.

Зазначені кошти перераховані ОСОБА_1 на особовий картковий рахунок AT банку «Аваль».

Таким чином, Відповідачем на час звільнення Позивача зі служби в поліції здійснено компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові оплачувані відпустки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області «По особовому складу» від 28 травня 2025 року № 294 о/с, на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 620/15770/24, листа Відділу правового забезпечення ГУНП від 20 травня 2025 року № 1342 - 2025:

- скасовано наказ ГУНП від 12 листопада 2024 року № 610 о/с в частині звільнення Старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006) Поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, зі служби в поліції за пунктом 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- скасовано пункт наказу ГУНП від 14 листопада 2024 року № 612 о/с в частині внесення часткових змін до наказу ГУНП від 12 листопада 2024 року № 610 о/с щодо звільнення зі служби в поліції Старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006) Поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, без встановлення стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Таким чином, наказом від 28 травня 2025 року № 294 о/с не скасовано Наказ від 12 листопада 2024 року № 610 о/с, з врахуванням Наказу від 14 листопада 2024 року № 612 о/с, в частині виплати Позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові оплачувані відпустки за час, фактично відпрацьований у 2015 році - 2024 роках.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2023 та 2024 роки, є правомірними.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів в оскаржуваній частині.

Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині у взаємозв`язку з обставинами справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев