Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №420/2309/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2309/21

Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,

повний текст судового рішення

складено 19.05.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Крусяна А.В., Лук`янчук О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №420/2309/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

17.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив суд:

- визнати протиправними (незаконними) такими, що суперечать вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним (незаконним) таким, що суперечить вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №27 від 10.02.2021 стосовно відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській вчинити дії, передбачені частиною 5 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема, прийняти рішення про оформлення документів громадянина рф ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання його особою, яка потребує додаткового захисту та оформити таке рішення наказом.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що ОСОБА_1 не відповідає жодній підставі для відмови в оформленні документів з метою визнання особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Його заява є обґрунтованою, оскільки в ній наведено підстави, що перешкоджають поверненню до рф та безпосередньо загрожують життю та здоров`ю. Як зауважує позивач, працівником органу міграційної служби не перевірено інформацію по країні його походження, а також лист Управління СБУ в Одеській області стосовно відсутності інформації, яка перешкоджає наданню ОСОБА_1 статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та установлено, що ОСОБА_1 не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання ОСОБА_1 додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Також, суб`єкт владних повноважень наголошує на дотриманні процедури розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, а також перевірці інформації по країні походження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №420/2309/21 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що матеріали особової справи позивача не містять фактів або обставин, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності до позивача можуть застосувати смертну кару, тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і, що він не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Не погодившись із вищеозначеним рішенням окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що викладені ним під час співбесіди та анкетування відомості беззаперечно свідчать про наявність підстав, встановлених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», щодо вмотивованості поданого ним звернення до органу міграційної служби з метою оформлення документів для вирішення питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом ГУ ДМС України в Одеській області до суду подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 19.05.2025 у справі №420/2309/21. Натомість, наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи уважає безпідставними.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином російської федерації.

19.02.2019 ОСОБА_1 залишив країну своєї громадянської належності, легально, на підставі паспортного документу гр. рф серії НОМЕР_1 .

На територію України ОСОБА_1 прибув 10.11.2019 та цього ж дня був затриманий у міжнародному аеропорту «Одеса».

16.12.2019 громадянином російської федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України скеровано заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

Листом від 12.03.2020 № Є-2280-20/8.5/726-20 Державною міграційною службою України повідомлено позивача про те, що вищевказана заява направлена до Головного управління ДМС України в Одеській області для здійснення необхідних процедурних заходів, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

19.03.2020 за вх. № Є-741/6/5101-20 до Головного управління ДМС України в Одеській області надійшла заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом від 27.03.2020 № Є-741/6/5101.5.1/3725-20 «Щодо звернення за міжнародним захистом» ГУ ДМС України в Одеській області надано позивачу відповідь, зі змісту якої убачається, що через невідповідність критеріям, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», заяву ОСОБА_1 розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян» та рекомендовано заявнику належним чином доопрацювати вказані невідповідності поданої заяви. Зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту надіслано на адресу Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», де знаходиться позивач. Рекомендовано заявнику належним чином доопрацювати вказані невідповідності поданої заяви та надіслати їх на адресу ГУ ДМС України в Одеській області

10.04.2020 позивачем заповнено заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує міжнародного захисту за формою, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 № 649 та через ДУ «Одеський слідчий ізолятор» направлено вказану заяву на адресу Головного ДМС України в Одеській області.

Листом від 27.05.2020 № Є-4393-20/5100.5.1/5540-20 ГУ ДМС України в Одеській області надано позивачу відповідь. У відповіді міграційний орган зазначив, що рекомендації стосовно складання заяви про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту були направлені на адресу перебування позивача. Рекомендовано заявнику належним чином доопрацювати наявні матеріали та звернуто увагу, що надсилання на адресу ГУ ДМС України в Одеській області ідентичних матеріалів, які вже були розглянуті, не можуть слугувати фактом доопрацювання заяви.

23.06.2020 позивачем повторно заповнено заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує міжнародного захисту за формою, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 № 649 та через ДУ «Одеський слідчий ізолятор» направлено вказане звернення на адресу Головного ДМС України в Одеській області.

Листом від 13.07.2020 № Є-1247/6/5101-20/5100.5.1/7218-20 ГУ ДМС України в Одеській області надано відповідь та повідомлено позивача, що на адресу Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» були направлені листи із рекомендаціями щодо доопрацювання заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Зазначено, що станом на липень 2020 року позивачем не надано деталізовану інформацію щодо причин переслідування останнього на території рф та відомостей щодо перетинання державного кордону шляхом використання паспортного документу громадянина Молдови.

Також, у листі від 13.07.2020 органом міграції служби звернуто увагу на те, що відповідно до вимог наказу ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», Департаменту з питань виконання покарань Міністерства юстиції України від 12.03.2020 №57-ОД/8/ОД-20 (із змінами), прийом заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особами, які перебувають в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України, призупинено та буде поновлено після скасування в Україні карантину.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №420/7538/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо розгляду заяви-анкети ОСОБА_1 в порядку Закону України «Про звернення громадян» та невжиття передбачених Законом України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» заходів із реєстрації та розгляду заяви.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській вчинити дії, передбачені частиною 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»:

- зареєструвати заяву громадянина РФ - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, та подані ним документи;

- ознайомити ОСОБА_1 під його власний підпис з порядком прийняття рішення за заявою, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- провести дактилоскопію ОСОБА_1 , який подав заяву про визнання особою, яка потребує додаткового захисту;

- заповнити реєстраційний листок на ОСОБА_1 , який звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- оформити особову справу ОСОБА_1 ;

- занести отримані відомості до централізованої інформаційної системи, а також вчинити дії, передбачені частиною 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідку про звернення за захистом в Україні та зареєструвати заявника.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2020 у справі №420/7538/20 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 - без змін.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №420/7538/20 набрало законної сили.

На виконання вищеназваного судового акту ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_1 видано довідку №011634 про звернення за захистом та здійснено інші, передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», процедурні заходи.

Своє небажання повернення до країни громадянської належності ОСОБА_1 пов`язує із ініціюванням стосовно нього в росії сфабрикованого кримінального провадження, а тому, на думку останнього, його життю, свободі та конституційним правам загрожує реальне небезпека.

За результатом розгляду справи №2021ОD0016 громадянина російської федерації ОСОБА_1 , фахівцем ГУДМС в Одеській області 10.02.2021 складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено про не доведення загрози життю, безпеці чи свободі ОСОБА_1 в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування шукача захисту на території України подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов не виявлено. Звернення заявника за міжнародним захистом обумовлено нереально існуючою загрозою зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця на території країни громадянської належності, а свідомим бажанням отримати легалізації на території України з метою уникнення кримінальної відповідальності. На думку органу міграційної служби, заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов, зазначених у пунктах 1, 13 частини1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

10.02.2021 управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №27, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із означеним рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд даної справи в апеляційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.1 та п.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Отже, під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, які наведено вище.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частинами 4, 6, 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Колегія суддів вказує, що положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На даному етапі, згідно із частиною шостою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де взагалі відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Отже, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.

Прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.

Оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 815/4355/17, від 24.04.2020 у справі № 820/6354/16, від 17.12.2020 у справі №420/3258/19, від 31.03.2021 у справі №520/12239/19, від 07.02.2022 у справі №640/19866/20, від 20.10.2022 у справі №420/8190/21.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що без повного офіційного з`ясування всіх обставин не можливо зробити висновок про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наявність підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує лише із очевидною необґрунтованістю заяви такої особи.

Отже, заява повинна бути не лише необґрунтованою, а й очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав органу міграційної служби можливість не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, зокрема, відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидно необґрунтованої заяви.

Необґрунтованість можливо розцінювати як відсутність в заяві об`єктивних обставин, які не підтверджені доказами. Очевидність фактично тотожне аксіомі, тобто це - признанність, безперечність, безумовність, ясність, безсумнівність.

Саме тому в переліку таких підстав є зловживання, а саме встановлення того, що особа видає себе за іншу особу.

Отже, якщо у заявника відсутні умови, визначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», йому може бути відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто на стадії попереднього розгляду заяви, лише у разі встановлення беззаперечно, безумовно, без будь-якого сумніву необґрунтованості зазначених в заяві обставин.

Згідно фактичних обставин справи, ОСОБА_1 не бажає повертатись до країни своєї громадянської належності через ініціювання стосовно нього в росії сфабрикованого кримінального провадження, а тому, на думку останнього, наявна реальна загроза його життю, свободі та конституційним правам.

З урахуванням установлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.12.2019 (з додатками) не є очевидно необґрунтованою.

Наведені шукачем захисту у вказаному зверненні доводи можуть бути достеменно дослідженні органом міграційної служби лише під час його перевірки по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.

Безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви передбачено статтею 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.

На етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.

Приймаючи оскаржуваний наказ №27 від 10.02.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто за результатом попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 , Головне управління ДМС України в Одеській області було позбавлене можливості повно, всебічно та об`єктивно дослідити усі обставини такого звернення.

У досліджуваній ситуації, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту органом міграційної служби прийнято в порушення статей 8-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановленої процедури, так як суб`єкт владних повноважень фактично здійснив передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №27 від 10.02.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на передчасність врахованих під час його прийняття обставин.

При цьому, вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправними дій органу міграційної служби щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Задоволення такої позовної вимоги жодним чином не забезпечить реального відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

У досліджуваній ситуації належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є саме скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №27 від 10.02.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апеляційний адміністративний суд не убачає також законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління ДМС України в Одеській області вчинити дії, передбачені частиною 5 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема, прийняти рішення про оформлення документів громадянина рф ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання його особою, яка потребує додаткового захисту та оформити таке рішення наказом, адже вирішення такого питання віднесено до виключних повноважень суб`єкта владних повноважень.

У даному випадку, з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, суд апеляційної інстанції уважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2019 (з додатками) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням наведених у даному судовому рішенні висновків.

Установлені в межах розгляду даної справи вищенаведені фактичні обставини справи у повному обсязі спростовують наведені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновки та доводи відповідача.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 19.05.2025 у справі №420/2309/21 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №420/2309/21 скасувати.

Прийняти у справі нове судове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС України в Одеській області №27 від 10.02.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2019 (з додатками) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з урахуванням правової оцінки, наданою судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині даного судового рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді А.В. Крусян О.В. Лук`янчук