Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №420/36165/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36165/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 29 січня 2020 року по 28 серпня 2025 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за періоди з 29 січня 2020 року по 28 серпня 2025 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого Постановою КМУ 15.01.2004 р. № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 р. у справі № 420/6149/25 відповідачем було здійснено перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. та 28.08.2025 р. виплачено 201177,18 грн. Оскільки нарахування грошового забезпечення було здійснено військовою частиною НОМЕР_1 з порушенням строків такої виплати, представник позивача 08.09.2025 р. звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. відповідно до Закону України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 159. Однак листом від 14.10.2025 р. відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації, вказавши на те, що військовою частиною НОМЕР_1 не допущено несвоєчасної виплати сум доходу, який стягнуто на підставі рішення суду. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, так як позивач набув беззаперечного права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення. Також зазначає, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів має бути проведена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Ухвалою від 07.10.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

08.11.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено позивачу кошти на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 р. по справі № 420/6149. Коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дата нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Враховуючи те, що військовою частиною НОМЕР_1 не допущено несвоєчасної виплати сум доходу, які стягнуто на підставі рішення суду, то відповідні вимоги задоволенню не підлягають. Вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 спрямовані на майбутнє, у зв`язку з чим є передчасними та задоволенню не підлягають.

10.11.2025 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає про безпідставність викладених у ній обставин, оскільки вони не спростовують доводи позовної заяви.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.11.2018 р. по 06.07.2024 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби відповідачем не у повному розмірі нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 р. у справі № 420/6149/25, яке набрало законної сили 12.08.2025 р., визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік - без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.

На виконання даного судового рішення відповідачем 28.08.2025 р. було виплачено позивачу 201177,18 грн.

08.09.2025 р. представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по день виплати донарахованого грошового забезпечення.

Листом від 20.09.2025 р. № 09/1-486/493 відповідач повідомив, що підстави для виплати компенсації втрати частини доходів виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення та у разі несвоєчасної виплати прикордонним загоном сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Враховуючи те, що НОМЕР_2 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_1 ) не допущено несвоєчасної виплати сум доходу, які стягнуто на підставі рішення суду, отже відповідні вимоги передчасні та задоволенню не підлягають.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі ст.ст.1-3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Згідно пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту ст.1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 р. у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20, від 17.11.2021 р. у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 р. у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 р. у справі № 460/786/20, від 22.05.2025 р. у справі № 160/19149/23.

Судом встановлено, що фактична виплата позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. відбулася лише 28.08.2025 р., тобто з порушенням строків його виплати.

Суд зазначає, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 р. у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

З огляду на викладене, позивач має право на виплату компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Під час розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 р. у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошової компенсації не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу - грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, за період 29.01.2020 р. по 28.08.2025 р. є протиправною, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, за період 29.01.2020 р. по 28.08.2025 р.

Твердження відповідача щодо не поширення на виплату грошового забезпечення вимог Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, оскільки її здійснено на виконання судового рішення у справі № 560/10671/24, суд відхиляє, так як використане в ст.3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду 30.09.2025 р. у справі № 160/10768/24, від 17.11.2021 р. у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 р. у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 р. у справі № 460/786/20, від 22.05.2025 р. у справі № 160/19149/23).

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що у разі нарахування суми доходу за судовим рішенням підстава для виплати компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення термінів їх виплати виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішенням суду, так як Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 р. у справі № 380/1607/24, зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

У зазначеній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі № 380/1815/22, є саме 01 січня 2016 року.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові від 04.09.2025 р. у справі № 420/16557/24, в якій Верховний Суд вказав на те, що суди не врахували момент/період неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, встановлений рішенням суду у справі № 420/10392/23, а також проігнорували факт, що невиплата індексації грошового забезпечення позивачу тривала з 01 грудня 2015 року, а не з 29 листопада 2023 року (дати набрання законної сили відповідним судовим рішенням).

Враховуючи вищенаведене, нарахування та виплата позивачу компенсацію втрати частини доходу - грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, повинна бути здійснена за період 29.01.2020 р. (моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 420/6149/25) по 28.08.2025 р. (дата фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/6149/25).

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушення строку його виплати із одночасною компенсацією суд податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР).

Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

З викладеного слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06.02.2025 р. у справі № 380/6777/24.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 Рішення від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 р. у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 р. у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 р. у справі № 600/4606/23-а.

Предметом цього спору є не нарахування та невиплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 р. у справі № 420/6149/25.

Відповідно до пп.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Пунктом 168.5 пункту 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 (далі - Порядок № 44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку № 44 надає суду підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, а також особами, звільненими із служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини та враховуючи висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 р. у справі № 380/6777/24, суд вважає, що оскільки компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому, при нарахуванні та виплаті такої має бути проведена одночасна компенсація суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Доводи відповідача про передчасність позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпеченні із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб спростовується висновками Верховного Суду, сформованими у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 08.05.2025 р. у справі № 380/6610/24, від 27.09.2023 р. у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 р. у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 р. у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 р. у справі № 360/700/23, від 27.07.2023 р. у справі № 380/813/22.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6700 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ГАННА ІЩЕНКО ТА ПАРТНЕРИ" укладено договір про надання послуг правничої (правової) допомоги від 29.08.2025 р. № 2025-0273, за умовами якого Виконавець зобов`язується за дорученням Довірителя надавати за оплату послуги правничої (правової) допомоги, а саме: отримання компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до пп.4.2.1 п.4.2 договору оплата за надані послуги здійснюється Замовником шляхом (за погодженням сторін): авансування вартості правової допомоги в розмірі 6700 грн.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 6700 грн., позивачем надано акт наданих послуг від 21.10.2025 р. № 282, відповідно до якого Виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): правова допомога - складання адвокатських запитів, складання та подання позовної заяви, супровід досудового врегулювання, 6700 грн.; квитанцію від 02.09.2025 р. № 1.289293363.1 про сплату 6700 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику учасників справи.

Крім того, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а складання позовної заяви не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів враховуючи сталу судову практику даної категорії справ.

Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності, беручи до уваги дію в Україні воєнного стану та залучення військової частини НОМЕР_1 до захисту суверенітету та незалежності України від збройної агресії рф, першочергове використання коштів на виплату грошового забезпечення діючим військовослужбовцям, направлення всіх ресурсів, у тому числі і матеріальних, на закупівлю озброєння, відсіч агресору, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення з військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 29.01.2020 р. по 28.08.2025 р. відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за періоди з 29.01.2020 р. по 28..08.2025 р. відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 15.01.2004 р. № 44.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко