Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №320/39677/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/39677/24 Головуючий у 1 інстанції: Жук В.Р.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.03.2024 №262240025782 щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 пільгового стажу та призначенні йому пенсії за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди з 01.09.1999 по 05.03.2024 та призначити й виплачувати йому пенсію за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 19.02.2024.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.03.2024 №262240025782 щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 пільгового стажу та призначенні йому пенсії за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди з 01.09.1999 по 05.03.2024 та призначити й виплачувати йому пенсію за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 19.02.2024.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що до пільгового стажу за Списком № 1 не можливо зарахувати наступні періоди роботи, згідно довідки від 05.03.2024 №27: з 01.11.2000 по 02.04.2006 (не підтверджується самою організацією), з 02.04.2007 по 24.01.2012 та з 25.01.2017 по 20.04.2023 (не відповідність атестації робочих місць та трудової книжки).

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за Списком № 1, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.03.2024 № 262240025782 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки, до пільгового стажу відповідачем не були зараховані періоди роботи з 01.11.2000 по 02.06.2006, з 02.04.2007 по 24.01.2012, з 25.01.2017 по 20.04.2023 на посадах, які відносяться до Списку № 1, відповідно до довідки від 05.03.2024 №27, виданої Державною установою «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України».

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до пунктів «а»-«б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах; працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.03.2024 № 262240025782 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Підставою відмови стало те, що до пільгового стажу відповідачем не були зараховані періоди роботи з 01.11.2000 по 02.06.2006, з 02.04.2007 по 24.01.2012, з 25.01.2017 по 20.04.2023 на посадах, які відносяться до Списку № 1, відповідно до довідки від 05.03.2024 №27, виданої Державною установою «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України».

При цьому, як зазначає апелянт, до пільгового стажу за Списком № 1 не можливо зарахувати наступні періоди роботи, згідно довідки від 05.03.2024 №27: з 01.11.2000 по 02.04.2006 (не підтверджується самою організацією), з 02.04.2007 по 24.01.2012 та з 25.01.2017 по 20.04.2023 (не відповідність атестації робочих місць та трудової книжки).

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 вищевказаного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Положеннями п. 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У відповідності до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 та довідки від 05.03.2024 №27, позивач у спірний період працював в Державній установі «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України», зокрема:

- з 01.09.1999 по 30.06.2000 (10 місяців) - прийнятий на посаду лікаря-інтерна рентгенологічного відділення;

- з 01.07.2000 по 31.10.2000 (3 місяці) - переведений на посаду лікаря- рентгенолога рентгенологічного відділення;

- з 01.11.2000 по 31.12.2003 (3 роки 2 місяці) - прийнятий на посаду завідувача відділення рентгенології;

- з 01.04.2004 по 02.04.2006 (2 роки 2 дні) - переведений на посаду лікаря- рентгенолога рентгенологічного відділення;

- з 03.04.2006 по 01.04.2007 (1 рік 11 місяців) - переведений на посаду лікаря- радіолога радіонуклідної діагностики;

- з 02.04.2007 по 30.09.2010 (4 роки 2 місяці 29 днів) - переведений на посаду завідувача лікаря-радіолога відділення радіойодтерапії;

- з 01.10.2010 по 30.11.2011 (1 рік 2 місяці) - переведений на посаду завідувача лікаря з променевої терапії відділення променевої терапії з відкритими джерелами випромінювання;

- з 01.12.2011 по 14.03.2018 (6 років 3 місяці 14 днів) - переведений на посаду завідувача лікаря з радіонуклідної діагностики для лікування радіо- фармацевтичними препаратами у відкритому вигляді;

- з 15.03.2018 і по день звернення до суду (5 років 11 місяці 5 днів, якщо рахувати до 19.02.2024) - переведений на посаду завідувача лікаря з радіонуклідної діагностики відділення радіонуклідної діагностики та терапії радіо-фармацевтичними препаратами.

Колегія суддів зазначає, що робота, яку виконував позивач у ці періоди, належить до лікарів-рентгенологів, а також лікарів, постійно зайняті у рентгеноопераційних і ангіографічних кабінетах, що надає позивачу право виходу на пенсію за Списком № 1.

Щодо доводів апелянта про непроведення атестації робочих місць, слід зазначити наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 та Методичними рекомендаціями (далі - Порядок №442).

Відповідно до п. 4 Порядку № 442 та п.п. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Пунктом 6 Порядку № 442 визначено, що атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження спеціального стажу та проведення атестації робочих місць позивачем надано накази Державної установи «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» про проведення атестації робочих місць, а саме № 8 від 21.01.2002, № 12-к від 16.01.2007, № 25-к від 25.01.2012, № 13-к від 16.01.2012, № 185-к від 26.12.2017, № 47 від 23.04.2018, № 35 від 21.04.2023.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посади за період роботи з 01.09.1999 по 19.02.2024 належать до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, від 16.01.2003 № 36.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а зазначила наступне: "…на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник".

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що несвоєчасне проведення атестації робочих місць на підприємстві не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та для відмови у зарахуванні спірного періоду його роботи підтвердженого належними доказами до пільгового стажу.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії з зарахуванням пільгового стажу, відповідно до Списку №1, а тому, рішення про відмову у призначенні пенсії не можна вважати обґрунтованим та правомірним, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.