Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №752/21555/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/21555/24 Суддя (судді) першої інстанції: Чекулаєв С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову АА № 00019677 від 13.05.2024 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.02.2025 позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до порушення судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, зокрема відповідач наголошує, за даними фотофіксації, спеціалізований сідловий тягач на платформі для контейнерів перевозив не контейнер. Окрім того, поняття «контейнер» в українському законодавстві відсутнє. Відповідач зазначає, що термін «контейнер» не включає ні транспортних засобів, ні пакування, однак він поширюється на контейнери, коли вони перевозяться на шасі. Отже, якщо в реєстраційних документах транспортного засобу вказано «контейнеровоз», він є типу причепа або напівпричепа для перевезення контейнерів по автомобільним дорогам, то лише при використанні такого транспортного засобу як засобу спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів, допускається навантаження, передбачене п. 22.5 Правил дорожнього руху. Відповідач наголошує, що позивачем не надано доказів перевезення контейнеру із відповідним маркуванням.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. Позивач звертає увагу, що відповідач не встановив напівпричіп, яким перевозився вантаж, а лише зафіксував сідловий тягач. Окрім того, тип транспортного засобу (зокрема контейнеровоз) є технічною характеристикою, яка відносить транспортний засіб до одного або іншого типу. Тип визначається у свідоцтві транспортного засобу та затверджується уповноваженими на видачу свідоцтв органами. Позивач вважає, що доказів того що в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу зазначені недостовірні відомості про тип напівпричепу, відповідач не надав, а також не було надано доказів на спростування того, що перевезення вантажу здійснювалось напівпричепом-контейнеровозом чи, що вказаний напівпричіп використовувався не для перевезення контейнерів.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 13.05.2024 о 11:40 годині на автодорозі М-05, 36+303 км Київська область, старшими державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дорошенко О.В. було проведено в автоматичному режимі габаритно-ваговий контроль ТЗ марки VOLVO VNL 64T номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 .

Під час здійснення автоматичної фіксації транспортного засобу встановлено наступне: кількість вісей - 6 шт; спарені колеса - 2 вісь; 3 вісь; відстань між вісями 1-2: 4 620 мм, 2-3: 1 310 мм, 3-4: 5 800 мм, 4-5: 1 290 мм; 5-6: 1 300 мм; навантаження на вісь 1 - 5 550 кг, 2 - 8 650 кг, 3 - 8 500 кг, 4 - 7 950 кг, 5 - 8 750 кг; 6 - 8 000 кг; загальна маса - 47 400 кг.

На підставі вище виявленого посадовою особою відповідача було прийнято постанову від 13.05.2024 серії AB № 00019677, за якою до позивача застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500 грн за рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених п. 22.5 Правил дорожнього руху: перевищення загальної маси транспортного засобу на 6.65% (2.66 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, за яке передбачена відповідальність згідно ч. 2 ст. 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись з правомірністю притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова від 13.05.2024 серії AB № 00019677 не містить відомостей про спеціалізований напівпричіп-контейнеровоз VAN HOOL 3В2012, днз НОМЕР_3 , який був приєднаний до транспортного засобу вантажного сідлового тягача VOLVO VNL 64T, днз НОМЕР_1 .

Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вказує на відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно пп. 1 п. 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (пп. 19 п. 5).

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до абзаців 2 та 10 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення перевірок на дорозі.

Відповідно до ст. 229 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв`язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частина п`ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135).

Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право, зокрема: на автомобільному транспорті - посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2).

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно пп. б) п. 22.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси щодо вантажних автомобілів: двовісний автомобіль 18 тон; трьохвісний автомобіль 25 (для трьохвісних автомобілів, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тони - 26 тон); чотирьохвісний автомобіль 32 тони; чотирьохвісний автомобіль з двома рульовими вісями та ведучими вісями, оснащеними спареними колесами 38 тон. Комбіновані транспортні засоби: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом 36 тон; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 тон; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 тон; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 тон; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 44 тони. Автопоїзди: двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом 40 тон.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Відповідно до ч. 2 ст. 131-2 КпАП України перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.

За приписами ч. 1 ст. 14-3 КпАП України, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Разом з цим, відповідно до ст. 14-3 ч. 3 КпАП України відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що п. 22.5 ПДР встановлено різні нормативи для руху контейнеровозів та для руху інших транспортних засобів.

Відповідно до Додатка 1 до Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 № 512 (далі - Інструкція № 512), встановлено вимоги щодо зазначення марки, моделі, державного номерного знаку причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу).

Згідно з абз. 5 п. 15 Порядку фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174 "Деякі питання фіксації порушень законодавства про автомобільний транспорт" (далі - Порядок № 1174) метадані повинні містити дані про фотографії транспортного засобу - фронтальна, фотографія державного номерного знака транспортного засобу, фотографія державного номерного знака причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу), оглядова фотографія із зображенням розпізнаного державного номерного знака.

Судом першої інстанції вірно вказав, що з огляду на встановлення п. 22.5 ПДР різного значення нормативів параметрів допустимої загальної маси та допустимого навантаження на осі для контейнеровозів та для інших транспортних засобів та їх составів, зазначення в постанові по справі про адміністративне правопорушення повних даних щодо складу транспортного засобу, рух якого зафіксовано із перевищенням встановлених нормативів, у тому числі щодо марки, моделі та державного номерного знаку як тягачу, так і напівпричепу - контейнеровоза, є визначальним для висновку про наявність чи відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 2 ст. 132-1 КпАП України.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно вказано, що спірна постанова АА № 00019677 від 13.05.2024 неповністю відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить даних щодо марки, моделі, державного номерного знаку напівпричепу-контейнеровоза, приєднаного до вантажного сідлового тягача VOLVO VNL 64T, днз НОМЕР_1 , та що не спростовано відповідачем.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Згідно з пунктами 1 - 3 ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції вказує на положення ч. 6 ст. 7 КАС України, якими встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

В контексті наведеного колегія суддів вважає, що в зв`язку із необхідністю подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач для захисту своїх прав та інтересів був вимушений понести витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого надав відповідні докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, в контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що дана справа є справою незначної складності, не потребувала значних зусиль та часу для обґрунтування правової позиції на стадії апеляційного перегляду, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката. Окрім того, доводи апеляційної скарги аналогічні до доводів позовної заяви.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позивача та відшкодування на його користь судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн (дві тисячі гривень).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко