Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №522/10692/25-Е — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/10692/25-Е

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.01.2026 року у справі №522/10692/25-Е за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності

У С Т А Н О В И В:

12 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Приморського районного суду міста Одеси із позовною заявою, у якій просив:

- скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4645266 від 03.05.2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України та накладення штрафу в розмірі 340 грн.

Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження факту порушення позивачем вимог пункту 12.4 Правил дорожнього руху України. Також, як стверджував позивач, відповідачем не надано відомості та відповідні документи щодо правомірного використання технічного пристрою «TruCam», а саме сертифікації та проходження відповідної повірки даного приладу, що у свою чергу ставить під сумнів допустимість отриманих за його допомогою даних як доказів у справі.

Крім того, позивач наголошував, що вимірювання швидкості та винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності здійснювалось різними працівниками поліції, що суперечить встановленому законом порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.

Більше того, у спірній постанові місцем вчиненням правопорушення зазначено місто Київ, бульвар Лесі Українки. Разом з цим, на думку позивача, відсутність зазначення точного місця вчинення правопорушення унеможливлює перевірку того, чи дійсно в даному місці встановлено обмеження швидкості руху, і чи було це обмеження належним чином доведено до відома учасників дорожнього руху шляхом встановлення відповідних дорожніх знаків.

Насамкінець, позивач стверджує, що відповідно до статті 33 КУпАП навіть за наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення, в окремих випадках суд може розглянути питання про застосування більш м`якого стягнення, ніж передбачено законом, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника.

За наслідками розгляду зазначеної справи Приморським районним судом міста Одеси 07 січня 2026 року прийнято судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дані вимірювального приладу «TruCam» щодо швидкості руху транспортного засобу є належними доказами стосовно наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Окрім того, судом попередньої інстанції зауважено про те, що технічний прилад «TruCAM» є належним засобом вимірювальної техніки, який конструктивно створений для тримання в руках під час здійснення контролю швидкості руху транспортних засобів.

Враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Не погоджуючись із вище вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачем (далі – скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування у відповідача документів в підтвердження сертифікації та метрологічної повірки технічного приладу «TruCAM». Разом з цим, судом першої інстанції безпідставно не вирішено питання щодо витребування відповідних документів та здійснено розгляд справи за відсутності належних і допустимих доказів, які підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення.

Більше того, судом попередньої інстанції не з`ясовано та не встановлено, чи дійсно фіксування порушення швидкісного режиму та винесення спірної постанови здійснювалось різними працівниками поліції, як про це зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву. При цьому, як стверджував скаржник, висновок суду попередньої інстанції про підтвердження факту правопорушення відео- та фото доказами не відповідає фактичним обставинам справи та матеріалам справи.

Окрім того, скаржник зауважує, що під час розгляду справи стосовно оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення суд має право застосувати положення статті 22 КУпАП щодо малозначності правопорушення, та звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як з`ясовано колегією суддів, за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, 03.05.2025 року поліцейським 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП у місті Києві капралом поліції Чирко О. В. відносно ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн., шляхом винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4645266.(а.с.5-7)

Відповідно до змісту постанови серії ЕНА № 4645266 від 03.05.2025 року, водій транспортного засобу ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «INFINITI Q50» н/з НОМЕР_1 , у місті Київ, бульвар Лесі Українки, рухався зі швидкістю 82 км/год. та перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 20 км/год, чим порушив вимоги пункту 12.4 Правил дорожнього руху України. Вказаний факт зафіксовано приладом TruCam LTI 20/20 TC008436.

Не погоджуючись із зазначеної вище постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», установлюють Правила дорожнього руху України (далі – ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України установлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.

Приписами пункту 12.4 ПДР України визначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, відповідно із приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) установлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами частини першої статті 72 КАС України визначено, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до частин першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною першою ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У даному випадку предметом доказування є факт перевищення встановлених у насаленому пункті обмежень швидкості руху транспортним засобом більш як на двадцять кілометрів.

З матеріалів справи слідує, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП України, відповідачем надано до суду першої інстанції компакт-диск, на якому міститься файли та відео-запис, здійснені за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 TC008436.

Так, на файлах та відео-записі, які містяться на компакт-диску, зафіксовано транспортний засіб «INFINITI Q50» н/з НОМЕР_1 , вказано місце – місто Київ, бульвар Лесі Українки, швидкість руху – 83 км/год. (а.с.43)

Судова колегія наголошує, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, та дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCAM.

Тож, показання вказаного приладу, на підставі яких позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, є належним і допустимим доказом.

З наданих відповідачем електронних файлах з показами приладу слідує, що приладом TruCam серійний номер ТС008436 зафіксовано рух автомобіля марки «INFINITI Q50» н/з НОМЕР_1 зі швидкістю 82 км/год, при ліміті швидкості 50 км/год. (а.с.43)

Зі змісту Методичних рекомендації щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCAM LTI 20/20 для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, а також листа ДП «Укрметтестстандарт» від 01.10.2019 року №22-38/49 слідує, що лазерний вимірювач швидкості TruCam є, насамперед, засобом вимірювання із допоміжною функцією фото- та відео фіксації, який конструктивно створений для утримання інспектором патрульної поліції в руках під час вимірювань.(а.с.41)

Матеріалами справи підтверджено, що означений вимірювач швидкості TruCam отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки та пройшов відповідну повірку, чинну до 06.11.2025 року, що підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/31954. (а.с.37-39)

Відповідно до Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05.04.2012 року № 437, вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік.

При цьому, можливість використання виробу «TruCAM LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку.(а.с.35)

Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 з серійним номером TC008436 пройшов випробування відповідності, сертифікат якого був чинний станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення.

За установлених у цій справі обставин, на переконання апеляційного суду, подані відповідачем файли та відео-запис, які здійснені за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 TC008436, визначають місцезнаходження транспортного засобу марки «INFINITI Q50» н/з НОМЕР_1 , та є належними, допустимими доказами для доведеності цих обставин.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля марки «INFINITI Q50» н/з НОМЕР_1 , яким керував позивач, зі швидкістю 82 км/год у межах населеного пункту – м. Київ, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Наведене вище, спростовує доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не вирішення питання щодо витребування доказів, оскільки згідно до статті 77 КАС України суб`єктом владних повноважень надано всі наявні у нього документи та матеріали, про витребування яких просив позивач, та які використані судом як докази у справі.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року (справа №990/49/23), обов`язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало і переконливо сторони виконали вимоги щодо розподілу тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у правильності своєї позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб`єкта владних повноважень. Проте наголосила, що покладення такого тягаря доказування на відповідача не звільняє від права та обов`язку позивача - приватної особи - спростувати надані відповідачем докази.

Разом з цим, як установлено колегією суддів, жодних доказів, підтверджуючих обґрунтування позовних вимог, позивачем разом з позовною заявою не надано, на противагу чому, стороною відповідача подано матеріали, що підтверджують перевищення транспортним засобом під керуванням ОСОБА_1 дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту, сумнівів у достовірності яких, в суду апеляційної інстанції немає.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, а саме зі змісту оскаржуваної постанови, фіксація адміністративного правопорушення та у подальшому розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності позивача здійснювався поліцейським 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП у місті Києві капралом поліції Чирко О. В., що у свою чергу спростовує доводи скаржника в цій частині.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази повністю підтверджують в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, а саме порушення останнім вимог пункту 12.4 ПДР України, у відповідності до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Апеляційний суд враховує, що згідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Порушення вимог частини 1 статті 122 КУпАП, а саме перевищення встановлених у населених пунктах обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, на переконання апеляційного суду, є суспільно небезпечним та може призвести до тяжких наслідків.

Окрім цього, частиною другою статті 33 КУпАП встановлено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

За статтею 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Зважаючи на викладене, розгляд та питання про звільнення порушника від адміністративної відповідальності є виключними повноваженнями посадової особи органу Національної поліції, а не суду.

Враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування спірної постанови.

Відтак, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи позивача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

З підстав визначених ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.01.2026 року у справі №522/10692/25-Е за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями, є остаточною та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька