Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №521/16704/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/16704/25

Перша інстанція: суддя Михайлюк О.А.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 листопада 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час винесення оскаржуваної постанови він виконував бойові (спеціальні) завдання відповідно до бойового розпорядження Командувача Угрупування Сил і Засобів Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 14.09.2023р. за №154/132/98/1631дск, бойовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023р. №4дск на закріпленому за ним військовому транспортному засобі військової частини НОМЕР_1 VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Під час зупинки автомобіля він пояснив це інспектору УПП в Одеській області ДПП Рудому Сергію Юрійовичу, пред`явив йому військовий квиток та реєстраційний документ на військовий транспортний засіб.

На думку позивача, його притягнуто до відповідальності з недотриманням встановленого порядку, постанова прийнята з порушенням його прав та чинного законодавства, є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню.

Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 листопада 2025р. адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5687180 від 10.09.2025р., відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху за ч.1 ст.126 КУпАП закрито.

В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, а саме зміні рішення суду у мотивувальній частині, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Приписами ч.4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час винесення оскаржуваної постанови - протоколів щодо порушень правил дорожнього руху не складалося, оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди не відбувалося, а тому у відповідача були відсутні повноваження щодо вимог пред`явлення полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому оскаржувана постанову є протиправною.

Також, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є військовослужбовцем та під час вчинення адміністративного правопорушення керував військовим транспортним засобом, то адміністративна відповідальність у вигляді штрафу була застосована неправомірно, а оскаржувана постанова прийнята неуповноваженою на те особою, а тому вона підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, дійшов правильного висновку щодо результату вирішення спору, разом з тим, помилково вважав, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з підстав того, що позивач є військовослужбовцем та під час вчинення адміністративного правопорушення керував військовим транспортним засобом, то адміністративна відповідальність у вигляді штрафу була застосована неправомірно, а оскаржувана постанова прийнята неуповноваженою на те особою. Оскільки позивач не був військовослужбовцем строкової служби, апеляційний суд вважає, що мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно змінити.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5687180 від 10.09.2025р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425грн. за ч.1 ст.126 КУпАП.

Як вбачається із вказаної постанови, що 10.09.2025р. о 01:52:56 у місті Одеса, вул.Балківська,44, ОСОБА_1 керував ТЗ VOLKSWAGEN TRANSPORTER номерний знак НОМЕР_3 без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив вимоги пп.2.1. «ґ» ПДР України.

Вважаючи, що вказана постанова є протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність рішення відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує його незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до ЗУ «Про дорожній рух», встановлений Правилами дорожнього руху.

Так, за правилами п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Положеннями пп.2.1. «ґ» ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка.

У відповідності до ч.1 ст.126КУпАП керування транспортним засобом особою, яка немає при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписами ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Положеннями ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до принципу презумпції невинності обов`язок доказування лежить на органі (посадовій особі), що розглядає справи про адміністративне правопорушення.

Положеннями п.21.2 ст.21 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004р. за №1961-IV чітко визначено, що контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

Отже, що стосується вимоги пред`явлення полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то приписи ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначають, що контроль за його наявністю здійснюється у двох випадках: при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху; при оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.10.2019р. у справі за №161/7068/16-а та від 15.03.2019р. у справі за №686/11314/17.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що під час винесення оскаржуваної постанови - протоколів щодо порушень правил дорожнього руху в даному випадку не складалося, та оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди в даному випадку не відбувалося.

На підставі вказаного, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з підстав того, що позивач є військовослужбовцем та під час вчинення адміністративного правопорушення керував військовим транспортним засобом, то адміністративна відповідальність у вигляді штрафу була застосована неправомірно, а оскаржувана постанова прийнята неуповноваженою на те особою, то судова колегія вважає такі висновки хибними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на момент зупинки поліцейськими позивач виконував службові обов`язки військової служби, є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій. В момент складання постанови він виконував бойові (спеціальні) завдання відповідно до бойового розпорядження Командувача Угрупування Сил і Засобів Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 14.09.2023р. №154/132/98/1631дск, бойовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023р. №4дск на закріпленому за позивачем військовому транспортному засобі військової частини НОМЕР_1 VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Під час зупинки автомобіля позивач пояснив це інспектору УПП в Одеській області ДПП Рудому Сергію Юрійовичу, пред`явив йому військовий квиток та реєстраційний документ на військовий транспортний засіб та інші документи.

Положення ч.4 ст.15 КУпАП передбачають, що при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Приписами ч.1 ст.235-1 КУпАП визначено, що військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п`ятою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1 - 126, статтею 132-1 цього Кодексу.

Суд першої інстанції аналізуючи вказані обставини справи у контексті наведених норм законодавства, вважав, що встановивши, що транспортний засіб, яким керував позивач, є військовим транспортним засобом, працівник поліції мав вирішити питання щодо передачі матеріалів про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винного до дисциплінарної відповідальності, що також узгоджується із приписами п.6 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 7.11.2015р..

На підставі вказаних висновків, суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення суду, виходячи з того, що позивач є військовослужбовцем та під час вчинення адміністративного правопорушення керував військовим транспортним засобом, а тому адміністративна відповідальність у вигляді штрафу була застосована неправомірно, а оскаржувана постанова прийнята неуповноваженою на те особою, а тому вона підлягає скасуванню.

Проте, судова колегія не погоджується із таким висновком та зазначає, що адміністративна відповідальність військовослужбовців настає за порушення, які не стосуються службової діяльності, а дисциплінарна відповідальність за порушення, пов`язані з виконанням службових обов`язків.

Положення ст.26 ЗУ «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» закріплюють, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Тобто, очевидно, що відповідно до закону вид правопорушення, яке вчинив військовослужбовець, впливає на вид відповідальності, що застосовується до нього.

Дійсно, приписами ст.15 КУпАП встановлено особливості відповідальності військовослужбовців.

Зокрема, відповідно до ст.15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується.

Аналізуючи вищевказані норми права, судова колегія зазначає, що при порушенні правил дорожнього руху не застосовується штраф як адміністративне стягнення лише до військовослужбовців строкової служби. При цьому, інші військовослужбовці, які керують транспортними засобами, при порушенні правил дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Отже, судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах взагалі відсутні будь-які докази про те, що позивач є саме військовослужбовцем строкової служби. Окрім того, аналізуючи матеріали справи та надані докази, судова колегія вважає, що позивач є саме військовослужбовцем за контрактом.

Передбачена в ст.15 КупАП заміна адміністративної відповідальності для військовослужбовців, пояснюється особливістю служби в Збройних силах України, інших військових формуваннях, а отже і специфікою юридичної відповідальності за порушення правових норм.

При цьому, у питанні про дисциплінарну відповідальність військовослужбовців має місце військовий дисциплінарний проступок. Тобто, на відміну від адміністративної відповідальності, дисциплінарна відповідальність пов`язана із порушенням військової дисципліни. Її визначення дається у ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, а саме: військова дисципліна це «бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України».

Враховуючи такі положення чинного законодавства, можна вважати, що важливим при визначенні виду правопорушення та виду відповідальності є те, в чому проявились протиправні дії військовослужбовця, оскільки, порушення норм, що регулюють суспільні відносини, які не відносяться до військово-службових, не є підставою для застосування до винного дисциплінарного стягнення.

Тобто, єдиною підставою притягнення військовослужбовців до адміністративної відповідальності є вчиненням ними адміністративного правопорушення, а підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок або адміністративне правопорушення у передбачених випадках.

Отже, апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова не підлягає скасуванню з підстав того, що позивач є військовослужбовцем та під час вчинення адміністративного правопорушення керував військовим транспортним засобом, а тому адміністративна відповідальність у вигляді штрафу була застосована неправомірно, а оскаржувана постанова прийнята неуповноваженою на те особою.

На підставі вказаного, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми щодо визначення суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить розгляд даного питання, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Разом з тим, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, в іншій частині судове рішення - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 листопада 2025р. - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 листопада 2025р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук