Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №380/7863/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 рокусправа № 380/7863/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить:

визнати протиправними бездіяльність (дії) Української військово — медичної академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 27.07.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 30.01.2020 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та “Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

зобов`язати Українську військово — медичну академію нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 27.07.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 30.01.2020 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та “Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

стягнути з Української військово — медичної академії на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату перерахунку грошового забезпечення за лютий — липень 2020 року, за період із 27.07.2020 по день фактичної виплати заборгованості перерахунку грошового забезпечення – 20.03.2025, в сумі 180 000, 00 (сто вісімдесят тисяч грн) гривень, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він проходив військову службу у Українській військово-медичній академії та відповідно до витягу з наказу начальника Української військово-медичної академії №126 від 25.06.2020 (по стройовій частині) капітана медичної служби ОСОБА_1 , 27.07.2020 виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення, направлено до нового місця служби. При цьому за період з 30.01.2020 по 27.07.2020 йому грошове забезпечення нараховувалось із розрахункової-величини-прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року замість 1 січня 2020 року. 20.03.2025 на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 16285,89 грн. Позивач вважає не нарахування та не виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення протиправним. Також вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за час затримки виплати за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 28.04.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.

Відповідач скористався правом на подання відзиву та подав суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з витягу із наказу начальника Української військово-медичної академії №126 від 25.06.2020 (по стройовій частині) капітана медичної служби ОСОБА_1 , 27.07.2020 виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення, направлено до нового місця служби.

У день виключення із списків особового складу Українсько військово-медична академія не провела повного розрахунку з ОСОБА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №380/15113/23 позов задоволено частково, а саме:

визнав протиправною бездіяльність Української військово-медичної академії, яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, обчислених, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 за період з 30.01.2020 по 27.07.2020.

зобов`язав Українську військово-медичну академію здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 за період з 30.01.2020 по 27.07.2020, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Української військово-медичної академії задовольнено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2023 року у справі № 380/15115/23, в частині задоволення позову, скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено частково.

Визнано протиправними дії Української військово-медичної академії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 27.07.2022 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;

Зобов`язано Українську військово-медичну академію провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 27.07.2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік”, станом на 01.01.2020.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Української військово-медичної академії здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, при виплаті ОСОБА_1 перерахованого грошового забезпечення, відмовлено.

20.03.2025 на картку позивача надійшли кошти в сумі 16285,89 грн.

15 квітня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою:- здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 27.07.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 30.01.2020 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та “Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; сплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при виключенні зі списків академії - перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 27.07.2020, з 27.07.2020 по день фактичної виплати заборгованості, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Відповіді не отримав.

Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина 3 статті 9 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 3 пункту 12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оброни України від 10.04.2009, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, встановлено, що командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.

Таким чином, на день виключення зі списків особового складу частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок.

Статтею 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, до яких входить і сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно із статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок №159.

Згідно порядку №159 який поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Із наведеного убачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідачем 20.03.2025 на виконання рішення суду від 25.03.2024 у справі №380/15115/23 виплачено позивачу 16285,89 грн (недовиплачене грошове забезпечення).

Таким чином, відповідачем порушено строки повного розрахунку у вигляді несвоєчасної виплати грошового забезпечення у належному розмірі зумовлює наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки на виконання судового рішення відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 27.07.2020, тільки 20.03.2025.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, ч.1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01 липня 2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

Закон України №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Як свідчать матеріали справи, з 27.07.2020 позивача виключено з Українсько військово-медичної академії. Натомість остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 20.03.2025 на виконання постанови суду від 25.03.2024 у справі №380/15115/23.

Отже, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, та за який позивачу належить виплата середнього заробітку, є проміжок часу з 28.07.2020 (день, наступний за датою виключення) по 19.03.2025 (день, що передує дню виплати грошового забезпечення).

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі можна умовно поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Так, період з 28.07.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Натомість, період з 19.07.2022 до 19.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Висновок аналогічного змісту викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23, Верховним Судом у постановах від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В свою чергу, відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

З матеріалів справи, встановлено, що позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за травень 2020 року у розмірі 19134,00 грн та за черень 2020 року у розмірі 19134,00 грн, що становить два місяці, які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати, в загальній сумі 38268,00 грн.

Вказані місяці налічують 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 38268,00 грн : 61 = 627,34 грн/день.

За таких обставин, за період з 28.07.2020 по 18.07.2022 затримка виплати позивачу належних сум при звільненні становить 721 календарний день, за період з 19.07.2022 по 22.12.2023 – 185 календарних дні (перші шість місяців періоду після набрання чинності Законом №2352-ІХ, тобто фактично це період з 19.07.2022 по 19.03.2025), загалом 906 днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення позивачеві при звільненні зі служби, становить 568370,04 грн (627,34 грн х 906 днів).

Поряд з цим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі №6-113цс16).

Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц , зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що фактично зміст ч.1 ст.117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням “але не більше як за шість місяців”. Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Викладене дає підстави вважати можливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин правових позицій, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України №2352-IX.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, від 29.08.2024 у справі №200/3662/23, від 19.11.2025 у справі №200/3661/24, від 17.12.2025 у справі №420/22799/24.

У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такий правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.

Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою недоплаченого грошового забезпечення (16285,89 грн) вищевказані розрахункові суми (568370,04 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі більше, ніж в тридцять чотири рази перевищує суму недоплаченого грошового забезпечення.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 16285,89 грн/ 568370,04 грн (недоплачена сума грошової компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,029.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 627,34 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,029 х 921 (дні затримки розрахунку) = 16755,62 грн.

Отож, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16755,62 грн.

Щодо позовної вимоги в частині проведення разом із виплатою компенсації втрати частини доходу та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 суд зазначає таке.

Порядком № 44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Проте суд зауважує, що виплата компенсації втрати частини доходів та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), тож не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а право на виплату таких сум позивач набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (пункт 2 Порядку № 44), а саме через протиправну бездіяльність відповідача як це встановлено судом, що пов`язана з несвоєчасним розрахунком при виключенні з особового складу.

З урахуванням викладеного суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у змісті позовних вимог, щодо нарахування та виплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку № 44.

Отже, вимога позивача щодо проведення разом із виплатою компенсації втрати частини доходів та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, відтак підстав для розподілу судового збору немає.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд –

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Української військово-медичної академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 27.07.2020.

Зобов`язати Українсько військово-медичну академію нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 до 27.07.2020 відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та “Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Стягнути з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16755,62 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна