Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №592/14333/25 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/14333/25

Провадження №2/592/237/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю: секретаря судового засідання Глазько С. О. ,

представниці відповідача: адвоката Четвертак Л. В. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

03.09.2025 директор товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" Хлопкова Марія Сергіївна звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і просить: 1. Прийняти позовну заяву до розгляду. 2. Розглянути клопотання про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України. 3. Провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 4. Розгляд позовної заяви здійснювати за відсутністю позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача у визначені судом дату та час, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів (позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує) . 5. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 43541163, заборгованість за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019 у розмірі 22786,50 грн. . 6. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 43541163, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн. , витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. (вхідний № 34931/25 від 03.09.2025) (а. с. 1-8) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.09.2025 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а. с. 72) .

06.11.2025 представниця відповідачки ОСОБА_1 адвокат Четвертак Лариса Віталіївна надіслала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 592/14333/25 за позовом ТОВ "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Вимоги позивача, викладені в позовній заяві, ними не визнаються (визнаються) повністю (частково) з наступних причин. Представниця позивача ТОВ "Юніт Капітал" звернулася до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просила стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019 у розмірі 22786,50 грн. та судові витрати в сумі 2422,40 грн. , витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. . В обґрунтування вимог вона вказала про те, що 23.09.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 358760361 на суму 8250,00 грн. . Разом з тим, 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги перейшло до відповідача за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. 05.08.2020 між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. В подальшому, 04.06.2025 між ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" та ТОВ "Юніт Капітал" було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 04.06.2025 за договором факторингу 3 від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 27802,50 грн. . Зі змісту позовної заяви позивача вбачається, що загальна сума заборгованості відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем ТОВ "Юніт Капітал" , на момент подання позовної заяви, вже становить 27802,50 грн, яка складається з: - 8250,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; - 14536,50 грн. заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; - 0,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штраф) . Позивач зазначає про те, що відповідачка не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Відповідачка у справі ОСОБА_1 не згодна із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити позивачу ТОВ "Юніт Капітал" у задоволені позову в повному обсязі, зокрема, з підстав того, що відступлення права вимоги може здійснюватись лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У той же час, представниця позивача посилається на договір факторингу, який був укладений з первісним кредитором з ТОВ "Таліон Плюс" 28.11.2018, тоді як кредитний договір був укладений 23.09.2019, тобто після відступлення прав вимоги, що вказує на звернення до суду неналежного позивача. Крім того, представницею позивача не було долучено доказів на підтвердження наявності заборгованості, оскільки, на думку відповідачки, виписка з особового рахунку за кредитним договором, яка була долучена до позовної заяви, не відображає виконання господарських операцій щодо видачі/списання/сплати кредитних коштів. Більш того, з позовної заяви вбачається, що 23.09.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 358760361 на суму 8250,00 грн. . Представницею позивача не було надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачці після укладення кредитного договору було видано кредит саме в сумах заявлених позовних вимог. Визначення даних сум в кредитному договорі не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачкою та виконання кредитодавцем своїх зобов`язань по договорах. Довідка щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі "Манівео швидка фінансова допомога" від 05.09.2023, на які посилається представниця позивача, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані представницею позивача в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами існування боргу. Більш того, договір № 358760361 від 23.09.2019, за яким начебто ОСОБА_1 отримала кредитні кошти від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" підписано директором Андроніковою О. О. , а платіжне доручення від 23.09.2019 на суму 8250,00 грн. від платника ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" підписано директором Сергієм Сінченком. З цього можна зробити висновок про те, що додані документа, а саме: кредитний договір № 358760361 від 23.09.2019 та платіжне доручення від 23.09.2019 на суму 8250,00 грн. від платника ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" є неналежними та недостовірними доказами у справі. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних) , у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) . За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України) . Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернутим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) . Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) переданім ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) ; 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) ; 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Ст. 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Представниця позивача на підтвердження переходу права вимоги за вказаним кредитним договором посилається на те, що 28.11.2018 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (первісним кредитором) та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги перейшло до відповідача за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. 05.08.2020 між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. В подальшому, 04.06.2025 між ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" та ТОВ "Юніт Капітал" було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю. Однак, відповідно до реєстру боржників від 04.06.2025 до договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 27802,50 грн. . З аналізу вказаних договорів факторингу вбачається, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перейшло до нового кредитора ТОВ "Таліон Плюс" ще 28.11.2018, а сам кредитний договір № 358760361 було укладено 23.09.2019, тобто майже через рік після укладення договору факторингу, що взаємовиключає одне одного, оскільки договір факторингу передбачає, що право вимоги є похідним від кредитного договору, а, отже, він не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. При цьому, будь-яких належних доказів того, що перехід права вимоги за договором № 358760361 від 23.09.2019 відбувся на виконання п. 1.3. вказаного договору, а саме: стосовно майбутньої грошової вимоги, до позовної заяви не було надано. Відтак, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором № 358760361від 23.09.2019 від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до наступного (нового) кредитора ТОВ "Таліон Плюс" , що, у свою чергу, спростовує дійсність наступних переходів права вимоги від ТОВ "Таліон Плюс" до інших нових кредиторів, в тому числі, і до позивача. Стосовно договору факторингу, вона вважає за необхідне зазначити таке. Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб) , а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) . Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути правд грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога) , а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) . У постанові Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16 зазначається про те, що предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги) . Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України) . Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається В договорі факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 не зазначена ціна, за якою відбулося відступлення права вимоги. Крім того, ні в договорі факторингу, ні в додатковій угоді до договору, не зазначено розмір вимоги до боржника ОСОБА_1 , яка відступається. Представницею позивача не було надано витягу з реєстру божників до договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 та доказів сплати визначеної ціни продажу за договором оплати за відступлення права вимоги по договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договорами факторингу на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором. Отже, представницею позивача не було доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019 від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс" , відповідно, від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" , відповідно, та від ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" до ТОВ "Юніт Капітал" . За приписами чинного законодавства відступлення права вимоги за договорами відступлення права вимоги, договорами факторингу, може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав або вимоги, що може виникнути в майбутньому на підставі, в даному випадку, існуючого кредитного договору на момент укладення договорів факторингу. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора) , якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням) , тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов) , а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18.10.2023 у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 тощо) . З матеріалів справи вбачається, що договір факторингу № 28/1118-01, за яким згідно з доводів позовної заяви відбулось первісне відступлення права вимоги за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019, було укладено між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" 28.11.2018. Вказане свідчить про те, що предметом договір факторингу № 28/1118-01, на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019, що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019, як ТОВ "Таліон Плюс" згідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, так і в подальшому ТОВ "Фінансова Компанія "Онлайн Фінанс" , згідно з договором факторингу № 05/0820-01 та ТОВ "Юніт Капітал" , згідно з договором факторингу № 04/06/25 від 04.06.2025. Крім цього, в даній справі представницею позивача, всупереч зазначених вище вимог закону, не було надано суду реєстру прав вимог та акту прийому-передачі реєстру боржників, яким би підтверджувалося набуття ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги за договором, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 . Також, у матеріалах справи відсутні дані про направлення на адресу відповідачки повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. За відступлення права вимоги ТОВ "Таліон Плюс" повинно було сплатити ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" суму фінансування, проте доказів на підтвердження сплати якої за отримання права вимоги до відповідача ОСОБА_1 матеріали справи не містять. З наведеного слідує, що представниця позивача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідачки від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до кредитора ТОВ "Таліон Плюс" , відповідно, не довела перехід права вимоги від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до "Юніт Капітал" , тобто не довела перехід права вимоги на кожному етапі такої передачі, що є її процесуальним обов`язком. З урахуванням вищезазначеного, оскільки позивачем не було набуто у передбачений законом спосіб право вимоги за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. Щодо судових витрат, в тому числі, витрат на правову допомогу. ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна, правнича допомога) , крім випадків, встановлених законом. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) , виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) ; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) ; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) , а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України2 (заява № 19336/04) зазначено про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268) . Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 18.03.2021 у справі № 520/4012/19, від 23.04.2021 у справі № 521/15516/19, від 14.06.2021 у справі № 826/13244/16) . Враховуючи надані до справи договір № 05/06/25-01 від 05.06.2025, додаткову угоду до цього договору та акту прийому-передачі наданих послуг, розмір гонорару, визначений представницею позивача та його адвокатом, є значно завищеним, оскільки перелік документів на ознайомлення є незначним та час для підготовки позовної заява є значно завищеним, оскільки адвокат позивача, виходячи з умов вищезазначеного договору, систематично подає аналогічні позовні заяви в інтересах позивача за тими ж самими підставами (відносно інших осіб) . Враховуючи вищезазначене вона вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо оплати за надані послуги (правничої допомоги) в сумі 7000,00 грн. . Щодо клопотання про витребування доказів. Відповідачка у справі заперечує щодо задоволення клопотання про витребування доказів з наступних підстав. Представниця позивача в своєму клопотанні просить суд витребувати в АТ КБ "ПриватБанк" інформацію, що є банківською таємницею і не має жодного відношення до позовних вимог позивача, зокрема: - чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка НОМЕР_2; - про факт зарахування коштів на картковий рахунок - маска картки НОМЕР_2 у період часу з 23.09.2019 до 28.09.2019 у сумі 8250,00 грн. ; - чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) ; - чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска Картки НОМЕР_2 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) . У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 за період часу з 23.09.2019 до 28.09.2019 у сумі 8250,00 грн. , витребувати інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення) , що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти позичальника) ; - повного номера рахунка маска картки НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) . У випадку, якщо номер телефону НОМЕР_3 не знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою маска картки НОМЕР_2 , витребувати номери телефонів, що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (клієнта банку) за платіжною карткою маска картки НОМЕР_2 . У випадку, якщо картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 не належить позичальнику, витребувати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 . Відповідно до ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) інформація про організацію та здійснення охорони банку та осіб, які перебувають у приміщеннях банку; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації; 9) інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності; 10) інформація про організацію та здійснення інкасації коштів та/або перевезення валютних цінностей; 11) інформація про банки чи клієнтів банків, що збирається від банків під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, оверсайту платіжної інфраструктури, а також нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 12) інформація про банки чи клієнтів банків, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави; 13) рішення Національного банку України про застосування заходів впливу, крім рішень про накладення штрафів, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Положення ч. ч. 1, 2 цієї статті не поширюються: - на інформацію, що підлягає обов`язковому опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов`язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України; - на відомості про боржників, які є пов`язаними з банком особами, що прострочили виконання зобов`язань (за основною сумою та процентами) перед банком на строк понад 180 днів, а також про вимоги банків до таких боржників, а щодо банку, процедура ліквідації якого розпочата відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , - на відомості про всіх боржників, які, за даними бухгалтерського обліку банку, прострочили виконання зобов`язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком незалежно від строку прострочення. З вищезазначеного можна зробити висновки про те, що представниця позивача запитує банківську інформацію щодо ОСОБА_1 , яка не має жодного обґрунтованого відношення до позовних вимог ТОВ "Юніт Капітал" , оскільки представниця позивача просить суд отримати в АТ КБ "ПриватБанк" не інформацію про перерахування коштів саме за кредитним договором від товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" , а взагалі будь-яку інформацію про банківські картки ОСОБА_1 , її персональні дані (зокрема номера телефонів) та інформацію, якщо картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 не належить позичальнику, витребувати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 . На її думку це є необґрунтованою вимогою до суду, яка не підлягає задоволенню. Вона просила суд: 1. Поновити строк для подачі відзову на позовну заяву. 2. Відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ТОВ "Юніт Капітал" до відповідача ОСОБА_1 (вхідний № 43916/25 від 06.11.2025) (а. с. 85-90) .

10.11.2025 директор товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт капітал" Хлопкова Марія Сергіївна надіслала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відповідь на відзив, в якому вона зазначила про те, що у провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває справа № 592/14333/25 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019. Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування й аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. 06.11.2025 позивач засобами поштового зв`язку отримав відзив на позовну заяву у справі № 592/14333/25. Таким чином, позивач може надати відповідь на відзив в строк не більше п`яти днів з дня отримання копії ухвали, тобто до 09.11.2025. Відповідно до ст. 179 ЦПК України, сторона позивача користується своїм правом та надає відповідь на відзив, отже позивач заперечує проти пояснень відповідача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо переходу права вимоги. 1.1. Строк чинності договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. 28.11.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (фактор) було укладено договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до п. 8.2. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії цього договору закінчується 28.11.2019. Відповідно до п. 8.6. договору додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. В подальшому ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали ряд додаткових угод: № 19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, № 27 від 31.12.2021, № 31 від 31.12.2022, № 32 від 31.12.2023, якими було продовжено строк дії договору до 31.12.2024. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, тобто з 28.11.2018 до 31.12.2024. 1.2. Предмет договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. П. 2.1. розд. 2 (предмет договору) договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Тобто, предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. П. 1.2. договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме: в реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору. Тобто, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін. Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. 03.01.2020 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 59 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього) , ТОВ "Таліон Плюс" отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 22877,25 грн. . Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. З урахуванням викладених обставин, можна зробити висновок про те, що сторони виконали умови договору факторингу № 28/1118-01 належним чином, зокрема: - підписали договір факторингу № 28/1118-01; - уклали відповідний реєстр прав вимоги та здійснили фінансування за відступлення прав вимоги відповідно до умов договору факторингу. Таким чином, право вимоги перейшло від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку, а, отже, право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ "Таліон Плюс" 03.01.2020, тобто після укладання кредитного договору № 358760361 від 23.09.2019. Отже, відповідач, не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Проте, відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. В свою чергу, позивач долучив до позовної заяви всі належні докази, а саме: договір факторингу 28/1118-01 від 28.11.2018 та витяг з реєстру прав вимоги № 59 від 03.01.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Зокрема, реєстр прав вимоги до договору факторингу від № 28/1118-01 від 28.11.2018, до якого включено кредитний договір № 358760361 від 23.09.2019 було укладено 03.01.2020, тобто через три місяці після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не є майбутнім, як помилково вважає відповідач. 2. Предмет договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020. П. 2.1. розд. 2 (предмет договору) договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. В подальшому ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03.08.2021, № 3 від 30.12.2022, якими було продовжено строк дії договору до 30.12.2024. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, а саме: з 05.08.2020 до 30.12.2024. Тобто предметом договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами. В той же час, відповідно до п.1.5. договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору. Згідно п. 4.1. право вимоги переходить від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі установленій в відповідному додатку. 31.08.2023 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 11 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22786,50 грн. . Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. п. 5.3.3. договору факторингу фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Отже, предметом даного договору, відповідно до його умов, є відступлення прав вимоги, що зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 4.1. договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, що є невід`ємною частиною договору. Таким чином, згідно п. 2.1. договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, ТОВ "Таліон Плюс" зобов`язується відступити ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" прийняти їх та передати грошові кошти клієнту на умовах договору. Відповідно до п. 1.3 та п. 1.5 цього договору, право вимоги стосується всіх прав клієнта за кредитними договорами і фіксується у реєстрах прав вимоги. Витяг з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 підтверджує те, що право вимоги за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019 було відступлено ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" на законних підставах, а передача права вимоги відбулося відповідно до умов договору факторингу. 3. Договір факторингу № 04/06/25-10 від 04.06.2025. 04.06.2025 ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивач уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю. Відповідно до п. 1.1. за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб-боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики) , плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику) , пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Ціна продажу - сума грошових коштів, що сплачується фактором клієнту на умовах даного договору, розмір якої встановлюється згідно з п. 3.3. цього договору. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 є невід`ємною частиною договору (п. 1.1. ) . Витяг з реєстру боржників було долучено до позовної заяви. Згідно п. 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до договору реєстр боржників - це інформація, що стосується боржників, оформлена за формою, встановленою в відповідному додатку (форма реєстру боржників) до цього договору. Таким чином, згідно витягу з реєстру боржників від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 27802,50 грн. . Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. На підтвердження переходу права вимоги до позивача, разом з позовною заявою було долучено акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025. Щодо витягів з реєстрів прав вимог. Надані позивачем витяги з реєстру прав вимоги до договорів факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, № 05/0820-01 від 05.08.2020 та № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін. Дані документи були долучені разом з позовною заявою. Ці документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином, відповідно до встановлених форм договорів факторингу. Вона звертає увагу суду на те, що на момент подачі позову позивачем, було долучено всі наявні на той час документи, які передані первісним кредитором та всіма наступними факторами. Згідно ст. 95 ЦПК України, письмові докази можуть подаватися як у вигляді оригіналів, так і належним чином засвідчених копій. Якщо оригінали знаходяться у третіх осіб чи відповідача, позивач повинен зазначити, у кого саме вони зберігаються, що узгоджується з вимогами ст. 83 ЦПК України. Відповідно до вищевикладеного, позивач на підтвердження переходу прав вимоги надав витяги з реєстрів, що відповідають формам погодженим договорами факторингу та відповідають законодавству України. Особливу увагу варто звернути на те, що чинне законодавство України не містить чітких вимог щодо форми витягів з реєстрів, які підтверджують перехід права вимоги за договорами факторингу. У контексті ст. ст. 512, 1077 ЦК України, перехід права вимоги може підтверджуватися документами, які належним чином фіксують факт укладення договору факторингу та передачі прав. Це можуть бути засвідчені копії витягів, електронні документи або документи, підписані обома сторонами договору. Законодавець не встановлює вичерпного переліку чи форми таких документів, що вказує на необхідність їх оцінки з точки зору загальних критеріїв допустимості та належності, передбачених ЦПК України. Варто наголосити на тому, що реєстри прав вимоги в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в ст. 10 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", де зазначено про те, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань. Крім того, реєстри прав вимоги містять персональні дані боржників, які захищені Законом України "Про захист персональних даних" . Відповідно до цього закону, будь-яка обробка або передача таких даних можлива лише за згодою суб`єкта персональних даних або в межах чітко визначених правових підстав. У разі надання таких даних без правових підстав може виникнути загроза порушення прав осіб, чиї дані зазначені в реєстрі. Також важливо враховувати, що Закон України "Про інформацію" захищає конфіденційну інформацію, до якої належать дані про особу, умови її зобов`язань чи взаємодії із фінансовими установами. Цей закон встановлює, що доступ до такої інформації має бути обмежений та може здійснюватися виключно уповноваженими особами. Враховуючи викладене, сторона, яка уклала договір факторингу, не має права надавати повний реєстр прав вимоги третім особам. Це пояснюється тим, що умови договорів, за якими передаються права вимоги, є предметом конфіденційності. Надання такого реєстру могло б розкрити інформацію, яка не стосується конкретного предмета договору або конкретної передачі прав вимоги, що порушує зобов`язання сторони за договором та чинне законодавство України. Фактор, отримуючи право вимоги до певних боржників, отримує доступ лише до тієї інформації, яка є необхідною для реалізації цих прав. Передача інших даних, що стосуються боржників, права вимоги до яких не передавалися, є неправомірною. Це зобов`язує клієнта забезпечити належний відбір документів та інформації, яка передається фактору, обмежуючись лише витягами або копіями, що стосуються переданих прав. Важливо також зазначити про те, що надання копій документів або витягів, які підтверджують право вимоги або містять інформацію, необхідну для реалізації цього права, може здійснюватися безпосередньо особою, до якої перейшло право вимоги. Такий підхід гарантує збереження принципу конфіденційності та захисту персональних даних, оскільки доступ до інформації обмежується лише тими суб`єктами, які мають юридичну необхідність або повноваження для її отримання. З матеріалів справи вбачається, що подані витяги з реєстрів прав вимоги за договором факторингу відповідають вимогам, встановленим законодавством України. Скан-копія витягу з реєстру прав вимоги № 59 від 03.01.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, скан-копія витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 та скан-копії витягу з реєстру боржників до договору № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 оформлені у фізичній формі, вони мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, перехід права вимоги має бути підтверджений належними доказами, але конкретної форми витягів з реєстрів у законодавстві не встановлено. Законодавець лише вимагає, щоб передані документи підтверджували зміст зобов`язання та факт переходу права вимоги, що у даному випадку забезпечено. Важливо зазначити про те, що витяги з реєстрів боржників (прав вимог) формуються безпосередньо клієнтом та фактором, тобто сторонами договору факторингу. Позивач, як новий кредитор, не має впливу на їх форму чи вигляд, а також доступу до повного реєстру. Його роль обмежується отриманням документів, які передаються йому у зв`язку з виконанням договору факторингу. Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, договір факторингу є двостороннім правочином, який передбачає перехід права вимоги від первісного кредитора до нового, і всі документи, що супроводжують цей процес, можуть мати індивідуальну форму, визначену за домовленістю між сторонами. Таким чином, подані витяги з реєстрів відповідають загальним вимогам належності та допустимості доказів, передбаченим ст. ст. 76, 77 ЦПК України. Законодавство України не встановлює чіткої уніфікованої форми таких витягів, а тому важливим є зміст документа, його реквізити та відповідність домовленостям між сторонами договору. Отже, право вимоги за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019 передане ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на користь ТОВ "Таліон Плюс" , ТОВ "Таліон Плюс" на користь ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та в подальшому позивачу на підставі реєстрів прав вимоги, який оформлений належним чином. Вона звертає увагу суду на те, що є позитивна практика суду щодо переходу права вимоги, а саме: щодо переходу прав вимоги між первинними кредитором ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та наступним фактором ТОВ "Таліон Плюс" № 28/1118-01 від 28.11.2018: Вінницький апеляційний суд: - Вінницький апеляційний суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 127/12660/24; Вінницький апеляційний суд у постанові від 27.03.2025 у справі № 127/30516/24; - Вінницький апеляційний суд у постанові від 27.01.2025 у справі № 128/2780/24; - Вінницький апеляційний суд у постанові від 03.02.2025 у справі № 148/2174/24; - Волинський апеляційний суд: - Волинський апеляційний суд у постанові від 28.02.2025 у справі № 158/3425/24; - Волинський апеляційний суд у постанові від 13.03.2025 у справі № 161/21808/24; - Волинський апеляційний суд у постанові від 10.04.2025 у справі № 161/21986/24; - Волинський апеляційний суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 161/22187/24; - Волинський апеляційний суд у постанові від 06.03.2025 у справі № 166/1734/24; - Дніпровський апеляційний суд: - Дніпровський апеляційний суд у постанові від 15.10.2024 у справі № 206/1698/24; - Дніпровський апеляційний суд у постанові від 14.01.2025 у справі № 206/3521/24; - Дніпровський апеляційний суд у постанові від 12.03.2024 у справі № 214/6737/23; Житомирський апеляційний суд: - Житомирський апеляційний суд у постанові від 04.12.2024 у справі № 284/641/24; - Житомирський апеляційний суд у постанові від 06.02.2025 у справі № 285/2084/24; - Житомирський апеляційний суд у постанові від 03.02.2025 у справі № 285/3685/24; - Житомирський апеляційний суд у постанові від 15.01.2025 у справі № 285/4528/24; - Житомирський апеляційний суд у постанові від 19.12.2024 у справі № 285/4758/24; - Житомирський апеляційний суд у постанові від 26.12.2024 у справі № 2286/2963/24; Закарпатський апеляційний суд: - Закарпатський апеляційний суд у постанові від 30.12.2024 у справі № 303/6804/24; - Закарпатський апеляційний суд у постанові від 12.03.2025 у справі № 308/10708/24; - Запорізький апеляційний суд: - Запорізький апеляційний суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 333/9524/24; - Запорізький апеляційний суд у постанові від 22.04.2025 у справі № 333/9783/24; - Запорізький апеляційний суд у постанові від 11.12.2024 у справі № 333/8874/24; - Запорізький апеляційний суд у постанові від 24.12.2024 у справі № 953/6841/24; - Івано-Франківський апеляційний суд: - Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 08.04.2025 у справі № 344/18970/24; - Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 30.04.2025 у справі № 348/2421/24; - Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 14.04.2025 у справі № 348/3093/24; - Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 15.04.2025 у справі № 349/1312/24; - Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 352/2493/24; - Київський апеляційний суд: - Київський апеляційний суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 358/1435/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 12.12.2024 у справі № 373/1366/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 31.03.2025 у справі № 378/807/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 07.02.2025 у справі № 381/2590/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 26.02.2025 у справі № 381/2778/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 11.12.2024 у справі № 752/6593/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 04.03.2025 у справі № 756/8649/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 31.03.2025 у справі № 939/2007/24; - Київський апеляційний суд у постанові від 19.12.2024 у справі № 355/604/24; Кропивницький апеляційний суд: - Кропивницький апеляційний суд у постанові від 10.04.2025 у справі № 398/4396/23; - Кропивницький апеляційний суд у постанові від 07.01.2025 у справі № 398/3766/24; - Львівський апеляційний суд: - Львівський апеляційний суд у постанові від 05.03.2024 у справі № 442/6324/23; - Львівський апеляційний суд у постанові від 02.12.2024 у справі № 443/1447/24; - Львівський апеляційний суд у постанові від 30.12.2024 у справі № 450/974/21; - Львівський апеляційний суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 455/2082/24; - Львівський апеляційний суд у постанові від 26.11.2024 у справі № 459/1438/24; - Миколаївський апеляційний суд: - Миколаївський апеляційний суд у постанові від 13.11.2024 у справі № 467/1156/24; - Миколаївський апеляційний суд у постанові від 19.03.2025 у справі № 473/5002/24; - Миколаївський апеляційний суд у постанові від 02.12.2024 у справі № 483/970/24; - Миколаївський апеляційний суд у постанові від 11.12.2024 у справі № 484/4173/24; - Миколаївський апеляційний суд у постанові від 22.01.2025 у справі № 488/4194/24; - Одеський апеляційний суд: - Одеський апеляційний суд у постанові від 06.03.2025 у справі № 495/2163/24; - Одеський апеляційний суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 523/5571/24; - Полтавський апеляційний суд: - Полтавський апеляційний суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 550/1020/23; - Полтавський апеляційний суд у постанові від 07.03.2024 у справі № 541/3027/23; - Полтавський апеляційний суд у постанові від 09.09.2024 у справі № 539/2415/24; - Полтавський апеляційний суд у постанові від 04.08.2025 у справі № 533/823/24; - Полтавський апеляційний суд у постанові від 03.04.2025 у справі № 530/1780/24; - Рівненський апеляційний суд: - Рівненський апеляційний суд у постанові від 11.03.2025 у справі № 556/2867/24; - Рівненський апеляційний суд у постанові від 06.02.2025 у справі № 559/3460/24; - Рівненський апеляційний суд у постанові від 13.02.2025 у справі № 949/1531/24; - Тернопільський апеляційний суд: - Тернопільський апеляційний суд у постанові від 22.11.2024 у справі № 601/1776/24; - Тернопільський апеляційний суд у постанові від 18.11.2024 у справі № 601/1748/24; - Харківській апеляційний суд: - Харківській апеляційний суд у постанові від 23.12.2024 у справі № 639/4954/24; - Харківській апеляційний суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 639/6983/24; - Харківській апеляційний суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 642/6324/24; Харківській апеляційний суд у постанові від 28.02.2025 у справі № 643/7480/24; - Хмельницький апеляційний суд: - Хмельницький апеляційний суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 676/5554/24; - Хмельницький апеляційний суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 682/3284/24; - Хмельницький апеляційний суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 683/3402/24; - Хмельницький апеляційний суд у постанові від 25.02.2025 у справі № 686/27020/24; - Хмельницький апеляційний суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 686/28535/24; - Черкаський апеляційний суд: - Черкаський апеляційний суд у постанові від 13.11.2024 у справі № 709/1151/24; - Чернівецький апеляційний суд: - Чернівецький апеляційний суд у постанові від 20.02.2025 у справі № 727/524 7/24; - Чернігівський апеляційний суд: - Чернігівський апеляційний суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 751/9486/24; - Чернігівський апеляційний суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 748/4798/24; - Чернігівський апеляційний суд у постанові від 16.01.2025 у справі № 737/842/24. Щодо оплати за договором факторингу. Відповідач зазначає про те, що позивачем не було надано доказів здійснення фінансування фактором клієнту. Варто зазначити про те, що позивач отримав право вимоги щодо відповідача за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025. Позивач зазначає про те, що перерахування суми клієнту не є предметом доказування, оскільки перехід прав вимоги підтверджується підписанням реєстру, як передбачується в даному договорі. Отже, позивач не зобов`язаний надавати докази здійснення оплати за відступлені права вимоги, оскільки дана обставина не є підставою для переходу права вимоги за договором факторингу. До позовної заяви представницею позивача було долучено договір факторингу, витяги з реєстрів прав вимог та акт прийому-передачі, що є належним доказом стверджувати що фактор набув права вимоги. Отже, до позовної заяви представницею позивача було долучено договір факторингу, витяги з реєстрів прав вимог та акти прийому-передачі, що є належним доказом стверджувати, що фактор набув права вимоги. До того ж, сам договір факторингу судом нечинним не визнавався, а тому він є правомірним та обов`язковим до виконання. Проте, дня повного та всебічного розгляду справи, представниця позивача разом з поданням позовної заяви надала докази про сплату суми фінансування за договорами факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, № 05/0820-01 від 05.08.2020 та № 04/06/25-Ю від 04.06.2025. Щодо направлення письмового повідомлення боржнику щодо зміни сторони кредитора. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про споживче кредитування" відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений ч. 1 ст. 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти) . Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором. Таким чином, позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику про зміну сторони кредитодавця. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Отже, не є підставою для звільнення боржника від виконання кредитного договору те, що він не був повідомлений про відступлення права грошової вимоги, а лише означає виконання боржника свого зобов`язання перед кредитодавцем, з яким укладав договір, що не виконано. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23.09.2015, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Відповідно до ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором. Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів. Аналогічної позиції притримується і Тернопільський апеляційний суд у справі № 601/1776/24 від 22.11.2024: "Також безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не було надано будь-яких доказів про направлення письмового повідомлення боржнику про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, оскільки боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15. Крім того, за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність існування права вимоги у позивача за кредитним договором. " . Варто згадати позицію Черкаського апеляційного суду у справі № 709/1151/24 від 13.11.2024: "Аргументи суду першої інстанції про те, що за матеріалами справи неможливо встановити, чи був повідомлений боржник про зміну кредитора та чи мала місце повна оплата ціни вимог новими кредиторами за договорами факторингу не можуть свідчити про необґрунтованість чи безпідставність позовних вимог у справі, адже зобов`язання по кредитному договору продовжує існує і в разі заміни первісного кредитора, яке здійснюється без повідомлення боржника, що відповідатиме приписам ст. 516 ЦК України стосовно заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника, який у разі необізнаності про нового кредитора вправі виконати зобов`язання перед первісним кредитором, що буде його належним виконанням. " . Отже, дане твердження не є підставою для звільнення боржника від виконання кредитного договору те, що він не був повідомлений про відступлення права грошової вимоги, а лише означає виконання боржника свого зобов`язання перед кредитодавцем, з яким укладав договір, що не виконано. Щодо перерахування кредитних коштів. У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує про те, що позивач не долучає до позовної заяви додаток платіжного доручення про перерахування коштів. Відразу після підписання договору, 23.09.2019 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" ініціювало переказ коштів згідно договору № 358760361 від 23.09.2019 безготівковим зарахуванням через компанію акціонерне товариство "Юнекс Банк" на платіжну картку № НОМЕР_2 , що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" . Кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 23.09.2019 з відміткою ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" . Проте не виключно, доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" . Отже, Законом встановлено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: - назву документа; - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформленні; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; - залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо) . Окремо слід звернути увагу на те, що за своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до ч. 1 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає з моменту отримання кредитних коштів. Оскільки видача кредиту підтверджена належними доказами суд має правові підстави задовольняти позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості. Таким чином, позивачем було доведено розмір фактично взятих відповідачем кредитних коштів за умовами кредитного договору, а також розмір існуючої заборгованості за кредитним договором, що є підставою для задоволення позову. Отже, позивачем було доведено факт виконання зобов`язання первинного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 8250,00 грн. . В свою чергу, відповідачкою жодних доказів, що спростовують вимоги позивача, не було надано. Також варто зазначити про те, що відповідач почав сплачувати заборгованість. Отже, відповідач був повідомлений про те, що він має сплачувати кредитні кошти задля виконання кредитного договору. Щодо судової практики застосованої представницею відповідачки. Представниця відповідачки посилалася на практику Верховного Суду (постанова від 02.11.2021 у справі № 905/306/17, постанова від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, постанова від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012) . Позивач з даною позицією не згодний та звертає увагу суду на наступне. Слід зазначити про те, що посилання на судову практику є доцільним та обґрунтованим лише в тому випадку, коли конкретні справи мають суттєві аналогії в правових підставах, фактичних обставинах або правовому регулюванні, що дозволяє провести належну порівняльну оцінку та застосувати правову норму у схожій ситуації. На переконання Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та міни відповідних правовідносин) . Проте, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається фактичними обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; від 19.05.2020 у справі № 910/719/19) . Щодо обставин по справах № 334/6972/17 та № 5026/886/2012. Обидві справи № 334/6972/17 та № 5026/886/2012 посилаються на постанову від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18. Проте обставини № 753/20537/18 не є аналогічними справі, що розглядається. Основна причина полягає в тому, що для правильного застосування судових рішень важливо, щоб фактичні обставини та юридичні умови були схожими або ідентичними. Якщо в справі № 753/20537/18 відмова була зумовлена тим, що не були надані всі необхідні документи (наприклад підтвердження оплати, яке є основним фактором переходу прав вимоги) , то це є неактуально для інших справ, де обставини відрізнятися, наприклад, сам механізм переходу прав вимоги. Зокрема, варто зауважити на тому, що у постанові у справі № 334/6972/17 не вказано, яких саме документів не надано суду. Щодо постанови у справі № 5026/886/2012 варто зазначити наступне: відмінність полягає в тому, що правовідносини у випадку договору № 308 базуються на передачі права вимоги через аукціон, де ключовими доказами є платіжні документи та документи аукціону, тоді як у даній справі основним доказом виступав реєстр прав вимоги та інші документи, пов`язані безпосередньо з передачею права вимоги. Таким чином, зіставляючи практику Верховного Суду, на яку посилається суд першої інстанції, з об`єктивним складом і фактичними обставинами справи, можна зробити висновок про те, що подібність відсутня. Відповідно, у цьому випадку посилання на зазначену практику є недоречним, оскільки скаржником надано всі документи на підтвердження прав вимоги. Щодо обставин у справі № 905/306/17. Наведена судова практика не може бути застосована до даного спору з огляду на суттєві відмінності у фактичних обставинах справи. Зокрема, справа, розглянута Верховним Судом, стосувалася питання щодо не долучення позивачем документів на підтвердження переходу права вимоги та неналежного засвідчення самого договору нотаріусом, що стало відмовою в задоволенні позову. Також, даний спір стосувався заміни первинного кредитора у виконавчому провадженні, що має різне нормативно-правове регулювання. Проте, ТОВ "Юніт Капітал" на підтвердження переходу права вимоги було надано всі наявні документи, а саме: договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та витяг з реєстру прав вимог № 59 від 03.01.2020; договір факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 та витяг з реєстру прав вимог № 11 від 31.08.2023; договір факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025, витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 та акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено про те, що моментом набуття права вимоги є підписання реєстру прав вимог, скаржник належним чином довів факт переходу права вимоги. Чинне законодавство не встановлює прямої вимоги про те, що право вимоги переходить лише після оплати. Відповідно до ст. 1077 ЦК України, яка регулює факторинг, лише встановлює обов`язок сплати за договором факторингу, але не визначає момент переходу прав. Це дозволяє сторонам договору самостійно визначати, коли відбувається перехід права вимоги, що відповідає загальному принципу свободи договору (волі сторін) , закріпленому в цивільному праві. Постанова Верховного Суду у справі № 905/306/17 від 02.11.2021 також підтверджує, що право вимоги може перейти раніше фактичної оплати, якщо це передбачено договором. Таким чином, якщо в договорі факторингу передбачено перехід прав в момент підписання реєстру або акту, і ці документи надано до суду, то скаржник належним чином довів перехід права вимоги. Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач стверджує, що позивач не обґрунтував понесення витрат на професійну правничу допомогу. Ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 2) пов`язані з витребуванням доказів проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 3) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. П. 2 ч. 3. ст. 141 ЦПК України зазначено, що розмір таких витрат має бути обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Відповідно до п. 6. ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат вдасться на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. 43 ЦПК України, вона просила: 1. Прийняти та врахувати відповідь на відзив. 2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ "Юніт Капітал" , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 43541163, заборгованість за кредитним договором № 358760361 від 23.09.2019 у розмірі 27802,50 грн. . 3. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн. , витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. покласти на відповідача (вхідний № 44188/25 від 10.11.2025) (а. с. 95-106) .

26.01.2026 представниця відповідачки ОСОБА_1 адвокат Четвертак Лариса Віталіївна надіслала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заяву про застосування строку позовної давності, із змісту якої вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 592/14333/25 за позовом ТОВ "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. З позовної заяви та додатків до неї вбачається, що 23.09.2019 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" , правонаступником якого є позивач ТОВ "Юніт Капітал" , та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 358760361 на загальну суму 8250 грн. . Згідно умовам даного договору кредит надавався строком на 30 днів. (п. п. 1.2. , 1.3. договору) . Уважно вивчивши позовні вимоги, вона приходить до висновку про те, що дані позовні вимоги не можуть буди задоволенні, оскільки до даного спору слід застосувати позовну давність. Її доводи базуються на наступному. За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно ч. 2 цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. За змістом ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Ст. 257 ЦК України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) . Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України) . За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України) . Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України) . В матеріалах справи відсутні будь-які докази укладання між сторонами договору про збільшення позовної давності або переривання строку позовної давності. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника) , відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування, вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14 та від 30.09.2015 у справі № 6-154цс15, які були підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування, згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12) . Зі змісту позовної заяви представниці позивача вбачається, що договір було укладено 23.09.2019. П. 1.2. договору № 358760361 зазначає, що строк дії договору починається з моменту його укладання та становить 30 (тридцять) днів. В п. 1.3. договору № 358760361 зазначено про те, що кредит надається строком на 30 днів. Ст. 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України) . Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) . Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав) , а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14) . Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права) , так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України) . Беручи до уваги вимоги ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Кінцевим терміном повернення кредиту є дата останнього платежу за кредитом. Тобто дата останнього платежу за кредитом становить 21.10.2019, що у свою чергу означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв`язку з чим, починається дія трирічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності сплинув 21.10.2022, проте позивач звернувся до суду у вересні 2025. На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 267 ЦК України, вона просила застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові (вхідний № 2988/26 від 26.01.2026) (а. с. 115, 116) .

Дослідивши та перевіривши матеріали судового провадження, враховуючи наявність судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду. Слід зазначити, що дана стаття дає визначення поняття позовної давності, що безумовно є правильним. Аналізуючи визначення, можна зробити висновок про те, що дія позовної давності прямо пов`язана з порушенням права. Іншими словами, поки порушення права не відбулося, не може бути й мови про початок перебігу позовної давності. Можливість звернення до суду за захистом порушених прав невід`ємно пов`язана з правом на позов. Право на позов традиційно розглядають в двох аспектах: як право на позов у процесуальному розумінні і право на позов у матеріальному розумінні. Право на позов у процесуальному розумінні - це можливість подання позову до суду. Таке право, як елемент правоздатності, у суб`єкта цивільного права існує завжди. Воно закріплюється і гарантується ст. 8 Конституції України. Воно жодним чином не пов`язане з позовною давністю і тому на його існування не впливає закінчення строку позовної давності. Право на позов у матеріальному сенсі - це можливість отримати захист порушеного права у судовому порядку, тобто право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного права. Оскільки ця можливість є суб`єктивним правом, що виникає за наявності певних юридичних фактів (складу правопорушення тощо) , то вона може бути припинена скасувальним юридичним фактом - закінченням строку позовної давності. Інститут позовної давності полегшує встановлення судами об`єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Якби можливість захисту порушеного права не обмежувалася певним строком, це надзвичайно ускладнювало б розв`язання цивільних справ у зв`язку з великою імовірністю втрати доказів, можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь тощо. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників. Крім того, позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов`язань.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України) .

Ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) .

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) .

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України) .

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України) .

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) .

Як вбачається з матеріалів судового провадження відповідачці ОСОБА_1 23.09.2029 було надано строковий кредит в сумі 8250,00 грн. на строк 30 днів, тобто до 23.10.2019 включно.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що строк позовної давності в даному випадку сплив 23.10.2022, в той час як представниця позивача звернулася із вказаним позовом до суду 03.09.2025.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 267, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Ігор БИЧКОВ