Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №128/1994/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/1994/25

Провадження № 22-ц/801/235/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 рокуСправа № 128/1994/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Стадника І. М., Матківської М. В.,

розглянув у судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шаміної Ю. А. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення невідома,

в цивільній справі № 128/1994/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст вимог

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі ТОВ «Свеа Фінанс») звернулося в суд з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 березня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C-601-006837-18-980, відповідно до умов якої банк надав позичальнику кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії за рахунком. Максимальний ліміт кредитної лінії становив 200 000 грн, доступний ліміт на момент укладення угоди – 5 000,00 грн, процентна ставка за користування кредитними коштами – 48,00 % річних.

Крім того, 29 листопада 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z02.00601.004595499, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 99 005,00 грн строком на 36 місяців зі встановленою процентною ставкою 10,0 % річних.

Підписанням зазначених договорів позичальник приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, чинній на дату укладення договорів), який є публічним та розміщений на офіційному сайті банку, а також підтвердив свою обізнаність та згоду з Умовами і Тарифами Банку.

25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва – ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено Договір факторингу № 01.02-31/23, відповідно до якого банк відступив, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права вимоги за первинними кредитними договорами, визначеними у реєстрі боржників, у тому числі за кредитними договорами № Z02.00601.004595499 від 29.11.2018 та № C-601-006837-18-980 від 06.03.2018, укладеними з ОСОБА_1

АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання за вказаними договорами виконало у повному обсязі, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість.

Так, за кредитним договором № Z02.00601.004595499 від 29.11.2018 заборгованість становить 158 410,84 грн, з яких: - 81 227,51 грн – заборгованість за основним боргом; -26 098,40 грн – заборгованість за відсотками; - 51 084,93 грн – заборгованість за іншими процентними платежами.

За кредитним договором № C-601-006837-18-980 від 06.03.2018 заборгованість становить 11 975,39 грн, з яких: - 4 698,36 грн – заборгованість за основним боргом;- 7 277,03 грн – заборгованість за відсотками.

Загальний розмір заборгованості відповідача за двома кредитними договорами становить 170 386,23 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 170 386,23 грн, а також судових витрат зі сплати судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість у сумі 119301,30 грн, з яких:- за Кредитним договором №Z02.00601.004595499 від 29 листопада 2018 року в розмірі 107325,91 грн, з яких: 81227,51 грн - заборгованість за основним боргом, 26098,40 грн - заборгованість за відсотками;- за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №C-601-006837-18-980 від 06 березня 2018 року у розмірі 11975,39 грн, з яких: 4698,36 грн - заборгованість за основним боргом, 7277,03 грн - заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» 1696,12 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відсутність доказів повідомлення боржника про відступлення права вимоги не є підставою для відмови у позові новому кредитору, оскільки таке неповідомлення не звільняє боржника від виконання грошового зобов`язання та має значення лише у разі його виконання первісному кредитору. Наданими доказами підтверджено перехід прав кредитора до ТОВ «Свеа Фінанс», яке є належним позивачем у спірних правовідносинах.

Встановивши невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд, керуючись статтями 526, 530, 536, 629 ЦК України, частково задовольнив позов і стягнув заборгованість за Кредитним договором №Z02.00601.004595499 від 29 листопада 2018 року за основним боргом та відсотками у загальному розмірі 107 325,91 грн, у тому числі стягнув заборгованість за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C-601-006837-18-980 від 06 березня 2018 року у сумі 11 975,39 грн, оскільки відповідач не надав контррозрахунку та доказів належного виконання зобов`язань. Посилання на статті 551, 552 ЦК України суд визнав безпідставними.

Водночас у стягненні плати за обслуговування кредиту в розмірі 51 084,93 грн судом відмовлено, оскільки така плата фактично стосується безоплатних за законом дій та є нікчемною (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»), що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, та Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19..

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, суд зазначив, що оскільки відповідно до статей 256, 257, 267 ЦК України вона застосовується лише за наявності підстав для задоволення позову та з урахуванням спеціальних правил її перебігу. Перебіг позовної давності був продовжений на період дії карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023 та зупинений на час дії воєнного стану, у зв`язку з чим звернення позивача до суду 29.05.2025 відбулося в межах установленого строку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У грудні 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення відсотків та інших нарахувань або зменшити розмір стягнення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 грудня 2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Сопрун В. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2026 року справу призначено до розгляду в залі судових засідань Вінницького апеляційного суду на 27 січня 2026 року о 11:40 год.

В подальшому розгляд справи відкладено на 17 лютого 2026 року о 12:20 год.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 лютого 2026 року для розгляду цієї справи замінено суддю Сопруна В. В. та визначено склад колегії суддів: (суддя-доповідач) Войтко Ю. Б., судді Матківська М. В., Стадник І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції формально прийняв поданий позивачем розрахунок заборгованості без належної перевірки правильності нарахування процентів, їх відповідності умовам кредитних договорів та вимогам чинного законодавства.

Судом не надано належної оцінки обставинам фактичного користування відповідачем кредитними коштами, періодам прострочення виконання зобов`язань, а також не перевірено обґрунтованість нарахування процентів після припинення активного користування кредитом.

Крім того, при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми цивільного законодавства, що регулюють обсяг відповідальності позичальника за порушення кредитних зобов`язань, унаслідок чого безпідставно збільшено суму стягнення.

Також суд без належної мотивації та детального аналізу відхилив доводи відповідача щодо розміру заборгованості та сумнівності частини нарахованих платежів, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення законності й обґрунтованості судового рішення.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, що передбачено частиною третьою статті 360 ЦПК України.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, 16.02.2026 подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на не укладення договору з адвокатом та необхідність додаткового часу для пошуку захисника і підготовки правової позиції.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні цього клопотання, оскільки ОСОБА_1 05.12.2025 звернувся з апеляційною скаргою до суду, а отже був обізнаний про апеляційний розгляд справи та мав достатній та розумний строк понад два місяці для реалізації свого права на професійну правничу допомогу, у тому числі для укладення договору з адвокатом та формування правової позиції у справі. Сам по собі факт не укладення договору з представником не є поважною причиною для відкладення розгляду справи. Об`єктивних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню за професійною правничою допомогою упродовж тривалого часу після подання апеляційної скарги, відповідач не навів, у зв`язку з чим підстав для відкладення розгляду справи не вбачається. З урахуванням принципів розумності строків розгляду справи, а також беручи до уваги, що відкладення розгляду за наведених підстав призвело б до безпідставного порушення балансу між правами учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого клопотання.

Представник ТОВ «Свеа Фінанс» в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 06 березня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C-601-006837-18-980, відповідно до умов якої банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії за поточним рахунком. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 200 000,00 грн. (а.с. 17).

Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становив 5 000,00 грн та міг змінюватися в межах встановленого максимального ліміту. Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становила 48,00 % річних, що передбачено розділом 3 угоди.

Крім того, 29 листопада 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z02.00601.004595499, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 99 005,00 грн строком на 36 місяців із встановленою процентною ставкою у розмірі 10 % річних від залишкової суми кредиту (а.с. 6).

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору за обслуговування кредиту, що включає надання інформації щодо рахунків позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, шляхом направлення SMS-повідомлень, засобів електронного зв`язку, а також опрацювання запитів позичальника, останній зобов`язаний сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у строки та розмірах, визначених графіком щомісячних платежів.

Розділом 6 кредитного договору визначено графік щомісячних платежів, який складається з погашення суми основного боргу, процентів за користування кредитом та плати за обслуговування кредиту.

25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва – ТОВ «Росвен Інвест Україна») укладено договір факторингу № 01.02-31/23. Рішенням СВЕА ЕКОНОМІ КІПР ЛІМІТЕД № 1 від 25 березня 2024 року найменування ТОВ «Росвен Інвест Україна» змінено на ТОВ «Свеа Фінанс» (а.с. 29).

Відповідно до пункту 2.1 договору факторингу клієнт відступає фактору права вимоги за первинними договорами, а фактор набуває такі права вимоги та зобов`язується сплатити клієнту грошові кошти на умовах договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора з моменту підписання відповідного реєстру боржників за умови виконання фактором зобов`язань щодо оплати фінансування.

На виконання умов договору факторингу, згідно з платіжною інструкцією від 26 липня 2023 року № 9217, ТОВ «Свеа Фінанс» сплатило АТ «Ідея Банк» 11 963 508,00 грн.

Відповідно до витягу з реєстру боржників №2 до договору факторингу №01.02-31/23 від 25 липня 2023 року ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №Z02.00601.004595499 від 29 листопада 2018 року на суму 158410,84 грн, з яких: 81227,51 грн - заборгованість за основним боргом, 26098,40 грн - заборгованість за відсотками, 51084,93 грн - заборгованість за комісіями; та за кредитним договором №C-601-006837-18-980 від 06 березня 2018 року на суму 11975,39 грн, з яких: 469836 грн - заборгованість за основним боргом, 7277,03 грн - заборгованість за відсотками.

Згідно із довідкою-розрахунком заборгованості станом на 25.07.2023 року по Кредитному договору № Z02.00601.004595499 від 29.11.2018 заборгованість ОСОБА_1 , складає: заборгованість за основним боргом - 81227,51 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 26 098,40 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями – 51 084,93 грн. Всього заборгованість складає – 158 410,84 грн (а.с. 14).

Згідно із довідкою-розрахунком заборгованості станом на 25.07.2023 року по Кредитному договору № C-601-006837-18-980 від 06.03.2018 заборгованість ОСОБА_1 , складає: заборгованість за основним боргом – 4 698,36 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 7 277,03 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями – 0 грн. Всього заборгованість складає – 11 975,39 грн (а.с. 24).

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст. 627 ЦК України).

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-31/23, який у встановленому законом порядку не оспорювався, є чинним та відповідає вимогам цивільного законодавства. Відповідно до приписів статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, діє презумпція правомірності зазначеного договору факторингу.

За таких обставин ТОВ «Свеа Фінанс» у встановленому законом порядку набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитними договорами № Z02.00601.004595499 від 29 листопада 2018 року та № C-601-006837-18-980 від 06 березня 2018 року в тому обсязі та на тих самих умовах, які існували на момент переходу прав, у зв`язку з чим є належним кредитором у відповідному зобов`язанні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що кредитні зобов`язання між первісним кредитором та відповідачем були належним чином оформлені, підтверджені письмовими доказами та фактичними діями сторін, а позивач, як правонаступник кредитора, довів наявність у нього права на судовий захист шляхом стягнення заборгованості. Відповідач, усупереч умовам договорів, не здійснив своєчасного та повного погашення кредитної заборгованості, чим допустив порушення взятих на себе договірних зобов`язань.

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому саме на боржника покладається обов`язок доведення відсутності своєї вини шляхом підтвердження вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання. Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності своєї вини відповідач суду не надав.

Згідно зі статтями 12, 13 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасники справи несуть ризик настання процесуальних наслідків, пов`язаних із невчиненням ними відповідних процесуальних дій. Суд, у свою чергу, не зобов`язаний збирати докази з власної ініціативи, окрім випадків, прямо передбачених законом.

Як установлено судом, ОСОБА_1 власноручним підписом підписав кредитний договір № Z02.00601.004595499 від 29 листопада 2018 року, заяву-анкету, договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку, заяву про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису, а також угоду № C-601-006837-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 06 березня 2018 року разом із відповідними заявами про акцепт публічної оферти, приєднання до договору добровільного страхування життя, письмовою згодою фізичної особи – клієнта банку та паспортами споживчого кредиту.

Підписання зазначених документів свідчить про те, що відповідач підтвердив отримання повної та достовірної інформації про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту, порядок та строки виконання зобов`язань, а також був належним чином поінформований про правові наслідки невиконання або неналежного виконання кредитних договорів. Таким чином, укладення кредитних договорів відбулося за наявності вільного, усвідомленого та сформованого волевиявлення відповідача.

На виконання умов укладених між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитних договорів первісним кредитором відповідачу було надано грошові кошти у повному обсязі та на умовах, визначених цими договорами. Факт надання кредитних коштів підтверджується матеріалами справи, зокрема банківськими виписками, які узгоджуються зі змістом кредитних договорів та не спростовані належними і допустимими доказами з боку відповідача. Зазначені договори у встановленому законом порядку не визнавалися недійсними та не були оспорені.

Разом із тим судом першої інстанції встановлено, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов`язання, оскільки систематично порушував строки та порядок внесення обов`язкових щомісячних платежів, здійснював їх із простроченням, сплачував не в повному обсязі або не сплачував узагалі. Такі дії призвели до виникнення простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами, що свідчить про істотне порушення умов кредитних договорів з боку позичальника.

Матеріалами справи також підтверджується фактичне користування відповідачем кредитними коштами, що узгоджується з наданими позивачем банківськими виписками. Часткове погашення заборгованості за кредитними договорами додатково підтверджує як факт отримання кредитних коштів, так і визнання відповідачем існування відповідних зобов`язальних правовідносин. Доказів того, що персональні дані відповідача були використані третіми особами без його волі для укладення кредитних договорів, матеріали справи не містять.

За таких обставин презумпція винуватості боржника, а також факт виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин відповідачем не спростовані. Це свідчить про порушення його діями суб`єктивних прав правонаступника кредитора та обґрунтовує необхідність судового захисту таких прав.

Оцінюючи правову природу спірних правочинів, колегія суддів виходить із презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім того, враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, згідно з яким у разі заперечення факту укладення договору саме на сторону, яка заявляє такі заперечення, покладається обов`язок доведення обставин, що спростовують дійсність правочину.

Оскільки відповідач не надав жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували факт укладення кредитних договорів, отримання ним кредитних коштів, правильність визначення розміру заборгованості або свідчили про її повне чи часткове погашення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованості за кредитним договором № Z02.00601.004595499 від 29 листопада 2018 року за основним боргом та відсотками у загальному розмірі 107 325,91 грн, у тому числі заборгованості за угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C-601-006837-18-980 від 06 березня 2018 року у сумі 11 975,39 грн.

Щодо стягнення заборгованості за іншими процентними платежами (платою за обслуговування кредиту) за кредитним договором № Z02.00601.004595499 від 29.11.2018 у розмірі 51 084,93 грн, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися, зокрема, комісії та інші платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Водночас саме по собі передбачення законом можливості встановлення таких платежів не означає безумовної правомірності їх стягнення, оскільки вони повинні відповідати змісту та цілям закону, бути чітко визначеними договором і не обмежувати права споживача.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що у кредитних правовідносинах економічною метою кредитодавця є повернення наданих коштів та отримання процентів за користування кредитом, а належне інформування позичальника про стан заборгованості, строки та суми платежів є необхідною умовою реалізації цієї мети. Саме тому Закон України «Про споживче кредитування» у статті 11 чітко розмежовує випадки платного та безоплатного надання інформації про кредит, встановлюючи обов`язок кредитодавця безоплатно, на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць, надавати інформацію про поточний розмір заборгованості, здійснені та належні до сплати платежі, а також відповідні виписки з рахунків.

Аналіз умов кредитного договору № Z02.00601.004595499 від 29.11.2018 свідчить, що встановлена пунктом 1.4 договору щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості фактично охоплює дії банку, пов`язані з інформуванням позичальника про стан кредиту (надання інформації через телефонні канали зв`язку, SMS-повідомлення, електронну пошту, опрацювання запитів тощо), без будь-якої конкретизації переліку інших додаткових або супутніх послуг. Надання ж інших послуг, не пов`язаних з інформуванням про стан заборгованості, умовами договору не передбачено.

Встановлення щомісячної плати за дії, які за законом та умовами комплексного договору мають надаватися безоплатно, є таким, що суперечить імперативним нормам законодавства.

З огляду на положення частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, визначеними цим Законом, є нікчемними. Саме таку правову природу мають умови кредитного договору щодо щомісячної плати за обслуговування кредиту, оскільки вони передбачають оплату за дії, що не є самостійною послугою у розумінні Закону та повинні надаватися споживачу безоплатно.

Такий висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, а також Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, у яких зазначено, що відсутність у договорі конкретного переліку додаткових та супутніх послуг і встановлення плати за надання інформації про стан кредиту свідчить про нікчемність відповідних умов договору.

Апеляційний суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права та врахувавши усталену судову практику Верховного Суду, обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за іншими процентними платежами (платою за обслуговування кредиту) в розмірі 51 084,93 грн.

Апеляційний суд, з урахуванням положень частини першої статті 367 ЦПК України, відповідно до яких апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановив, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази, дослідив фактичні обставини справи та обґрунтував висновки щодо розміру заборгованості відповідача за кредитними договорами в частині основного боргу та відсотків. Суд першої інстанції ретельно перевірив обставини фактичного користування кредитними коштами, періоди прострочення виконання зобов`язань, правильність нарахування процентів та інших платежів відповідно до умов договорів, а також у відповідності до вимог чинного законодавства.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить конкретного обґрунтування незаконності чи необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Скаржник не навів, які саме положення процесуального права були порушені, яким чином рішення суперечить фактичним обставинам справи та на які докази він посилається для спростування висновків суду. Особа, що подає апеляційну скаргу, зобов`язана чітко сформулювати підстави оскарження, зазначити конкретні порушення та навести докази, які свідчать про незаконність або необґрунтованість рішення. Відсутність таких даних у скарзі унеможливлює її задоволення, оскільки апеляційний суд не вправі самостійно визначати порушення закону або неправомірність оцінки доказів судом першої інстанції.

Скаржник також не обґрунтував необхідність часткового скасування рішення суду першої інстанції та винесення нового рішення, яким би відмовлено позивачу у задоволенні вимог щодо відсотків або інших нарахувань, або зменшено розмір стягнення.

З матеріалів справи та оскаржуваного рішення видно, що суд першої інстанції правильно застосував норми цивільного законодавства, мотивував розмір заборгованості та надав оцінку наданим сторонами доказам.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що скаржник у поданій апеляційній скарзі не заперечує факту стягнення з нього процентів за користування кредитними коштами як таких, а лише ставить під сумнів їх розмір та порядок нарахування. Водночас апеляційна скарга не містить конкретного обґрунтування щодо помилковості або неправомірності розрахунків, наданих позивачем. Скаржник не надав власних контррозрахунків, які б свідчили про неправильність нарахованих сум, не підтвердив документально належне виконання своїх зобов`язань щодо сплати процентів, а також не послався на жодні інші докази, які б дозволили суду вважати розмір процентів неправильним або непропорційним.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до статей 12, 13 та 81 ЦПК України обов`язок спростування доказів, наданих позивачем, покладається саме на відповідача. У відсутності таких доказів твердження про нібито неправильний розмір процентів не може бути підставою для перегляду або скасування рішення суду першої інстанції. Таким чином, заперечення скаржника щодо розміру та порядку нарахування процентів не є достатньо обґрунтованим і не створює підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є загальними, неконкретними та не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Вони не містять доказів неврахування обставин справи або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Таким чином, підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не встановлено, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У відповідності до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольнити позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, з яким погоджується апеляційний суд.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення тому відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови виготовлено 19 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: І. М. Стадник

М. В. Матківська